N.F. + Т.T.R. + A.L. + All Others й Усі №67

[anna_amargo]

Ось зараз я покрутила униз свою стрічку, щоб переконатися в тому, що останній до цього шматок був написаний на початку серпня минулого року. Й це мене налякало. Ну, не так щоб прям сильно, а трохи. Налякало тому, що моя магія заточена давно вже на Лінгво. Моя Сила Впливу завжди виходить з мене у текст. І якщо я не пишу (а я не пишу не тільки фанфік, а і просто постів тут, і навіть листи в Марафон мені даються непросто)… Якщо я не пишу, то це дійсно проблема. Бо неписьменність моя показник того, вся Сила Впливу йже на підтримання моєї фізіології, а на Цілі не залишається вже.

Більша проблема – це початі і покинуті шматки для N.F. + Т.T.R. + A.L. Їх багато. І я не знаю, коли повернусь і чи взагалі це зроблю. Цьому поталанило бути дописаним попри біль і через силу. Й поталанило тільки тому, що формулу я вставила вже на перших двох сторінках тексту й мені було жалко кидати не тільки фанфік, а й формулу. Тож…

ОДЕРЖИМОСТІ Й ОДНОДУМНИЦІ

І
ЗАРАЗ
- Це була найтупіша ідея. Набагато тупіша, ніж запросити її тоді в кафе Паддіфут. Набагато, набагато тупіша, ніж поцілуватися з нею… – Гаррі дивиться у вікно на Чо Чанґ, що, розгублено роззираючись, йде безлюдною набережною в незнайомому Торкі, зупиняється й, приклавши козирком долоню до лоба, сіре роздивляється море. – І ти дарма її облівіейтнув. Я підчепив її вчора в маґлівському кафе на її дівич-вечері, там були її подруги, які мене впізнали. Там була Кеті Бел, яка порадила їй переспати зі мною й нарешті закрити цю тему. Вона точно спитає…

- Це був акт милосердя. – Драко відбивається ногами від ковдри, що обгорнула його мов ласкавий пітон. – Вона перепила і в неї зранку було дике похмілля. Вона явно була не рада прокинутися між Мелфоєм і Поттером. Вона врешті решт виходить заміж за якогось нудного маґла, про якого може сказати лиш те, що він старший на вісім років й інвестує у нерухомість. Я впевнений, що останнє, чого їй хотілось би, це розповідати подругам про поганий секс із тобою.

- Не такий вже й поганий… - Поттер озирається якраз вчасно, щоб побачити своє улюблене шоу. Неодягненого Мелфоя, який, закинувши руки за голову і вхопившись за узголів’я, потягується, розтягує сонне тіло дугою.

- Ти забуваєш, що я був присутній при цьому. – Драко відпускає спинку ліжка й падає лондонським мостом. – Це було жалюгідно. Бідна Чанґ би навіть не кінчила, якби я не поклав твої пальці туди, куди було треба.

- О, ну, дійсно. – Гаррі знову відвертається до вікна й бурмоче собі під носа. – Що б я робив без тебе, жонатий чоловік, передовий експерт магічного світу з жіночої фізіології…

- Досить, не починай. – Кинута через кімнату подушка вдаряє Поттера у потилицю. – Повертайся у постіль.

ІІ
ЗАРАЗ
- Але все ж таки це було тупо. – Гаррі притискається животом до Дракового боку й ховає обличчя під пахву, торкаючись ротом короткого м’якого волосся. – Ти мав мене відмовити це робити, коли я написав тобі в зошит, що я тягну до тебе Чо і хочу сексу втрьох.

- Чого б це я став відмовляти тебе, коли ти збираєшся зробити щось настільки тупе? – Драко обіймає Поттерові плечі й притискає його животом і грудьми до свого боку. – Я завжди тебе радо підтримаю у будь-якій справі, де у тебе буде можливість виставити себе дурачком.

