S.N. + D.D.B. 10
Feb. 5th, 2019 03:20 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
10.
Він ірже. Говорить: «Давай, Локі, давай, намагайся. Тільки потім не кажи мені, що розумніший за мене…»
Мені теж стає смішно, але я силую себе, щоби не зареготати, штурхаю його у бік кулаком: «Та замовкни вже. Бо я прямо зараз щось втну, лиш би не чути гоготіння твого!» «Що втнеш?» - Питає. – «Зрадиш мене іще раз? С Валькірією? Аа-а, так, із Халком, мабуть. Як думаєш, Халк вважає тебе хоч трішки привабливим, ні?» «Замовкни!»

Я торочу: «Замовкни! Замовкни! Замовкни!» Я намагаюся затиснути його рота долонею. Навалююся на нього всім тілом. І раптом розумію, що він вже не сміється, не кричить й не пручається.
Питаю: «Все? Ти заткнувся?» «Ні.» - Посміхається. – «Подумав, що маю щось спитати.» «Що саме?» «Локі.» - Від привстає, опираючись на лікті. – «Локі, а ти як мене любиш?»
Я визнаю, мене на якусь мить заціпило. В голові пронеслися сотні варіантів відповіді на його запитання, але вимовити я зміг тільки фразу: «Точно не безумовно.»
Я думав, він зразу відчепиться, бо стане мою фразу осмислювати. Але він лиш промовив: «Добре. Не безумовно. А як?»
«Ніжно.» - Це було перше слово, яке прийшло мені в голову. – «Ніжно, Тор. Як людину, яку я маю берегти й захищати. Від мене, мабуть, в першу чергу.»
Він морщить лоба: «Ти мене захищаєш? Від себе?» «Ну-у.» - Я кисло посміхаюсь. – «Намагаюсь. Не завжди, на жаль, добре виходить…»
«Поясни мені.» - Він раптом простягає руку уверх і відводить моє волосся, що розпатлалось, поки я боровся із ним, прибирає його з лиця, закладаючи за вухо, пригладжує, і залишає руку на скроні моїй. – «Ти здатний це пояснити? Як ти мене захищаєш від себе?»
«Я ж кажу…» - Я починаю нервувати. – «Так собі захищаю. Не так, як мав би. Не так, як мені би хотілося…» «А як ти хо…»
«Тихо!» - Я знову опускаю руку на його обличчя й затуляю рота йому. – «Ти, Тор, слабке місце. Моє слабке місце. Завжди був. З дитинства. І залишаєшся зараз. Якщо хтось робить тобі боляче, або погано – мені це… Ну, скажімо так, не подобається. Мені це неприємно.»
Він робить порух головою, скидаючи мою руку: «І тому ти волієш сам робити мені зле? Бо це… Наче… Наче ти лікуєш себе, чи не так?»
«Так.» - Погоджуюсь я, дивуючись, що тупий брат зрозумів це так легко. – «Так. Це наче я себе лікую. Бо я не хочу бути слабким. Бо ніхто не любить своїх слабкостей, Торе. Всі, хто розуміє, що має якісь слабкості, намагаються позбутися їх всіма можливими засобами. Розумієш це?» «Розумію.»

10.
Он ржёт. Говорит: «Давай, Локи, старайся давай. Только потом не говори мне, что умнее меня...»
Мне тоже становится смешно, но я сдерживаю хохот, толкают его в бок кулаком: «Да замолчи уже. Я прямо сейчас что-то сделаю, лишь бы не слышать гогота твоего.» «Что учудишь?» - Интересуется. - «Изменишь мне ещё раз? С Валькирией? Аа-а, да, с Халком, наверное. Как думаешь, Халк считает тебя хоть немного привлекательным, нет?» «Да заткнись!»
Я твержу: «Замолчи! Заткнись! Замолчи!» Я пытаюсь ладонью зажать его рот. Наваливаюсь на него всем телом. И вдруг понимаю, что он уже не смеётся, не кричит и не сопротивляется.
Спрашиваю: «Всё? Ты заткнулся?» «Нет.» - Улыбается. - «Подумал, что должен спросить кое о чём.» «О чём же?» «Локи.» - Он привстаёт, опираясь на локти. - «Локи, а ты как меня любишь?»
