квітуче і гірке

Тут будуть зібрані ті мої ее-е літературні труди, які насправді більше магічні, ніж літературні, угу. Тобто, ті, на яких хвилі якісь запускались. І такі, на яких я збираюсь ще щось запустить.

По-перше, це Roma-amoЯ. Яку я писала колись. Яку не дописала. І яка, мабуть, вже і не потрібна мені. Але вона все ще говорить. І говорить у тій манері, у якій говорить Магія Сімейства мого. Вона взяла в мене стільки часу і сил, що інколи мені здається, що я її виносила і у муках родила. Тож хоча би тому вона – на першому місці тут буде.



«Roma-amoЯ»
Пролог.

Частина №1. «Марко і Марина»
міні-пролог.
01. 02. 03. 04. 05. 06. 07.
08. 09. 10. 11. 12. 13. 14.
15.

Частина №2. «Массімо»
міні-пролог.
01. 02. 03. 04. 05. 06. 07.
08. 09. 10. 11. 12. 13. 14.
15. 16.17.

Частина №3. «Анна, Франческо и Алєссандро»
міні-пролог.
01. 02. 03. 04. 05. 06. 07.
08. 09. 10. 11. 12. 13. 14.
15. 16. 17. 18. 19. 20. 21.
22.

Частина №4. «Бабуся Мореморті»
міні-пролог.
01. 02. 03. 04. 05. 06. 07.
08. 09. 10. 11. 12. 13. 14.
15. 16. 17. 18. 19. 20. 21.


+ «Сновидіння»
Послання Джулії.
Сон №1. Сон №2. Сон №3. Сон №4. Сон №5.

+ «La Croce Celtica»
1. XII - L'Appeso . 2. VII - Il Carro. 3. Regina di Coppe. 4. 5 di Spade — Sconfitta. 5. XXII - Il Matto. 6. XIII - La Morte. 7. 8 di Bastoni - Velocità .


Й, само собою, я не могла би увагою оминути таку штуку як типу Фанфік про Тора і Локі. Ну, хоча би тому, що він – як магічний інструмент – спрацював найшвидше, найкраще за всю іншу мою літературу і ніде не протупив.

А ще є великий проєкт, який я досі ніяк не закінчу. Хоча постійно думаю, що от-от, ну от-от... Це Фанфік про Гаррі Поттера и Драко Малфоя. Перший, про який я якийсь час думала, як про єдиний... Але потім був Другий, про них же + Джин... Й Третій, про них трьох. І дуже важливий, бо магічний Четвертий, про це тріо також. Й, можливо, це не кінець...

Почну з того, що по суті, в іріранівській нашій традиції немає чіткого поділу на чотири сезони, немає Весни та Осені, є лише Зима та Літо. Тобто, є час за межами дому, коли їжа вирощується. І є час в хаті, коли з’їдається все, що виросло і було зібране.

Осінь – це початок часу проїдання – Зими, коли можна ще збирати врожай і можна різати підрослу худобу, солити м’ясо і в’ялити рибу, але виростити щось нове з телятка і зернятка вже немає ні часу, ні ресурсу.

Весна ж своєю чергою - це початок часу вирощування, себто, Літа, коли можна вже сіяти, але посіяне ще невидиме і – щоб його ростити – треба, щоб воно проросло.



Літо починається з 21-го Березня, Зима з 21-го Вересня. І це умовно, бо починаються вони разом з Сонцем, а воно стоїть коли хоче. А от з 1-го Березня починається Рік, з 1-го Вересня – Цикл, і про це ми і для загалу, і в Марафоні багато говоримо, тому не буду зараз повторюватися. ( . . . )

На Ліберо вже більше п’яти років висить десь допис, в якому точиться повільний і млявий (як для срачу про експресивний танок) срач про магічний Дабке (тут посилання має бути не на Ліберо само собою, а хоча б на Ютьюб, щоб було зрозуміло про що я тут кажу, про що вони там на Ліберо спорять). Срач цей зараз здебільшого використовують не для того, щоб сратися, а для того, щоб ставити в коментарях про Дабке якісь питання.