- О, я впевнений, ти ж безжальна гадюко… - Поттер пихкає, викликаючи мурах під Мелфоївською вологою шкірою, судому від лоскотки й сміх. – Скільки в тебе ще є часу?

Мелфой бере ту руку Гаррі, що бездумно гладить один зі шрамів на його грудях й підносить до свого обличчя. Мружиться на тьмяні зірки золотого годинника, сімейної реліквії Пруетів, яка років з п’ять тому якимсь чином дісталася Поттеру.

- Асторія відпустила мене до полудня. – Каже він. - Але зілля, яке я залишив їй помішувати, однаково треба зняти о восьмій… Тож у тебе ще є пара годин.

Поттерів зап’ясток вмить кам’яніє в блідих пальцях Драко. Гаррі робить зусилля, намагаючись без схлипу вдихнути запах Мелфоя, але захлинається іншим запахом. Квіткові парфуми, кілька різних алкогольних коктейлів, пудра поверх солодкого поту. Аромати чужого тіла. Жіночого тіла.

- Не починай, я ж просив. – Драко розтискає пальці й Поттерова долоня знов падає на його груди. – Ти не можеш злитися, що я промовив вголос ім’я своєї дружини. Не в той день, коли ти притяг у моє ліжко десь підчеплену Чо. Бездарну у всьому, що не зубріння й не квідич Чо Чанґ, Мерлінові панталони! Тут нею все ще пахне. Так що не заїкайся зараз мені про Асторію!

- Я не хочу. – Кінчик Поттерового вказівного пальця знаходить лінію піднятої, рожевої шкіри. Близна, гладка немов шовк, гладкіша за іншу шкіру на Драковому животі, починається від пупка і тягнеться вгору. – Але я не можу. Я просто не можу. Коли ти вимовляєш ім’я дружини… Це як…

- Я знаю. – Мелфой накриває своєю долонею долоню Гаррі. – Як з кимось ділитися мною…

ІІІ
КОЛИСЬ
Вони говорили про це. Багато разів говорили. Після школи. Після війни. Після судів над Мелфоями. Тоді, коли Гаррі ховався від друзів, а Драко від тих, хто вважав його ворогом. Коли вони вдвох замикались то в помираючому тихо будинку на площі Ґримо, то в маєтку, який відмивався, провітрювався і відбудовувався. Коли вони були лише вдвох й їм нічим було зайнятись, окрім як трахатися і вести довгі задушевні розмови.

Перша така відбулась одного літнього дня за сніданком, коли Драко потягся через стіл, щоби вкрасти шматок персика з Гарріного десерту, й Гаррі заціпенів. Це була лише мить, якась доля секунди, коли він занадто сильно стикав виделку й натягнуто посміхався, проводжаючи поглядом руку Драко, що несла фруктову м’якоть до рота, але Мелфой зупинився.

- Поттере… - Промовив він тоді так повільно і лагідно, наче розмовляв з твариною пораненою, або наляканою. – Ти в дитинстві був часто голодний? Тебе не догодовували?

- Що? – Гаррі спробував засміятися. – З чого ти взяв?

- Ну, знаєш… - Драко зняв персик з виделки і довго жував його мовчки. – Я ж роками спостерігав за тобою. Ти завжди їв дуже швидко й багато, але я до сьогодні думав, що це просто недоліки маґлівського виховання, що у маґлів заведено запихатися їжею, наче мавпа, але… Зараз ти зробив так. Ти завмер, як перед ударом, але ти мене не вдарив і навіть не заволав. Й я згадав, що Скабіор робив так само, коли Ґрейбек в нього щось відбирав. З тієї мм-м-м… Зі здобичі, яку Скабіор хотів залишити за собою. Але ми з тобою не зграя, тому в мене єдине припущення, що колись ти був тим, хто їв найменше й останнім…

- Господі… - Поттер підняв окуляри на лоба і потер обличчя липкими від поту руками. – Навіть Рон з Герміоною не в курсі таких подробиць.

