anna_amargo | Entries tagged with фанфік що не відпускає

Була мить, коли я закінчила писати перший фанфік про Мелфоя та Поттера – «Лист до Молодшого Сина». У ту мить я цілком щиро вважала, що я таки закінчила. Що про Гаррі та Драко я сказала усе, що могла і хотіла.

Зараз я закінчила вже четвертий фанфік про цих двох та про Джинні й я точно знаю, що це ще не все. Бо Драко все ще свербить. Бо Герміона, яка раптом в Епілозі з’явилася хоче про магію знати усе, що в навчанні упустила, а Світ в лиці Мелфоя-середнього може їй розповісти.

Але я думаю, що тепер я не буду братися за великий об’єм. Бо цю роботу я завершила тільки тому, що в мене був Змій. Який надихав. Який читав мені англійською – для натхнення – фанфіки різноманітні чужі. Який штовхав мій сюжет, підказуючи ходи та ідеї. Який просто мене з персонажами моїми терпів.

Я писала цю річ кілька літ. Я хотіла її дописати до 11-го серпня двадцять першого року, до Дня Народження Джин. Але все не так пішло. Шістдесятий шматок я видала в січні двадцять другого. А потім я зупинилась. І – якщо б не Т.В. – цього всього б не було. Але тепер воно є. І – скоріше за все – далі буде… ( . . . )

Епілог

- Рональде, ти дійсно хочеш зараз у ліжку поговорити про Мелфоя?
- А ти дійсно збираєшся піти завтра туди?
- Я збираюся супроводжувати Роуз.
- Але це мене просили її супроводжувати, коли її запросили...
- Коли вона напросилась. ( . . . )

2021 рік 11 серпня 23:59
Джинні так сміється, коли кажу, що подумав, що її тоді злякав Гаррі своїм безкінечним просторікуванням про шрам та повернення Волдеморта, що аж рохкає, давлячись сміхом. Терпляче чекаю, доки можна буде спитати: «Так що? Я таки за все життя один раз був не правий?»

«О, так.» - Каже Джин. – «Мабуть мені було страшно. І мабуть у мене дійсно було перелякане дуже лице. Але не з цієї причини. Тобто, я вірила Гаррі, я знала, що шрам правда болить, й що жахіття повернулись у сни. І я мала передчуття, що якимсь чином історія Волдеморта ще не закінчилась і ми матимемо з цим проблеми. Але боялась я не цього.»

«А чого ти боялась?» - Питаю, дивлячись в стелю і вдихаючи мед з молоком, аромат, який іде хвилею, бо Джиневра в цю мить відриває голову від подушок, щоби сісти, схилитися наді мною і накрити мене ароматом і червоним шатром. ( . . . )

2021 рік 11 серпня 23:51
Відходжу від дзеркала, але обертаюся ще раз, щоб подивитися на волосся, яке тепер наче світиться. Потім йду до ліжка й лягаю поруч Драко.

Питаю: «Чи надовго ефект?» «Зазвичай може триматися сімнадцять-вісімнадцять годин.» - Каже він. – «Ну, або до тієї миті, поки ти не зустрінеш людину, яка настрій тобі зіпсує. Бо це робиться не магією. Магія лише виводить назовні твоє внутрішнє сяйво, а сяяти неможливо, якщо, наприклад, за сніданком напроти тебе сидить з кислою міною жовчний Люціус… О.»

«О.» - Каже він вже не мені. Різко сідає на ліжку так, щоби бачити Гаррі: «Поттере, я згадав. Ти обіцяв розповісти, що ти знаєш про оті зміни, які сталися з моїм татусем.» «А що сталося з твоїм татусем?» - Цікавлюся я. «Він жартує.» - Говорить Мелфой. ( . . . )

2021 рік 11 серпня 23:38
2021 рік 11 серпня 23:38
«Про які відчуття ми говоримо?» - Запитує, виходячи з ванної кімнати разом з хмарою пари, Джиневра загорнута у рушник.

«Я взяв його чарівну паличку.» - Відповідає їй Гаррі. – «Й сказав, що вона мені в моїй руці наче рідна. А він сказав, що було б дивно, якби у мене відчуття цього не було.»

«Дійсно було би дивно.» - Промовляє Джинні. Потім бере зі стільця, куди поклала її перед тим, як почати роздягатися, свою паличку і простягає її мені держаком уперед зі словами: «Візьми і зроби з моїм волоссям те саме, що зі своїм після душу робив.»

