N.F. + Т.T.R. + A.L. 78
Apr. 6th, 2023 11:56 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
anna_amargo2021 рік 11 серпня 22:35
Ми з Гаррі одночасно допливаємо, спираємося грудьми, підтягуємося і повертаємося на причал. Джин, яка піднялася з дошок, кидає на нас обох чари, що висушують й зігрівають, а потім спостерігає, як ми застрибаємо у штани й згрібаємо взуття і білизну, щоб у руках понести.
Гаррі каже: «Скупатися було дуже тупою ідеєю.» «Як майже всі твої ідеї.» - Кажу я, роблячи жест, що запрошує повернутись у дім. Але Джиневра продовжує стояти і те, як вона схилила голову на плече і крутить паличку в пальцях, говорить мені, що окрім отого «оу» вона скаже ще щось.
«Я тобі дійсно повірила.» - Нарешті вона вимовляє. Роблю вигляд, що не розумію, перепитую: «Що?»
Та місіс Поттер не збирається здатися так легко, тож вона промовляє, розтягуючи голосні, копіюючи дуже схоже мене: «Не придурюйтесь, містер Мелфой. Я сказала, що я повірила, коли ти сказав, що тоді твоїм найщасливішим спогадом, з якого можна було народити патронуса, був спогад про те, що вони усі троє втекли. Гаррі. Рон. Й Герміона.»
Вона з такою силою натискає голосом на слова, вимовляючи «усі троє», що не можу не засміятися. І я все ще сміюсь, коли Джинні каже: «Я вірю тобі. Для тебе було важливо, щоб всі троє втекли.»
«Подивися на нього.» - Відповідаю на це й кидаю погляд на Поттера – босий, мантія на голе тіло, в одній руці чоботи, в іншій сорочка, жилет і труси. – «Подивися й скажи, що ти віриш, що в тій ее-е експедиції він би вижив один. Без розуму Ґрейнджер…» «А Рон?» «А він там був потрібен, щоби Ґрейнджер зібрала до купи себе. Поки з ними брата твого не було, вона була дурепою на три чверті. Дозволити йому на Різдво попертися у Ґодрикову Долину? Навіть не під обороткою? Думаєш, вона би погодилася на це, якби її мізки не залежали так від ее-е ну любові, скажім…»
Тепер Джинні також сміється: «Можна сказати, ти викрутився.» «Можеш пригадати, коли мені не вдавалося це?» - Знову роблю той самий жест запрошення і ми таки рушаємо у бік будинку.
Ми проходимо мовчки і швидко під деревами, що ростуть навколо води, але коли перед нами з’являється дім, Гаррі раптом зупиняється і, перегородивши мені дорогу рукою, в якій тримає одяг, зупиняє мене. Джинні зупиняється теж. І всі ми тепер стоїмо й витріщаємося на будівлю, яка вже поринула в сон.
«Ну, Гаррі, кажи…» - Штурхаю його ліктем у лікоть. Він просинається: «Що? А. Так. Якщо вже в нас вечір вивертання твоєї душі й ти відповідаєш на усі питання… Скажи. Як ти зміг повернути и-и-им нормальне життя у цей дім?»
Тепер вже моя черга на: «Що?» «Ти знаєш.» - Відказує, кинувши на мене погляд з-під лоба швидкий. – «Я був тут. Тоді. Розумієш. Я був тут тоді з Роном і Герміоною. А потім я знову тут був. Коли ми втекли в перерві засідання суду з міністерського туалету. І який би я тоді иии-и-им не був збуджений і неуважний, я звернув увагу… Я побачив, що твій маєток… Ну, він змінився. Цілком. Він наче був мертвий, а потім знову ожив. Що ти зробив? Це ж зробив ти?»
Зітхаю, дивлячись не на нього, на Джин. Вона робить вигляд, що роздивляється темний дім і ще більш темне небо над ним. Переводжу погляд на Гаррі. Промовляю: «Ти мене ніколи не слухаєш?» Джиневра говорить: «Ні.» Поттер лише знизує плечима.
«Коли я казав, що я після війни перепросив у всіх, перед ким завинив? Ні? Коли я казав, що, хоча мій батько живий, будинок тепер належить тільки мені? Ні? Ти не слухав, чи не зрозумів?» - Промовляючи це, навіть не відчуваю роздратування.
А коли Джинні каже: «Драконе, ти все ще зважаєш на те, що Гаррі в магічному світі досі поводиться, наче нетутешня людина, мов гість?» - видихаю й підходжу, щоб обійняти його.
«Ой!» - Він притискається лобом об мого лоба. – «Ти вдарив мене своїм взуттям по спині!» «Дякуй.» - Відповідаю. – «Дякуй, що ці черевики у мене зараз не на ногах, а в руці, бо я тебе за твою неуважність до того, що я говорю, копнув би так, щоб ти до спальні летів.»
