N.F. + Т.T.R. + A.L. 73
Mar. 13th, 2023 09:34 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
anna_amargo2021 рік 11 серпня 21:00
«Пройдемо до води?» - Пропоную я, коли ми виходимо в темряву, яку не здатні розворушити зірки і невпевнений місяць, який лиш кілька діб тому був молодиком.
Ми скидаємо взуття на крихітному, іграшковому майже причалі й сідаємо, спустивши ноги у воду. Якийсь час так сидимо, а потім Драко лягає на дошки, підклавши руки під голову і ми з Гаррі робимо так само. Тепер ми бачимо лише небо.
Я промовляю: «Дракон.» «Що?» - Каже Драко, а потім, коли я підіймаю паличку і вистрілюю світлом угору, розуміє мене й промовляє: «О, так, він тут незмінний. Завжди.»
«Так.» - Промовляю я. – «Завжди.» Потім я хвилин з десять мовчу, а потім знову надломлюю тишу: «Знаєте це дивовижне відчуття, коли ти зупиняєшся і розумієш, що тепер так буде завжди, що у тебе тепер бісова купа часу в якій буде щось і це щось буде незмінним?»
«Так.» - Говорить Драко. – «Це відчуття в мене було, коли народився Скорп.» «А в мене, коли ми з Гаррі одружились.» - Я повертаю обличчя, щоб подивитись на чоловіка. Він промовляє: «Ви такі романтичні. Мені соромно зізнаватися, що мене таким відчуттям накрило в ту мить, коли помер Волдеморт.»
«Ти такий романтичний.» - Передражнює Поттера Мелфой. – «Над тобою бездонне серпневе небо. Зірки. Прозорий серп місяця. Навколо тебе Вілтшир, за подобою якого Боженька собі Рай робив. Біля тебе жінка і чоловік, яких ти любиш, й які хочуть поговорити про щось прекрасне і вічне. І що ти кажеш?»
«Ти хочеш сказати, що те, що Волдеморт таки помер – не прекрасно?» - Гаррі піднімається на лікті й дивиться на Драко повз голову мою. «Це прекрасно.» - Буркає той. – «Це краще, що це вже навічно. Але ти не міг би…» Я торкаюсь Дракової руки, потім переводжу погляд на Гаррі, який все ще нависає над нами і промовляю: «Любий, наступного разу просто що-небудь придумай й збреши.»
Гаррі сміється. Драко каже: «Якби він умів.» Я говорю: «До речі, я тут згадала. Про фантазії та брехню. Знаєте, що мене все це літо страшенно турбує?» «Що?!» - Запитують обидва вони як один. І я кажу: «Щоденний Віщун.»
«Еее-е…» - Здається Гаррі підніс руку до обличчя і задумливо шкребе підборіддя. Драко просто питає: «Чому?»
«Це щось…» - Говорю я, знову підіймаючи руку із паличкою і малюючи вісімки світлом. – «Щось схоже на ту тривогу, коли ти знаєш, що щось важливе забув, але не можеш згадати коли, де і що... І ти ходиш будинком перевіряєш закляття на вікнах і дверях, воду, вогонь, навіть зазираєш у камінну трубу, а воно тебе гризе і гризе. Так от. Вам не здається, що після суду, навіть якщо ми розвіяли всі їх підозри, вони однаково мали бути зацікавлені в тім, щоб покопатися в нашій підозріло нечистій білизні? Кілька разів будь-який їх фотограф міг зробити двозначні, а то і пікантні знімки. На початку червня Гаррі поперся кудись у мантії, яку ти під час ремонту у нас залишив. Ця мантія була завелика й вся прямо кричала, що єдиною людиною, якій вона могла би належати був Драко Мелфой. Я потім кілька днів брала ту газету в сови наче жабу отруйну. Але в ній навіть натяку не було. А далі? На День Народження Гаррі відбувається зазвичай казна-що. Під будинком постійно хтось стовбичить, щоб перехопити його і зробити свіженьке фото з його перекошеним від напруги лицем. В цьому році цього не було. Потім. Ми виїхали з нашого дому. І хай навіть ніхто не знає, куди ми переїхали, однаково це мали помітити всі, хто стільки років стикався з нами кожен божий день, всі наші сусіди. Щоденний Віщун мовчить і не намагається винюхати що до чого, розслідувань не веде. Ну, і, нарешті, Гаррі, ти пам’ятаєш, як в минулому році три репортери з фотографами на повітряній кулі перетворили День Народження Рона на цирк, бо для них будь-яка наша вечірка, це привід для нових пліток. Вони навіть з того, що Джордж за обідом сидів не поруч із Анджеліною, а напроти неї висмоктали конфлікт, зраду й розлучення. Я тоді була, коли зайшла занести їм спортивні замітки й зустріла Бетті Брейтуейт, обіцяла її проклясти. І це, до речі, ніяк не помогло і вони ще кілька тижнів полоскали все це. І от, сьогодні…»
Я замовкаю, щоби набрати у легені повітря. Гаррі з тим самим: «Ее-е-ее-е…» продовжує чухати щетину, яка за день виросла на лиці. «Ладно.» - Говорить Драко, зітхнувши. – «Я цю кляту газету купив.»
