N.F. + Т.T.R. + A.L. 72
Mar. 13th, 2023 01:48 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
anna_amargo2021 рік 11 серпня 20:51
Гаррі відскакує від стіни, злякавшись вогню, що народився від мого клацання пальцями і ниє: «Ти що?! Дурний!! Більше так не роби…»
Джиневра, яка піднялась тільки що сходами і тепер у кінці коридору стоїть, говорить: «Так, давайте, останній у світі непошкоджений чарівний гобелен підпаліть, граючись із вогнем. Ви знаєте, що іноді ви поводитесь гірше за маленьких дітей?»
Поттер буркає щось схоже на: «Я тут причому? Це він.» Я кажу: «Ти безсердечна жінка й жорстока. Ти кинула нас. Ти, під приводом вішання цього гобелену на стіну, пішла й залишила нас самих наодинці з Люціусом Мелфоєм!!»
Вона сміється: «Ти друга людина за вечір, яка говорить мені про жорстокість. Ще трохи і я з цим погоджусь.»
Потім Джин наближається зі словами: «Я не можу повірити, що ви вдвох не змогли відбитися від Люція. Він вже не такий молодий, щоб встигати на два фронти.» Відповідаю: «Так. Ми не відбились. Ми просто втекли.» «Це він втік.» - Каже Гаррі, який нарешті оклигав після випробування вогнем. – «Він втік, бо він завжди тікає. А я просто побіг за ним, бо він мене за руку схопив.»
«Бідолашечки.» - Говорить Джин, але по ній зовсім не видно, що вона нас хоч трохи жаліє. Вона підходить близько, підступає до мене, Гаррі й гобелена впритул, якусь хвильку дивиться на те місце, яке я тільки що тицькав Гаррі прямо під ніс, промовляє немов до себе: «Оу. Треба ж таке.» А потім, не даючи мені зацікавитись тим, що цікаве вона побачила у гобелені, бере нас обох обома руками під руки. «Давайте провітримося.» - Каже. – «Парк о цій порі чарівний.»
Джиневра веде нас коридором, сходами, знову сходами, ще одним коридором, ми спускаємося на перший поверх і бачимо наших дітей, що виходять з комірки для мітел.
«Оце ви стільки часу відносили мітли?» - Питає Джиневра. Скорпіус, ховаючи зошит за спину, бурмоче: «Ну, ми. Ми ще дивились на старі мітли. І ще говорили. І…» «Що і?» - Питає Гаррі, який теж помітив маніпуляції з зошитом. – «Щось сталось і ви?..» Джин, як більш догадлива, перебиває чоловіка.
Вона підходить до дітей з запитанням: «Ви хотіли про щось спитати? Про щось нас попросити?» Албус швидко киває. Скорпіус швидко червоніє. Джинні запитує: «Що? Чим ми можемо допомогти?»
Мій син легенько штовхає свого друга у бік й Албус виступає вперед і каже: «Це Роуз. Ми тут говорили… Ну, тобто, ми переписувалися… Ну, тобто, Роуз і Скорп. Вони писали одне одному і…» «І?» - Кажу я. Албус переводить погляд з матері на мене і випалює: «Роуз питає, чи не могла би вона сюди у гості прийти? Бо до школи ще більше двох тижнів і…» «І ніхто не в силах стільки часу терпіти.» - Закінчую я.
Гаррі видає звук дуже схожий на: «Квв-в-вік.» Джин просто сміється. Албус також червоніє, але порівняно з моїм нащадком він ще тримається пристойно. На Скорпіуса, обличчя якого палає, не можна глянути без жалю.
Тож я кажу: «Звісно вона може приходити коли захоче. Але вона неповнолітня, тож, само собою, її має супроводжувати хтось з дорослих. Думаю, буде краще, якщо це робитиме Рон. Тобто, містер Візлі. Можете їй написати, хай домовляється з ним. Я відкрию для обох них камін.»
Діти зриваються з місця і наввипередки з власними вигуками біжать в глибини будинку, в той час, як ми чорним ходом виходимо в темний двір.
«Підступна зміюка.» - Говорить Гаррі, тягнучись через спину Джинні над попереком і штрикаючи пальцем мій бік. «Ні.» - Промовляє Джин. – «Він правий. По-перше, у Герміони більше роботи і менше часу, і навряд вона водитиме Роуз сюди-туди кожен день, а діти явно не обмежаться візитами раз на тиждень.» «По-друге.» - Я додаю. – «Я не впевнений, що їй буде приємно повернутись сюди. А, по-третє…»
«Що, по-третє?» - Цікавиться Поттер після того, як я це сказав і замовк. І Джиневра промовляє те, що було в моїй голові: «А, по-третє, Рональд таки має заплатити за те, що перед першим їх роком він на Кінгс-Кросс нацьковував Роуз на Скорпія. А особливо за те, що сказав, що її дідусь, Артур Візлі, ніколи не пробачить, якщо його внучка вийде заміж за чистокровного. Це було вже занадто. Він не уперше псує чиюсь дружбу на самому початку. Він робить це тільки тому, що ревнивий і упереджений, і він прекрасно знає про це. Тож. Так йому і треба. Хай страждає тепер кожен день від завтра і аж до першого вересня.»
«Підступна зміюка.» - Кажу, притягуючи Джиневру до себе і цілуючи у щоку. – «Ти впевнена, що тебе той клятий капелюх не намагався також відправити у Слизерин?»
