anna_amargo | ЗАПИСИ

Я - не Анна, але, як з'ясувалося, Анна - це все-таки я. Й Анна більш смілива за мене, тому що говорить і надалі збирається не мовчати про ті речі, про які я вважаю за краще не розповідати нікому.

Іноді Анна, правда, буває істеричною, дріб'язковою, тупою, сентиментальною, злою і навіть трішки скандальною, зі мною теж таке трапляється, але обидві ми намагаємося тримати себе в руках і не грубіянити в віртуальному просторі тим, з ким не маємо можливості з'ясувати відносини ніс-до-носу, мабуть.

У мене є чоловік, дочка й син, брат милий, кохані чоловіки і - до них на додачу – кілька десятків тисяч кровників, яких я називаю Срібними; Анні вони також не чужі зовсім люди.

Ми з Анною намагаємося пропхати у Світ ту магію, яку використовують Срібні. Ворожіння на Каррі Аррам, а формули, форми і різноманітні ритуали, описані у Мор Марнат і запрограмовані у нашому Сімейному Календарі.

Тож. Ось Календар, щоб його не шукати. А ось всім: «Ласкаво просимо!» І від мене й від Анни. Ну, а якщо комусь легше вважати все, що я тут пишу, суто літературою, то проти цього не будемо ні я, ні Анна, угу.

Тут будуть зібрані ті мої ее-е літературні труди, які насправді більше магічні, ніж літературні, угу. Тобто, ті, на яких хвилі якісь запускались. І такі, на яких я збираюсь ще щось запустить.

По-перше, це Roma-amoЯ. Яку я писала колись. Яку не дописала. І яка, мабуть, вже і не потрібна мені. Але вона все ще говорить. І говорить у тій манері, у якій говорить Магія Сімейства мого. Вона взяла в мене стільки часу і сил, що інколи мені здається, що я її виносила і у муках родила. Тож хоча би тому вона – на першому місці тут буде.

«Roma-amoЯ»
Пролог.

Частина №1. «Марко і Марина»
міні-пролог.
01. 02. 03. 04. 05. 06. 07.
08. 09. 10. 11. 12. 13. 14.
15.

Частина №2. «Массімо»
міні-пролог.
01. 02. 03. 04. 05. 06. 07.
08. 09. 10. 11. 12. 13. 14.
15. 16.17.

Частина №3. «Анна, Франческо и Алєссандро»
міні-пролог.
01. 02. 03. 04. 05. 06. 07.
08. 09. 10. 11. 12. 13. 14.
15. 16. 17. 18. 19. 20. 21.
22.

Частина №4. «Бабуся Мореморті»
міні-пролог.
01. 02. 03. 04. 05. 06. 07.
08. 09. 10. 11. 12. 13. 14.
15. 16. 17. 18. 19. 20. 21.

+ «Сновидіння»
Послання Джулії.
Сон №1. Сон №2. Сон №3. Сон №4. Сон №5.

+ «La Croce Celtica»
1. XII - L'Appeso . 2. VII - Il Carro. 3. Regina di Coppe. 4. 5 di Spade — Sconfitta. 5. XXII - Il Matto. 6. XIII - La Morte. 7. 8 di Bastoni - Velocità .

Й, само собою, я не могла би увагою оминути таку штуку як типу Фанфік про Тора і Локі. Ну, хоча би тому, що він – як магічний інструмент – спрацював найшвидше, найкраще за всю іншу мою літературу і ніде не протупив.

А ще є великий проєкт, який я досі ніяк не закінчу. Хоча постійно думаю, що от-от, ну от-от... Це Фанфік про Гаррі Поттера и Драко Малфоя. Перший, про який я якийсь час думала, як про єдиний... Але потім був Другий, про них же + Джин... Й Третій, про них трьох. І дуже важливий, бо магічний Четвертий, про це тріо також. Й, можливо, це не кінець...

Я зробила-таки те, що мала зробити давно. Розписала всі частини фанфіку про Гаррі, Драко та Джин по календарю.

А тепер я повішу це тут. Для власної зручності. Щоб складати сюди все нове. Якщо буде. І воно буде закріплено на Дрім угорі до тих пір, поки я це все не допишу, або не скажу собі досить.

Спочатку ті самі чотири великих частини, які доповнюють одна одну. А потім всі тексти малі, які заповнюють ті лакуни, що залишились в чотирьох великих частинах.

В принципі, після тих чотирьох частин дрібні тексти можна читати і не за календарем, а по тегу, але мені буде зручніше, якщо я бачитиму мозаїку, розставлену в календарі. У всякому разі я перестану плутатись в датах і постійно перевіряти, чи все у мене по датах зійшлось. ( . . . )

Зараз такий стан, що Силу Впливу намагаюся не витрачати навіть на потрібне магічення, бо лише на ній, на Силі Впливу, здається, й тримається мій організм. Але.

Але сьогодні День Нової Імперії, пов’язаний як з Антоніною, що є Сар Сіглім, так і з Історією, коли стара імперія, Іспанія, і Папа із ними намагались нагнути Єлизавету Першу з її королівством, а отримали те що отримали – Велику Британію як пупка нового у Світу, ну, і плюс трішки звізди.

Ну, і сьогодні ми з чоловіком зайшли за кавою в АТБ і я побачила в продажу горщики з пророщеними гіацинтами і нарцисами. І як тільки побачила – зразу ж у голові вже склалося в формулу те, що написати і запустити хотіла. Тож, дійшла додому вже з готовою формулою, а по дорозі лише миску для запуску прикупила.

