N.F. + Т.T.R. + A.L. 67
Mar. 5th, 2023 06:41 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
anna_amargo2021 рік 11 серпня 20:15
Мелфой-старший каже: «Оо-о.» Мелфой-молодший боляче штовхає моє коліно коліном, мовляв: «Закругляйся з ним лялякать й пішли.» Я радуюсь, що тут немає Мелфоя-наймолодшого, бо це б вже забагато було, але вголос кажу: «Питання, містер Мелфой.»
«Що?» - Люціус все ще намагається уявити мене в зеленій робі й у зеленій же вітальні гуртожитку Слизерину, дивиться наче крізь груди мої і запитує: «Що?» «Ви сказали – питання. Кілька питань, на які я маю відповісти. Це було лише одне.»
«А.» - Він полишає спроби пофантазувати про те, як би склалося все, якби тупий капелюх не був настільки податливим до умовлянь ще більш дурної дитини. Переводить погляд з мої грудей на лице. – «Так. Мм-м. Друге зовсім просте. Чому ти таки пішов у аврори?»
«Ее-е.» - Я, як здається мені, непомітно зиркаю у бік його сина. Але Люцій все правильно розуміє й зі сміхом питає: «Що? Про це ти з ним також не говорив?»
Я мотаю головою. Драко стискає губи і складає руки на грудях. Його батько намагається пом’якшити тон і промовляє собі під носа: «Салазаре благословенний, як же ви живите, якщо знаєте один одного тридцять років й не торкаєтесь таких тем?»
Мелфой-молодший пхекає. Я питаю: «А ви?» Люціус змахує рукою, відмахуючись від моєї жалюгідної спроби розмову на іншу тему перевести. Повторює слово: «Аврор?»
Я кажу: «Чому я аврор? Ви ж, мабуть, не повірите, якщо я скажу, що нічого іншого я не вмію?» Він хитає головою і продовжує це робити, коли я пропоную інші варіанти: «Що мріяв про це все життя? Також ні? А якщо всі саме цього від мене чекали, а я не хотів розчарувати? Що ніхто більше не хоче? Не може? Не вміє? А якщо я скажу що таким чином реалізовую свій комплекс героя? Ну, хоча б що так я маю змогу проявляти свою темну сторону, культивую той свій садизм, який мені дозволив взяти гору над Волдемортом? А почуття провини за те, що у тій війні загинуло занадто багато важливих для мене людей? Підсвідоме бажання самовбитися, ні? Також не повірите? Ок.»
Люціус показує зуби, він сміється мені в обличчя. Я повторюю: «Ок. Ну, тоді скажу правду. Я працюю аврором тому, що це єдина робота, на якій ніхто, окрім мене, не може заробляти на тім, що я вічно всіх рятую й що я національний герой.»
З вуст Мелфоя-молодшого зривається: «Ох.» Мелфой-старший, продовжуючи посміхатися, відкидається у кріслі. Роздивляється уважно мене. Потім питає: «І багато було таких, які запрошували тебе працювати просто тому, що це ти?»
Я підіймаю брову і зразу ж розумію, що перехопив цю міну у Драко. Промовляю: «Ее-е. Практично усі – це ж означає просто чисто усі?»
Люціус киває. Потім говорить: «А ті, які пропонували тобі взагалі нічого не робити, а просто дати згоду на твій портрет на пляшках з пивом, зошитах й мітлах? Їх багато було?» «Я перестав рахувати десь після трьохсотої пропозиції у перший рік після війни.»
Драко поруч стогне майже як від болю і я, не глядячи, опускаю руку, знаходжу його стегно і стискаю його. Його батько нарешті перестає посміхатися й поводить підборіддям у синів бік з запитанням: «А він? Чому тоді він аврор?»
«А він не аврор.» - Кажу я. – «Він просто таскається зі мною на затримання й обшуки, щоб упевнитися, що ніхто з його потенційних конкурентів в теорії магій, майстрів у магії глибинній та майстрів з виготовлення артефактів і зіль й близько не підійшов до того, що він вже давно винайшов, зварив і зробив…»
«Він…» - Мелфой старший опускає погляд на мою руку, яка лежить на нозі його сина. Я промовляю: «Він мій чоловік. Він має право користуватися цим.»
Драко хапає мою руку зі своєї ноги й сам підхоплюється зі словами: «Досить! Підіймайся й пішли!» Його батько розводить руками: «Ну, що ж. Не затримую вас. Передавайте дітям і Джиневрі привіт.»
Коли я обертаюся, щоб причинити за нами двері великої зали, я бачу, як Люціус Мелфой продовжує сидіти у тому ж кріслі у тій же позі й дивитися на вогонь.