«Ти що зробив?» - Я так різко розвертаю голову у його бік, що відчуваю спазм в шиї. Гарріне: «Еее-е.» обривається, він підхоплюється, забувши, що ноги його не на поверхні твердій, й мало не падає в воду.
«Хей. Ти потихше.» - Мелфой просто простягає руку, щоб притримати Поттера за пояс штанів. Потім знизує плечима й питає: «Хіба це було не очевидно? Мерлінова борода, ви що, дійсно, настільки неуважні, що буквально сліпі? Ви думали що сухі й акуратні репортажі із суду – то просто зірки так зійшлись над головами у Сквіггел і Скітер?»
«То ти просто...» - Я не знаходжу насправді інших якихось слів. Драко піднімається теж. Дивиться на воду й пальцями пускає по ній дрібні хвилі, які я відчуваю на щиколотках. Говорить: «Я просто спитав у Ґрейнджер, чи належить Віщун Міністерству. Вона сказала, що ні, бо якби належав вона б не дозволила в нім рекламу мила для читання думок і рекламу чобіт, що фіксують п’яниць, бо це втручання у особисте.» «Й тоді?» «І тоді я провів невелике розслідування, бо треба ж було чимсь займатися, поки Візлі сидів у Казані й патякав про те, як ми шукаємо зламаний часоворот. Я розпитав людей. Мені підказали напрямок. Я знайшов того, кому ця паршива газетка насправді належить…»
«І ти її просто купив?» - Гаррі все ще не може повірити і його тон підозріло схожий на те, що він підозрює щось нечисте. Драко схиляє голову до плеча, дивиться достатньо довго, щоб в Гаррі завошкалася усередині совість і він присоромлено не спитав: «І дорого заплатив?»
«Набагато дорожче, ніж це коштувало насправді.» - Промовляє Мелфой. «Правда?» - Питаю я. «Так.» - Каже він. – «Мені довелось цій людині відкрити пару алхімічних секретів і уступити патент, який я дуже ніжно любив і заробляти на якому могли би і діти онуків дітей, всі майбутні Мелфої.»
«Ти жалкуєш про це?» - Запитує Гаррі. А Драко відповідає: «Поттере, ти сьогодні тупиш неймовірно навіть для себе. Ні. Я жалкую про те, що ця ідея не прийшла мені в голову на п’ятнадцять років раніше. Я міг би значно полегшити життя собі і родині своїй.»
Він знову лягає поруч. Я беру його руку і стискаю її. Ми дивимося в небо, на нас звідти дивиться постійний і вічний Дракон. І раптом Гаррі, також нарешті влягаючись, видає короткий смішок. А коли ми повертаємо до нього обличчя промовляє: «Джин, ти розумієш, що тепер ти працюєш на нього?» Драко каже: «Пфф-фхе.» Я говорю: «Я відпустку візьму. Довгу-довгу відпустку.» Драко каже: «Еем-мм-м.» А я: «За свій рахунок, авжеж.»
