N.F. + Т.T.R. + A.L. 85
Apr. 16th, 2023 01:06 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
anna_amargo2021 рік 11 серпня 23:51
Відходжу від дзеркала, але обертаюся ще раз, щоб подивитися на волосся, яке тепер наче світиться. Потім йду до ліжка й лягаю поруч Драко.
Питаю: «Чи надовго ефект?» «Зазвичай може триматися сімнадцять-вісімнадцять годин.» - Каже він. – «Ну, або до тієї миті, поки ти не зустрінеш людину, яка настрій тобі зіпсує. Бо це робиться не магією. Магія лише виводить назовні твоє внутрішнє сяйво, а сяяти неможливо, якщо, наприклад, за сніданком напроти тебе сидить з кислою міною жовчний Люціус… О.»
«О.» - Каже він вже не мені. Різко сідає на ліжку так, щоби бачити Гаррі: «Поттере, я згадав. Ти обіцяв розповісти, що ти знаєш про оті зміни, які сталися з моїм татусем.» «А що сталося з твоїм татусем?» - Цікавлюся я. «Він жартує.» - Говорить Мелфой.
«Жартує? Як справжня людина?» - Я ледь стримую сміх і теж сідаю й повертаюсь до Гаррі. Запитую також: «Так що? Феї нам підмінили старого Люца, який раніше умів лише відпускати саркастичні коментарі, на якогось прикольного чоловіка з почуттям гумору?»
«Ні.» - Гаррі тримає лице та ледь стримує посмішку. – «Я знаю, наш Мелфой вже подумки підраховує бариші, які він отримає, коли феям Люціус надоїсть і вони прийдуть просити відіграти назад цю підміну. Але ні. Люц той самий. Просто у Драко проблема. Він ніколи не знав свого батька таким, яким він був до всього цього. До Волдеморта. До смертежерської мітки. До першої війни, до перших судів. До всього того, що змусило лорда Мелфоя постійно озиратися і чекати того, чого насправді він не хотів. Ті, що живуть в постійному страху, не жартують. А він…»
«Так. Ти правий.» - Драко відкидається на подушки і заплющує очі. Потім зовсім тихо говорить: «Я знаю це по собі.»
Я знову лягаю поруч із ним, потім на нього, потім скочуюсь у щілину між Мелфоєм й Поттером і розштовхую їх плечима та стегнами, щоб отримати місце зручне. Кажу: «Якщо він жартує, значить він не боїться нічого і нікого уже.» Драко говорить: «Дуже схоже на це.»
«Значить він може сюди повернутися?» - Запитую я розвертаючи обличчя у Драків бік. Він також посуває голову так, щоб опинитись до мене обличчям. Ми лежимо ніс до носу, я дихаю його диханням, коли він промовляє: «Можливо. Якщо його прийме цей дім.»
«Ти ж знаєш, що дім його прийме?» - Говорячи це я знаходжу його руку й пальцями дуже повільно проводжу по пальцях, долоні, передпліччю й плечу. Залишаю руку на його шиї. Відчуваю, як горлом підіймається видих, коли він шепоче: «Ти така впевнена у собі, що думаєш, що, варто тобі захотіти, ти змусиш не тільки мене запросити його знову тут жити, а й будинок прийняти його?»
Коли я наближаю ще трохи лице й торкаюся його вуст, я відчуваю, як вони розтягуються у посмішку. І говорю йому в губи: «Я сьогодні сказала твоїй матері, що тебе неможливо змусити робити те, чого ти не хочеш робити. Я думаю, що твій дім такий самий, як ти.»
2021 рік 11 серпня 23:54
Я чую, як Джинні каже йому: «Тебе неможливо змусити зробити таке, чого би ти не хотів.» і присуваюсь ближче до голої її спини, закидаю руку, щоб обійняти одночасно і дружину, і Драко. Кажу Джин у потилицю: «Хей. То був наш з ним найбільш секретний секрет. Хто тобі його видав?»
Джин сміється й перевертається на спину, щоб поцілувати й мене. Говорить: «Та ти сам цю інформацію й злив.» Я питаю: «Коли?»
Вона морщить лоба, намагаючись, мабуть, згадати ту мить, коли уперше це зрозуміла. Потім каже: «На тих зборах у міністерському конференц-залі. На перших зборах. Коли Драко завівся і почав звинувачувати тебе в тому, що ти придумав всю ці історію про шрам, що знову болить, і про інші знаки повернення Волдеморта, щоб знову опинитись у центрі уваги й в газетах. Він завівся і він сказав, що не хоче брати участі в фарсові й йде. І пішов до дверей. А я подивилась на тебе і зрозуміла, що ти в паніці. По-справжньому панікуєш, бо знаєш, що якщо він піде і не захоче повернутися, ти ніколи не зможеш повернути його…»
«Воу.» - Все, що я можу вичавити з себе. «Оу.» - Луною відзивається за мною Мелфой, припіднімаючись і вдивляючись в Джин. – «Так от чому тоді у тебе було таке перелякане обличчя.»
«В мене було перелякане лице?» - Перепитує Джинні, дивлячись в Дракові очі. «Так. Дуже.» - Відповідає він. - «Я ще подумав щось на кшталт – Мерлінова борода, вона дійсно боїться. Мабуть своїм ниттям про шрам, що знову болить, він таки зміг налякати її.»
