T.T.R. + A.L. 6
Dec. 25th, 2019 01:51 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
12.
Ми говорили. Ми таки говорили. Ми постійно розмовляли про щось, і зазвичай ці розмови були про ті речі, які я не міг обсудити з іншими своїми друзями, з Герміоною й Роном.
І найменше за все ми хотіли, щоб хтось почув ті розмови, або хоча би побачив нас разом в той час, коли ми сиділи собі десь та мирно про щось розмовляли.
Я посміхаюся мимовільно, згадуючи, як ми з Драко зустрічалися там, де нікого, крім нас, не було, і тоді, коли інші мали якісь свої справи і не шукали для себе нашого товариства. Я посміхаюсь, згадуючи, як ми ховалися по закутках. Як винайшли систему переписки і оповіщення.

Ми обмінювались цидулками навіть під час уроків, але, якщо би хтось перехопив й побачив ті наші послання, сховані у паперових журавликах, він ні за що би не здогадався, що це не образливі карикатури, а запрошення зустрітись, наприклад, перед вечерею на полі для квідичу під однією з зелених трибун.


13.
Я не хочу писати про це у листі до сина. Я просто сиджу і подумки повертаюсь в минуле. В той день, коли я перехопив Драко біля якогось кабінету: «А от скажи, чи ти знав…» Він здригнувся, немов з переляку, скривився, схопив мене за рукав і потяг у найближчу тінь. «Тс-с. Тсс-с. Тихо, тихо…»
«Ти що, Мелфой, злякався?» - Я тоді зловив себе на тому, що почуваюся ображеним і… Зрадженим. Мабуть, що зрадженим, так. – «Не хочеш, щоб нас бачили вдвох, бо що? Соромишся? Переживаєш, що татко не благословить нашу дружбу?..»
«Татко?» - Малфой все ще тримав мене за грудки і намагався відірвати від підлоги і струсонути добряче. – «Думаєш, мій татко не буде радий нашій дружбі?» - Очі його звузилися, погляд став гострий і злий. – «Та ти, Поттер, дійсно тупий. Мій батько був би щасливий, якби знав, що ми подружилися. Він би дуже цього хотів…»
«Е-ее-е?!..» - Мабуть на моєму обличчі було все написано, бо Малфой, який все ще тримався за мою мантію і час від часу піднімав мене і легенько трусив, поставив мене, пригладив одяг на моїх грудях і майже спокійно спитав: «Що ее-е? Не розумієш? Дійсно не розумієш?!»
Я помотав головою. Він зітхнув: «Ні, ти дійсно недоумок.» Потім тицьнув мені прямо під носа свої розчепірені пальці і промовив: «Дивися, Поттер, на пальцях. Це для Дамблдора і інших ти хлопчик золотий, хлопчик, який вижив, чудо-чадо буу-уее-е… А для когось ти просто шмаркач, об якого чомусь зламався їх Лорд, носій відповіді на питання – що робити, щоб відремонтувати їх пана. Розумієш?»
Я кивнув. Малфой вже майже заспокоївся, поляскав мене по плечу й сказав: «Не впевнений, що таки розумієш. Але, Поттер, якщо мене поставлять перед вибором – не дружити з тобою, або дружити, щоб шпигувати для них, я виберу не дружити. А я не хочу таке вибирати. Дійшло?» «Так.» «Точно дійшло?» «Так, Драко, дійшло.»