«Пройдемо до води?» - Пропоную я, коли ми виходимо в темряву, яку не здатні розворушити зірки і невпевнений місяць, який лиш кілька діб тому був молодиком.
Ми скидаємо взуття на крихітному, іграшковому майже причалі й сідаємо, спустивши ноги у воду. Якийсь час так сидимо, а потім Драко лягає на дошки, підклавши руки під голову і ми з Гаррі робимо так само. Тепер ми бачимо лише небо.
Я промовляю: «Дракон.» «Що?» - Каже Драко, а потім, коли я підіймаю паличку і вистрілюю світлом угору, розуміє мене й промовляє: «О, так, він тут незмінний. Завжди.»
«Так.» - Промовляю я. – «Завжди.» Потім я хвилин з десять мовчу, а потім знову надломлюю тишу: «Знаєте це дивовижне відчуття, коли ти зупиняєшся і розумієш, що тепер так буде завжди, що у тебе тепер бісова купа часу в якій буде щось і це щось буде незмінним?»
«Так.» - Говорить Драко. – «Це відчуття в мене було, коли народився Скорп.» «А в мене, коли ми з Гаррі одружились.» - Я повертаю обличчя, щоб подивитись на чоловіка. Він промовляє: «Ви такі романтичні. Мені соромно зізнаватися, що мене таким відчуттям накрило в ту мить, коли помер Волдеморт.»
«Ти такий романтичний.» - Передражнює Поттера Мелфой. – «Над тобою бездонне серпневе небо. Зірки. Прозорий серп місяця. Навколо тебе Вілтшир, за подобою якого Боженька собі Рай робив. Біля тебе жінка і чоловік, яких ти любиш, й які хочуть поговорити про щось прекрасне і вічне. І що ти кажеш?»
«Ти хочеш сказати, що те, що Волдеморт таки помер – не прекрасно?» - Гаррі піднімається на лікті й дивиться на Драко повз голову мою. «Це прекрасно.» - Буркає той. – «Це краще, що це вже навічно. Але ти не міг би…» Я торкаюсь Дракової руки, потім переводжу погляд на Гаррі, який все ще нависає над нами і промовляю: «Любий, наступного разу просто що-небудь придумай й збреши.»
Гаррі сміється. Драко каже: «Якби він умів.» Я говорю: «До речі, я тут згадала. Про фантазії та брехню. Знаєте, що мене все це літо страшенно турбує?» «Що?!» - Запитують обидва вони як один. І я кажу: «Щоденний Віщун.»«Еее-е…» - Здається Гаррі підніс руку до обличчя і задумливо шкребе підборіддя. Драко просто питає: «Чому?»
«Це щось…» - Говорю я, знову підіймаючи руку із паличкою і малюючи вісімки світлом. – «Щось схоже на ту тривогу, коли ти знаєш, що щось важливе забув, але не можеш згадати коли, де і що... І ти ходиш будинком перевіряєш закляття на вікнах і дверях, воду, вогонь, навіть зазираєш у камінну трубу, а воно тебе гризе і гризе. Так от. Вам не здається, що після суду, навіть якщо ми розвіяли всі їх підозри, вони однаково мали бути зацікавлені в тім, щоб покопатися в нашій підозріло нечистій білизні? Кілька разів будь-який їх фотограф міг зробити двозначні, а то і пікантні знімки. На початку червня Гаррі поперся кудись у мантії, яку ти під час ремонту у нас залишив. Ця мантія була завелика й вся прямо кричала, що єдиною людиною, якій вона могла би належати був Драко Мелфой. Я потім кілька днів брала ту газету в сови наче жабу отруйну. Але в ній навіть натяку не було. А далі? На День Народження Гаррі відбувається зазвичай казна-що. Під будинком постійно хтось стовбичить, щоб перехопити його і зробити свіженьке фото з його перекошеним від напруги лицем. В цьому році цього не було. Потім. Ми виїхали з нашого дому. І хай навіть ніхто не знає, куди ми переїхали, однаково це мали помітити всі, хто стільки років стикався з нами кожен божий день, всі наші сусіди. Щоденний Віщун мовчить і не намагається винюхати що до чого, розслідувань не веде. Ну, і, нарешті, Гаррі, ти пам’ятаєш, як в минулому році три репортери з фотографами на повітряній кулі перетворили День Народження Рона на цирк, бо для них будь-яка наша вечірка, це привід для нових пліток. Вони навіть з того, що Джордж за обідом сидів не поруч із Анджеліною, а напроти неї висмоктали конфлікт, зраду й розлучення. Я тоді була, коли зайшла занести їм спортивні замітки й зустріла Бетті Брейтуейт, обіцяла її проклясти. І це, до речі, ніяк не помогло і вони ще кілька тижнів полоскали все це. І от, сьогодні…»
Я замовкаю, щоби набрати у легені повітря. Гаррі з тим самим: «Ее-е-ее-е…» продовжує чухати щетину, яка за день виросла на лиці. «Ладно.» - Говорить Драко, зітхнувши. – «Я цю кляту газету купив.»