Я признаю, меня на мгновение замкнуло. В голове пронеслись сотни вариантов ответа на его вопрос, но произнести я смог только фразу: «Точно не безусловно.»
Я думал, он сразу отстанет, так как станет мою фразу осмысливать. Но он лишь сказал: «Хорошо. Не безусловно. А как?»
«Нежно.» - Это было первое слово, которое пришло в мою голову. - «Нежно, Тор. Как человека, которого должен беречь и защищать. От меня, наверное, в первую очередь.»
Он морщит лоб: «Ты меня защищаешь? От себя?» «Ну.» - Я кисло улыбаюсь. - «Стараюсь. Не всегда, к сожалению, хорошо получается...»
«Объясни мне.» - Он вдруг протягивает руку вверх и отводит мои волосы, растрепавшиеся во время борьбы с ним, убирает их с лица, закладывая за ухо, приглаживает, и оставляет руку на виске моём. - «Ты способен это объяснить? Как ты меня от себя защищаешь?»
«Да объясняю же...» - Я начинаю нервничать. - «Так себе защищаю. Не так, как должен. Не так, как мне бы хотелось...» «А как бы ты хо...»
«Тихо!» - Я опять опускаю руку на его лицо и закрываю рот. - «Ты, Тор, слабое место. Моё слабое место. Всегда был. С детства. И остаёшься сейчас. Если кто-то делает тебе больно, или плохо - мне это... Ну, скажем так, мне не нравится. Мне это неприятно.»
Он делает движение головой, сбрасывая мою руку: «И поэтому ты хочешь сам делать мне плохо? Потому что это... Словно... Словно ты лечишь себя, не так ли?»
«Да.» - Соглашаюсь я, удивляясь, что тупой брат с лёгкостью это понял. - «Да. Это как будто бы я себя лечу. Я не хочу быть слабым. Потому что никто не любит своих слабостей, Тор. Любой, кто понимает, что имеет какие-то слабости, пытаются избавиться от них всеми возможными средствами. Понимаешь меня?» «Понимаю.»
Він ірже. Говорить: «Давай, Локі, давай, намагайся. Тільки потім не кажи мені, що розумніший за мене…»
Мені теж стає смішно, але я силую себе, щоби не зареготати, штурхаю його у бік кулаком: «Та замовкни вже. Бо я прямо зараз щось втну, лиш би не чути гоготіння твого!» «Що втнеш?» - Питає. – «Зрадиш мене іще раз? С Валькірією? Аа-а, так, із Халком, мабуть. Як думаєш, Халк вважає тебе хоч трішки привабливим, ні?» «Замовкни!»

Я торочу: «Замовкни! Замовкни! Замовкни!» Я намагаюся затиснути його рота долонею. Навалююся на нього всім тілом. І раптом розумію, що він вже не сміється, не кричить й не пручається.
Питаю: «Все? Ти заткнувся?» «Ні.» - Посміхається. – «Подумав, що маю щось спитати.» «Що саме?» «Локі.» - Від привстає, опираючись на лікті. – «Локі, а ти як мене любиш?»
Я визнаю, мене на якусь мить заціпило. В голові пронеслися сотні варіантів відповіді на його запитання, але вимовити я зміг тільки фразу: «Точно не безумовно.»
Я думав, він зразу відчепиться, бо стане мою фразу осмислювати. Але він лиш промовив: «Добре. Не безумовно. А як?»
«Ніжно.» - Це було перше слово, яке прийшло мені в голову. – «Ніжно, Тор. Як людину, яку я маю берегти й захищати. Від мене, мабуть, в першу чергу.»
Він морщить лоба: «Ти мене захищаєш? Від себе?» «Ну-у.» - Я кисло посміхаюсь. – «Намагаюсь. Не завжди, на жаль, добре виходить…»
«Поясни мені.» - Він раптом простягає руку уверх і відводить моє волосся, що розпатлалось, поки я боровся із ним, прибирає його з лиця, закладаючи за вухо, пригладжує, і залишає руку на скроні моїй. – «Ти здатний це пояснити? Як ти мене захищаєш від себе?»