Формула через Символ Імені Нарциси Мелфой. Сенс в тому, щоб перемогти хитрощами, обманом й терпінням там, де не вистачить сил перемагати зброєю та кулаком. ( . . . )

Ну, і – на 1-ше Лютого – окремий ритуал зі звертанням до тієї іпостасі Ервера Фебрууса, яка про Багатство, а не про Очищення або Смерть.

Бо Ервер цей (а він окремий Ервер, а не Аїд чи Плутон) опікується тим, що під землею й в землі. Він хоронить, він очищує й він зберігає. Тому багатство, яке він може дати – це умовні скарби. Це випадкові подарунки, це щось, що відбувається за формулою: «Йшов, йшов і знайшов».

І ритуали, звернені до нього, з 1-го по 15-те, це ритуали для того, щоб йому повідомити, що ви – вийшли, що ви завжди у пошуках, і що ви готові знайти щось дорогоцінне, або мінімум щось хороше.

Вам знадобляться: миска, ніж (бажано ритуальний), цукор, лимон і монета з цифрою 5 (в США і Європі це центи, у нас монета в 5 гривень). Далі все дуже просто. ( . . . )

1-ше Лютого. День Внутрішньої Книги.

Власне, день Мор Марнат, умовної книги. Накопичувача усіх можливих знань, в який вкладаються усі срібні й з якого всі беруть собі також.

Ритуалять, звичайно, в цей день на покращення взаємодії із Книгою, бо – пам’ятаємо ж всі, що у Марнат є живе уособлення (яке кілька років тому померло, пробувши перед тим кілька десятиліть театральним-і-кіноактором, а тепер знову живе і рубає в Канаді десь ліс), а якщо є уособлення, то і характер (складний, як в уособлення) є у Книги також.

Ми ж цей День пропускаємо. Хоча б тому, що більшість ритуалів – це писання на передпліччі всякої хріні червоним вином, а де ми й де алкоголь…

2-ге Лютого. День Двох Горлиць. День Першого Молока.

Ритуалять виключно на Жертвоприношення. Все робиться заради того, щоб просто бути більш видимим, як людина, яка віддає іншим щось, що може залишити собі. ( . . . )

Цей текст – частина останнього на сьогодні відправленого марафонцям листа, але не всі тут у нас марафонці, а сказати хочеться всім, то – як на мене – це важливо сказати, а потім повторити ще триста разів. Тож:

Так, наче це прям от капслок, ну або жирний курсив: «Немає ніяких відкатів за Магію! Є неправильно сформульоване Бажання й невдалий Відскік, який приніс зайве щось.»

Тобто. Всі ритуали, які людина проводить – вони ж кудись ціляться. Коли людина ритуалить, або пише формулу й запускає – вона чогось конкретного хоче. Чогось, до чого не може зараз просто так дотягтись, бо на Дереві Життєвому її ця ціль або занадто далеко і до неї ще іти та іти, або ж взагалі Ціль на іншій гілці Маслини й немає можливості повернутись на власній гілці назад, щоб на ту, де Ціль, перейти. Або ж людина взагалі має Ціль, але не бачить, як її досягти.

У другому випадку людина використовує ритуали із Поштовхом. Це означає – такі, де вона відправляє свою Силу Впливу у Світ шукати потрібне там, де це можна знайти, а потім Сила Впливу повертається, облетівши навколо Землі й штовхає у спину, спрямовуючи людину туди, де є Ціль. ( . . . )

25-те Січня. День Спецій.

Ритуали з Повітрям, бо спеції – в Магії – це в першу чергу запах, а вже потім смак у страві якійсь. Тож спеції – дотримуючись звичайного їх символізму, де згортки кориці, це, наприклад, папери для бізнесових оборудок, а гвоздика – це пеніси на секс і любов – загортають в записки і спалюють в печі, або на вільному вогнищі.

Специфіка в тому, що повітря холодне, зимове, вільне від купи Сил, які влітку переповнюють середовище, тож будь-який запах незвичний живий – в час, коли не пахнуть, наприклад, квіти – загружається в Ноосферу швидше відсотків на 100.

26-те Січня. День Гарячого Пива.

Ритуали на гроші. Зазвичай з пивом роблять те, що з ним звичайно ре роблять – нагрівають його. Варять на ньому зілля (а зілля це щось, що не їдять, але чим привертають увагу Світу до потреб й чим відправляють у Світ повідомлення). ( . . . )

Про Зимове Полювання (як і про Літнє) я і Олесь розповідали багато вже раз (як в Марафоні, так і просто так, на Фейсбуці та Дрім). Але, якщо коротко суть, то:

Традиція іріранівська уявляє собі життя кожної людини у вигляді такого собі Оливкового Дерева. Це у нас зветься Життєва Маслина. Коріння цього Дерева - предки, розгалужена мережа, що далеко сягає в глибини та, розкидана широко, переплітається з іншим корінням. Стовбур - це той період в житті, коли людина вже народилась, але самостійно нічого ще не вирішувала, бо за неї робили Вибори Рід, родина й батьки (у когось стовбур короткий і дерево більше схоже на кущ, а в когось стовбур тягнеться високо, аж за повноліття). А далі крона. Крона - це всі варіанти Виборів всіх можливих, які людина має колись зробити. Кожен Вибір впливає на те, по якій гілці своєї Маслини людина піде далі, і які гілки вона обійде і ніколи вже не дізнається - що її чекало на них.

