Penta Harbuza.
Oct. 16th, 2018 09:01 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
anna_amargoЗнову продивляюся стрічку фейсбучну і знову в мене свербить у долонях і на язиці. Хочеться, дуже хочеться влізти, вступити у срач.
Хочеться через те, що там, у фейсбуці, останнім часом масами масажується і мусується тема церковної автокефалії і простигосподи християнської віри в цілому. І люди, що полюбляють йти проти течії, будь якої, ага, стали все частіше писати пости на кшталт: «Як вам, громадяни, не соромно обговорювати теми Боженьки і релігії в еру прогресу технічного і відкриттів наукових?!»
Хочеться, бо я не можу відкараскатися від картинки нав'язливої. Картинки, у якій всі ці люди, що пишуть: «Як ви можете вірити в Боженьку, містику, магію і взагалі, чуваки, як ви можете вірити в щось, що наукового підґрунтя не має, тепер, коли на дворі у нас часи науки і техніки, часи, коли космічні кораблі Ілана Маска бла бла бла аж до Марсу вже майже...» мені чомусь представляються у подобі дівчинки, яка сама, майже не дивлячись у папірці, підключила до телевізора, увімкнула й налаштувала касетний відеоплеєр.
Так так всі ці люди дуже чомусь нагадують мені тих наївних людей, які, зрозуміли нарешті ієрогліфічну інструкцію до складного агрегату з функцією самоочищення.
«Ми не знаємо, як повторити це чудо японської техніки з тих елементів, які зараз лежать у нашому гаражі, але ми вже уявлення маємо про те, як це збиралося, і про те, чому це працює. Ми такі офігенно розумні. Тому нам трішки соромно має бути вірити у Японію, мабуть...»
Всі вони дрочать науку. Всі вони пхають це слово у всі доступні дірки. Але насправді ніхто з них не наважується чомусь признатися навіть собі у тому, що вся наша наука — це гараж захаращений. Побудований зовсім не нами. Нам у спадок кимось залишений. І ми тільки тільки почали розбирати той мотлох, що в ньому є й що там був віками.
Ми трішки покопирсались в часі, електриці, помацали гравітацію. Поставили кілька сотень вдалих експериментів. Поколупались у генах і зліпили з огірком черепаху. Вивели на орбіту земну пару недолугих гробів. І ось ми уже відчуваємо себе нев'єбезними науковицями й науковцями. І кожному, хто намагається пропхати у наш всесвіт, побудований на математиці, фізиці, хімії і мамуїї філософії, щось божественне або містичне, торочимо про onus probandi.
«Знаєш німецьку? А ну скажи мені щось німецькою! Вмієш танцювати? Станцюй! Говориш, що є якісь магічні способи подати сигнал з телефону, що був втоплений, наковтався води і перестав працювати? А ну доведи, покажи мені спосіб цей, щоб я тобі зараз повірив!!» «Навіщо мені це?» «Ну, не знаю... Гроші? Слава? Причетність до наукового прогресу і потішене самолюбство? Нє?»
Частіше за все саме нє. Ні. Nein. Ніхуя.
Не всі, хто знає і вміє щось, що лежить поза межами, затвердженими наукою академічною, готові — заради грошей, чи розпухлих амбіцій — переступати ці межі.
У багатьох етика — не виносити на загал те, що не визріло ще, не поспіло. У декого власні уявлення про велич і справжні досягнення. А хтось просто лінивий і занадто закоханий у силу свою необмежену, щоб доводити щось комусь, хто попросив довести.
До того ж є один неприємний нюанс. У характері самої науки.
Вона бере на кпини всю ту магію й містику, але рівнесенько до миті тієї, коли їй якийсь сраний маг приносить докази незаперечні і розказує — як він зробив це диво, це чарівництво.
В ту ж мить, як науковці розуміють, як працює те, що раніше у їх колах вважалося неіснуючою хернею, вони оголошують херню частиною своєї науки і починають рухатись далі, пересуваючи межу на крок або два.
«Ха ха ха. Маг закляв Утера і той до Іґрейни прийшов у образі її чоловіка і вона його не впізнала? Казочки казочки. Ви ще скажіть, що заклинанням, одними лиш тільки словами і без сили фізичної можна змусити людину чоловіку чужому віддатися, позичити комусь гроші, або дупу публіці показать! Що? Можна? Ану ану. Блін. Правда можна. Ну, ок. Ми назвемо це гіпнозом. Гіпноз відтепер — є частина науки, маємо щодо цього доказову базу і досліди. Га?! Чому це потрібно називати гіпнозом, а не заклинанням? Фу. Фу слово заклинання! Фу фу! Ну, ок, це проїхали. А меч в камені! Це ж просто легенда! Що? Та нафіг! Магніт? Нейтралізатор магнітного поля? Де? На Артурі? Ну, ок. Ок. Так. Ми це розуміємо. Ось у нас три мільйони дослідів з магнітами і ми вважаємо, що щось раціональне таки є у цій вашій ідеї. Але ось Володарка Озера... Це ж точно точно брехня! Бо як можна було прожити тисячі років і дівою залишитися? Що, нема у вас відповіді? Ха ха ха. От вам, срані маги, наука! Спробуйте її побороти ще!»
Мало хто хоче насправді.
Бо — не ці ка во. Просто більшості нецікаво повертатися туди, звідки вони давно вийшли, і тягти за собою велику й неповоротку ее-е-е наукову спільноту.
Окрім ентузіастів.
Але ентузіасти — окрема пісня, мабуть. І тема для окремого допису.