12.
Мы говорили. Мы действительно говорили. Мы постоянно разговаривали о чём-то, и обычно эти разговоры были о тех вещах, которые я не мог обсудить с другими своими друзьями, с Гермионой и Роном.
И меньше всего мы хотели, чтобы кто-то услышал эти разговоры, или хотя бы увидел нас вместе в то время, когда мы сидели где-то и мирно о чём-то болтали.
Я улыбаюсь невольно, вспоминая, как мы с Драко встречались там, где никого, кроме нас, не было, и тогда, когда другие имели какие-то свои дела и нашего общества для себя не искали. Я улыбаюсь, вспоминая, как мы прятались по углам. Как изобрели систему переписки и оповещения.
Мы обменивались записками даже во время уроков, но, если бы кто-то перехватил и увидел те наши послания, спрятанные в бумажных журавликах, он ни за что бы не догадался, что это не оскорбительные карикатуры, а приглашение встретиться, например, перед ужином на поле для квиддича под одной из зелёных трибун.
13.
Я не хочу писать об этом в письме к сыну. Я просто сижу и мысленно в прошлое возвращаюсь. В тот день, когда я перехватил Драко у какого-то кабинета: «А вот скажи, ты знал...» Он вздрогнул, словно от испуга, поморщился, схватил меня за рукав и потащил в ближайшую тень. «Тс-с. Тсс-с. Тихо, тихо...»
«Ты что, Малфой, испугался?» - Я тогда поймал себя на том, что чувствую себя оскорбленным и... Преданным. Очевидно, что преданным, да. - «Не хочешь, чтобы нас видели вдвоем, потому что? Стесняешься? Переживаешь, что папа не благословит нашу дружбу?..»
«Папа?» - Малфой всё ещё держал меня за грудки и пытался оторвать от пола и встряхнуть хорошенько. - «Думаешь, мой папа не будет рад нашей дружбе?» - Глаза его сузились, взгляд стал острый и злой. - «Да ты, Поттер, действительно тупой. Мой отец был бы счастлив, если бы знал, что мы подружились. Он бы очень этого хотел...»
«Э-ээ-э?..» - Наверное на моём лице было всё написано, потому что Малфой, который всё ещё держался за мою мантию и время от времени поднимал меня и легонько тряс, поставил меня, пригладил одежду на моей груди и почти спокойно спросил: «Что ээ-э? Не понимаешь? Действительно не понимаешь?!»
Я помотал головой. Он вздохнул: «Нет, ты действительно придурок.» Затем ткнул мне прямо под нос свои растопыренные пальцы и сказал: «Смотри, Поттер, на пальцах. Это для Дамблдора и других ты мальчик золотой, мальчик, который выжил, чудо-чадо буу-уээ-э... А для кого-то ты просто сопляк, о которого почему-то сломался их Лорд, носитель ответа на вопрос - что делать, чтобы отремонтировать их господина. Понимаешь теперь?»
Я кивнул. Малфой уже почти успокоился, похлопал меня по плечу и сказал: «Не уверен, что таки понимаешь. Но, Поттер, если меня поставят перед выбором - не дружить с тобой, или дружить, чтобы шпионить для них, я выберу не дружить. А я не хочу такое выбирать. Дошло?» «Да.» «Точно дошло?» «Да, Драко, дошло.»
Ми говорили. Ми таки говорили. Ми постійно розмовляли про щось, і зазвичай ці розмови були про ті речі, які я не міг обсудити з іншими своїми друзями, з Герміоною й Роном.
І найменше за все ми хотіли, щоб хтось почув ті розмови, або хоча би побачив нас разом в той час, коли ми сиділи собі десь та мирно про щось розмовляли.
Я посміхаюся мимовільно, згадуючи, як ми з Драко зустрічалися там, де нікого, крім нас, не було, і тоді, коли інші мали якісь свої справи і не шукали для себе нашого товариства. Я посміхаюсь, згадуючи, як ми ховалися по закутках. Як винайшли систему переписки і оповіщення.

Ми обмінювались цидулками навіть під час уроків, але, якщо би хтось перехопив й побачив ті наші послання, сховані у паперових журавликах, він ні за що би не здогадався, що це не образливі карикатури, а запрошення зустрітись, наприклад, перед вечерею на полі для квідичу під однією з зелених трибун.


13.
Я не хочу писати про це у листі до сина. Я просто сиджу і подумки повертаюсь в минуле. В той день, коли я перехопив Драко біля якогось кабінету: «А от скажи, чи ти знав…» Він здригнувся, немов з переляку, скривився, схопив мене за рукав і потяг у найближчу тінь. «Тс-с. Тсс-с. Тихо, тихо…»
«Ти що, Мелфой, злякався?» - Я тоді зловив себе на тому, що почуваюся ображеним і… Зрадженим. Мабуть, що зрадженим, так. – «Не хочеш, щоб нас бачили вдвох, бо що? Соромишся? Переживаєш, що татко не благословить нашу дружбу?..»
«Татко?» - Малфой все ще тримав мене за грудки і намагався відірвати від підлоги і струсонути добряче. – «Думаєш, мій татко не буде радий нашій дружбі?» - Очі його звузилися, погляд став гострий і злий. – «Та ти, Поттер, дійсно тупий. Мій батько був би щасливий, якби знав, що ми подружилися. Він би дуже цього хотів…»
«Е-ее-е?!..» - Мабуть на моєму обличчі було все написано, бо Малфой, який все ще тримався за мою мантію і час від часу піднімав мене і легенько трусив, поставив мене, пригладив одяг на моїх грудях і майже спокійно спитав: «Що ее-е? Не розумієш? Дійсно не розумієш?!»
Я помотав головою. Він зітхнув: «Ні, ти дійсно недоумок.» Потім тицьнув мені прямо під носа свої розчепірені пальці і промовив: «Дивися, Поттер, на пальцях. Це для Дамблдора і інших ти хлопчик золотий, хлопчик, який вижив, чудо-чадо буу-уее-е… А для когось ти просто шмаркач, об якого чомусь зламався їх Лорд, носій відповіді на питання – що робити, щоб відремонтувати їх пана. Розумієш?»
Я кивнув. Малфой вже майже заспокоївся, поляскав мене по плечу й сказав: «Не впевнений, що таки розумієш. Але, Поттер, якщо мене поставлять перед вибором – не дружити з тобою, або дружити, щоб шпигувати для них, я виберу не дружити. А я не хочу таке вибирати. Дійшло?» «Так.» «Точно дійшло?» «Так, Драко, дійшло.»