Тож. Ось є Життєве Дерево. І ось є розуміння, що з якогось часу наші Вибори стають дуже обмежені, бо ми вже проминули купу перехресть й не вибрали купу гілок. ( . . . )

Мабуть, зараз для всіх нас дуже актуальні ритуали, бо пов’язані з виживанням узимку. З тим часом Зими, коли кожен господар проводив ревізію й розумів – скільки запасів, зроблених Восени, вже використано, скільки залишилось в коморі й на скільки їх іще вистачить.

Висновки, які робились в ці дні, впливали на подальші стратегії. На те, чи буде родина зменшувати апетити, чи ні. На те, на які цілі будуть різатися гілки на День Зимового Полювання, який йде за Триднем Печі. Тож…

20-те Січня. День Голодної Печі.

Коли цю дату заносили в календар – живі печі й каміни були в кожній хаті, тепер, на жаль, навіть в деяких селах це рідкість. Тоді це був ритуал з випіканням пирога з незвичним інгредієнтом, після якого шматок відрізали і спалювали в тому ж вогні, на якому його випікали. Таким чином демонструючи всім Хатнім Силам, що з ними готові ділитися навіть чимось для виживання важливим. ( . . . )

Маги-обсервери кажуть, що кожна дитина – в віці перехідному від шмарклявого до підліткового – має пережити легкий шок від якогось неочікуваного викриття. Від раптового усвідомлення, що якісь речі, які їй здавались цілком звичайними, такими не є.

Санта Клауса не існує. Зубна Фея не дає грошей за зуби молочні, бо, по-перше, не має грошей, а, по-друге, істота недобра. Мама з татом займалися сексом навіть після того, як ви народились. Бабуся любить вас більше, ніж вашого кузена, бо кузен – син дочки. СРСР – імперія зла і ніхто бути з нею добровільно не хоче, навіть якщо по телевізору кажуть, що в Афганістан нас запрошено.

Обсервери стверджують, що так – разом з болючим переживанням і шоком – вивільняється той шар магічної Сили Впливу, який здатні використовували лише люди дорослі, бо дорослість = розчарованість.

Насправді, це досить спрощене пояснення, але справжнє – нудне й заскладне, а я заводилась з цим текстом не для того, щоб пояснювали Обсерверлогію, а щоб розповісти про свій шоковий досвід. Так от. ( . . . )

Змій – тим, що сам у літаку став передивлятися – спокусив і мене подивитися серіал десятирічної давності, який на піратських сайтах чомусь запханий у розділ з детективами та крімінальними трилерами. Хоча по суті це драма про становлення двох підліткових характерів.

І – ось та причина, з якої я продовжила це дивитись навіть тоді, коли Змій перестав, бо прилетів – характери тут чітко прописані під Лицаря і Сарацина (й не тільки характери, очевидно, бо одного з хлопців навіть пофарбували в блондина, щоб навіть тупий зрозумів його лицарство).

Лицар, Що Дав Обітницю й Сарацин, Що За Віру Стоїть – це два типажі, які колись Карра вивела, вирізавши з великих формул для своїх ворожінь. Картки Карра Аррам №36 та №34. Впертий енд Запальний. Ну, або Впертий VS Запальний... ( . . . )

Що ж, нарешті в нас 13-те Січня і це означає, що Рік Папи таки розпочався. Як хтось би сказав «наступив». Комусь на спину, комусь на голову, комусь на серце п’ятою. Хоч би що там було – це він, й це воно: Перший день Першого Року. Перший рік Нового Циклу.

Я, мабуть, зараз буду повторюватися й забагато писати про сенс Кадастру і те, як ми всі можемо для свого блага Сильвестрову задумку зараз використовувати. Хоча отам нижче вже шістдесят, якщо я не помиляюсь, постів, в яких по шість разів написане оце все.

Хай. Спробую не забагато, а коротко. Так: колись дуже давно шістнадцятирічний хлопчик, на ім'я Герберт вирішив, що стане Папою. І, знаючи, що для цього потрібні не лише здібності та амбіції, склав план. План склався магічний і Герберт його назвав Кадастр На Дев’ять Років.

Кадастр – це такий собі Спіральний Цикл. Він починається в рік народження людини (країни) і продовжується дев’ять років. Іноді він збивається і починається знову, коли людина (країна) переживає кризу якусь, виходить з неї з новими ідеями в голові, й, умовно кажучи, перероджується. ( . . . )

11-те Січня. День Походу. День На Ногах.

Ритуалимо не виходячи з дому. На аркуші м’якого паперу креслимо горизонтальну лінію. Потім на ній ставимо крапки і підписуємо етапами, які треба до Цілі пройти. Від того, на якому зараз – повз проміжні – і до фінішу (наприклад: крапка «Довчитися» крапка «Здати Іспити» крапка «Отримати Диплом» крапка «Знайти роботу за фахом» крапка «Добре пройти співбесіду» і т.д. і т.і.). Дописуємо. Згортаємо аркуш «гармошкою» так, щоб крапки лягали одна на одну. Проколюємо всі шари паперу голкою (або шилом, спицею, олівцем…). Папір спалюємо. Голку (шило, спицю чи олівець залишаємо на столі).

12-те Січня. День Привалу. День Смаженого М’яса.

