Рожевий Зошит 55.

[anna_amargo]

63.
І ось настає той час, коли ти повинен виконувати умови програного через Тіма парі і везти Лося в Росток.

Так. Це було дуже жорстоко — загадувати тобі ось таке, але Лось просить туди з ним з'їздити уже роки з три, він точно не передумає, не відмовиться і знайде на подорож час. І тому це мій шанс отримати собі-тобі Лося поруч на цілих два дні.

Ви в дорозі в машині. Ти за кермом і час від часу ти зиркаєш недобрим поглядом у люстерко заднього огляду. І, мабуть, бачиш мене.



Я теж в автомобілі. Але, на жаль, не в твоєму. Я теж прямую до моря. Але у звичний щорічний Генічеськ.

Ми мовчимо, кожен на своєму місці. Зате Лось триндить всю дорогу і час від часу сміється з власних жартів, здається.

Я слухаю в навушниках грека. Але ось у музиці, що грає в моєму плеєрі, пауза настає і я чую голос Лося і розрізняю слова. «Ти чого раптово так вирішив і зі мною поїхав? Ти ж начебто не дуже хотів?» «Скучив за тобою, заразою.» - Буркаєш собі під носа. «Ааа-а-аа.» - Каже Лось і легенько стукає тебе кулаком у плече. - «Давно ж бачились, так. Позавчора на роботі лишень цілий день протовклись. А вчора ні. Звичайно, як тут за мною не скучити. Тридцять дві години не бачити мене. Не кожен переживе.» «Якщо ти зара не замовкнеш, - кажеш ти, поправляючи дзеркало, - ти не переживеш цю поїздку.» Кажеш і вмикаєш у машині пісню якусь.

Я тобі посміхаюсь. Лось теж тобі посміхається і теж, як я, вистромлює у вуха навушники. Нарешті панує мовчанка, розділена порівну кожному на частки їх музикальних смаків.

Мовчанка ця панує з годину, а може і більше. В момент, коли ви вже бачите попереду околиці Ростока, а ми у своєму авто виповзаємо з тягучки на виїзді з Мелітополя, Лось знову злегка штовхає тебе кулаком в руку над ліктем і каже: «Мурло, я таки радий, що ти зібрався і поїхав зі мною...» «Так.» - Відповідаєш ти. - «Я теж тебе, одоробло, люблю. Але назад будемо їхати — за кермо сядеш ти. Бо везти тебе і слухати тебе одночасно — це занадто для мене, чувак...»


64.
Ввечері ви сидите на піщаному пляжі, позаду вас будівля з нептунівським тризубом, а попереду — море, на яке ви витріщаєтесь, розмовляючи про жінок і природу сексуального потягу.

«Ти так і не поплавав сьогодні.» - Промовляє Лось, відвернувшись від моря і дивлячись на твій профіль, підсвічений екраном твого телефону, на якому ти граєш у шахи. - «З тобою все добре? Нічого не сталося ж, так?»

Ти відволікаєшся від гри, підіймаєш очі, здивовано дивишся на друга і відповідаєш питанням: «А що в мене могло статися взагалі?»

Лось знизує плечима: «Не знаю. Але, коли ми тоді тусили з Максом і Хором, ти був такий... Ну, не знаю... Відчужений мабуть. Навіть не напивсь по-людськи. Макс навіть звернув увагу і сказав, що ти якийсь... Еее-е-ееее не такий...» Ти кладеш телефон на рюкзак, що лежить поруч з тобою, дістаєш цигарки, підкурюєш дві цигарки, передаєш Лосеві одну і за тим промовляєш: «Такий. Просто став думати трішки більше за тебе, тому тобі різниця так впадає у око.»

«Ну, чого ти огризаєшся так. Я серйозно ж...» - Голос Лося напружений і заставляє тебе подивитися в його сторону. «Хансі, пробач.» - кажеш ти. Присуваєшся ближче і обіймаєш його лівою рукою за плечі. - «В мене все добре. Правда.» «Аха.» «Аха.» - Передражнюєш ти його видих. - «Ну, дійсно, скажи, що взагалі могло зі мною трапитися, га?»

Лось перекладає свою цигарку у ліву руку і також обнімає тебе за спину. Він витріщається на море якийсь час, а потім каже: «Не знаю, ну... Ти... Ти... Ну там дізнався, що в тебе рак...» «Пфф-ффф. Та ти що?!» «Або закохався, наприклад...» Ти порскаєш ще раз, потім говориш: «У тебе асоціативний ряд прям пісня якась. Одружись або здохни...» «Та ладно. Просто скажи та й по всьому.» «Що сказати?» «Ти ж не хворий?» «Ні, Лось, я абсолютно здоровий.» «Фух. А як щодо...» «Закоханий? Так. Це вже ближче, мабуть...»

Тепер пхикає Лось. Ляскає тебе по спині. Каже: «Поздоровляю, придурку. Сподіваюсь, не в Тіма хоч?» «Шайзе!» - Ти аж давишся від несподіванки слиною, яку вдихнув разом з димом. - «Ти про Тіма звідки дізнався?»

Лось регоче, крізь регіт вихлюпує з себе щось схоже: «Мурло, от скажи мені. За двадцять років було хоч раз таке, щоб ти щось зробив, а я про це не дізнався?!»

Ти теж починаєш сміятися. Ви борсаєтеся і лупцюєте один одного, потім, віддихавшись, знову сідаєте по місцям і спостерігаєте море.

«Ну?» - Питає Лось нарешті? «Що ну?» «Це не Тім?» «Це не Тім.» «Слава Мадонні й Ісусу.» «Чому це?» «Бо мені не доведеться на вашому весіллі стояти позаду тебе і думати, що ти в ньому найшов такого, чого немає у мене.» - І Лось знову рже. Ти теж разом з ним регочеш і знову вбити його обіцяєш: «Послухай! Не наривайся, га?! Бо якщо я тебе зара вб'ю, то море осьосьчки воно. Затягну труп твій у воду, а поліції скажу, що втопився...»