- Навіть…

- Не присікуйся, це просто слова. – Гаррі відкинувся на спинку стільця, намагаючись видихнути і розслабитися. – Тобто, вони знають, що родина тітки погано до мене ставилась, але…

- Всього ти не розповідав їм ніколи? – Мелфой також з’їхав під стіл й склав руки на грудях так, немов це йому треба було захищатись. – А вони не питали? Ніколи не помічали твоїх…

- Чого моїх? – Насупився Поттер.

- Всіх цих твоїх… - Пожував губу Драко, бо персика вже не було. – Мм-м… Дивацтв. От, наприклад, того, що навіть в пустелі ти будеш митися майже окропом, бо колись, мабуть, гаряча вода тобі не діставалась й тепер ти до неї ставишся, як людина, що дорвалась до розкошів. Або цієї твоєї звички нічого не викидати… Пам’ятаєш, ти мені розповідав, як рік тому знайшов мій геніальний виріб, значок Поттер-Смердотер? Ти сказав, що тоді спорожняв свою шкільну валізу — вперше, відколи шість років тому її спакував. Бо зазвичай на початку кожного навчального року просто вигрібав згори три чверті вмісту й накладав нові речі, лишаючи на дні купу мотлоху. Сказав, що там в тебе були старі пера, сушені очі жуків, розпаровані шкарпетки, що вже були тобі малі… Що це, по-твоєму? Просто нечупарність, чи страх викинути навіть щось зламане, бо ти колись і цього не мав? Тобто, той же значок…

- Ні! – Тепер Гаррі по-справжньому розсміявся. – Тут точно моє нещасливе дитинство не грає жодної ролі. Я його зберіг через сентиментальність…

- Ти відібрав його в Візела! – Драко розреготався також. – Бо той не посоромився цей значок в мене взяти, коли ви були в контрах, а коли ви помирилися, ти цю кляту штуку в нього відібрав… Через сентиментальність? Серйозно?

- Так! – Поттер штовхнув під столом ногою ніжку стільця навпроти. – Це була річ, яка стосувалася мене і була пов’язана із тобою. Я не збирався нею ні з ким ділитися. Навіть з Роном. Навіть тим паче із Роном!..

ІV
ЗАРАЗ
- Я знаю, що ти не любиш ділитися мною. – Пальці Мелфоя стикають долоню Поттера. – Але ж ти розумієш, що є щось, що належатиме завжди тільки тобі?

- Бо ти дав обітницю. – Поттер перевертає долоню, щоб схопити пальці Мелфоя й піднести їх до рота. – Ти сказав. – Промовляє він між поцілунками. – Що все. Що. Належить тобі. Є також. Моїм.

- Я сказав це, бо ти мене змусив. – Драко намагається звільнитися і вхопити Гаррі за носа.

- Я дебе не змушував! – Голос, затиснутий Мелфоївськими вказівним і середнім у ніздрях, виходить глухий і гундосий. – Я бросто все своє бообіцяв добі бершим.

- Наче ти не знав, що мій дух суперництва не дозволить тобі бути єдиним. – Рука Мелфоя зісковзує і два пальці опиняються у Поттера на язиці.

- Йя спдвавшя на се. – Зуби Гаррі впиваються в шкіру, язик проходиться кісточками пальців, що лежать в його роті. Він підхоплюється, перекидає через Дракові стегна ногу і сідає на нього зверху.

V
КОЛИСЬ
Про це вони теж говорили. Після школи. Після війни. В той день, коли закінчувався суд над Драко Мелфоєм й Поттер у перерві між засіданнями викрав його з міністерського туалету. В той день, коли вони обидвоє позбулися цноти, не повернулись вже в суд, а втомлені впали й поснули. І прокинулись посеред глибокої, густої та чорної, мов каракатичне чорнило, літньої ночі.