Дводень до попереднього. Тому беремо зі столу голку (шило, спицю чи олівець) й виносимо на вулицю і втикаємо в землю (якщо ви живете в місцевості, де земля вже промерзла – візьміть термос з гарячою підсолодженою водою, вилийте, а потім вже свою спицю втикніть (якщо хвилюєтесь, щоб об спицю чи голку не поранився хтось – почекайте поки земля вичахне, і назад заберіть). ( . . . )

Це могло би бути формулою. Особливо тоді, коли це говорить Вудлі, накриваючи руками лице, пірнаючи в ванну, пускаючи з рота бульби одночасно зі словами: «У воді майже все відчувається кращим…» Я відповідаю: «Чудово.»

Насправді я рахую секунди, тому це звучить як: «Сім. Вісім. Дев’ять. Чудово. Одинадцять. Дванадцять…» Він відводить руки від обличчя і під водою розплющує очі. Я бачу його очима золотаву від олії поверхню води в трьох дюймах над його головою, стелю за брижами, його пальці, якими він водить зсередини, розриваючи олійний шар і впускаючи повітря під воду.

Я кажу: «Я сказала одній своїй подрузі, що я просто скупа на висловлення емоцій. Все, що я відчуваю, я здатна сказати телеграмою з двох рядків… Навіть якщо я мене зсередини навернуло повним зібранням сестер Бронте…» «Це яка подруга?» - Питає він, випускаючи черговий загін бульбашок. – «Це та що Вогонь?» ( . . . )

Я менше за інших перехоплюю Ферро чомусь. Хіба що тоді, коли він чимсь роздратований. Як зараз, наприклад. Напруження у спині. Відчуття, що нагріваються і червоніють груди, плечі і шия. Гаряча хвиля повзе угору, на щоки та вилиці.

Був би це Змій – я б спитала: «Тобі сказати, що ти маєш робити?» А потім за тридцять хвилин я б наказами, чіткими інструкціями привела б його назад до його почуттів. Але з Фернандіньо…

«Що сталось? Га?! Що?!» І – мов нитку для чистки зубів – протягти правду щілиною між хворим зубом й здоровим. «Я на Ліберо в отій дискусії про Обіцянковий Алфавіт розповів про оту свою теорію, ну, ти розумієш, і кілька людей зразу ж спитали, чи так думає він, чи це я самостійно придумав…» ( . . . )

Я вже кілька років збираюся зробити це. Розписати Eetkar Fereen (себто Календар, на який ірірани в ритуалах своїх орієнтуються для того, щоб робити ритуалами Хвилі). Розписати саме ритуалами й так, щоб на кожен день. Я чесно збираюся і планую це перед кожним наступним Січнем. Але потім я ідею цю кидаю. Й можливо, я знову це кину, але поки надія горить – таки спробую розписати. Не на рік вперед, і не на місяць, а хоча б на декаду чи тиждень.

1-ше Січня. День Заходу. День Обрізання.

Робіть те, що роблять в Новий Рік італійці. Викиньте щось старе, непотрібне, зламане. Бажано у вікно. Але якщо ви боїтеся, що вас насварить Голова ОСББ – винесіть це на смітник до того, як сонце в перший день не зайшло.

2-ге Січня. День Колії.

Потримайте жменю солі кілька хвилин у руці, щоб вона всотала трішки ваших Суті та поту, а потім киньте перед собою на будь-яку дорогу, щоби весь рік будь-який шлях був чистим й легким.

3-те Січня. День Лука.

Дводень, але можна розглядати як два окремі. Ну, тут саме такі. В цей день варто зробити щось непобутове, ритуальне з предметами, які ви використовуєте у роботі, з тим обладнанням, на якому ви собі заробляєте умовну купу грошей. Поцілуйте свій ноут. Попшикайте якимсь парфумом свій фрезерувальний станок. Вилийте солодку воду на колеса авто. Це дає Силам, що пов’язують заробітки з роботою, зрозуміти, що ви хочете не просто пахати, а отримувати задоволення від роботи, або хоча б задоволення від оплати за зроблену вами роботу. ( . . . )

Несвятковий пост. Неноворічний. І взагалі я спочатку хотіла закинути його лише на Фейсбук і лише на пару годин, щоб зацікавлені ліберані його на Ліберо перенесли. Але тепер зрозуміла, що взагалі-то пост історичний. А значить – він має бути тут. Й ось він тут.

Бо ми, можливо, цей факт не до кінця усвідомлюємо, але ми, сучасні ірі, мабуть, єдиний набір, який має можливість наочно переконатися в тому, що за сила лежить основою в Мережі.

Бо практично у всіх нас є знайомі, яких живими викинуло з Мережі, й знайомі, яких в Мережу підтягло на місця наших знайомих загиблих. Ми все ще пам’ятаємо тих «старичків», яких Мережа видрала з себе і видалила. Ми знайомимося з «новачками», які мали цей срібний ген, але в Мережі дотепер не були.

І ось той, хто колись був Онтаріо Викликає, намагається жити своїм звичним життям, зі звичною роботою і звичними звичками, а за пару років розуміє – скільки з того, що йому здавалось удачею, насправді було підтримкою Мережі. ( . . . )

Я не дуже розумію, навіщо начебто розумні люди пішли питати у Змія його думки про те, наскільки має вистачати Корве у принципі. «Колось це було в середньому сімдесят душ, зараз це перевалило вже майже за сотню тисяч і як багато ще жінок й чоловіків вона може впустити і зв’язати у Мережу?!»