Я підіймаюся з ліжка, підходжу й беру паличку з Джиневреної руки. Жінка сідає на стілець спиною до мене. Я якусь мить стою над її скарбом мідно-рудим, зважуючи у руці її чарівну зброю. ( . . . )

2021 рік 11 серпня 23:31
Я вже лежу, розкинувшись на ліжкові зіркою, а Драко стоїть голяка і, направляючи паличку то згори, то знизу, то в скроню, сушить своє довге волосся.

«Чому ти це робиш паличкою, а не рукою?» - Питаю просто для того, щоб Мелфой подивися на мене, кинувши погляд у дзеркало, яке висить перед ним. Він зиркає і говорить: «Бо ми ж не хочемо, щоб ти мене відволік якимсь тупим запитанням й я зніс собі пів голови?» «Паличка контролює потік, якщо ти робишся неуважний?» «Паличка контролює потік.»

«Дай мені подивитися.» - Неочікувано для себе кажу я. Драко навіть обертається: «Що?!» «Дай мені свою паличку, Мелфой.» - Простягаю руку вперед.

«Скучив за нею?» - Ірже і відвертається знову, бере паличку в іншу руку, щоб досушувати патли з іншого боку. Знову дивиться на моє відображення в дзеркалі. Потім каже: «Зараз. Дам, коли досушу.» ( . . . )

2021 рік 11 серпня 23:19
Мені варто лише прочинити трішечки двері в кімнату Лілі, щоб зрозуміти, що вона, зморена насиченим днем, давно вже спить і зразу ж піти.

Біля відчинених дверей кімнати Албуса й Скорпіуса я залишаюся довше, бо спостерігаю за Драковим оленем, який досі не розвіявся, не перетворився на світловий пил. Перед тим, як зачинити двері й піти я з п’ять хвилин дивлюся як він непорушно стоїть посеред кімнати на рівній відстані від обох ліжок і відображається у двох дзеркалах і у незапнутому вікні.

А коли я нарешті доходжу до старшого сина, я бачу, що він не спить, а сидить за столом. Я хвилину стою в відчинених дверях, сподіваючись, що Джеймс відчує мою присутність, потім стукаю по лутці. Й син за звичкою, перед тим, як озирнутись, прикриває собою те, що лежить перед ним на столі. ( . . . )

2021 рік 11 серпня 23:15
На сходах Гаррі пропускає Джин уперед, чекає на мене, бере мене за лікоть, заглядає у вічі: «Так ти розповіси мені про те, що ти з будинком зробив?» «Колись розповім.» «І поясниш, чому мені так і не вдалося привести до тями Сіріусів дім на Грімо?» «Ти на це питання вже маєш відповідь.» - Відповідаю. – «Ти сам тільки що назвав головну причину.»

Зупиняється й зупиняє мене: «Ее-е-е? Я її назвав тільки що?» «Так.» - Киваю, щоби додати цьому слову ваги. – «Ти сказав, що дім Сіріусів. Ти не вважаєш той дім своїм. Відтак дім не визнає твого права переробляти його за твоїм ее-е естетичним смаком, або хоча би ремонтувати його там, де це необхідно.»

«Ти хочеш сказати, це дім?!» - Витріщається на мене у всі чотири ока. – «Дім має щось проти мене і готовий завалитися, але не дати мені залатати дірку в стіні?»

Знизую плечами й тоном Джиневри кажу: «Хіба це не очевидно?» «Ні.» - Буркає. – «Ні. Не очевидно.» «Так.» - Промовляю примирливо. – «Можливо, що й ні. Але це розмова не для останньої години Дня народження Джині. Давай про це іншим разом…» ( . . . )

2021 рік 11 серпня 22:51
«Про що мені не казати?» - Питаю я, коли ми заходимо в дім. Джин та Драко, що йдуть на три кроки позаду, підштовхують одне одного ліктями й в мою спину сміються. Драко каже: «Про мої плани на тебе і на цю тиху ніч.»

«В тебе після цього божевільного дня ще є сили планувати?..» - Я озираюсь, щоб побачити їх на сходах, й спостерігаю за тим, як на плече Джин сідає суворий Візлівський сич й як вона віддає Мелфою його черевики і відв'язує лист. Питаю: «Чому це він пише тобі, якщо має писати до Драко?»

«Можливо, він хоче показати, що змирився із ситуацією й вважає, що мій дім це дім Джинні, а про зустріч дітей краще домовлятися з хазяйкою дому і матір’ю.» - Промовляє Мелфой, роблячи непроникне лице. «Ти це серйозно?» - Запитую. – «Ти забув, що це Рон?»