Божебоже, я знову згадала, як добрі радили люди пана Кроулі грамоті зовсім не вчити, бо знали — чувак виросте той іще ентузіаст... Тому все. Закругляюсь...
Хочеться через те, що там, у фейсбуці, останнім часом масами масажується і мусується тема церковної автокефалії і простигосподи християнської віри в цілому. І люди, що полюбляють йти проти течії, будь якої, ага, стали все частіше писати пости на кшталт: «Як вам, громадяни, не соромно обговорювати теми Боженьки і релігії в еру прогресу технічного і відкриттів наукових?!»
Хочеться, бо я не можу відкараскатися від картинки нав'язливої. Картинки, у якій всі ці люди, що пишуть: «Як ви можете вірити в Боженьку, містику, магію і взагалі, чуваки, як ви можете вірити в щось, що наукового підґрунтя не має, тепер, коли на дворі у нас часи науки і техніки, часи, коли космічні кораблі Ілана Маска бла бла бла аж до Марсу вже майже...» мені чомусь представляються у подобі дівчинки, яка сама, майже не дивлячись у папірці, підключила до телевізора, увімкнула й налаштувала касетний відеоплеєр.
Так так всі ці люди дуже чомусь нагадують мені тих наївних людей, які, зрозуміли нарешті ієрогліфічну інструкцію до складного агрегату з функцією самоочищення.
«Ми не знаємо, як повторити це чудо японської техніки з тих елементів, які зараз лежать у нашому гаражі, але ми вже уявлення маємо про те, як це збиралося, і про те, чому це працює. Ми такі офігенно розумні. Тому нам трішки соромно має бути вірити у Японію, мабуть...»
Всі вони дрочать науку. Всі вони пхають це слово у всі доступні дірки. Але насправді ніхто з них не наважується чомусь признатися навіть собі у тому, що вся наша наука — це гараж захаращений. Побудований зовсім не нами. Нам у спадок кимось залишений. І ми тільки тільки почали розбирати той мотлох, що в ньому є й що там був віками.
Ми трішки покопирсались в часі, електриці, помацали гравітацію. Поставили кілька сотень вдалих експериментів. Поколупались у генах і зліпили з огірком черепаху. Вивели на орбіту земну пару недолугих гробів. І ось ми уже відчуваємо себе нев'єбезними науковицями й науковцями. І кожному, хто намагається пропхати у наш всесвіт, побудований на математиці, фізиці, хімії і мамуїї філософії, щось божественне або містичне, торочимо про onus probandi.
«Знаєш німецьку? А ну скажи мені щось німецькою! Вмієш танцювати? Станцюй! Говориш, що є якісь магічні способи подати сигнал з телефону, що був втоплений, наковтався води і перестав працювати? А ну доведи, покажи мені спосіб цей, щоб я тобі зараз повірив!!» «Навіщо мені це?» «Ну, не знаю... Гроші? Слава? Причетність до наукового прогресу і потішене самолюбство? Нє?»
Частіше за все саме нє. Ні. Nein. Ніхуя.
Не всі, хто знає і вміє щось, що лежить поза межами, затвердженими наукою академічною, готові — заради грошей, чи розпухлих амбіцій — переступати ці межі.
У багатьох етика — не виносити на загал те, що не визріло ще, не поспіло. У декого власні уявлення про велич і справжні досягнення. А хтось просто лінивий і занадто закоханий у силу свою необмежену, щоб доводити щось комусь, хто попросив довести.
До того ж є один неприємний нюанс. У характері самої науки.
Вона бере на кпини всю ту магію й містику, але рівнесенько до миті тієї, коли їй якийсь сраний маг приносить докази незаперечні і розказує — як він зробив це диво, це чарівництво.
В ту ж мить, як науковці розуміють, як працює те, що раніше у їх колах вважалося неіснуючою хернею, вони оголошують херню частиною своєї науки і починають рухатись далі, пересуваючи межу на крок або два.
«Ха ха ха. Маг закляв Утера і той до Іґрейни прийшов у образі її чоловіка і вона його не впізнала? Казочки казочки. Ви ще скажіть, що заклинанням, одними лиш тільки словами і без сили фізичної можна змусити людину чоловіку чужому віддатися, позичити комусь гроші, або дупу публіці показать! Що? Можна? Ану ану. Блін. Правда можна. Ну, ок. Ми назвемо це гіпнозом. Гіпноз відтепер — є частина науки, маємо щодо цього доказову базу і досліди. Га?! Чому це потрібно називати гіпнозом, а не заклинанням? Фу. Фу слово заклинання! Фу фу! Ну, ок, це проїхали. А меч в камені! Це ж просто легенда! Що? Та нафіг! Магніт? Нейтралізатор магнітного поля? Де? На Артурі? Ну, ок. Ок. Так. Ми це розуміємо. Ось у нас три мільйони дослідів з магнітами і ми вважаємо, що щось раціональне таки є у цій вашій ідеї. Але ось Володарка Озера... Це ж точно точно брехня! Бо як можна було прожити тисячі років і дівою залишитися? Що, нема у вас відповіді? Ха ха ха. От вам, срані маги, наука! Спробуйте її побороти ще!»
Мало хто хоче насправді.
Бо — не ці ка во. Просто більшості нецікаво повертатися туди, звідки вони давно вийшли, і тягти за собою велику й неповоротку ее-е-е наукову спільноту.
Окрім ентузіастів.
Але ентузіасти — окрема пісня, мабуть. І тема для окремого допису.
Божебоже, я знову згадала, як добрі радили люди пана Кроулі грамоті зовсім не вчити, бо знали — чувак виросте той іще ентузіаст... Тому все. Закругляюсь...