Спочатку прокинувся Гаррі. Він відкрив очі з відчуттям, що поруч є хтось й це не Крічер, і не Герміона. Він кілька миттєвостей не був здатний вдихнути чи видихнути, бо не впізнавав стелі на яку дивився не кліпаючи. Вона була висока і вкрита тім’яною позолотою й на якій колихалися тіні, кинуті парою майже догорілих свічок. Це була не брезентова стеля в палатці й не темна стеля спальні Сіріуса на площі Ґримо. Він вже зібрався панікувати, аж раптом хтось поруч поворухнувся, зітхнув і сонний Драків голос промимрив:
- Поттере… Ти чого?!

- Ні. – Відповів Гаррі. – Нічого.

Драко щось ще пробурмотів, перевертаючись на живіт, майже лягаючи половиною тіла на Поттера, закидаючи на його стегно ліву ногу.

Гаррі заплющив очі й був готовий поринути в сон, придавлений приємною цією вагою, аж раптом згадав розмову, що відбулася удень в туалеті Міністерства після того, як закінчилось засідання й Візенгамот розійшовся попити чаю і погодити виправдувальний вирок для Драко Люціуса Мелфоя, взявши за зразок той текст, який Гаррі напередодні розіслав всім суддям скопійованим п’ятдесят два рази листом.

- Ти пообіцяв не кидати мене. – Сказав Поттер поворушившись під сонним тілом Мелфоя. – Там в туалеті. Ти видав щось на кшталт пророцтва, в якому сказав, що ми одружимося з жінками, бо ти маєш зобов’язання перед родом, а я перед мамою, яка пожертвувала заради мене собою. Але ти сказав, що не кинеш мене. Ти сказав, що будеш зустрічатись зі мною…

- Так. – Драко відкрив одне око. – Я так і сказав. Ну, і що?

- Але, якщо ми одружимось… - Гаррі штовхнув стегно, яким його вдавило у постіль, змушуючи Драко прокинутися остаточно і подивитись на нього. – Якщо у нас будуть дружини, але ми будемо зустрічатись, то це буде означати, що ми зраджуватимемо наших дружин.

- Мерлінові борода Морганини панталони. – Мелфой постукався лобом об Поттерове кістляве плече. – Зараз мабуть друга з гаком година ночі. Вранці мені знову треба бути в суді… Ти знущаєшся?

- Ні. – Гаррі знав, що виглядає комічно, лежачи в величезному ліжку сімнадцятирічний і голий, поруч з людиною, яку кохатиме все життя, й переймаючись при цьому не через ерекцію, яка знову поверталась непрошена, а через честь місіс Мелфой й місіс Поттер, яких і в планах ще не було. – Я не хочу брехати. Просто…

- А ти не бреши. – Пробелькотів Мелфой, перевертаючись на бік, прибираючи з ніг Поттера ногу й натомість кладучи на груди Гаррі долоню. – Коли будеш одружуватися сам склади свою шлюбну обітницю й просто… Просто не згадуй у ній обіцянку вічної вірності. Ну, і до того ж… - Сильні Дракові пальці прочесали на грудях Поттерових цупке темне волосся, знайшли й безжально стиснули ні в чому ще не винний сосок. - До того ж, я був тут раніше, ніж будь-яка жінка, яка стане мадам Гаррі Поттер. Тож формально це з нею ти зраджуватимеш ті обіцянки, які колись дав мені.

- Для цього потрібно дати тобі обіцянки. – Гаррі вхопив руку Мелфоя раніше, ніж той ще раз його ущипнув й раніше ніж Мелфой встиг зрозуміти хоч щось, підніс цю руку до губ для короткого поцілунку. А потім, не давши собі й миті подумати, всмоктав підмізинний Драків палець у рот, проковтнув на всю довжину й стиснув щелепи.

- Оуч! Оуч!! Ти що?! – Драко сіпався, панікуючи, але Поттер лише надавлював зубами сильніше, поки в горло не потекло металеве й солоне. Коли Гаррі ковтнув, Мелфой затих й лише похитав головою. – Поттере, ти хоч розумієш, що робиш?