«Ти що зробив?» - Я так різко розвертаю голову у його бік, що відчуваю спазм в шиї. Гарріне: «Еее-е.» обривається, він підхоплюється, забувши, що ноги його не на поверхні твердій, й мало не падає в воду.
«Хей. Ти потихше.» - Мелфой просто простягає руку, щоб притримати Поттера за пояс штанів. Потім знизує плечима й питає: «Хіба це було не очевидно? Мерлінова борода, ви що, дійсно, настільки неуважні, що буквально сліпі? Ви думали що сухі й акуратні репортажі із суду – то просто зірки так зійшлись над головами у Сквіггел і Скітер?»
«То ти просто...» - Я не знаходжу насправді інших якихось слів. Драко піднімається теж. Дивиться на воду й пальцями пускає по ній дрібні хвилі, які я відчуваю на щиколотках. Говорить: «Я просто спитав у Ґрейнджер, чи належить Віщун Міністерству. Вона сказала, що ні, бо якби належав вона б не дозволила в нім рекламу мила для читання думок і рекламу чобіт, що фіксують п’яниць, бо це втручання у особисте.» «Й тоді?» «І тоді я провів невелике розслідування, бо треба ж було чимсь займатися, поки Візлі сидів у Казані й патякав про те, як ми шукаємо зламаний часоворот. Я розпитав людей. Мені підказали напрямок. Я знайшов того, кому ця паршива газетка насправді належить…»
«І ти її просто купив?» - Гаррі все ще не може повірити і його тон підозріло схожий на те, що він підозрює щось нечисте. Драко схиляє голову до плеча, дивиться достатньо довго, щоб в Гаррі завошкалася усередині совість і він присоромлено не спитав: «І дорого заплатив?»
«Набагато дорожче, ніж це коштувало насправді.» - Промовляє Мелфой. «Правда?» - Питаю я. «Так.» - Каже він. – «Мені довелось цій людині відкрити пару алхімічних секретів і уступити патент, який я дуже ніжно любив і заробляти на якому могли би і діти онуків дітей, всі майбутні Мелфої.»
«Ти жалкуєш про це?» - Запитує Гаррі. А Драко відповідає: «Поттере, ти сьогодні тупиш неймовірно навіть для себе. Ні. Я жалкую про те, що ця ідея не прийшла мені в голову на п’ятнадцять років раніше. Я міг би значно полегшити життя собі і родині своїй.»
Він знову лягає поруч. Я беру його руку і стискаю її. Ми дивимося в небо, на нас звідти дивиться постійний і вічний Дракон. І раптом Гаррі, також нарешті влягаючись, видає короткий смішок. А коли ми повертаємо до нього обличчя промовляє: «Джин, ти розумієш, що тепер ти працюєш на нього?» Драко каже: «Пфф-фхе.» Я говорю: «Я відпустку візьму. Довгу-довгу відпустку.» Драко каже: «Еем-мм-м.» А я: «За свій рахунок, авжеж.»