Я взагалі не доганяю, як ці розумні люди за жарт сприйняли його відповідь. «Дізнаємося, коли лусне…» Ну? Вони знайомі роками із ним, вони мали здогадуватися, що він взагалі дуже нечасто жартує.

Як і я не жартувала, коли казала, що боюся довести себе до інсульту, а ще більше боюся до інсульту довести Вудлі, бо за нього Рід Віргердів витрясе з мене не тільки серце, а й душу.

Й він вилетів з голови перший кілька тижнів тому (по тому, що я в Дрім не пишу – можна здогадуватися, які недобрі у нас були ці тижні, цей місяць). Його підхопили і купували криз доволі швидко. Й він звів очі в купочку, подивився в лондонське небо і від душі напророчив. «Готуйся. Якщо мені це вирівняють якимись ліками, то на твій бік відвалися більша частина того болю, який я не заберу…» ( . . . )

В іріранівській традиції ніч між 31-шим днем жовтня і 1-шим листопада називається Ніч Замикання. Це – отой час осені, коли людина розділяє символічно два магічні світи – той, що в її хаті, та той, який ззовні.

Так. Я казала вже сто мільйонів разів – і тут, і в Марафон – що є межа, є розділення і є розподіл для впливу будь-яких Сил. Якісь Сили практично ніколи не заходять у дім. Якісь не виходять із дому ніколи. Якісь ритуали не мають сенсу, якщо їх в квартирі проводити, або навіть на своєму подвір’ї, у своєму садку, на своїй території. Якісь Сили можна знайти лише якщо переступити сором'язливість і переступити поріг.

І є купа Сил у Природі, до яких ми звертаємось навесні-влітку-і-трішечки-восени. Звертаємось вийшовши з дому і прийшовши до них. Це Сили, які вирощують і примножують. Це Сили, які захищають людей, тварин і посіви. Це Сили, до яких ми ходимо по вирощування бізнесу та любові. По примноження отари та грошей. По захист сім’ї. ( . . . )

Пам’ятаєте, я колись обіцяла викладати на Дрім ті – не мої, а задовго до моєї появи на світ написані якимись іріранівськими лінгвомагами – формули із Марнат, які шукала для когось з рідних й близьких на їх прохання, але які могли б знадобитися не тільки одній тій людині, яка шукати просила, а й іншим людям також?

Пам’ятаєте? Бо я забула. Я виклала одну – для волосся. А потім мене в інші степи понесло і про обіцянку цю я згадала лиш зараз. Коли прийшла осінь, почались холодні дощі затяжні й усі кісточки, травмовані колись падіннями з мотоцикла, раптом сказали мені: «Сано, слухай, а пам’ятаєш, як ти?...»

Так от. Це дуже стара формула на пришвидшення відновлення травмованих кісточок. Раніше її писали на шматочку пергаменту, або і прям на шматку шкіри, знятої з корови або зі свині. Потім цидулку цю спалювали, попіл підмішували у – виготовлені власноруч, чи куплені у аптеці – мазі, призвані збезволювати намазані ними місця. ( . . . )

Ну, що ж, останнього, четвертого триместру Року Вчителя вже більше двох тижнів стекло, а я все ще намагаюся змусити себе сісти і почати писати про це. І це спроба чотири. Чи п’ять. Не пам’ятаю, скільки я разів, я кидала через мігрень…

Тож. Спочатку основи. Рік Вчителя – це останній Рік у класичному Кадастрі Сильвестра. Класичний Сильвестрів Кадастр починається з Року Папи (Бо це рік народження самого Сильвестра, Ціллю життя у якого був якраз Папський Трон). За Роком Папи йдуть Роки Дружини, Лицаря, Короля, Торговця, Учня, Лучника, Чоловіка. Вчитель закругляє Дев’ятирічний Цикл і підсумки підбиває. Якщо кожен Рік пройдений правильно – людина, що прожила ці дев’ять років і навчилась потрібному – підіймається на ще одне коло.

Сенс кожного Року – отримати і відшліфувати риси характеру й навички, які – умовно – необхідні для виживання та процвітання в житті усім цим персонажам, на честь яких Сильвестр поназивав ці Роки.

Сенс Дев’ятирічного Циклу – вирости за цей час багатогранною особистістю, яка може – коли це потрібно – йти напролом, як той Лицар, може, як Лучник, зосередитися на одній цілі, може, мов Папа, інтриги плести, або ж направляти лагідно, як Дружина, пахати як Чоловік, чи, подібно Торговцю, купити й продати із вигодою потрібне і непотрібне. ( . . . )

Сьогодні, 11-го Жовтня 2025-го року, весь ее-е прогресивний так скажемо Світ відзначає впроваджений років десь десять тому Міжнародний День Дівчат. Цьогорічне гасло до Дня: «Puella quae sum, mutatio quae duco». Воно про дівчат, як вони є, і про зміни, які дівчата очолюють. Гарне гасло. Але…

Маю визнати, що мене це трішечки бісить. Бо, по-перше, де зміни? По-друге, я би воліла, щоб День Дівчат Міжнародний – за Eetkar Fereen, себто, іріранівським Календарем – випадав на добу попередню – на День Першої Королеви, а не – як зараз – на День Першої Пари Панчіх.

Бо наш Календар – він для того, щоб орієнтуватися в Хвилях. Щоб купа людей проводили ритуали подібні одночасно в один й той самий день й на одну й ту саму ціль. Проводили кожен для себе, але одночасністю цією могли б здіймати Хвилю магічну.

