квітуче і гірке

Я - не Анна, але, як з'ясувалося, Анна - це все-таки я. Й Анна більш смілива за мене, тому що говорить і надалі збирається не мовчати про ті речі, про які я вважаю за краще не розповідати нікому.

Іноді Анна, правда, буває істеричною, дріб'язковою, тупою, сентиментальною, злою і навіть трішки скандальною, зі мною теж таке трапляється, але обидві ми намагаємося тримати себе в руках і не грубіянити в віртуальному просторі тим, з ким не маємо можливості з'ясувати відносини ніс-до-носу, мабуть.

У мене є чоловік, дочка й син, брат милий, кохані чоловіки і - до них на додачу – кілька десятків тисяч кровників, яких я називаю Срібними; Анні вони також не чужі зовсім люди.

Ми з Анною намагаємося пропхати у Світ ту магію, яку використовують Срібні. Ворожіння на Каррі Аррам, а формули, форми і різноманітні ритуали, описані у Мор Марнат і запрограмовані у нашому Сімейному Календарі.

Тож. Ось Календар, щоб його не шукати. А ось всім: «Ласкаво просимо!» І від мене й від Анни. Ну, а якщо комусь легше вважати все, що я тут пишу, суто літературою, то проти цього не будемо ні я, ні Анна, угу.

Я зробила-таки те, що мала зробити давно. Розписала всі частини фанфіку про Гаррі, Драко та Джин по календарю.

А тепер я повішу це тут. Для власної зручності. Щоб складати сюди все нове. Якщо буде. І воно буде закріплено на Дрім угорі до тих пір, поки я це все не допишу, або не скажу собі досить.

Спочатку ті самі чотири великих частини, які доповнюють одна одну. А потім всі тексти малі, які заповнюють ті лакуни, що залишились в чотирьох великих частинах.

В принципі, після тих чотирьох частин дрібні тексти можна читати і не за календарем, а по тегу, але мені буде зручніше, якщо я бачитиму мозаїку, розставлену в календарі. У всякому разі я перестану плутатись в датах і постійно перевіряти, чи все у мене по датах зійшлось. ( . . . )

Повернулась оце з прем’єрного показу горору «Грішники». На який би взагалі ніколи не подумала би піти, якби не мій чоловік, якому чомусь саме на це кіно захотілось.

Ну, і як завжди. Тобто, як ті кілька разів, коли йшла в кінотеатр без жодних очікувань, а просто полежати на останньому ряді у темряві пару годин так, щоб звук голосний забивав все в голові й не давав думати взагалі ні про що.

І було дивовижно, бо посеред сеансу виявлялося раптом, що фільм, на який не розраховувала, як на щось цікаве – мав всі шанси, щоб наприкінці вважатися найкращим фільмом року в особистому моєму рейтингу.



Так було в 2019-тому році зі стрічкою «До зірок». А перед цим в 2018-тому з «Погані часи у Ель Роялі». Ну, і от лише квітень 2025-го, а номінант уже ось. ( . . . )

Сьогодні знову рекламою Інстаграму винесло чиюсь фоточку, приправлену роздумом про Божий Дар та про товари, які можна купити за гроші.

І от я знову тут, у дві тисячі дев'ятому році, на старті магічної своєї е-ее-е ну хай буде кар’єри у якості магині для всіх, а не лише для срібних у якості Корве. І знову нию. Тільки тепер вже не Оліверу. А сіру Т.Вудлі. Розповідаю йому, що от магія – це єдина робота, де людина може до тебе прийти і сказати, щоби ти їй безплатно зробив з поганого добре.

Кажу: «Розумієш, тепер люди цього вже не роблять. А раніше було. Поворожіть мені, будь ласка, ви ж можете. Або зробіть мені отаку формулу, щоб і заміж, і гроші. Що значить не можете? Ви маєте!! Ви ж Обдарована!!!»