«Це не Рон взагалі.» - Каже Джин, дивлячись у сувій. – «Це Герміона. Вона питає, чи правду в зошиті писали діти, коли писали, що ми запросили Роуз погостювати. І просить мене попросити дозволу у Мелфоя їй завтра також прийти.» ( . . . )

2021 рік 11 серпня 22:44
Я забираю у Драко взуття і штовхаю їх обидвох з Гаррі в спини: «Давайте, не стійте. Пішли.» Потім, коли вже йдемо, запитую у Мелфоя: «Не хочеш говорити про це?» «Не хочу повторюватися.» - Він опускає погляд і дивиться на своє взуття, яке я зараз несу. – «Не хочу говорити про це, якщо я вже про це говорив.»

Я кажу: «Він дійсно не зрозумів. Навіть я таких речей не розуміла, бо ніколи не цікавилась цим. І лише після тієї твоєї розмови з Герміоною на нашій кухні, я почала з маленьких шматочків складати картинку. І тому я розумію, що це був єдиний варіант оживити цей дім. Звалити всю провину на Люціуса й зробити головою роду тебе. Це дуже… Тобто, для Гаррі навіть тепер це, мабуть, буде заскладно. Але він має знати та розуміти. І тому колись тобі таки доведеться посадити його на стілець перед собою і розтлумачити йому все. Як тоді, коли ти пояснював про чистоту крові й про передані здібності. Тільки тепер вже про дім, про родину й про рід, про всі оці правила, яких не обійти…» ( . . . )

2021 рік 11 серпня 22:35
Ми з Гаррі одночасно допливаємо, спираємося грудьми, підтягуємося і повертаємося на причал. Джин, яка піднялася з дошок, кидає на нас обох чари, що висушують й зігрівають, а потім спостерігає, як ми застрибаємо у штани й згрібаємо взуття і білизну, щоб у руках понести.

Гаррі каже: «Скупатися було дуже тупою ідеєю.» «Як майже всі твої ідеї.» - Кажу я, роблячи жест, що запрошує повернутись у дім. Але Джиневра продовжує стояти і те, як вона схилила голову на плече і крутить паличку в пальцях, говорить мені, що окрім отого «оу» вона скаже ще щось.

«Я тобі дійсно повірила.» - Нарешті вона вимовляє. Роблю вигляд, що не розумію, перепитую: «Що?»

Та місіс Поттер не збирається здатися так легко, тож вона промовляє, розтягуючи голосні, копіюючи дуже схоже мене: «Не придурюйтесь, містер Мелфой. Я сказала, що я повірила, коли ти сказав, що тоді твоїм найщасливішим спогадом, з якого можна було народити патронуса, був спогад про те, що вони усі троє втекли. Гаррі. Рон. Й Герміона.» ( . . . )

2021 рік 11 серпня 22:15
Я кажу дружині: «Він не скаже тобі, бо він про це не говорить ні з ким.» Й Мелфой раптом сміється. Й раптом це той самий чистий, дзвінкий, клятий сміх, за який я готовий убити будь-кого і себе.

Він сміється і промовляє: «Мордреде мій, ще пара таких задушевних розмов і в мене не залишиться тем, якими я міг би накручувати твоє почуття провини, маніпулювати тобою і отримувати з тебе просякнутий провиною секс.»

Я повідомляю йому, що він Мелфой, слиз і абсолютний козел. Згадую, що останній раз я чув цей безневинний, практично дитячий сміх у той день, коли зрозумів, що кожна наша розмова про те, як я відібрав в нього паличку і залишив його беззбройним у домі із Волдемортом, закінчується тим, що я падаю перед ним на коліна й розстібаю його штани.

Я сказав тоді: «Мерліне, Мелфой! Та ти мною маніпулюєш!!» А він засміявся і відповів: «Мерліне, Поттер, тобі, щоб це зрозуміти, знадобилось всього лише сімнадцять років. Я й не сподівався, я припускав, що це працюватиме років шість або сім…» ( . . . )

2021 рік 11 серпня 21:49
«Ти могла би просто спитати.» - Говорить він, підіймаючи на пару дюймів від дошок наші, все ще зчеплені, руки і трясучи ними в повітрі. – «Якщо ти хотіла знати, чи вмію я викликати патронуса і чи він такий самий, як в Гаррі, ти могла би просто спитати.»

В його голосі відчувається сміх. З іншого боку від мене, не ховаючись, Поттер ірже: «Джин і найлегші путі? Не в цьому житті. Нагадай мені колись розказати тобі про те як і для чого вона зустрічалась із Томасом. Ти в той рік у школі явно все це пропустив.» «Ой. Та хто б говорив. У тебе путі всі апріорі складні.» - Я штовхаю Поттера ліктем у бік й розвертаюся до Мелфоя: «Ну, і?»