І от – як завжди внєзапно – ця млява дискусія переросла практично в побоїще після того, як хтось спитав: «А якщо ось цей ланцюжок, який крутить під час танцю Повітря, буде з кулоном якимсь – то кулон має бути затиснутий в кулаці, чи навпаки, має бути на тому кінці, який обертається і накручує Силу?» Й той, хто був Повітрям у ритуальному танці останнім, відповів: «Ну, от я взяв ланцюжок, наприклад, у Олівера, у нього на ланцюжкові Тризуб і Магендавид, я Тризуб затиснув, а Зірку крутив.»

Далі вже понеслось так, що давно мертві лицарі й сарацини дивилися, мабуть, на все на це з потойбіччя й розуміли, що всі їхні Хрестові Походи й битви за Єрусалим – то лише дитячі забавки.

Але – апофеозом і апогеєм стала – також, звісно, раптове – прозріння купи людей (і навіть лінгвомагів, але славабогу не з тих, яких я колись вчила), що в такому використанні ланцюжка з двома Символами все цілком законно й логічно, до Тризуб дорівнює Трійці, а Магендавид = Всі Чотири Стихії.

Й ладно, я допускаю, що з Магендавидом не все очевидно для того, бо щоб розібратися зі Щитом, треба розібрати його на чотири трикутники, а, на жаль, не у всіх в школі було ок з геометрією, та й зараз не ок у деяких з просторовим зором й фантазією. Та щоб католикам не побачити в Тризубі голуба – це було дійсно дивно.

Й Змій такий: «Дивись. Вони йому кажуть – так він же перевернений. А він їм каже – так звісно, він же спускається, він же летить націлений!!! А вони йому – націлений на що? А він – на твоє, кацца, тім'ячко!!! Уявляєш? Настав нарешті той день, коли Повітря ПК може відчути себе тут розумнішим за всіх.»

* Й це був пролог. Бо ця дивовижна історія навела мене на думки написати сюди пост про Тризуб, як Графему всякої Трійці. Змій правда сказав – як завжди – що я уподоблююсь Карлу Марксу, бо, не знаю, чому, але у Змія еталон важкої письменницької роботи на тему, про яку кожна людина і сама усе знає і сама може все розповісти – це чомусь «Капітал». Та сподіваюсь, я зможу написати про всім очевидне легше, ніж Карл, і більш стисло. Тож.



В Рубарі є Графема, яка називається Treedensat Treenitasnērēt, що буквально перекладається як «Тризуба Трійця» (ну, або «Троїста Трійця» у тих, кому не комільфо поєднувати Трійцю і зуби) і виглядає як примітивний, схематичний Тризубець. ( . . . )

Почала днями писати черговий лист в Марафон, в якому мала би зачіпати тему Безумовної Любові (ну, просто тому, що лист планується про Графеми Спеціалізовані, які в Світ говорять лише про Любов, без прив’язаних до Сили Любові інших Сил, Влади, наприклад, чи Грошей). І – коли почала – в фейсбуці написала про це, побіжно згадавши з цього приводу Антіноя. Сказавши, що після його смерті від людей пішла Сила, що представляє цю саму Любов Без Умов.

І-іі-і… Тут почалось. Мої милі ліберані почали в приватку Фейсбука приходити і питати: «А шо ж там з Антіноєм? І до чого тут Безумовна Любов?»

Що забавно. Бо на Ліберо же ж зібралися, начебто, люди, які точно читають Марнат (ну, тобто, буквально, вони мають вміти читати Внутрішню Книгу, бо це обов'язково, бо інакше – якщо людина не читає – вона не віддупляє – чому таки треба виконувать правила оті про не банити всіх за раз модераторів й не робити скрінофф).