І сір Т.Вудлі такий: «Ее-е... З цього місця з подробицями. Які аргументи наводяться?» І я така: «Ну, які… Зазвичай відьмам кажуть, що ось Боженька дав вам Дар і ви маєте робити людям добро безкоштовно. Інакше Боженька ваш Дар відбере...» І Т.Вудлі такий: «Ти серйозно?» ( . . . )

Почалось все з того, що я написала в Фейсбук черговий Діалог, де одним з учасників був сір Р.Р., й при цьому я назвала його не як у паспорті, а чомусь ніком, який він взяв собі колись на Ліберо. Я Спав З Ахіллесом. I Fucked By Achilles.

І мене спитали в коментарях, чи чувакові не стрьомно було вибрати такий нікнейм, і чи не прилітає час від часу йому від Світу і Сил за таке.

А я сказала, що ні. Сказала, що так можна робити, якщо це правда. А у даному випадку, це правдонька свята, ну хоча би тому, що у той час, коли Р.Р. вибирав собі нік для Ліберо – він дійсно трахався з людиною, яка була тоді (й досі є) Уособленням Сили Тих Хто Йде На Війну Не Тому, Що Хоче, А Тому, Що Мусить Зробити Це (ну, власне, вони мабуть і досі пара, просто ендреор Аґілґауердору три роки як повернувся зі своєю Силою в Україну й хз як там вони з Р. підтримують ті дикі пристрасті, які у них всі вісім років були, поки вони разом жили у далекому червоному Фініксі).



А ще я там, в коментарях, навела інший приклад, написавши, що ось той, у кого гарні зі Змієм стосунки, міг би на Ліб взяти нік Ісааків Друг, ну, або Я Ісаака Бачив У Душі Голим. ( . . . )

Почалося все з розмови про те, чи дійсно сови у «Гаррі Поттері» просто в лапах послання і навіть посилки носили, чи – скоріше за все – щоб мама Мелфоя могла передати йому два фунти шоколаду до школи – до їх лап мали були прив'язані якісь капсули, при тому ще й зачаровані на полегшення і розширення. Дійшло до гугля, енциклопедій і приятелевих дідусів.

Тобто, Змій – о третій ночі – сидить весь зарившись в словниках й у гуглі, й паралельно до того ж пише листа шкільному товаришу, дід у якого історик і видав колись накладом в 50 примірників книгу про німецьких поштових голубів, яких використовували під час Першої Світової.

І я така – обережно: «Знаєш, Вудлі, я ціную твою залученість у мій фанфік, але мене трішки тривожить твій факт, що ти можеш витратити дві години свого часу і потурбувати чийогось діда задля якогось дурнуватого терміну, який згадати у тексті фанфіку мені можливо ніколи й не знадобиться...» ( . . . )

Другий триместр Року Вчителя вже кілька днів як розпочався і ось я таки вирішила – поки мігрень не так дістає – сісти і написати про те, як його краще пройти.

Ну, бо сенс Кадастру Сильвестра якраз в тому, щоби це все якось пройти. Щоби пройти по черзі кожен триместр з чотирьох, потім рік, потім всі дев’ять років, а потім вийти на новий вже виток і проходити пройдене знов. Проходити і рости.

Тож є сенс якнайшвидше почати розповідати, як – пройшовши перший триместр Року Вчителя – на другому триместрі не схибити. Але. Але є одне маленьке але… Спочатку, мабуть, варто розповісти про Року специфіку…

Тут прикол в тому, що – коли ми зараз промовляємо «вчитель» – ми уявляємо людину, яка закінчила університет, інститут або педагогічне училище й прийшла в якусь школу, щоб викладати якісь предмети (господипростимене, якщо це гроші) за гроші. Це відповідальний, але найнятий працівник. Спеціаліст, який має працювати за затвердженою програмою і який має контроль у межах закону і в обмежену кількість годин.



В часи ж коли писався Кадастр – вчитель був (умовна та все ж таки) фігура батьківська. Зі справжньою владою і відповідальністю зовсім не тимчасовою, не на шість-вісім годин. Він – як батько – міг покарати учня. Але і за злочини, здійснені учнем – закон – так само, як батька – міг покарати і Вчителя. ( . . . )

Написала про це на Фейсбуці, а потім вирішила й сюди перенести, щоб завжди під рукою було. Тим паче, така можливість. А саме – такої сили мігрень, що, здається, болить навіть шкіра голови під волоссям. Тож, якщо я буду писати дурні якісь речі, то потім – коли мене Змій звинуватить у тому, що я пишу про очевидне і вважаю людей за тупих – я завжди зможу сказати, що то усе через голову. Тож.

