anna_amargo: (для Драко та інших людей)
[personal profile] anna_amargo
12.
Ми говорили. Ми таки говорили. Ми постійно розмовляли про щось, і зазвичай ці розмови були про ті речі, які я не міг обсудити з іншими своїми друзями, з Герміоною й Роном.

І найменше за все ми хотіли, щоб хтось почув ті розмови, або хоча би побачив нас разом в той час, коли ми сиділи собі десь та мирно про щось розмовляли.

Я посміхаюся мимовільно, згадуючи, як ми з Драко зустрічалися там, де нікого, крім нас, не було, і тоді, коли інші мали якісь свої справи і не шукали для себе нашого товариства. Я посміхаюсь, згадуючи, як ми ховалися по закутках. Як винайшли систему переписки і оповіщення.

драррі 6 1.jpg


Ми обмінювались цидулками навіть під час уроків, але, якщо би хтось перехопив й побачив ті наші послання, сховані у паперових журавликах, він ні за що би не здогадався, що це не образливі карикатури, а запрошення зустрітись, наприклад, перед вечерею на полі для квідичу під однією з зелених трибун.

драррі 6 2.jpg

драррі 6 3.jpg



13.
Я не хочу писати про це у листі до сина. Я просто сиджу і подумки повертаюсь в минуле. В той день, коли я перехопив Драко біля якогось кабінету: «А от скажи, чи ти знав…» Він здригнувся, немов з переляку, скривився, схопив мене за рукав і потяг у найближчу тінь. «Тс-с. Тсс-с. Тихо, тихо…»

«Ти що, Мелфой, злякався?» - Я тоді зловив себе на тому, що почуваюся ображеним і… Зрадженим. Мабуть, що зрадженим, так. – «Не хочеш, щоб нас бачили вдвох, бо що? Соромишся? Переживаєш, що татко не благословить нашу дружбу?..»

«Татко?» - Малфой все ще тримав мене за грудки і намагався відірвати від підлоги і струсонути добряче. – «Думаєш, мій татко не буде радий нашій дружбі?» - Очі його звузилися, погляд став гострий і злий. – «Та ти, Поттер, дійсно тупий. Мій батько був би щасливий, якби знав, що ми подружилися. Він би дуже цього хотів…»

«Е-ее-е?!..» - Мабуть на моєму обличчі було все написано, бо Малфой, який все ще тримався за мою мантію і час від часу піднімав мене і легенько трусив, поставив мене, пригладив одяг на моїх грудях і майже спокійно спитав: «Що ее-е? Не розумієш? Дійсно не розумієш?!»

Я помотав головою. Він зітхнув: «Ні, ти дійсно недоумок.» Потім тицьнув мені прямо під носа свої розчепірені пальці і промовив: «Дивися, Поттер, на пальцях. Це для Дамблдора і інших ти хлопчик золотий, хлопчик, який вижив, чудо-чадо буу-уее-е… А для когось ти просто шмаркач, об якого чомусь зламався їх Лорд, носій відповіді на питання – що робити, щоб відремонтувати їх пана. Розумієш?»

Я кивнув. Малфой вже майже заспокоївся, поляскав мене по плечу й сказав: «Не впевнений, що таки розумієш. Але, Поттер, якщо мене поставлять перед вибором – не дружити з тобою, або дружити, щоб шпигувати для них, я виберу не дружити. А я не хочу таке вибирати. Дійшло?» «Так.» «Точно дійшло?» «Так, Драко, дійшло.»



12.
Мы говорили. Мы действительно говорили. Мы постоянно разговаривали о чём-то, и обычно эти разговоры были о тех вещах, которые я не мог обсудить с другими своими друзьями, с Гермионой и Роном.

И меньше всего мы хотели, чтобы кто-то услышал эти разговоры, или хотя бы увидел нас вместе в то время, когда мы сидели где-то и мирно о чём-то болтали.

Я улыбаюсь невольно, вспоминая, как мы с Драко встречались там, где никого, кроме нас, не было, и тогда, когда другие имели какие-то свои дела и нашего общества для себя не искали. Я улыбаюсь, вспоминая, как мы прятались по углам. Как изобрели систему переписки и оповещения.

Мы обменивались записками даже во время уроков, но, если бы кто-то перехватил и увидел те наши послания, спрятанные в бумажных журавликах, он ни за что бы не догадался, что это не оскорбительные карикатуры, а приглашение встретиться, например, перед ужином на поле для квиддича под одной из зелёных трибун.


13.
Я не хочу писать об этом в письме к сыну. Я просто сижу и мысленно в прошлое возвращаюсь. В тот день, когда я перехватил Драко у какого-то кабинета: «А вот скажи, ты знал...» Он вздрогнул, словно от испуга, поморщился, схватил меня за рукав и потащил в ближайшую тень. «Тс-с. Тсс-с. Тихо, тихо...»

«Ты что, Малфой, испугался?» - Я тогда поймал себя на том, что чувствую себя оскорбленным и... Преданным. Очевидно, что преданным, да. - «Не хочешь, чтобы нас видели вдвоем, потому что? Стесняешься? Переживаешь, что папа не благословит нашу дружбу?..»

«Папа?» - Малфой всё ещё держал меня за грудки и пытался оторвать от пола и встряхнуть хорошенько. - «Думаешь, мой папа не будет рад нашей дружбе?» - Глаза его сузились, взгляд стал острый и злой. - «Да ты, Поттер, действительно тупой. Мой отец был бы счастлив, если бы знал, что мы подружились. Он бы очень этого хотел...»

«Э-ээ-э?..» - Наверное на моём лице было всё написано, потому что Малфой, который всё ещё держался за мою мантию и время от времени поднимал меня и легонько тряс, поставил меня, пригладил одежду на моей груди и почти спокойно спросил: «Что ээ-э? Не понимаешь? Действительно не понимаешь?!»

Я помотал головой. Он вздохнул: «Нет, ты действительно придурок.» Затем ткнул мне прямо под нос свои растопыренные пальцы и сказал: «Смотри, Поттер, на пальцах. Это для Дамблдора и других ты мальчик золотой, мальчик, который выжил, чудо-чадо буу-уээ-э... А для кого-то ты просто сопляк, о которого почему-то сломался их Лорд, носитель ответа на вопрос - что делать, чтобы отремонтировать их господина. Понимаешь теперь?»

Я кивнул. Малфой уже почти успокоился, похлопал меня по плечу и сказал: «Не уверен, что таки понимаешь. Но, Поттер, если меня поставят перед выбором - не дружить с тобой, или дружить, чтобы шпионить для них, я выберу не дружить. А я не хочу такое выбирать. Дошло?» «Да.» «Точно дошло?» «Да, Драко, дошло.»
This account has disabled anonymous posting.
If you don't have an account you can create one now.
HTML doesn't work in the subject.
More info about formatting

ПРОФІЛЬ

anna_amargo: (Default)
annaamargo

June 2025

S M T W T F S
1234 567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     

МІТКИ

EXPAND CUT TAGS

No cut tags
Page generated Jun. 10th, 2025 03:19 am
Powered by Dreamwidth Studios