Але. Іноді – коли я пишу про щось, про що точно мають знати всі срібні, бо це є в Марнат – я зі здивуванням вчергове переконуюсь, що кожен в Марнат читає лише те, що підпадає під профіль. Нікому й даром ненада якась інформація, яку використати неможливо для влади, удачі чи грошей, а можна лише для розширення кругозору. ( . . . )

Я знаю, що більшість тих, хто мене читає давно, плюс всі марафонці цілком в курсмі того, що я (і Олесь, і Змій, Ем і Ферро і інші різні також) належу (належимо) до окремої магічної традиції, яку ми (ті, хто належить) між собою називаємо іріранівською. Eereeranēt якщо серйозно.

Саме на основі цієї традиції ми з Олесем ведемо Марафон. Саме нею, іріранівською традицією, я обґрунтовую все, що пишу про магію на і Фейсбуці чи тут, на Дрімі.



Я нікому не нав’язую правильність традиції, до якої належу. Я ніколи ні до кого не ходжу розповісти, що вони щось неправильно розуміють чи роблять (але, звісно, можу принести свій аху… свої ее-е рефлексії від чужої магічної теорії чи чужої роботи на власну сторінку, у власний пост). Я за межами своїх сторінок не вступаю в дискусії. Я розповідаю тільки в себе, на своїй території ну, або в Марафон. ( . . . )

Сьогодні ДН Драко Мелфоя і я до сьогодні на сьогодні збиралася іншу магію робити - з Символом імені Нарциси і джином лимонним. Але. Але вночі мене як поперло - від раптової формули, що склалася в голові і до останнього слова, яке залишилося за Мелфоєм.


МИСЛИВЕЦЬ НА ОЛЕНІВ

І
ЗАРАЗ
- Мамо! – Слизькі від поту пальці ковзають по шовку чорної мантії Нарциси Мелфой. Нігті шкребуть гладеньку, мов лід холодну тканину. Захисна магія, схована в двох срібних ґудзиках, якими прикрашено пояс, штрикає його шкіру тисячами голок, не впізнаючи його наміру, або не розпізнаючи в ньому, переляканому і загубленому, справжнього Драко Мелфоя.

- Драко. – Голос батька з-за спини, з місця, де він прикутий ланцюгами до столу, долинає немов з-під води, глухо булькає, наче Люціус давиться гнівом або сльозами. – Відпусти її, синку. Він тебе зараз скалічить.

- Відпусти її, бо я зламаю тобі цю кляту руку, малий бридкий покидьку! – Темна, поросла жорстким чорним волоссям короткопала долоня стискається на блідому зап’ясткові. Рукав сорочки розрізаний заклинанням Дефіндо до ліктя, бо хтось з тих аврорів, що Мелфоїв заарештовували, хотів переконатися, що в нього також є Мітка. Злі пальці впиваються в шкіру і видно, як вона в лещатах бойовикової хватки наливається багряним синцем. Потім рука кремезного патрульного розтискається, але лише затим, щоби спробувати силою розігнути Мелфоївські пальці, що вчепились у Нарцисин одяг, просотаний гірким димом. ( . . . )

Днями нам з чоловіком знадобилась – виключно для декору – будь-яка (українською мовою написана) формула Ермарнат.

Ермарнат – це така формула, написана так, що її можна прочитати якоюсь умовно немагічною мовою, але яка насправді – прочитана в голові або вголос – породжує магію, бо перша мова її – то Рубар і лише згори, тонким шаром, вона виглядає як звичайнісінька фраза.

Я такі фрази, які насправді формули, вставляю у кожен шматок того свого фанфіку, який «Фанфік Шматками». Але – коли мені треба показати приклад Ермарнату – я згадую зазвичай Формулу Українського Корве:

«Іо як мармур, іо як камень білий, іо як мармур і біль всей іде по мені та повз мене, бо іо як мармур. Іо є море...» - Це те, що читається. А це – справжній сенс, той, що закладений у Рубар: «Eeo jak marmur, eeo jak kamēn beel-ij, eeo jak marmur ee beel vsej eedē po mēnee ta povs mēnē, bo eeo jak marmur. Eeo e mor-ē...»