Ми з Гаррі одночасно допливаємо, спираємося грудьми, підтягуємося і повертаємося на причал. Джин, яка піднялася з дошок, кидає на нас обох чари, що висушують й зігрівають, а потім спостерігає, як ми застрибаємо у штани й згрібаємо взуття і білизну, щоб у руках понести.
Гаррі каже: «Скупатися було дуже тупою ідеєю.» «Як майже всі твої ідеї.» - Кажу я, роблячи жест, що запрошує повернутись у дім. Але Джиневра продовжує стояти і те, як вона схилила голову на плече і крутить паличку в пальцях, говорить мені, що окрім отого «оу» вона скаже ще щось.
«Я тобі дійсно повірила.» - Нарешті вона вимовляє. Роблю вигляд, що не розумію, перепитую: «Що?»
Та місіс Поттер не збирається здатися так легко, тож вона промовляє, розтягуючи голосні, копіюючи дуже схоже мене: «Не придурюйтесь, містер Мелфой. Я сказала, що я повірила, коли ти сказав, що тоді твоїм найщасливішим спогадом, з якого можна було народити патронуса, був спогад про те, що вони усі троє втекли. Гаррі. Рон. Й Герміона.»
Вона з такою силою натискає голосом на слова, вимовляючи «усі троє», що не можу не засміятися. І я все ще сміюсь, коли Джинні каже: «Я вірю тобі. Для тебе було важливо, щоб всі троє втекли.»
«Подивися на нього.» - Відповідаю на це й кидаю погляд на Поттера – босий, мантія на голе тіло, в одній руці чоботи, в іншій сорочка, жилет і труси. – «Подивися й скажи, що ти віриш, що в тій ее-е експедиції він би вижив один. Без розуму Ґрейнджер…» «А Рон?» «А він там був потрібен, щоби Ґрейнджер зібрала до купи себе. Поки з ними брата твого не було, вона була дурепою на три чверті. Дозволити йому на Різдво попертися у Ґодрикову Долину? Навіть не під обороткою? Думаєш, вона би погодилася на це, якби її мізки не залежали так від ее-е ну любові, скажім…»
Тепер Джинні також сміється: «Можна сказати, ти викрутився.» «Можеш пригадати, коли мені не вдавалося це?» - Знову роблю той самий жест запрошення і ми таки рушаємо у бік будинку.
Ми проходимо мовчки і швидко під деревами, що ростуть навколо води, але коли перед нами з’являється дім, Гаррі раптом зупиняється і, перегородивши мені дорогу рукою, в якій тримає одяг, зупиняє мене. Джинні зупиняється теж. І всі ми тепер стоїмо й витріщаємося на будівлю, яка вже поринула в сон.
«Ну, Гаррі, кажи…» - Штурхаю його ліктем у лікоть. Він просинається: «Що? А. Так. Якщо вже в нас вечір вивертання твоєї душі й ти відповідаєш на усі питання… Скажи. Як ти зміг повернути и-и-им нормальне життя у цей дім?»
Тепер вже моя черга на: «Що?» «Ти знаєш.» - Відказує, кинувши на мене погляд з-під лоба швидкий. – «Я був тут. Тоді. Розумієш. Я був тут тоді з Роном і Герміоною. А потім я знову тут був. Коли ми втекли в перерві засідання суду з міністерського туалету. І який би я тоді иии-и-им не був збуджений і неуважний, я звернув увагу… Я побачив, що твій маєток… Ну, він змінився. Цілком. Він наче був мертвий, а потім знову ожив. Що ти зробив? Це ж зробив ти?»
Зітхаю, дивлячись не на нього, на Джин. Вона робить вигляд, що роздивляється темний дім і ще більш темне небо над ним. Переводжу погляд на Гаррі. Промовляю: «Ти мене ніколи не слухаєш?» Джиневра говорить: «Ні.» Поттер лише знизує плечима.
«Коли я казав, що я після війни перепросив у всіх, перед ким завинив? Ні? Коли я казав, що, хоча мій батько живий, будинок тепер належить тільки мені? Ні? Ти не слухав, чи не зрозумів?» - Промовляючи це, навіть не відчуваю роздратування.
А коли Джинні каже: «Драконе, ти все ще зважаєш на те, що Гаррі в магічному світі досі поводиться, наче нетутешня людина, мов гість?» - видихаю й підходжу, щоб обійняти його.
«Ой!» - Він притискається лобом об мого лоба. – «Ти вдарив мене своїм взуттям по спині!» «Дякуй.» - Відповідаю. – «Дякуй, що ці черевики у мене зараз не на ногах, а в руці, бо я тебе за твою неуважність до того, що я говорю, копнув би так, щоб ти до спальні летів.»