12.
Мы говорили. Мы действительно говорили. Мы постоянно разговаривали о чём-то, и обычно эти разговоры были о тех вещах, которые я не мог обсудить с другими своими друзьями, с Гермионой и Роном.
И меньше всего мы хотели, чтобы кто-то услышал эти разговоры, или хотя бы увидел нас вместе в то время, когда мы сидели где-то и мирно о чём-то болтали.
Я улыбаюсь невольно, вспоминая, как мы с Драко встречались там, где никого, кроме нас, не было, и тогда, когда другие имели какие-то свои дела и нашего общества для себя не искали. Я улыбаюсь, вспоминая, как мы прятались по углам. Как изобрели систему переписки и оповещения.
Мы обменивались записками даже во время уроков, но, если бы кто-то перехватил и увидел те наши послания, спрятанные в бумажных журавликах, он ни за что бы не догадался, что это не оскорбительные карикатуры, а приглашение встретиться, например, перед ужином на поле для квиддича под одной из зелёных трибун.
13.
Я не хочу писать об этом в письме к сыну. Я просто сижу и мысленно в прошлое возвращаюсь. В тот день, когда я перехватил Драко у какого-то кабинета: «А вот скажи, ты знал...» Он вздрогнул, словно от испуга, поморщился, схватил меня за рукав и потащил в ближайшую тень. «Тс-с. Тсс-с. Тихо, тихо...»
«Ты что, Малфой, испугался?» - Я тогда поймал себя на том, что чувствую себя оскорбленным и... Преданным. Очевидно, что преданным, да. - «Не хочешь, чтобы нас видели вдвоем, потому что? Стесняешься? Переживаешь, что папа не благословит нашу дружбу?..»
«Папа?» - Малфой всё ещё держал меня за грудки и пытался оторвать от пола и встряхнуть хорошенько. - «Думаешь, мой папа не будет рад нашей дружбе?» - Глаза его сузились, взгляд стал острый и злой. - «Да ты, Поттер, действительно тупой. Мой отец был бы счастлив, если бы знал, что мы подружились. Он бы очень этого хотел...»
«Э-ээ-э?..» - Наверное на моём лице было всё написано, потому что Малфой, который всё ещё держался за мою мантию и время от времени поднимал меня и легонько тряс, поставил меня, пригладил одежду на моей груди и почти спокойно спросил: «Что ээ-э? Не понимаешь? Действительно не понимаешь?!»
Я помотал головой. Он вздохнул: «Нет, ты действительно придурок.» Затем ткнул мне прямо под нос свои растопыренные пальцы и сказал: «Смотри, Поттер, на пальцах. Это для Дамблдора и других ты мальчик золотой, мальчик, который выжил, чудо-чадо буу-уээ-э... А для кого-то ты просто сопляк, о которого почему-то сломался их Лорд, носитель ответа на вопрос - что делать, чтобы отремонтировать их господина. Понимаешь теперь?»
Я кивнул. Малфой уже почти успокоился, похлопал меня по плечу и сказал: «Не уверен, что таки понимаешь. Но, Поттер, если меня поставят перед выбором - не дружить с тобой, или дружить, чтобы шпионить для них, я выберу не дружить. А я не хочу такое выбирать. Дошло?» «Да.» «Точно дошло?» «Да, Драко, дошло.»