Мелфой-старший каже: «Оо-о.» Мелфой-молодший боляче штовхає моє коліно коліном, мовляв: «Закругляйся з ним лялякать й пішли.» Я радуюсь, що тут немає Мелфоя-наймолодшого, бо це б вже забагато було, але вголос кажу: «Питання, містер Мелфой.»
«Що?» - Люціус все ще намагається уявити мене в зеленій робі й у зеленій же вітальні гуртожитку Слизерину, дивиться наче крізь груди мої і запитує: «Що?» «Ви сказали – питання. Кілька питань, на які я маю відповісти. Це було лише одне.»
«А.» - Він полишає спроби пофантазувати про те, як би склалося все, якби тупий капелюх не був настільки податливим до умовлянь ще більш дурної дитини. Переводить погляд з мої грудей на лице. – «Так. Мм-м. Друге зовсім просте. Чому ти таки пішов у аврори?»
«Ее-е.» - Я, як здається мені, непомітно зиркаю у бік його сина. Але Люцій все правильно розуміє й зі сміхом питає: «Що? Про це ти з ним також не говорив?»
Я мотаю головою. Драко стискає губи і складає руки на грудях. Його батько намагається пом’якшити тон і промовляє собі під носа: «Салазаре благословенний, як же ви живите, якщо знаєте один одного тридцять років й не торкаєтесь таких тем?»
Мелфой-молодший пхекає. Я питаю: «А ви?» Люціус змахує рукою, відмахуючись від моєї жалюгідної спроби розмову на іншу тему перевести. Повторює слово: «Аврор?»
Я кажу: «Чому я аврор? Ви ж, мабуть, не повірите, якщо я скажу, що нічого іншого я не вмію?» Він хитає головою і продовжує це робити, коли я пропоную інші варіанти: «Що мріяв про це все життя? Також ні? А якщо всі саме цього від мене чекали, а я не хотів розчарувати? Що ніхто більше не хоче? Не може? Не вміє? А якщо я скажу що таким чином реалізовую свій комплекс героя? Ну, хоча б що так я маю змогу проявляти свою темну сторону, культивую той свій садизм, який мені дозволив взяти гору над Волдемортом? А почуття провини за те, що у тій війні загинуло занадто багато важливих для мене людей? Підсвідоме бажання самовбитися, ні? Також не повірите? Ок.»
Люціус показує зуби, він сміється мені в обличчя. Я повторюю: «Ок. Ну, тоді скажу правду. Я працюю аврором тому, що це єдина робота, на якій ніхто, окрім мене, не може заробляти на тім, що я вічно всіх рятую й що я національний герой.»
З вуст Мелфоя-молодшого зривається: «Ох.» Мелфой-старший, продовжуючи посміхатися, відкидається у кріслі. Роздивляється уважно мене. Потім питає: «І багато було таких, які запрошували тебе працювати просто тому, що це ти?»
Я підіймаю брову і зразу ж розумію, що перехопив цю міну у Драко. Промовляю: «Ее-е. Практично усі – це ж означає просто чисто усі?»
Люціус киває. Потім говорить: «А ті, які пропонували тобі взагалі нічого не робити, а просто дати згоду на твій портрет на пляшках з пивом, зошитах й мітлах? Їх багато було?» «Я перестав рахувати десь після трьохсотої пропозиції у перший рік після війни.»
Драко поруч стогне майже як від болю і я, не глядячи, опускаю руку, знаходжу його стегно і стискаю його. Його батько нарешті перестає посміхатися й поводить підборіддям у синів бік з запитанням: «А він? Чому тоді він аврор?»
«А він не аврор.» - Кажу я. – «Він просто таскається зі мною на затримання й обшуки, щоб упевнитися, що ніхто з його потенційних конкурентів в теорії магій, майстрів у магії глибинній та майстрів з виготовлення артефактів і зіль й близько не підійшов до того, що він вже давно винайшов, зварив і зробив…»
«Він…» - Мелфой старший опускає погляд на мою руку, яка лежить на нозі його сина. Я промовляю: «Він мій чоловік. Він має право користуватися цим.»
Драко хапає мою руку зі своєї ноги й сам підхоплюється зі словами: «Досить! Підіймайся й пішли!» Його батько розводить руками: «Ну, що ж. Не затримую вас. Передавайте дітям і Джиневрі привіт.»
Коли я обертаюся, щоб причинити за нами двері великої зали, я бачу, як Люціус Мелфой продовжує сидіти у тому ж кріслі у тій же позі й дивитися на вогонь.