Він дивиться на мене довгих десять секунд, потім посміхається і я відчуваю, як його пальці нагріваються поступово у мене в руці.

Спочатку кулак, який я огортаю долонею, легко сіпається, затим пальці розпрямлюються немов від судоми, змушуючи так само розпрямитись мої, а за якусь мить місце, де ми лежимо заливається світлом. Куля сліпучого сяйва, виривається з-під моїх пальців і за один Драків вдих виростає з розміру стрибучої цибулинки у купол, що накриває причал і нас на причалі усіх трьох. ( . . . )

2021 рік 11 серпня 21:34
Найневиннійшим зі своїх голосів промовляю: «Коли почався цей фестиваль неслухняних дітей? В тисяча дев’ятсот дев’яносто першому році, можливо? З історії з камінцем?»

Гаррі рохкає і гундосить ображено: «Але ж ти сам не так давно казав мені, що Дамблдор все підлаштував і все контролював, а я робив тільки те, що він хотів…» Рука Джиневри, що притиснута до стегна мого сіпається злегка й я повертаю до неї обличчя, щоби спитати: «Що?»

Вона також розвертає обличчя у мій бік й дивиться мені у вічі. Поттер підіймається, щоби бачити нас обох. Я запитую в Джин: «І скільки ти чула з тієї розмови біля фонтану?» «Достатньо, щоб зрозуміти, що ти абсолютно правий.» - Відповідає вона.

«Хей.» - Каже Гаррі, нависаючи над дружиною. – «Ти дійсно думаєш, що Драко правий? Ти ж мала чути тоді, що він ненавидить Дамблдора. Цього достатньо, щоб розуміти, що тут наш Мелфой необ’єктивний…» «Ее-емм-м.» - Джинні все ще дивиться мені в очі, коли тягне це непевне і невпевнене: «Ее-емм-м-м.» ( . . . )

2021 рік 11 серпня 21:21
Ми дивимося на небо, в якому Драко і Джинні бачать сузір’я, а я – лише купу безтолкових зірок, які миготять і повільно відповзають убік. Я дивлюся угору й слухаю їх.

Вони перемовляються, лежачи поруч зі мною, сперечаючись про те, наскільки етично місіс Поттер продовжувати залишатись редактором спортивних сторінок у газеті, якою володіє тепер ні хто інший, як містер Мелфой.

«Я не бачу в цьому нічого не етичного…» «О, звісно, ти не бачиш, бо щоби бачити щось неетичне, треба вміти розрізняти, що етично, що ні…» «Хіба ми говоримо не про Щоденний Віщун?» «Так, я знаю, що ця газета за межею всього, що морально й етично, але ж ти ввів цензуру…» «Цензуру? Джиневро, за кого ти мене маєш? Я просто передав їм вустами своєї людини в редакції, що за будь-яке криве слово у бік Поттерів чи Візлі я їх прокляну.» «Боже, Драко…» «Ну, що?» «Це так підло. Вони здогадаються, що їх газету перекупив саме ти…» «Здогадаються?» «А хто б ще погрожував журналістам прокляттями як не якийсь колишній С…» «Смертежер?» «Слизеринець.» «Погрожувати прокляттями, захищаючи честь і гідність Візлі та Поттерів?! О. Так. Точно. Це точно якийсь слизеринець. Але це міг би бути, наприклад, Нотт. Або Забіні…» ( . . . )

2021 рік 11 серпня 21:00
«Пройдемо до води?» - Пропоную я, коли ми виходимо в темряву, яку не здатні розворушити зірки і невпевнений місяць, який лиш кілька діб тому був молодиком.

Ми скидаємо взуття на крихітному, іграшковому майже причалі й сідаємо, спустивши ноги у воду. Якийсь час так сидимо, а потім Драко лягає на дошки, підклавши руки під голову і ми з Гаррі робимо так само. Тепер ми бачимо лише небо.

Я промовляю: «Дракон.» «Що?» - Каже Драко, а потім, коли я підіймаю паличку і вистрілюю світлом угору, розуміє мене й промовляє: «О, так, він тут незмінний. Завжди.» ( . . . )

2021 рік 11 серпня 20:51
Гаррі відскакує від стіни, злякавшись вогню, що народився від мого клацання пальцями і ниє: «Ти що?! Дурний!! Більше так не роби…»

Джиневра, яка піднялась тільки що сходами і тепер у кінці коридору стоїть, говорить: «Так, давайте, останній у світі непошкоджений чарівний гобелен підпаліть, граючись із вогнем. Ви знаєте, що іноді ви поводитесь гірше за маленьких дітей?»

