N.F. + Т.T.R. + A.L. 65
Mar. 3rd, 2023 11:29 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
anna_amargo2021 рік 11 серпня 19:57
Після того, як гобелен сім’ї Візлі приростає до стіни дому Мелфоїв, діти розбігаються по своїх кімнатах і важливих справах, а Нарцисса робить те, що я також робила – повертається до початку, до стовбура, потім йде повільно попри і роздивляється довгі й короткі, живі й відмерлі гілки.
Але на відміну від мене, більшість імен і обличь пані Мелфой, мабуть, впізнає, бо торкається до перехрещень золотих, срібних, сірих та білих ниток, як до знайомих людей. На деяких вона затримується надовго, деяких оминає так, наче їй пальці пече.
Затримується на хвильку над синами Вальбурги Блек, торкається вицвілої Сіріусової щоки й промовляє: «Колись на цій стіні висів інший гобелен. І цей портрет там був не такий. Доти, доки він там був…»
«Ви зняли його після війни?» - Наважуюся спитати я в матері Драко, раз вона вже сама про це заговорила. – «Гобелен. Ви зняли його після війни?»
«Ні. Задовго до…» - Нарцисса малює нігтем півколо, окреслюючи мертві паростки своїх кузенів – «Здається, я наказала зробити це після того, як зник без вісті Регулус. Його портрет збляк і… Забагато мертвих гілок. Забагато безплідних гілок…»
Вона хоче сказати щось ще, але замовкає й мовчить, а я терпляче чекаю і нарешті чую: «Я була тоді вагітна і не хотіла, щоб моя дитина з’явилась тут у оточенні порожніх місць. І мерців…»
Я дуже хочу спитати в Нарцисси, чи вона ніколи не мала бажання збільшити кількість живих, народивши ще кілька дітей, Дракових сестер і братів. Але я знаю, що ніколи не спитаю у неї про це.
Тож натомість я питаю про інше: «Ви здивовані, що мої батьки зберегли свій гобелен?» «Здивована?» - Леді Мелфой кидає на мене швидкий погляд, наче збирається перевірити, чи не збираюся я дорікнути їй тим, що Мелфої свій не зберегли.
Потім відвертається до картини, торкається лінії, що від товстої гілки Візлі тягнеться до тонкої Мелфоївої й промовляє: «Не здивована, ні. Можливо, це випадковість. Можливо, якщо твоїй родині вдалося би зберегти дім, де це… Де це мало висіти. Можливо, тоді ви б свій гобелен також не зберегли би, бо…»
Вона затинається знову, але тепер я вже не очікую, коли вона договорить свою думку уголос, а продовжую її сама.
«Так.» - Кажу я. – «Можливо, тоді би ми також гобелен не зберегли б у такому ось вигляді, бо хтось не витримав би ходити повз нього щодня і бачити те, про що він свідчить.» Нарцисса киває: «Авжеж.»
Після того, як гобелен сім’ї Візлі приростає до стіни дому Мелфоїв, діти розбігаються по своїх кімнатах і важливих справах, а Нарцисса робить те, що я також робила – повертається до початку, до стовбура, потім йде повільно попри і роздивляється довгі й короткі, живі й відмерлі гілки.
Але на відміну від мене, більшість імен і обличь пані Мелфой, мабуть, впізнає, бо торкається до перехрещень золотих, срібних, сірих та білих ниток, як до знайомих людей. На деяких вона затримується надовго, деяких оминає так, наче їй пальці пече.
Затримується на хвильку над синами Вальбурги Блек, торкається вицвілої Сіріусової щоки й промовляє: «Колись на цій стіні висів інший гобелен. І цей портрет там був не такий. Доти, доки він там був…»
«Ви зняли його після війни?» - Наважуюся спитати я в матері Драко, раз вона вже сама про це заговорила. – «Гобелен. Ви зняли його після війни?»
«Ні. Задовго до…» - Нарцисса малює нігтем півколо, окреслюючи мертві паростки своїх кузенів – «Здається, я наказала зробити це після того, як зник без вісті Регулус. Його портрет збляк і… Забагато мертвих гілок. Забагато безплідних гілок…»
Вона хоче сказати щось ще, але замовкає й мовчить, а я терпляче чекаю і нарешті чую: «Я була тоді вагітна і не хотіла, щоб моя дитина з’явилась тут у оточенні порожніх місць. І мерців…»
Я дуже хочу спитати в Нарцисси, чи вона ніколи не мала бажання збільшити кількість живих, народивши ще кілька дітей, Дракових сестер і братів. Але я знаю, що ніколи не спитаю у неї про це.
Тож натомість я питаю про інше: «Ви здивовані, що мої батьки зберегли свій гобелен?» «Здивована?» - Леді Мелфой кидає на мене швидкий погляд, наче збирається перевірити, чи не збираюся я дорікнути їй тим, що Мелфої свій не зберегли.
Потім відвертається до картини, торкається лінії, що від товстої гілки Візлі тягнеться до тонкої Мелфоївої й промовляє: «Не здивована, ні. Можливо, це випадковість. Можливо, якщо твоїй родині вдалося би зберегти дім, де це… Де це мало висіти. Можливо, тоді ви б свій гобелен також не зберегли би, бо…»
Вона затинається знову, але тепер я вже не очікую, коли вона договорить свою думку уголос, а продовжую її сама.
«Так.» - Кажу я. – «Можливо, тоді би ми також гобелен не зберегли б у такому ось вигляді, бо хтось не витримав би ходити повз нього щодня і бачити те, про що він свідчить.» Нарцисса киває: «Авжеж.»