Про різницю між мисленням мага і так званим магічним мисленням.

Маги (та і люди майже усі взагалі) знають, що всі ми – зі Світом, а іноді і з людьми – здатні розмовляти Символами різноманітними. Майже так само, як мовою. Тоді, коли не знаємо мови. Тоді, коли слів мови промовляти не хочемо. Тоді, коли боїмося спитати, щоб отримати чітку відповідь. ( . . . )

Я зупинилась вчора на тім, що дійсно зі справжньою насолодою писала вчора листа про Рубар в Марафон. Він був про Органи Чуття й Відчуття (три з шести) і – поки я писала – я думала, що ось він – ще один привід радіти, що я взялася за викладання цього. Повернення до Основ.

До початку. До підмурків. До Прімітівурів, до тих найпростіших Графем, які я практично в кожній Формулі використовую, з якими працюю з дня в день.

Бо – коли це робота щоденна – не помічаєш краси. Тобто, не звертаєш уваги на те, як ідеально складений цей Інструмент. А коли починаєш вчити інших людей – виявляєш, що звичне – дуже, дуже красиве.



От взяти той же «Нюх». Як Графему. «Нюх» складається із «Постійності», «Праведного» (яке в свою чергу чверть від «Ідеалу» і від «Жіночого» половина) та «Грішного» (яке «Чоловічого» половина і від «Ідеалу» теж чверть). Але – головне – дві «Ідеї». Ті самі, які про потребу схвалення, потребу підтримки, потребу знайти спільників, спільноту. Своїх. ( . . . )

Прагматики думають, що Світ тримається на Законах і Грошах. Романтики сподіваються, що Світ тримається лише завдяки Дружбі й Любові. Насправді ж Світ не скочується у Хаос лише тому, що його утримують на собі Жертвоприношення й Договори.

Жертвоприношення – це те, що ви маєте і можете залишити для себе, але добровільно віддаєте, не чекаючи нічого взамін.

Договори – це будь-яка добровільно дана, промовлена чи написана обіцянка, добровільно прийнята іншою стороною.

Добровільно в обох випадках – ключове, мабуть, слово.

Будь-яке життя починається з Жертвоприношення. От саме тоді, коли люди вирішують віддати свій час і здоров’я, щоби виносити, народити і виростити дитину.



В принципі вони мають робити це просто так. Від любові. З любові. Бо Боженька людям сказав плодитись колись. Плодитись для того, щоби людство могло заселити всю землю, творити і розширювати на всі боки цей Світ. ( . . . )

Ми з Олесем в перший лист Березня, який прив'язаний до Днів в Іріранівському календарі, дали купу всякого – і на просування планів Зеленою Силою, й на гроші, які липнуть на Мед, й на захист – до Дня Тараса Шевченка – ми також дали.

Але я ще десь пару тижнів тому обіцяла в фейсбуці щось до Дня ТГШ дати повз Марафон. І ось днями сіла й подумала, що якщо в Марафон ми дали ритуал на захист від ворогів, через Шевченка як Елемента, то на загал треба щось з інших можливих сфер.

Подумала і послала Змія в Марнат подивитися, а, власне, з якими Ерверами й Силами пов'язаний Тарас Шевченко, як Елемент, як посередник, як зв'язковий. Трохи здивувалась, коли Змій приніс величезний перелік, в якому – раптом, ага – Меркурій й Венера.



І тут виявилось, що це дуже ок. Бо Венера уже, а Меркурій ось-ось стане Ретро. Тобто, відбудеться те, що відбувається на Землі кожен раз, коли нам – з цієї планети – здається, що якісь планети-сусіди, названі на честь богів, починають задкувати на орбітах своїх. ( . . . )

Це такий собі мій вдячний кивок у бік тієї п'єси «Гаррі Поттер і Прокляте Дитя», яку багато людей не вважають каноном, але не я. Бо мені дуже подобається, що є текст, де Драко і Герміона дійсно – на відміну від Рона, наприклад – виглядають практично дорослими. (Фрази взяті з п'єси виділені іншим кольором).