Тож День Перших Панчіх – він, так саме про захист. Бо панчохи ж захищають від хижих поглядів та холодів. Але це захист такий, половинчастий, на власні фінанси, на непереслідування і т.д. і т.і.

В День же Першої Королеви була б інша Хвиля. Не про те, щоб дати дівчинці трохи грошей і щоб з негарними намірами її не чіпали чоловіки, а про те, щоб всю владу видати дівчині і хай сама би вирішувала, що їй ще потрібно і що ще від життя забере. ( . . . )

Традиційна щорічна світлина в цей день - Костянтин, який став старшим на рік і зараз, мов з торбою писаною, носиться із ідеєю про те, що тепер, як офіційний підліток, він може поводитися по-справжньому підлітково.

Торік у цей я писала про те, яке це дивне відчуття - чекати, що твій син ось-ось робитиме вибір і не знати навіть - хто у них там, на їх половині - Мережі Уособлення, хто прийде, щоб дати Корве у руки всі початки й кінці.

Але за цей рік вибору Костянтин так і не зробив. Бо коли до нього прийшли оті Сили, які приходять до Корве, щоб спитати чи любитиме він усіх, чи ненавидіти усіх буде - Костянтин сказав їм приходити за пару років. І все. Крім питання: «А що? Так можна було?!»

12

( . . . )

Те, що буде написано тут тепер після картинки – частина листа №4, відправленого у липні всім тим людям, хто підписався на наш Марафон.

Це шматок з першого розділу листа, який називається у нас з Олесем: «Теорія». І це доволі великий шматок (Олесь каже, що це вперше за всі оці роки Марафону, коли ми для загалу настільки великий шматок даємо).

І хоча більш важливу частину «Теорії», яка, власне, розповідає – навіщо людям Влада у магічному сенсі – я залишаю для Марафонців і не викладу це тепер тут – я хочу показати хоча б цей початок. Просто для того, щоб потім давати посилання на пост, а не розповідати знову і знову, що президент не татусь і татусем бути не може, а Боженька нічого не допускає, бо він дав нам всім волю і право користуватися волею, і якщо людство поводиться, як тупий довпойоп – воно не може звинувачувати в цьому нікого, тим паче Бога.

Отже. Це була картинка, тобто, це було фото. А тепер буде розповідь про те, як саме розуміє концепцію Влади наша, Іріранівська, магічна традиція. Тож: ( . . . )

ОДИН КРОК І ОКРЕМІ УМОВИ

І
- Мені це не подобається. – Ліниві пальці Мелфоя граються з вологим Поттеровим волоссям, скручуючи його, перетворюючи кучері на ряд їжачих голок.

- Що? – Око Поттера ковзає по вилиці, шиї, напруженому плечу. – Не подобається коли волосся на грудях?

- Ні. – Пальці стискаються, сіпають і це дійсно боляче. – Не вдавай ідіота. Не подобається, що ти зібрався супроводжувати мого батька на зустріч з Шеклболтом.

- Та хіба ж я вдаю? Ай!! – Гаррі сміється, а потім хникає, коли безжальний Мелфой видирає з нього ще півдюжини волосин. – Ні, ну правда, чого ти? Я теж не в захваті. Але я маю піти. Я маю зрозуміти, як все це влаштовано. І я маю знайти собі якесь місце у цьому. Я все життя був лише пішаком, якого хтось совав дошкою туди-сюди від пророцтва до перемоги, і ось я переміг, а потім на мить відволікся, а залишки Ордену і Шеклболт поводяться так, наче це я зробив для них. Я кліпнув, а вони вже заснували якийсь дивний Фонд і забирають у нього гроші з сейфів тих, хто воював за Волдеморта. Як взагалі це можливо? Я досі не можу потрапити у свої, бо ці кляті істоти вимагають від мене компенсації за зруйнований дах і дракона! Що Міністерство мало пообіцяти гоблінам, щоб вони відкрили комори Лестранжів чи Нотта і дозволили щось взяти звідти якимось чиновникам? Чи аврорам? Комусь… Хто взагалі збирає у цей Фонд всі ці галеони?

- От. – Драко опускається щокою на Гарріне серце й видихає, суперечкою втомлений. – Тому мені це й не подобається. Він лише місяць як вдома, ви за цей час перекинулись парою ввічливих слів, але ти вже бачиш у всьому політичні інтриги і підступ. Ти вже говориш як він… ( . . . )

Сьогодні Гаррі Поттеру виповнюється сорок п’ять років і я думаю, що є сенс написати про те, що особисто для мене весь сенс існування Поттера зводиться до існування Мелфоя.

Колись Змій намагався читати мені фанфік якийсь в якому була дуже цікаво обіграна якась (цілком можливо з Марнат потягнута авторкою) ідея. Але мені не зайшло. Бо фанфік був із Гармоні, тобто, за сюжетом у ньому Гаррі з Герміоною намагався крутити любов. Любові було небагато. Але всі ці сцени відволікали цілком від ідеї, заради якої ми і читали. І я навіть не пам’ятаю, чи Змій дочитав мені це. Можливо, що так, але пропускаючи великі шматки, а можливо, що ні.

Тож, ні. Тільки Драррі.

