S.N. + D.D.B. 9

9.
Я промовляю: «Мені подобається, що ти любиш мене попри все…» І тут він раптом говорить: «Ні. Я тебе не люблю.»

Вражений, я на якусь чверть секунди завмираю стовпом з відкритим ротом і виряченими очима. Перша моя думка: «Оце, брате мій, ти ляпнув дарма. Я ж тебе зараз логікою і аргументами по стінах і стелі розмажу.» Перші слова, які я кажу йому після цього: «Ну, як знаєш. Проїхали.»



І, як тільки я це проїхали вимовляю уголос – відчуваю величезне полегшення. Я йду до ліжка, лягаю, заклавши за голову руки, і заплющую очі. Через хвилину я чую, як він підходить і поруч сідає. «Ти чого посміхаєшся?» - Питає він в мене. ( . . . )

S.N. + D.D.B. 10

10.
Він ірже. Говорить: «Давай, Локі, давай, намагайся. Тільки потім не кажи мені, що розумніший за мене…»

Мені теж стає смішно, але я силую себе, щоби не зареготати, штурхаю його у бік кулаком: «Та замовкни вже. Бо я прямо зараз щось втну, лиш би не чути гоготіння твого!» «Що втнеш?» - Питає. – «Зрадиш мене іще раз? С Валькірією? Аа-а, так, із Халком, мабуть. Як думаєш, Халк вважає тебе хоч трішки привабливим, ні?» «Замовкни!»



Я торочу: «Замовкни! Замовкни! Замовкни!» Я намагаюся затиснути його рота долонею. Навалююся на нього всім тілом. І раптом розумію, що він вже не сміється, не кричить й не пручається. ( . . . )

S.N. + D.D.B. 11 12

11.
«Розумію.» - Відповідає він. – «Розумію, чому ти мене постійно кинути або вбити бажаєш. Але не розумію, з якого раптом дива я – слабкість твоя?»

«Що-оо-о?» - Я дійсно не уловлюю, до чого він веде. – «Ти про що?» «Чому я – слабкість твоя, брате Локі? Чому не сила? Не опора? Не стрижень, на якому ти тримаєшся, щоб не скотитися в безумство?..» «Ги ги ги, Тор, слова контролюй.» - Шкірюся я. Він перехоплює думку, питає: «Що, про стрижень було занадто вульгарно?» «Та мабуть так.» - Відповідаю я і ми обоє регочемо.

Його долоня все ще лежить на скроні моїй. Я все ще вдавлюю його стегно у пружний матрац коліном своїм. «Чому я слабкість?» - Повторює він. – «Локі, чому я слабкість твоя?» ( . . . )