- Так. – Відповів Поттер, розтиснувши щелепи й дозволяючи Мелфою забрати долоню й почати заколисувати її біля грудей.

Хвилину вони двоє дивились на слід укусу, на палець, що почервонів й кровоточив, потім Гаррі потягся й знов забрав поранену руку Драко в свою. Слова з книжки, яку дала йому кілька тижнів тому Дракова мати, згадалися самі собою.

- Драко Люціусе Мелфой. – Вимовив Поттер, намагаючись не засміятись і не запанікувати також, спостерігаючи за переляком, що ріс в очах хлопця напроти. - Моя плоть, моя кров, мій чоловік і мій лорде, цією обручкою я підтверджую твоє вічне право на моє життя, моє тіло й на все, чим я володію зараз й на все, чим я буду колись володіти також.

- Моя плоть, моя кров, мій чоловік і мій лорд. – Пробурмотів Драко, беручі простягнуту йому під носа долоню, кусаючи Гаррін палець й зализуючи темну кров. – Гаррі Джеймс Поттер, я твій. Але ти ідіот.

VІ
ЗАРАЗ
- Іноді мені здається, що я тебе не заслуговую. – Гаррі, сидячи на Драко розгойдується, намагаючись тримати рівний, нестерпно повільний ритм. Він схиляється трохи й не дивлячись, намацує закинуту за голову Мелфоєву ліву долоню. Розтискає пальці, що вчепились в тканину судомно й зсуває трохи обручку, яку на Драків підмізинний нанизала Асторія. Він намацує ще один шрам, який колись залишив на тілі Мелфоя. За чотири роки слід від зубів став невидимий для усіх, але Поттер відчуває ранену шкіру під пучками так, наче зробив це учора.

- Можливо. – Мелфой задихається і червоніє, але він не буде благати. Він не попросить прискоритись. – Але знаєш. Більшість людей. Більшість. Якщо сказати комусь з більшості. Якщо сказати. Бажаю тобі отримати те, на що ти заслуговуєш. Більшість людей подумає, що ти їх прокляв. Більшість подумає, що побажання отримати те, на що заслуговуєш. Що це прокляття. Бо більшість людей не вважає, що заслуговує на щось хороше. Зате знає. Знає масу таких речей за собою. За які. За які проклясти можна. Тому цілком можливо. Цілком. Що ти мене якраз заслуговуєш. Що це взагалі. Це взагалі. Ти не міг би…

- Міг би. – Гаррі зусиллям стискає гладкі м’язи всередині себе й регоче, коли в Драко перехоплює подих. – Міг би. Але ти попроси.

- Ні. – Мелфой задихається і червоніє, але вперто метляє розпатланою головою на подушці просякнутій потом. – Ні. Я так не думаю. Я думаю. Думаю, що ти. Що я. Я єдине. Єдине на що. На що ти заслуговуєш. Заслуговуєш взагалі.

VІІ
ЗАРАЗ
- Думаєш, коли настане моя черга бути знизу, я тобі не помщуся? – Вичавлений Мелфой не здатен поворухнутися навіть для того, щоб стукнути Поттера, який знову влігся в нього під боком й лоскоче шкіру довгими вдихами й видихами гарячими та короткими.

- Я знаю, що ти дуже мстивий. – Гаррі рохкає, уявляючи перспективи. – Але мені було це потрібно. Після найгіршого гетеросексуального сексу в житті…

Найгіршого? – Драко насилу підіймає голову й дивиться на маківку Поттерівську. – Це був твій єдиний гетеросексуальний секс, і очевидно твій єдиний секс ще з кимсь, окрім мене. Якщо, звісно, я не знаю чогось про тебе і твій таємний гарем, або про тебе і дівчину Візлі.