Поттер буркає щось схоже на: «Я тут причому? Це він.» Я кажу: «Ти безсердечна жінка й жорстока. Ти кинула нас. Ти, під приводом вішання цього гобелену на стіну, пішла й залишила нас самих наодинці з Люціусом Мелфоєм!!» ( . . . )

2021 рік 11 серпня 20:35
На третьому поверсі ми застаємо лиш Нарциссу. Ні Джин, ні дітей там немає. Та й леді Мелфой, що стоїть до нас спиною, здається не помічає, як ми підійшли.

Я оглядаюся на сходи, якими ми піднялися, торкаюся Дракової руки і показую очима на сходи з іншого боку коридору, одними губами кажу: «Ми можемо просто пройти повз неї і все.» Але ні. Він зупиняється біля матері, проводить рукою по тканині рукава і питає: «Тобі подобається цей гобелен?»

«О.» - Нарцисса немов прокидається, виринає з думок, дивиться на сина, на мене, потім знову на сина. Промовляє: «Так. Він прекрасний. Я рада, що Візлі його зберегли.» ( . . . )

2021 рік 11 серпня 20:27
Я спускаюся вниз і застаю всіх дітей, які стоять колом навколо розбитої вази і дивляться на неї, а потім на мене. На обличчях написано: «Вона сама. Це не ми.»

Але те, що всі вони все ще тримаються за держаки мітел, спітнілі, червоні й важко дихають не може не наводити на думку, що без них тут не обійшлось.

Тож я кажу: «Наступного разу на мітли ви сядете в школі. Албус Скорпіус, заберіть мітли у Джеймса і Лілі, віднесіть всі чотири в комору на першому поверсі. Лілі марш коридором повертати на місця всі речі, які ви зрушили, і вибачатись перед кожним портретом, який ви зачепили. Джеймс…» ( . . . )

2021 рік 11 серпня 20:21
За хвилину він пролітає кілька кімнат, тягнучи мене на буксирі. Я надто добре знаю, що в таку мить краще підкоритись і мовчки бігти за ним.

Знаю, бо ті кілька разів, коли я намагався пручатися, впертися, або просто на підлогу лягти закінчилися тим, що моя гордість розцінює як лажу й ганьбу. Я ще встигаю згадати, як Драко, взявши мене за капюшон і тягнучи таким чином протер мною у Гоґвортсі коридор від класу Бінса до… А ні. Не встигаю. Він штовхає мене на стіну.

«Тільки не роби вигляд, що не розумів!..» - Каже, тримаючи мене однією рукою за комір й наставивши на мене вказівний палець іншої. – «Тільки не говори, що ти просто намагався бути ввічливим і не розумів, що він хоче зробити!!» ( . . . )

2021 рік 11 серпня 20:17
Я все ще стою коло стіни з гобеленом і дивлюся на Нарциссу Мелфой, намагаючись прикинути за скільки хвилин я можу попрощатись й піти. Піти так, щоб це виглядало пристойно. Тобто, щоб це не було схоже на втечу від подальших розмов.

Вирішую лічити до двохсот шестидесяти п’яти, але вже на сто вісімнадцяти мати Драко, не відводячи погляду і не відриваючи пальців від витканих обличь і гілок, питає: «Він сказав, що вранці запропонував батькові… Своєму батькові і мені. Запропонував не повертатися за кордон, а залишатися тут. Він сказав вам з Гаррі про це?»

«Ні.» - Відповідаю. – «У нас просто не було часу сьогодні поговорити. Але я знала, що він має це зробити. Сьогодні чи в будь-який день, поки ви будете тут.» ( . . . )

2021 рік 11 серпня 20:15
Мелфой-старший каже: «Оо-о.» Мелфой-молодший боляче штовхає моє коліно коліном, мовляв: «Закругляйся з ним лялякать й пішли.» Я радуюсь, що тут немає Мелфоя-наймолодшого, бо це б вже забагато було, але вголос кажу: «Питання, містер Мелфой.»

«Що?» - Люціус все ще намагається уявити мене в зеленій робі й у зеленій же вітальні гуртожитку Слизерину, дивиться наче крізь груди мої і запитує: «Що?» «Ви сказали – питання. Кілька питань, на які я маю відповісти. Це було лише одне.»