І при тому не те, де Гаррі – суворий топ, який має контроль, а Драко – ніжна лань, яка віддається і віддає. Бо навіть порно має бути життєвим й десь зберігати до правди подобу, а в моєму уявленні – Головний Аврор Поттер – не той, хто б не захотів підкоритись хоча би на мить, а Мелфой, колишній Смертежер, що більше року прожив під владою Волдеморта не той, хто не мав би проблем, контроль втративши хоч на момент.

Колись у попсовому серіалі буквально зацитували Марнат – з того розділу, що про розповідає про Корве і роль Корве як Вузла в Мережі – сказавши, що біль – це насправді єдине, що об'єднує людей в якусь спільність, бо біль відчувають усі. Такі милі... Я маю на увазі сценаристів того серіалу і також режисерів. Ну, і взагалі я дуже любою коли в попсових серіалах цитують Внутрішню Книжку. Але зараз я не про це...

Я про те, що оця помилка – перекладати слово «corv» словом «біль» – це із тих тупих помилок, яких припускаються всі, в кого «ēndreor» дорівнює «королю», або «meestor» це «сон». Я знаю, про що говорю, коли стверджую про тупість. Бо я сама перекладаю саме так, коли поспішаю і не напружуюсь.

Насправді ж «corv» = «той надлишок фізичних відчуттів чи емоцій, який заважає людини виконувати свої завдання і свої функції». А «Corvē» - це «той, хто забирає все надлишкове, щоб людина знову почувалась людиною»… ( . . . )

Формула для цього шматка і діалог Гаррі й Джинні у мене лежали у файлику не менше двох місяців. І я ніяк не могла дотиснути туди Драко й оформити.

Аж ось вчора Змій говорив з підліткою, своєю далекою родичкою і вона розповіла, що з одинадцяти років читає кожен рік по одній книжці з серії про Гаррі Поттера. І поділилась з нами (Змієм і мною, бо я чула все, про що говорить із нею Змій) купою своїх думок. В тому числі й про те, яке місце схоже їй на місто Коукворт. Тож раптом все склалось. І навіть на гугль-картах знайшлись підходящі вулиці, підходяща церква й могили.

ДЖИННІ ВІЗЛІ І НАПІВКРОВНИЙ ПРИНЦ

І
9-го січня 1999-го року
Бліде зимове сонце вислизає на кілька хвилин з брудних хмар, замішаних на тумані, що лине від річки, й димі цегляного заводу. Хворобливе його тепло не здатне зробити вулиці Коукворту світлішими й приємнішими, але воно встигає розтопити тонку скоринку льоду на тротуарах й зробити їх ще більш слизькими. ( . . . )

Вивчаючи Рубар, ну, або викладаючи цей самий Рубар комусь іншому – хочеш не хочеш, а поринеш в Історію. Іноді – чарівну.

От, наприклад, в листі, відправленому марафонцям учора, я згадала про те, що – хоча в Іріранівській Магічній Традиції немає Часу, а є лише його Відчуття, а сам час відслідковується Руйнуванням і Подіями розділяється на шматки й підраховується – Графеми для Часу, які допомагають розтягувати його чи стискати – у нас є аж бігом.

І я показала одну з формул із Зошита Драко (нарешті і він згодився мені для роботи). Показувала я її як приклад іншої Графеми, тієї що виглядає як прямокутник.

Але не змогла пройти повз Графеми Часу і написала, щось типу: «Тут ви бачите Формулу, сенс якої Час Розтягти. По суті вона має давати можливість зробити за умовні тридцять хвилин те, що ви робили би кілька годин у зручному для вас психологічному стані та темпі…» А потім: «…І до речі, в цій Формулі ви можете побачити ще одну Графему-Шаблон…» ( . . . )

Я, зі своєю капризною спиною, яка в кінотеатрі згодна сидіти лише на місцях, де полежати можна – мало не просрала можливість сходити на цей фільм. В цьому місяці вже два рази була у кіно, але на інших фільмах, а на цей не ішла (хоча і Ем і Змій, які його подивились зразу після прем'єри, дуже радили сходити й казали, що ідея зайде мені через те, що я зі схожою вже кілька місяців як писаною торбою ношусь). Я не йшла, бо чекала сеансів в тому залі, де дивитися з диванчика можна. Й потрапила лиш у останній день показу, на останній сеанс (і про те, що це останній сеанс дізналася вже тоді, коли купила квитки, а купила я їх тільки тому, що в зал з розкладними місцями цей фільм перенесли з більшого залу, щоб в більшому запустити перший показ «Фантастичної Четвірки», тож мені повезло. Я пішла, подивилась, ну й ось…

Можна сказати, не найкраща екранізація Кінга і не найвидатніший фільм Гіддлстона (поки що з усього, в чому знявся актор цей – в моєму особистому рейтингу – на вершині «Висотка»). Але однаково – ок, ха ра шо. ( Далі спойлери якщо що... )

Я зазвичай Фейсбук використовую як записник. Пишу туди все, що прийде у голову – у ту ж мить, як прийшло. Записую діалоги. Засікаю думки. Але часто буває щось, що я там вже написала, а потім подумала, що хотіла би це не загубити у потоці Фейсбучному. І я це переношу сюди. Тож…

В Рубарі є пара Графем, які називаються «Правиця» й «Лівиця». І значення їх основне їх – навіть не називати частини тіла у Формулах, а описувати швидше взаємодії людей і той чи інший процес. «Правиця» дорівнює поняттю «Рятувати Щось-Когось», а «Лівиця» = «Підштовхувати До Провалля, Біди».