Насправді – як формула – Ермарнат завжди хоча б трішки відповідає тій фразі, яка його прикриває. Тож і ця – про море і мармур – та само така і має біль з тіла Корве збирати і воді віддавати. ( . . . )

Це вже стало (майже поганою) звичкою – вишукувати в картинках на Пінтресті, або в фанфіках якихось по Драррі – знайомі теми, знайомі мотиви. Щось, що вказує, або хоча б натякає на те, що автор-авторка – іріранет. Щось, що схоже на щось, що автор-авторка могли потягнути з Марнат.

Це стало звичкою, бо людей прибуває й прибуває до Мережі й мені хочеться знати, як вони відчувають Внутрішню Книгу, як справляються з тим, що чують з неї і бачать.

Але досі це були лише перемальовані з Книги – у якості сигілів – формули й переписані – для потреб сюжету розповідей про Драко і Гаррі - шматки Магічної Теорії та якісь ритуали. А сьогодні – про те, що людина, яка фанфік писала – ірі (або до ірі близька) – з Вудлі ми здогадалися лише за одним словом.



Як можна зрозуміти, що фанфік писав якийсь іріран за восьми лише літерами? Прочитати в шматкові фанфіку цьому: To this day, he can’t pinpoint when things changed, or why. It wasn’t anything big, no grand apology, he knows that much. Maybe it was the time he accidentally made too much coffee and, instead of throwing it out, poured Draco a cup. Or the time Draco leaned down over Harry’s shoulder while he was working the crossword and, rather than insulting Harry, said, “Pharetra,” explaining, at Harry’s startled look, “Four down, eight letters starting with a P, ‘the sensation of magic’; Pharetra,” before ambling away. Other things... ( . . . )

У цей день я кілька років поспіль обов’язково пишу хоча б малесенький допис про те, що значить особисто для мене всесвітній (до того ж вже років з десять як внесений й у іріранівській календар Eetkar Fereen) день 2-гого Травня, День Битви За Гоґвортс.

В цьому році збиралась також, але… Але мені зараз не вистачає ні сил, ні Сили Впливу навіть на малесенький текст. Все, що я назбирую у собі трішечки сильного, йде на тексти робочі, на листи в Марафон.

Тому зараз – просто картинка. Чашка – це подарунок собі до Дня Перемоги Над Волдемортом. Вона чорна. З малюнком Сортувального Капелюха та написом: «Which House Are You In?» І лише коли в неї ллєш дуже гарячу воду – вона змінюється і показує кольори, герб і гасло Гуртожитку.



Тож. Моя нова чашка стверджує, що мені Капелюх сказав в Слизерин. Бо Слизерин - це в першу чергу про Воду, життєдайну й підступну. А от вже Стихія Води – це не тільки про воду. Іноді - про кип'яток.

СЕЙФ У БАНКУ ҐРІНҐОТС

І
Їм було по одинадцять, вони сиділи під трибуною Ґрифіндору. Червоне світло просочувалось крізь потерту часом й погодою цупку тканину, натягнуту на риштування, і змішувалось з білим золотом. В списах травневого сонця повільно рухалися у безкінечному танку пил і квітковий пилок.

«Я вже не впевнений, що хочу дружити.» - Мелфой, прилизаний і чистенький, попри вісім уроків й повзання крізь павутину в брудних нутрощах стадіону, намагався вхопити сонячний промінь й затиснути його у долоні. – «Ти ще така дитина. Мені, мабуть, буде зовсім не цікаво з тобою…»

Вони дружили менш як дві доби. Тридцять вісім годин пройшло з тієї хвилини, як у Забороненому Лісі вони один одному потиснули руки під скавучання здоровенного, полохливого пса й пугукання диких сов. За цей час Драко написав батькові листа, в якому поскаржився на Макґонеґел, що покарала його ні за що і відправила в Ліс, куди взагалі-то першокласникам ходити було не дозволено, заробив десять балів на Чарах і двадцять на Зіллєварінні, а потім, після уроків, таємно зустрівся зі своїм новим другом Гаррі Поттером. Вони сховалися під трибуною, й Драко показав Гаррі закляття годинника, бо та його пластикова маґлівська штука не працювала у Гоґвортсі, й розповів, як таємницю, звідкіля з’являються діти.