«А.» - Він полишає спроби пофантазувати про те, як би склалося все, якби тупий капелюх не був настільки податливим до умовлянь ще більш дурної дитини. Переводить погляд з мої грудей на лице. – «Так. Мм-м. Друге зовсім просте. Чому ти таки пішов у аврори?»

«Ее-е.» - Я, як здається мені, непомітно зиркаю у бік його сина. Але Люцій все правильно розуміє й зі сміхом питає: «Що? Про це ти з ним також не говорив?» ( . . . )

2021 рік 11 серпня 20:02
«Так от.» - Говорить Гаррі, кладучи щиколотку однієї ноги на іншу ногу і обхоплюючи гостре коліно пальцями обох рук. – «Вас не виправдали завдяки мені. Завдяки мені виправдали вашого сина і леді Мелфой. А вас завдяки мені засудили. Але не до терміну у тюрмі, а до виправних робіт з випробувальним строком. І…»

Батько на це лиш нетерпляче змахує долонею, наче говорить: «Боже, що ти несеш?!» Але вголос промовляє: «Містере Поттер, і ви це розумієте і я це розумію. І всі ми тут, я упевнений, розуміємо, що це мм-м занадто легке покарання за все, що я зробив. За все, про що стало відомо і що їм вдалось довести… Тож.» ( . . . )

2021 рік 11 серпня 19:57
Після того, як гобелен сім’ї Візлі приростає до стіни дому Мелфоїв, діти розбігаються по своїх кімнатах і важливих справах, а Нарцисса робить те, що я також робила – повертається до початку, до стовбура, потім йде повільно попри і роздивляється довгі й короткі, живі й відмерлі гілки.

Але на відміну від мене, більшість імен і обличь пані Мелфой, мабуть, впізнає, бо торкається до перехрещень золотих, срібних, сірих та білих ниток, як до знайомих людей. На деяких вона затримується надовго, деяких оминає так, наче їй пальці пече.

Затримується на хвильку над синами Вальбурги Блек, торкається вицвілої Сіріусової щоки й промовляє: «Колись на цій стіні висів інший гобелен. І цей портрет там був не такий. Доти, доки він там був…» ( . . . )

2021 рік 11 серпня 19:33
Поки всі зі всіма прощаються, обнімаються і цілуються, я спиною, шкірою на потилиці відчуваю напруження Джин. Відчуваю її бажання закрити собою мене, яке по моєму тілу розливається тим самим теплом, яке дало б її тіло, якщо б Джиневра підійшла й притиснулась би до моєї спини животом.

Потім Ґрейнджер говорить: «Його й досі ніхто не вкусив.» І штовхає свого чоловіка в мій бік з настановою потиснути мені руку. Не можу втриматись і розкриваю обійми, змушуючи Візлі підійти практично впритул і обхопити мене руками. Коли закриваю обійми, кілька разів ляскаю його долонею по спині зі словами: «Ну-ну, рано чи пізно ти звикнеш.»

Всі Візлі сміються. Джинні видихає нарешті, заганяє старшого у камін разом з гобеленом, який їй подарували. Потім проводжає дочку. Заходить сама зі словами: «Не затримуйтесь тут, бо в нас вдома ще справи.» У мить, коли з-під її ніг підіймаються зелене полум’я й дим – бачу як її лице осяює розуміння, що тепер вона має усе, чого хотіла колись і їй залишається просто далі жити із цим. ( . . . )

2021 рік 11 серпня 19:30
«Ми, що, вже додому?» - Джеймс навстоячки наминає щось з тарілки і, хай скільки я не просила його не вдавали вічно голодного, таки має вигляд дитини, яка не їла три дні. Канючить: «Я ще не доїв…» «Можеш залишитися у дідуся і бабусі ще на кілька днів. Або тижнів.» - Говорить Гаррі, затягуючи мій подарунок в камін і ставлячи його там сторчма. – «Уперше за літо нарешті вже хоч щось поїси.»

«Мм-ммм-м… Мабуть, ні.» - Мій старший син починає швидше жувати й мотає головою, допомагаючи собі проковтнути занадто великий шматок. – «Мабуть я як усі.» «От і добре.» - Промовляю я, готуючись до десятків обіймів, цьомкань у щоку й побажань гарного вечора сьогодні та щастя назавжди. ( . . . )

2021 рік 11 серпня 19:11
У вікно бачу, як наближається Гаррі, який зумів таки вирватись з рук Ґрейнджер і тепер явно спішить, щоб визволити мене з пут важкої розмови.