Ну, і плюс мені треба було якось підготувати фундамент під «права сквибів» та «відносини Мелфоя та Нотта», які у Змія там десь в записничках його заплановані.


ТИ НАЗИВАЄШ ЙОГО ДРАКО

Частина Перша

І
3-тє вересня 2020-го року
– Ти називаєш його Драко. – Гаррі промовляє це, обкушуючи шкіру, що чіплялась весь ранок за одяг. Він ці слова майже проковтує, але Герміона, тренована чоловіком, який вічно розмовляє зі шматком непережованим в роті, розуміє те, що Поттер говорить й морщить невдоволено носа.



– Що? – Вона згадує, коли і де прокололась. Й втішається тим, що стресом, в якому перебуває вже третю добу після втечі з Гоґвортського Експресу малих Мелфоя та Поттера, може виправдати такий свій прокол. ( . . . )

Коли я написала пост про те, що деякі чоловіки заганяють в куток своє базове бажання Демонструвати Прихильність через прояви любові та доторки й це призводить до того, що вони мають з Магією проблеми – я віднесла його на фейсбук. Й там мене зразу ж спитали: «Але якщо жінки мають більше доступу до цього важливого ресурсу, то чому в житті жінкам не простіше отримати бажане…» І я зрозуміла, що треба писати ще один допис. Про Стихійні (ну, або Тваринні) Бажання.

Тож. Для початку. Вкотре повторюю давно відомі Основи. Себто, з початку розповідаю те, на чому побудована Магія з точки зору традиції (Forgive me, Timothy…) до якої я відношу себе:

Людина – вінець, вона зроблена Боженькою за образом Його і подобою. Сенс існування людини – змінювати той Світ, в який її привів Бог. Змінювати будь-як і завжди, тим самим розсуваючи межі. Змінювання Світу – є Творчість. Всі ми тут обов’язково творці. Навіть тоді, коли погане щось творимо.



Але. Людина – ссавець. Вона така сама тварина, як і усі на землі. Вона так само харчується. Так само спить. Так само займається сексом щоби мати потомство. І так само окреслює свою територію, той шматок на якому вона харчується, спить і вирощує своїх дітей. ( . . . )

День, коли всі вільні, бо Вирвались З Кола Яким Ходили Весь Рік, добігає кінця. Вечір згущується повільно. Всі розслаблені лежать ногами на стінці і розмови ведуть. Одна частина компанії сперечається про те, хто встане з дивану і принесе з холодильника льоду ще. Іншій Змій на пальцях пояснює про Квадру й Стихії.

Каже: «Та ні. Послідовність взаємодії у Квадрі легко запам'ятати. Повітря, Вогонь, Вода і Земля. Дивіться. Все як в житті. Повітря живить Вогонь, Вогонь нагріває Воду, Вода рухає Землю...»

Хтось з глибин крісла запитує: «А Повітря? Хтось піклується про Повітря?» Й Змій задумливо: «Нуу-у... В принципі… Не думаю. Тобто, скоріше за все… Мабуть ні. Бо це Повітря має попіклуватись про всіх. З нього все починається. Нічого не станеться, нічого не буде, якщо воно не...»



Ем – зі стогоном встаючи і повзучи у бік бару і холодильника – демонстративно незадоволено: «Господи, ти міг просто попросити принести тобі той клятий лід!!» ( . . . )

Написала допис в фейсбуці про Антоніну, і назвала Антоніну у тому дописі «підлітка». Й прийшов в коментарі хтось (смутно по аватарці знайомий, здається з отих, яких я ідентифікую як людей, які ходять лише під пости про Магію, щоби виключно повийо…сказати що в неї не вірять). І написав, що немає слова «підлітка» в Словнику Української Мови. Та ще з таким наїздом, що, мовляв, він підозрює, що я від природи тут руська і хочу як краще, тягнучи слова такі у словник, але тіки цим мову українську паплюжу.