За десять днів Драко мало виповнитися дванадцять. Він почувався мудрим дорослим, бо хоча так й не знайшов в батьковій бібліотеці ту книжку про короля Артура, Джиневру і Ланцелота, з якої всі діти дізнавались про секс, відшукав інші книжки й бачив деякі гравюри, детальні та розфарбовані.

«Ти впевнений?» - Очі Гаррі за залапаними, каламутними скельцями були величезні та круглі. – «А якщо вона захоче попісяти? Як вона попісяє, якщо там застрягла дитина? Ти сам сказав, що пологи можуть продовжуватися багато годин, то що, вона буде терпіти?»

«Поттере, ти такий дурник…» - Драко не витримав, стяг окуляри з Поттерова спітнілого носа й дістав з кишені хустинку. – «Це різні отвори. Діти виходять з одного, а пісяють леді із іншого.» ( . . . )

Ось зараз я покрутила униз свою стрічку, щоб переконатися в тому, що останній до цього шматок був написаний на початку серпня минулого року. Й це мене налякало. Ну, не так щоб прям сильно, а трохи. Налякало тому, що моя магія заточена давно вже на Лінгво. Моя Сила Впливу завжди виходить з мене у текст. І якщо я не пишу (а я не пишу не тільки фанфік, а і просто постів тут, і навіть листи в Марафон мені даються непросто)… Якщо я не пишу, то це дійсно проблема. Бо неписьменність моя показник того, вся Сила Впливу йже на підтримання моєї фізіології, а на Цілі не залишається вже.

Більша проблема – це початі і покинуті шматки для N.F. + Т.T.R. + A.L. Їх багато. І я не знаю, коли повернусь і чи взагалі це зроблю. Цьому поталанило бути дописаним попри біль і через силу. Й поталанило тільки тому, що формулу я вставила вже на перших двох сторінках тексту й мені було жалко кидати не тільки фанфік, а й формулу. Тож…

ОДЕРЖИМОСТІ Й ОДНОДУМНИЦІ

І
ЗАРАЗ
- Це була найтупіша ідея. Набагато тупіша, ніж запросити її тоді в кафе Паддіфут. Набагато, набагато тупіша, ніж поцілуватися з нею… – Гаррі дивиться у вікно на Чо Чанґ, що, розгублено роззираючись, йде безлюдною набережною в незнайомому Торкі, зупиняється й, приклавши козирком долоню до лоба, сіре роздивляється море. – І ти дарма її облівіейтнув. Я підчепив її вчора в маґлівському кафе на її дівич-вечері, там були її подруги, які мене впізнали. Там була Кеті Бел, яка порадила їй переспати зі мною й нарешті закрити цю тему. Вона точно спитає…

- Це був акт милосердя. – Драко відбивається ногами від ковдри, що обгорнула його мов ласкавий пітон. – Вона перепила і в неї зранку було дике похмілля. Вона явно була не рада прокинутися між Мелфоєм і Поттером. Вона врешті решт виходить заміж за якогось нудного маґла, про якого може сказати лиш те, що він старший на вісім років й інвестує у нерухомість. Я впевнений, що останнє, чого їй хотілось би, це розповідати подругам про поганий секс із тобою. ( . . . )

Ну, і – на 1-ше Лютого – окремий ритуал зі звертанням до тієї іпостасі Ервера Фебрууса, яка про Багатство, а не про Очищення або Смерть.

Бо Ервер цей (а він окремий Ервер, а не Аїд чи Плутон) опікується тим, що під землею й в землі. Він хоронить, він очищує й він зберігає. Тому багатство, яке він може дати – це умовні скарби. Це випадкові подарунки, це щось, що відбувається за формулою: «Йшов, йшов і знайшов».