- Ми з Джин не спимо. – Гаррі повторює те, що вчора сказав Чо Чанґ перед тим, як підчепити її на її ж дівич-вечорі у маґлівському модному барі й в ліжко Мелфоя притягти.

- Це дарма. – Мелфой пирхає, не втримуючи Поттерового особливо лоскотного видиху. – Тобі треба з нею спати. А ще краще і одружитися.

- Біжу й перечіпаюся. – Гаррі підіймає руку, щоб глянути на годинник. До часу, коли Мелфою треба буде повернутись додому залишається якихось двадцять хвилин. Але він ризикує й ставить питання, яке тягне на довгу розмову. – Тобі шлюб мій навіщо?

- Ну, по-перше… - Драко піднімає своє тіло на ліктях й озирається, щоб знайти паличку й прикликати одяг. – Я хочу щоб ти страждав, а стати частиною дурнуватого клану Візлі цілком тягне на муки. По-друге…

- По-друге… - Підказує Гаррі, бо час стрімко біжить, а Мелфой замовк, відволікшись на ґудзики.

- По-друге вона ефектна жінка, її багато хто хоче, тож ти і твої викохані невпевненість у собі, почуття меншовартості й комплекси зможуть відволіктися на нові блискучі ревнощі. Ти перестанеш зациклюватися на мені одному, а мені це на руку, бо чомусь я підозрюю, що твої думки про те, що я належу не лише тобі, а й Асторії можуть перерости в одержимість, а другої твоєї одержимості мною я можу не пережити…

- О. – Гаррі похнюпився, з-під лоба спостерігаючи як сорочка, яку застібає Мелфой, ховає бліді, пошрамовані груди. – А по-третє? Є ще по-третє?

- Так. – Драко сідає на край ліжка до Поттера спиною й нахиляється, щоб взути чоботи. – По-третє в тебе стане менше часу шлятися по маґлівським забігайлівкам, чіпляти якихось жінок і тягнути в наше ліжко лиш за тим, щоб довести, що я ні в чому тобі не відмовлю й робитиму все, що ти хочеш…

- Добре. – Гаррі теж злазить з ліжка на пошуки штанів та сорочки. – Я зрозумів, чому ти хочеш, щоб я одружився. Але чому саме на Джинні?

- Це з досвіду. – Драко вже стоїть перед великим дзеркалом, збираючи у хвіст волосся. – Я суджу по собі. Всі ці романтичні казки про те, що протилежності притягуються і доповнюють одне одного. Це… Подивись на нас. Це така дурість. Трахатися і битися? Не сперечатимусь, добре. А одружуватися треба з однодумницею. З людиною, яка так само мислить і має схожі ідеї.

- І ти вважаєш, що це саме Джин? – Гаррі підходить ближче, щоб обійняти Мелфоя зі спини і покласти підборіддя йому на плече.

- Не Джиневра? – Мелфой не озирається, але його відображення підіймає брову й кривить губи. – А хто? Біля тебе не так багато жінок й жодної ти не знаєш достатньо добре, щоб спробувати уявити хід їхніх думок. Хіба що Ґрейнджер, але вона не думає так, як ти, вона думати звикла за тебе. До того ж вона вже вибрала Візела як з вас двох більш тупого. А от його сестра… Вона наче нічого.

- Мм-м. – Тягне Гаррі задумливо, відступаючи й даючи Мелфою розвернутись в обіймах. – Можливо. Можливо…

- Не бійся. – Говорить Мелфой, цілує Гаррі у носа й відходить на кілька кроків, тримаючи паличку у руці й зосереджуючись на тому, як виглядає його домашня алхімічна лабораторія. – В шлюбі немає нічого страшного. У тебе все вийде. Особливо, якщо ти запам’ятав де знаходиться клітор…

- Придурок. – Бурмоче Поттер, дивлячись у пустоту й посміхаючись. Він встає на місце, з якого мить тому аппарував Мелфой, й, витягаючи паличку, уявляє кухню Барлогу.