«Я ж кажу…» - Я починаю нервувати. – «Так собі захищаю. Не так, як мав би. Не так, як мені би хотілося…» «А як ти хо…»
«Тихо!» - Я знову опускаю руку на його обличчя й затуляю рота йому. – «Ти, Тор, слабке місце. Моє слабке місце. Завжди був. З дитинства. І залишаєшся зараз. Якщо хтось робить тобі боляче, або погано – мені це… Ну, скажімо так, не подобається. Мені це неприємно.»
Він робить порух головою, скидаючи мою руку: «І тому ти волієш сам робити мені зле? Бо це… Наче… Наче ти лікуєш себе, чи не так?»
«Так.» - Погоджуюсь я, дивуючись, що тупий брат зрозумів це так легко. – «Так. Це наче я себе лікую. Бо я не хочу бути слабким. Бо ніхто не любить своїх слабкостей, Торе. Всі, хто розуміє, що має якісь слабкості, намагаються позбутися їх всіма можливими засобами. Розумієш це?» «Розумію.»

10.
Он ржёт. Говорит: «Давай, Локи, старайся давай. Только потом не говори мне, что умнее меня...»
Мне тоже становится смешно, но я сдерживаю хохот, толкают его в бок кулаком: «Да замолчи уже. Я прямо сейчас что-то сделаю, лишь бы не слышать гогота твоего.» «Что учудишь?» - Интересуется. - «Изменишь мне ещё раз? С Валькирией? Аа-а, да, с Халком, наверное. Как думаешь, Халк считает тебя хоть немного привлекательным, нет?» «Да заткнись!»
Я твержу: «Замолчи! Заткнись! Замолчи!» Я пытаюсь ладонью зажать его рот. Наваливаюсь на него всем телом. И вдруг понимаю, что он уже не смеётся, не кричит и не сопротивляется.
Спрашиваю: «Всё? Ты заткнулся?» «Нет.» - Улыбается. - «Подумал, что должен спросить кое о чём.» «О чём же?» «Локи.» - Он привстаёт, опираясь на локти. - «Локи, а ты как меня любишь?»
Я признаю, меня на мгновение замкнуло. В голове пронеслись сотни вариантов ответа на его вопрос, но произнести я смог только фразу: «Точно не безусловно.»
Я думал, он сразу отстанет, так как станет мою фразу осмысливать. Но он лишь сказал: «Хорошо. Не безусловно. А как?»
«Нежно.» - Это было первое слово, которое пришло в мою голову. - «Нежно, Тор. Как человека, которого должен беречь и защищать. От меня, наверное, в первую очередь.»
Он морщит лоб: «Ты меня защищаешь? От себя?» «Ну.» - Я кисло улыбаюсь. - «Стараюсь. Не всегда, к сожалению, хорошо получается...»
«Объясни мне.» - Он вдруг протягивает руку вверх и отводит мои волосы, растрепавшиеся во время борьбы с ним, убирает их с лица, закладывая за ухо, приглаживает, и оставляет руку на виске моём. - «Ты способен это объяснить? Как ты меня от себя защищаешь?»
«Да объясняю же...» - Я начинаю нервничать. - «Так себе защищаю. Не так, как должен. Не так, как мне бы хотелось...» «А как бы ты хо...»
«Тихо!» - Я опять опускаю руку на его лицо и закрываю рот. - «Ты, Тор, слабое место. Моё слабое место. Всегда был. С детства. И остаёшься сейчас. Если кто-то делает тебе больно, или плохо - мне это... Ну, скажем так, мне не нравится. Мне это неприятно.»
Он делает движение головой, сбрасывая мою руку: «И поэтому ты хочешь сам делать мне плохо? Потому что это... Словно... Словно ты лечишь себя, не так ли?»
«Да.» - Соглашаюсь я, удивляясь, что тупой брат с лёгкостью это понял. - «Да. Это как будто бы я себя лечу. Я не хочу быть слабым. Потому что никто не любит своих слабостей, Тор. Любой, кто понимает, что имеет какие-то слабости, пытаются избавиться от них всеми возможными средствами. Понимаешь меня?» «Понимаю.»