І ритуали, звернені до нього, з 1-го по 15-те, це ритуали для того, щоб йому повідомити, що ви – вийшли, що ви завжди у пошуках, і що ви готові знайти щось дорогоцінне, або мінімум щось хороше.



Вам знадобляться: миска, ніж (бажано ритуальний), цукор, лимон і монета з цифрою 5 (в США і Європі це центи, у нас монета в 5 гривень). Далі все дуже просто. ( . . . )

Цей текст – частина останнього на сьогодні відправленого марафонцям листа, але не всі тут у нас марафонці, а сказати хочеться всім, то – як на мене – це важливо сказати, а потім повторити ще триста разів. Тож:

Так, наче це прям от капслок, ну або жирний курсив: «Немає ніяких відкатів за Магію! Є неправильно сформульоване Бажання й невдалий Відскік, який приніс зайве щось.»

Тобто. Всі ритуали, які людина проводить – вони ж кудись ціляться. Коли людина ритуалить, або пише формулу й запускає – вона чогось конкретного хоче. Чогось, до чого не може зараз просто так дотягтись, бо на Дереві Життєвому її ця ціль або занадто далеко і до неї ще іти та іти, або ж взагалі Ціль на іншій гілці Маслини й немає можливості повернутись на власній гілці назад, щоб на ту, де Ціль, перейти. Або ж людина взагалі має Ціль, але не бачить, як її досягти.



У другому випадку людина використовує ритуали із Поштовхом. Це означає – такі, де вона відправляє свою Силу Впливу у Світ шукати потрібне там, де це можна знайти, а потім Сила Впливу повертається, облетівши навколо Землі й штовхає у спину, спрямовуючи людину туди, де є Ціль. ( . . . )

Про Зимове Полювання (як і про Літнє) я і Олесь розповідали багато вже раз (як в Марафоні, так і просто так, на Фейсбуці та Дрім). Але, якщо коротко суть, то:

Традиція іріранівська уявляє собі життя кожної людини у вигляді такого собі Оливкового Дерева. Це у нас зветься Життєва Маслина. Коріння цього Дерева - предки, розгалужена мережа, що далеко сягає в глибини та, розкидана широко, переплітається з іншим корінням. Стовбур - це той період в житті, коли людина вже народилась, але самостійно нічого ще не вирішувала, бо за неї робили Вибори Рід, родина й батьки (у когось стовбур короткий і дерево більше схоже на кущ, а в когось стовбур тягнеться високо, аж за повноліття). А далі крона. Крона - це всі варіанти Виборів всіх можливих, які людина має колись зробити. Кожен Вибір впливає на те, по якій гілці своєї Маслини людина піде далі, і які гілки вона обійде і ніколи вже не дізнається - що її чекало на них.



Тож. Ось є Життєве Дерево. І ось є розуміння, що з якогось часу наші Вибори стають дуже обмежені, бо ми вже проминули купу перехресть й не вибрали купу гілок. ( . . . )

Маги-обсервери кажуть, що кожна дитина – в віці перехідному від шмарклявого до підліткового – має пережити легкий шок від якогось неочікуваного викриття. Від раптового усвідомлення, що якісь речі, які їй здавались цілком звичайними, такими не є.

Санта Клауса не існує. Зубна Фея не дає грошей за зуби молочні, бо, по-перше, не має грошей, а, по-друге, істота недобра. Мама з татом займалися сексом навіть після того, як ви народились. Бабуся любить вас більше, ніж вашого кузена, бо кузен – син дочки. СРСР – імперія зла і ніхто бути з нею добровільно не хоче, навіть якщо по телевізору кажуть, що в Афганістан нас запрошено.

Обсервери стверджують, що так – разом з болючим переживанням і шоком – вивільняється той шар магічної Сили Впливу, який здатні використовували лише люди дорослі, бо дорослість = розчарованість.