Відходжу від дзеркала, але обертаюся ще раз, щоб подивитися на волосся, яке тепер наче світиться. Потім йду до ліжка й лягаю поруч Драко.
Питаю: «Чи надовго ефект?» «Зазвичай може триматися сімнадцять-вісімнадцять годин.» - Каже він. – «Ну, або до тієї миті, поки ти не зустрінеш людину, яка настрій тобі зіпсує. Бо це робиться не магією. Магія лише виводить назовні твоє внутрішнє сяйво, а сяяти неможливо, якщо, наприклад, за сніданком напроти тебе сидить з кислою міною жовчний Люціус… О.»
«О.» - Каже він вже не мені. Різко сідає на ліжку так, щоби бачити Гаррі: «Поттере, я згадав. Ти обіцяв розповісти, що ти знаєш про оті зміни, які сталися з моїм татусем.» «А що сталося з твоїм татусем?» - Цікавлюся я. «Він жартує.» - Говорить Мелфой.
«Жартує? Як справжня людина?» - Я ледь стримую сміх і теж сідаю й повертаюсь до Гаррі. Запитую також: «Так що? Феї нам підмінили старого Люца, який раніше умів лише відпускати саркастичні коментарі, на якогось прикольного чоловіка з почуттям гумору?»
«Ні.» - Гаррі тримає лице та ледь стримує посмішку. – «Я знаю, наш Мелфой вже подумки підраховує бариші, які він отримає, коли феям Люціус надоїсть і вони прийдуть просити відіграти назад цю підміну. Але ні. Люц той самий. Просто у Драко проблема. Він ніколи не знав свого батька таким, яким він був до всього цього. До Волдеморта. До смертежерської мітки. До першої війни, до перших судів. До всього того, що змусило лорда Мелфоя постійно озиратися і чекати того, чого насправді він не хотів. Ті, що живуть в постійному страху, не жартують. А він…»
«Так. Ти правий.» - Драко відкидається на подушки і заплющує очі. Потім зовсім тихо говорить: «Я знаю це по собі.»
Я знову лягаю поруч із ним, потім на нього, потім скочуюсь у щілину між Мелфоєм й Поттером і розштовхую їх плечима та стегнами, щоб отримати місце зручне. Кажу: «Якщо він жартує, значить він не боїться нічого і нікого уже.» Драко говорить: «Дуже схоже на це.»
«Значить він може сюди повернутися?» - Запитую я розвертаючи обличчя у Драків бік. Він також посуває голову так, щоб опинитись до мене обличчям. Ми лежимо ніс до носу, я дихаю його диханням, коли він промовляє: «Можливо. Якщо його прийме цей дім.»
«Ти ж знаєш, що дім його прийме?» - Говорячи це я знаходжу його руку й пальцями дуже повільно проводжу по пальцях, долоні, передпліччю й плечу. Залишаю руку на його шиї. Відчуваю, як горлом підіймається видих, коли він шепоче: «Ти така впевнена у собі, що думаєш, що, варто тобі захотіти, ти змусиш не тільки мене запросити його знову тут жити, а й будинок прийняти його?»
Коли я наближаю ще трохи лице й торкаюся його вуст, я відчуваю, як вони розтягуються у посмішку. І говорю йому в губи: «Я сьогодні сказала твоїй матері, що тебе неможливо змусити робити те, чого ти не хочеш робити. Я думаю, що твій дім такий самий, як ти.»
2021 рік 11 серпня 23:54
Я чую, як Джинні каже йому: «Тебе неможливо змусити зробити таке, чого би ти не хотів.» і присуваюсь ближче до голої її спини, закидаю руку, щоб обійняти одночасно і дружину, і Драко. Кажу Джин у потилицю: «Хей. То був наш з ним найбільш секретний секрет. Хто тобі його видав?»
Джин сміється й перевертається на спину, щоб поцілувати й мене. Говорить: «Та ти сам цю інформацію й злив.» Я питаю: «Коли?»
Вона морщить лоба, намагаючись, мабуть, згадати ту мить, коли уперше це зрозуміла. Потім каже: «На тих зборах у міністерському конференц-залі. На перших зборах. Коли Драко завівся і почав звинувачувати тебе в тому, що ти придумав всю ці історію про шрам, що знову болить, і про інші знаки повернення Волдеморта, щоб знову опинитись у центрі уваги й в газетах. Він завівся і він сказав, що не хоче брати участі в фарсові й йде. І пішов до дверей. А я подивилась на тебе і зрозуміла, що ти в паніці. По-справжньому панікуєш, бо знаєш, що якщо він піде і не захоче повернутися, ти ніколи не зможеш повернути його…»
«Воу.» - Все, що я можу вичавити з себе. «Оу.» - Луною відзивається за мною Мелфой, припіднімаючись і вдивляючись в Джин. – «Так от чому тоді у тебе було таке перелякане обличчя.»
«В мене було перелякане лице?» - Перепитує Джинні, дивлячись в Дракові очі. «Так. Дуже.» - Відповідає він. - «Я ще подумав щось на кшталт – Мерлінова борода, вона дійсно боїться. Мабуть своїм ниттям про шрам, що знову болить, він таки зміг налякати її.»