Моллі кидає погляд швидкий у той бік, куди я дивлюся і з коротким сміхом говорить: «Подивись, він виглядає так, наче збирається кинутись переді мною й закривати тебе від мене грудьми.» «Він так весь час виглядає.» - Відповідаю я, не в силах стримати сміх. – «І не тільки грудьми. І не тільки мене.»

«За це ми його і любимо.» - Промовляє місіс Візлі, роблячи крок від раковини з явним наміром закінчити нашу розмову раніше, ніж Гаррі подолає свій путь через садок і увійде до кухні. – «За це я його і люблю…» ( . . . )

2021 рік 11 серпня 18:50
«Мій подарунок у гаражі?» - Запитую я, коли татко, відвівши мене від дому убік, говорить: «Ти тут постій, я його тобі принесу.»

За кілька хвилин батько повертається пручи перед собою величезний згорток темної, цупкої тканини. Помахом палички він опускає його під ноги мої на траву. Й – ще до того, як він паличкою ще один раз махне, щоб рулон розгорнувся – я розумію, що це. Я знаю вже, що мені подарують.

Але тато зволікає наказувати подарунку розкритись. Каже: «Я не знаю, чи ти це візьмеш собі, бо воно… Це старовинна річ. Колись такі зробили усім… Для всіх… Для…» «Для всіх двадцяти восьми.» - Допомагаю йому нарешті це вимовити.

«Так.» - Каже він поглянувши на мене з тим виразом здивування й ніяковості на обличчі, який останнього разу я бачила на Артурі, коли він намагався побалакати зі мною про хлопців, кохання та секс. – «Так. Такі гобелени колись замовили для усіх ее-е священних родин. Ти бачила такий в будинку у Блеків. Й, мабуть… Хоча. Я не впевнений, що Мелфої свій після війни залишили на стіні…» ( . . . )

2021 рік 11 серпня 18:48
Всі встають з-за столу, до мене невідворотно наближається Герміона, бере мене рішуче під руку й буквально тягне в садок. Говорить: «Я намагалась. Я зробила усе, щоб Рон до вас не чіплявся і не псував вам трьом свято...»

«Гермі...» - Відповідаю. – «Облиш. Ти не можеш... Тобто, ти не маєш... Ти не можеш постійно контролювати його поведінку. І ти не маєш цього робити...»

«Думаєш?..» - Вона зупиняється й відпускає мою руку. Стає проти мене. Я бачу її лице. Вона посміхається, але я розумію, що десь в глибині душі вона все ж таки сумнівається в тому, що не має й не може контролювати усе, що робить, говорить і думає її чоловік. ( . . . )

2021 рік 11 серпня 18:45
Коли всі знову розсідаються навколо столу й починають говорити, розмови спочатку крутяться тільки навколо торту й того, чи завжди Джин з’їдала з торту меренги до того, як він встигав до гостей допливсти.

Потім один за одним люди, що сидять за столом, згадують історії з Джиневриного дитинства. Деякі дуже смішні.

Слухаю і через плече Гаррі дивлюся на те, як у Джин червоніють вуха, потилиця під волоссям та шия. Джинні також розуміє, що всі насправді хотіли би говорити про Пітера Петіґру, а не згадувати про те, як колись маленька вона порізала занавіски в вітальні, щоб одягнути ляльок.

Й вона, мабуть, відчуває мій погляд на собі, бо підіймає обличчя й шукає очима очей. Не розтуляючи рота запитує: «Не хочеш знову щось сказати й змінити тему розмов за столом на іншу якусь?» Головою хитаю мовчки: «Та ні. Я послухаю ще.» ( . . . )

2021 рік 11 серпня 17:57
Коли Драко каже, що це було очевидно, я знову почуваюся зовсім-зовсім тупим. Я дивлюся на нього, на дружину, знову на нього. Він не витримує і запитує: «Що?»

«Я...» - Я переминаюся з ноги на ногу, й, мабуть, виглядаю дуже-дуже жалюгідно при цьому. – «Я дійсно сказав прям таке?»

Він просто блимає ошаліло, мабуть також не може повірити, що такі речі можна забути навіть під облівіейтом. ( . . . )

2021 рік 11 серпня 17:36
Мене рятує стук в двері. Коли вона каже це: «Я вдячна тобі за те, що ти у нас є...» - мені хочеться вмерти. На мить це бажання охоплює мене всього і знаю – чому.

Тому, що у цю мить впевнений абсолютно, що нічого більш бажаного та важливого ні від кого вже не почую, скільки би не прожив.

І от, з цими думками, готовий померти прямо зараз, видихаючи останнє повітря, чую якийсь шурхіт у коридорі.