Насправді, це досить спрощене пояснення, але справжнє – нудне й заскладне, а я заводилась з цим текстом не для того, щоб пояснювали Обсерверлогію, а щоб розповісти про свій шоковий досвід. Так от. ( . . . )

Що ж, нарешті в нас 13-те Січня і це означає, що Рік Папи таки розпочався. Як хтось би сказав «наступив». Комусь на спину, комусь на голову, комусь на серце п’ятою. Хоч би що там було – це він, й це воно: Перший день Першого Року. Перший рік Нового Циклу.

Я, мабуть, зараз буду повторюватися й забагато писати про сенс Кадастру і те, як ми всі можемо для свого блага Сильвестрову задумку зараз використовувати. Хоча отам нижче вже шістдесят, якщо я не помиляюсь, постів, в яких по шість разів написане оце все.

Хай. Спробую не забагато, а коротко. Так: колись дуже давно шістнадцятирічний хлопчик, на ім'я Герберт вирішив, що стане Папою. І, знаючи, що для цього потрібні не лише здібності та амбіції, склав план. План склався магічний і Герберт його назвав Кадастр На Дев’ять Років.



Кадастр – це такий собі Спіральний Цикл. Він починається в рік народження людини (країни) і продовжується дев’ять років. Іноді він збивається і починається знову, коли людина (країна) переживає кризу якусь, виходить з неї з новими ідеями в голові, й, умовно кажучи, перероджується. ( . . . )

Це могло би бути формулою. Особливо тоді, коли це говорить Вудлі, накриваючи руками лице, пірнаючи в ванну, пускаючи з рота бульби одночасно зі словами: «У воді майже все відчувається кращим…» Я відповідаю: «Чудово.»

Насправді я рахую секунди, тому це звучить як: «Сім. Вісім. Дев’ять. Чудово. Одинадцять. Дванадцять…» Він відводить руки від обличчя і під водою розплющує очі. Я бачу його очима золотаву від олії поверхню води в трьох дюймах над його головою, стелю за брижами, його пальці, якими він водить зсередини, розриваючи олійний шар і впускаючи повітря під воду.

Я кажу: «Я сказала одній своїй подрузі, що я просто скупа на висловлення емоцій. Все, що я відчуваю, я здатна сказати телеграмою з двох рядків… Навіть якщо я мене зсередини навернуло повним зібранням сестер Бронте…» «Це яка подруга?» - Питає він, випускаючи черговий загін бульбашок. – «Це та що Вогонь?» ( . . . )

Я вже кілька років збираюся зробити це. Розписати Eetkar Fereen (себто Календар, на який ірірани в ритуалах своїх орієнтуються для того, щоб робити ритуалами Хвилі). Розписати саме ритуалами й так, щоб на кожен день. Я чесно збираюся і планую це перед кожним наступним Січнем. Але потім я ідею цю кидаю. Й можливо, я знову це кину, але поки надія горить – таки спробую розписати. Не на рік вперед, і не на місяць, а хоча б на декаду чи тиждень.

1-ше Січня. День Заходу. День Обрізання.

Робіть те, що роблять в Новий Рік італійці. Викиньте щось старе, непотрібне, зламане. Бажано у вікно. Але якщо ви боїтеся, що вас насварить Голова ОСББ – винесіть це на смітник до того, як сонце в перший день не зайшло.

2-ге Січня. День Колії.

Потримайте жменю солі кілька хвилин у руці, щоб вона всотала трішки ваших Суті та поту, а потім киньте перед собою на будь-яку дорогу, щоби весь рік будь-який шлях був чистим й легким.

3-те Січня. День Лука.

Дводень, але можна розглядати як два окремі. Ну, тут саме такі. В цей день варто зробити щось непобутове, ритуальне з предметами, які ви використовуєте у роботі, з тим обладнанням, на якому ви собі заробляєте умовну купу грошей. Поцілуйте свій ноут. Попшикайте якимсь парфумом свій фрезерувальний станок. Вилийте солодку воду на колеса авто. Це дає Силам, що пов’язують заробітки з роботою, зрозуміти, що ви хочете не просто пахати, а отримувати задоволення від роботи, або хоча б задоволення від оплати за зроблену вами роботу. ( . . . )