Ок, мене сіпнуло вже на згадці про російськомовність, але то хай буде розмова на найближче майбутнє (бо мені ще до того треба відрефлексувати свій досвід кількаразового переходу з мову на мову і, можливо, визнати, що свої перші магічні твори – як то «Roma-amoЯ» я писала російською, бо була дурепа, себто, лише тому, що побоювалась вставляти у тексти формули з літерами «і» та «ї», повіривши магам, які прийшли в Лінгво до мене, й вважаючи літери ці якимись там не такими).



Але я на це сіпнулась, але завелася на інше. Бо тут я вже відрефлексувала усе і тепер можу визнати, що таки я була колись дурепа. А я була дурепа, тож, я можу сказати, що зараз – коли бачу десь срач про фемінітиви – намагаюсь уникати такого срачу, бо мені трохи соромно згадувати про те, що це я зараз дуже «за», а років 14 тому вже сралась з цієї теми і була дуже «проти»… ( . . . )

Ну от. Той шматок про Різдво, якого так хотів Змій. Але без всього того, що Змій збирався увіпхати у нього (якби я погодилась, то тут би була лекція від Герміони, що за своїм обсягом дорівнювала би двом третинам фанфіку, а може б і фанфіку без лекції у цілому).


РІЗДВО І ВЕЛИКДЕНЬ

І
– А може таки після цього підеш з нами святкувати в Барліг? – Рон пхає до рота кілька паличок надто солоної, пересмаженої картоплі, а потім нахиляється до вуха Гаррі, щоб говорити з набити ротом. А Гаррі, може, й хотів би зробити вигляд, що сказаного не розуміє, але за вісім років він добре навчився відділяти слова від їжі непережованої.

– Ні. – Каже він. – Я краще ляжу спати. Спатиму. – Перекрикує Поттер розмови за великим столом, щоби докричатись до Герміони, що займає місце навпроти. – Піду спати на площу Ґримо.



Герміона знизує плечима й посміхається. Вона вже кілька місяців як відмовилася від ролі дорослої. Перестала вмовляти, наполягати і переконувати, кинула намагатися Поттера та Візлі виховувати. Рон вважає, що це тому, що вони з Гаррі порозумнішали тепер не потребують постійної опіки й контролю. Гаррі думає, що подорож до Брісбену й кілька тижнів витрачених на те, щоб привести до ладу зіпсовані батьківські голови, довели Герміоні, що не завжди вона права й що не всі її настанови Гаррі й Рон мають беззаперечно виконувати. ( . . . )

Знову – як оте в ополонці – бовтається в інформаційному просторі тема плагіату. Тепер це ще раз про Теніт Лі й Ніла Ґеймана. Ну, або про Ґеймані й Лі. Без різниці. Бо це знову про те, що всі хочуть вважатися геніями. Тому – знають вони про це або ні – всі беруть Марнат, гортають, згортають й розгортають її, вишукують у Внутрішній Книзі цікаві штуки якісь, пишуть на їх основі комікси і романи свої, друкуються й видаються, пишаються як кошенята у попелі. А потім виявляється, що ці ж самі шматки хтось інший зі срібних вже взяв для коміксів-і-романів своїх. Взяв раніше. Взяв пізніше. Або взяв паралельно. І починається айнене з намаганнями з’ясувати в мордобої або суді – хто у кого плагіатив. Й особливо тут доставляє, що найчастіше – ніхто ні у кого. Бо це просто Книга в крові. А все, що в крові – воно і в голові. І кожен з тих, хто Марнат у своєму тілі відкрив – може бути упевнений, що придумав це сам по собі. Бо геній такий.

А тут сиджу я. Й я чесно кажу, що я беру це з Марнат. Але. Я цілком уявляю собі – скільки б я могла заробити собі слави й грошей (особливо, якби була англомовна, амбітна й у мене був би агент, який пхав би мене уперед і не давав би лінитися, як оце іноді Змій) – розповідаючи – так само, як роблять це інші – що це все мої власні ідеї, моя власна творчість, що все це не з крові, спільної з тисячами людей, а лише із голови.