Гаррі відскакує від стіни, злякавшись вогню, що народився від мого клацання пальцями і ниє: «Ти що?! Дурний!! Більше так не роби…»
Джиневра, яка піднялась тільки що сходами і тепер у кінці коридору стоїть, говорить: «Так, давайте, останній у світі непошкоджений чарівний гобелен підпаліть, граючись із вогнем. Ви знаєте, що іноді ви поводитесь гірше за маленьких дітей?»
Поттер буркає щось схоже на: «Я тут причому? Це він.» Я кажу: «Ти безсердечна жінка й жорстока. Ти кинула нас. Ти, під приводом вішання цього гобелену на стіну, пішла й залишила нас самих наодинці з Люціусом Мелфоєм!!»
Вона сміється: «Ти друга людина за вечір, яка говорить мені про жорстокість. Ще трохи і я з цим погоджусь.»
Потім Джин наближається зі словами: «Я не можу повірити, що ви вдвох не змогли відбитися від Люція. Він вже не такий молодий, щоб встигати на два фронти.» Відповідаю: «Так. Ми не відбились. Ми просто втекли.» «Це він втік.» - Каже Гаррі, який нарешті оклигав після випробування вогнем. – «Він втік, бо він завжди тікає. А я просто побіг за ним, бо він мене за руку схопив.»
«Бідолашечки.» - Говорить Джин, але по ній зовсім не видно, що вона нас хоч трохи жаліє. Вона підходить близько, підступає до мене, Гаррі й гобелена впритул, якусь хвильку дивиться на те місце, яке я тільки що тицькав Гаррі прямо під ніс, промовляє немов до себе: «Оу. Треба ж таке.» А потім, не даючи мені зацікавитись тим, що цікаве вона побачила у гобелені, бере нас обох обома руками під руки. «Давайте провітримося.» - Каже. – «Парк о цій порі чарівний.»
Джиневра веде нас коридором, сходами, знову сходами, ще одним коридором, ми спускаємося на перший поверх і бачимо наших дітей, що виходять з комірки для мітел.
«Оце ви стільки часу відносили мітли?» - Питає Джиневра. Скорпіус, ховаючи зошит за спину, бурмоче: «Ну, ми. Ми ще дивились на старі мітли. І ще говорили. І…» «Що і?» - Питає Гаррі, який теж помітив маніпуляції з зошитом. – «Щось сталось і ви?..» Джин, як більш догадлива, перебиває чоловіка.
Вона підходить до дітей з запитанням: «Ви хотіли про щось спитати? Про щось нас попросити?» Албус швидко киває. Скорпіус швидко червоніє. Джинні запитує: «Що? Чим ми можемо допомогти?»
Мій син легенько штовхає свого друга у бік й Албус виступає вперед і каже: «Це Роуз. Ми тут говорили… Ну, тобто, ми переписувалися… Ну, тобто, Роуз і Скорп. Вони писали одне одному і…» «І?» - Кажу я. Албус переводить погляд з матері на мене і випалює: «Роуз питає, чи не могла би вона сюди у гості прийти? Бо до школи ще більше двох тижнів і…» «І ніхто не в силах стільки часу терпіти.» - Закінчую я.
Гаррі видає звук дуже схожий на: «Квв-в-вік.» Джин просто сміється. Албус також червоніє, але порівняно з моїм нащадком він ще тримається пристойно. На Скорпіуса, обличчя якого палає, не можна глянути без жалю.
Тож я кажу: «Звісно вона може приходити коли захоче. Але вона неповнолітня, тож, само собою, її має супроводжувати хтось з дорослих. Думаю, буде краще, якщо це робитиме Рон. Тобто, містер Візлі. Можете їй написати, хай домовляється з ним. Я відкрию для обох них камін.»
Діти зриваються з місця і наввипередки з власними вигуками біжать в глибини будинку, в той час, як ми чорним ходом виходимо в темний двір.
«Підступна зміюка.» - Говорить Гаррі, тягнучись через спину Джинні над попереком і штрикаючи пальцем мій бік. «Ні.» - Промовляє Джин. – «Він правий. По-перше, у Герміони більше роботи і менше часу, і навряд вона водитиме Роуз сюди-туди кожен день, а діти явно не обмежаться візитами раз на тиждень.» «По-друге.» - Я додаю. – «Я не впевнений, що їй буде приємно повернутись сюди. А, по-третє…»
«Що, по-третє?» - Цікавиться Поттер після того, як я це сказав і замовк. І Джиневра промовляє те, що було в моїй голові: «А, по-третє, Рональд таки має заплатити за те, що перед першим їх роком він на Кінгс-Кросс нацьковував Роуз на Скорпія. А особливо за те, що сказав, що її дідусь, Артур Візлі, ніколи не пробачить, якщо його внучка вийде заміж за чистокровного. Це було вже занадто. Він не уперше псує чиюсь дружбу на самому початку. Він робить це тільки тому, що ревнивий і упереджений, і він прекрасно знає про це. Тож. Так йому і треба. Хай страждає тепер кожен день від завтра і аж до першого вересня.»
«Підступна зміюка.» - Кажу, притягуючи Джиневру до себе і цілуючи у щоку. – «Ти впевнена, що тебе той клятий капелюх не намагався також відправити у Слизерин?»