Ці Графеми ми вже вчили з марафонцями, але Марафон наш продовжується і я сиджу і малюю «стандартним» почерком в зошит робочий черговий десяток Графем. І серед них «Праву Ногу», яка означає «Дохід, Який Ми Отримуємо» та «Ліву Ногу», відповідно «Наші Розходи і Витрати»... ( . . . )

І так, мені вчора дуже хотілося від душі похвалити колег за їх неймовірний рівень сміливості (ну, взяти формулу Чарлі Крея, яку він написав, щоб притягнути клієнтів у Krayleigh Enterprises, трохи переробити і показувати як свою, наклавши до того ж поверх картинки з Рубаром у пейнті своє ім’я і посилання на себе – це рівень відчайдушності, до якого мені дуже далеко).

Але Змій мені заборонив загризатися із колегами у мій День Народження. Сказав розслабитися і відпочити, і натомість викласти щось моє – як подарунок від мене.

Тому ось моя Формула. Називається Narceessa Heevleer Sapormeetar (себто, Нарциса Погане Все Змилить). Формула (як з самої формули очевидно) працює На Захист Родини. ( . . . )

Іноді мені здається, що Змій до моєї роботи ставиться більш відповідально й ревниво, ніж до деяких власних робіт. Можливо, навіть більш уважно, ніж ставлюся до роботи своєї я у своїй вічній ліні.

Тож, коли мені в приватку фейсбучні френди знов і знов приносять різноманітні скріни з питаннями: «А оце справжня формула? А вона дійсно для того, про що тут написано? А її правда можна писати як тут сказано на руці?» - я спочатку напружуюсь сильно, а потім шукаю в Зміюки підтримки.

Я показую добродіями принесене Змію. Зі словами: «Знаєш, я з кожним днем переконуюсь все більше і більше, що це робить людина, яка може бути однім з наших новеньких срібних…»

А Змій дивиться і говорить: «Це ж формула для Крейлі Ентерпрайзес?!» Й скрегоче зубами. І я відчуваю, як пульс на його шиї пришвидшується і як вуха стають гарячіші. ( . . . )

Вчора – роблячи перепост Олесевого поста зі шматком листа, відправленого в Марафоні – я написала, що варто ще раз нагадати, мабуть: це Меркурій – Ервер (тобто, божество, по простому). Й це до його Сил ми звертаємося, коли нам треба. Це його Сили, іноді коли не треба, до нас приходять самі. І це планета названа на його честь. І він знає про це. І він – за тисячі років взаємодії з людьми – засвоїв – від нас, від людей, які спостерігають за небом – інформацію про рух планети, названої так само, як називають його. І тепер – коли планета Меркурій робить оту дивну ілюзію з задкуванням орбітою – Меркурій, той що Ервер – знаючи, що люди планеті приділяють увагу – запускає процеси. Оті, які ми так любимо: процеси повернення, компенсацій, уроків і те де і те і.

Тож – Астрологія – на відміну від Астрономії – це Наука не про Космос. Не про Сонячну Систему. І не про те, як влаштовано Всесвіт. Астрологія – це Наука про те, як Ервери взаємодіють з людьми і вчаться також в людей. Тих людей, які слідкують за сузір’ями, зірками й планетами, що їх колись поназивали самі. ( . . . )

Я пішла з Ліб на початку дві тищі двадцять другого року, бо розуміла, що я – на додачу до всього, що буде й що є – скандалів, які на форумі вирують практично щоденно, вже не потягну. Але… Іноді мені аж свербить повернутись туди, бо там такі цікаві срачі, а я тут – сиджу без срачів (Бо хіба це срачі на Фейсбуці? Ні погроз повідривати всі від ніг до голови, ні прокльонів, ні фоточок голих дуп у якості останнього аргументу).

А от, скажімо, на Ліберо це усе літо проходить явно під зіркою Срачів про Етичність і Неетичність. Бо, здається, це лише у лінгвомагів вже третій (якщо не зважати на той, дуже красивий, напівлінгвомагічний підхід від благословенного Фе, який був про тату і щитки).

Наразі останній – який зараз там розігрівається і майже кипить – виник, як я розумію, з того посту, де мій чоловік розповів про Формулу-Логотип однієї з марок українського пива. І почався цей срач у стилі ввічливого обговорення того, чи етично на не надто здоровому продукті, від якого ростуть срака й живіт – писати формули, які обіцяють дати тілу корисне. ( . . . )

Завжди знала, що люди з Першою (якщо вона так і залишається Першою і Єдиною) Стихією Вогню – занадто прямолінійні, щоб їх спроби пограти в маніпуляції не виглядали смішними. Особливо, якщо вони намагаються поманіпулювати тими, у кого Перша Стихія – Води.

От і зараз. Сидить такий Змій, морозиво з відра ложкою їсть, про щось своє думає і – раптом – до мене такий: «А от уяви, що ти будеш таки колись про Рубар писати книжку…» І я така: «Уявила.» А він: «Ну, і як ти почнеш, коли сядеш її писати?»

(В цьому місці вже смішно, бо навіть не робить вигляду, що сумнівається, що сяду і буду колись. Знає, зараза така, що якщо тиснутиме на мене, то скоро дійсно дотисне).

«Ну-у-у…» - Кажу. – «Почну з того, що напишу щось типу: Колись Бог Адаму дав можливість назвати всі речі. Так виникла Перша Мова. Яку людство втратило під час Вавилонської Авантюри. ( . . . )