Думаю, для того, щоб в історії ее-е езотерики залишитись – мені б вистачило би навіть якоїсь однієї із тем з усіх тих, які я (спочатку в ЖЖ, а тепер тут) на Дрім вивалила просто так, бо захотілось мені показати все це. Карра Аррам. Рубар і Формули. Теорія Магічних Процесів. Або Кадастр від Сильвестра…



Одного цього Кадастру, як мені здається, наприклад, цілком би вистачило, щоб на все життя розтягнути й тягти, пишучи книгу за книгою. Про Дев’ятирічний Цикл. Про Сходи для Сходження. Про кожен Рік. Кожен триместр. Кожен день. ( . . . )

Я прокидаюся о сьомій ранку вже тиждень, бо в когось будильник виставлений на п’яту годину і цей хтось не встигає вимкнути годинник у ту мить, коли будильник спрацьовує і віддається вібрацією у лівій руці.

Я прокидаюся. Встаю. Сідаю за стіл й роблю щось не надто потрібне (наприклад, пишу пости Теургію й Тавматургію), відчуваючи струмінь лондонської води, який ллється з лійки душу на голу спину, смакуючи лондонську каву, хапаючи ротом лондонське повітря на ранковій пробіжці. Потім, коли хтось у Лондоні їде нарешті на роботу (й починає робити щось, можливо, дійсно потрібне), я знову лягаю і знову сплю. Потім прокидаюся і якийсь час лежу, намагаючись зрозуміти – де я у цей момент, дивлячись на денне світло, слухаючи розмови чи відчуваючи пальцями легкий спротив м’якої білої клавіатури.



В ту хвилину, коли я виринаю вдруге за ранок зі сну, у мене нарешті вмикається Базальтовий Перекладач В Голові. І от я лежу, нарешті остаточно прокинувшись, і втикаю у телефон. А Змій – десь на роботі, але скоріше в курилці – говорить щось комусь, говорить, затягується і говорить. ( . . . )

Ну, що ж, ми дійшли до теми: «Корупція в Міністерстві Магії, відкати й лоббісти та Чого Це Раптом аврори озороняють маґлівського прем’єра і чи немає тут порушення Статут про Секретність?» Ну, тобто, все, що Змію пекло.

І + ми зі Змієм таки трішки куку на каноні, бо і ім'я повіреного (і в кінці його історія написана в Віщунові ), і ім'я гобліна, яким начебто підписаний лист, і рецепт зілля від дідуся Поттера й навіть банки об’єм – звірені з тим, що написано тіткою Ролінґ. Хтось колись має нам поставити свічечку за Священний Канон.


ЦЕ ЗАВЖДИ ТІЛЬКИ ПРО ГРОШІ

І
– Мені треба йти. – Гаррі схиляється й тягне за шовковий краєчок стьобаної пухової ковдри, щоб побачити голову Драко. Той, за час, поки Гаррі вмивався й вдягався, встиг перетворити їхнє велике ліжко на власне кубло. – Драко. Я йду.

– Що? – Голова з білим волоссям, відрослим з травня достатньо, щоб падати в очі, виринає з теплого кокону, бліді руки випростуються з пелюшок. – Що? Котра година? Куди ти?

– Мені потрібно навідатися у Ґрінґотс. Ти знаєш. Ми вчора про це говорили. – Гаррі цілує Мелфоєву голову й знову натягує на цю голову ковдру. – Я сподіваюся швидко. Ти спи.

ІІ
Перший гоблінський лист з вимогою прибути в Ґрінґотс для перемовин про компенсування збитків, заподіяних банку Поттером і драконом, Поттер отримав четвертого травня.

Гаррі спалив пергамент, лиш кинувши погляд на печатку і перелік претензій. Він був п’яний в той день, сварився із Роном й сперечався із Герміоною, які не розуміли, навіщо йому ставати на захист Мелфоїв. Йому було не до гоблінів. ( . . . )