Хтось невидимий зовсім поруч так само затамовує подих, прислухається, легенько кілька разів торкається кісточками пальців дошки благеньких дверей. А затим голос Моллі питає: «Ви тут? Ви не забули про торт?» ( . . . )

2021 рік 11 серпня 17:08
Я кажу йому: «Мелфой, та не реви.» І зразу ж жалкую про це. Я знаю. Я знаю, що я не вмію і ніколи не вмів справлятися з цим. З такими його сльозами. З його сльозами взагалі. З тим, що він плаче, бо відчуває себе переповненим почуттями, яких ні я, ні він за всі ці роки так і не навчились висловлювати по-справжньому, випускати з себе.

Мені також хочеться заревти в таку мить, бо мені соромно й гірко. Відчуваю, як Джин торкається моєї руки, посувається, а коли я дивлюся на неї – очима показує, що я маю його обійняти всього, лягти на нього і придавити грудьми. ( . . . )

2021 рік 11 серпня 16:45
«Ви хочете вийти в сад, доєднатись до всіх?» - Запитує Джин, коли ми вже всі одягнуті, причесані і пристойні цілком. – «Чи посидимо тут?»

«Полежимо.» - Відповідаю, падаючи горілиць на її вузьке ліжко. Виймаю подушку з-під голови і кладу собі на обличчя. Неймовірно дивуюся, відчувши ледь вловимі мед і молоко. Підіймаю подушку, щоб сказати: «Джиневро, люба, ти знаєш, що це ліжко досі пахне тобою?»

«Бо воно моє.» - Промовляє вона, спочатку сідаючи поруч зі мною, а потім, лягаючи, додає: «Можливо, так пахне весь дім.» ( . . . )

2021 рік 11 серпня 15:59
Ми виходимо з кімнати Рональда і спускаємось вниз, на сходах Джинні говорить: «До речі, Роуз розшукує Албуса, але мені чомусь здається, це не він їй потрібен...» «Що, на Скорпіуса, можливо очікує сьогодні дуже приємний сюрприз?» - Питає Драко і ми усі сміємося. Я кажу: «А ось і він.»

«Посунься, Албусе.» - Джин торкається плеча нашого молодшого сина, що сидить на темних сходах. – «Давай, ми всі пройдемо. Я хочу показати Драко свою кімнату, щоб він упевнився, що Візлі не спали всі у одній спальні покотом.» Драко голосно рже. Я додаю: «І, Албусе... Знаєш що? От ти тут ховаєшся, а там повсюди тебе Роуз навіщось шукає. Вже збилася з ніг.»

Ми троє вервечкою проходимо повз Албуса, що продовжує сидіти і дивитися на нас недовірливо. Унизу, на другому поверсі, Джиневра штовхає двері: «Ну ось.» ( . . . )

2021 рік 11 серпня 15:45
Поки Гаррі вовтузиться з пряжками й ґудзиками, дивлюся на двері, прислухаюся і чую кроки Джинні, нарешті. Вона приходить в ту мить, коли її чоловік спускає з мене штани, звільняючи усе те, чому стало вже тісно у них.

«Оу.» - Промовляє жінка заходячи і заклинанням замикаючи двері. – «У вас тут веселіше ніж там, унизу. Ви не гаєте часу, молодці.»

«Ти знаєш...» - Сміюся, простягаючи назустріч їй руку. – «Гаррі вирішив сьогодні здійснити мої підліткові фантазії...» ( . . . )

2021 рік 11 серпня 15:22
Майже пів години я терпляче слухаю Ронові просторікування. Він плутається у почуттях, бо одночасно і вдячний мені за те, що я вчасно прийшла й зупинила Герміону, яка докоряла чоловіку непослухом, і злий на мене за те, що я, запросивши Мелфоя у цей дім, стала причиною того, що йому від дружини мало не прилетіло.

«Ти чула? Ти її чула?!» - Брата аж трусить від гніву. – «Виявляється, я не мав говорити із ним. Виявляється, я маю мовчати, щоб не зачепити не дай бог його почуття... Це вона мені каже. А сама вона, між іншим, колись мало не зламала йому щелепу...» Рон кидає на мене швидкий погляд, брякаючи собі під носа: «Та краще б зламала тоді.»

«Ти думаєш?» - Я посміхаюся. Мені навіть трішки Рональда жалко. – «Ти думаєш, щось би змінилося, якби Герміона колись вибила Драко кілька кутніх зубів?» «Ні.» - Брат, мов іграшковий віслючок, хитає головою. – «Ні. Але я принаймні почувався б...» ( . . . )