«Do not disgrace him...» - Каже Ервера Фетіда.

Дочитала вночі «Пісню Ахіллеса». Читала англійською, бо українського перекладу, здається, так і немає досі, хоча «Цирцею», написану набагато пізніше, вже переклали, видали, розпродали весь наклад і додрукували іще раз мабуть.

Себто… Як читала... Перегортала сторінки, водила очима і дивилася в літери, але бачила текст, який Змій тримав у своїй голові. Який він ще пам’ятав після того, як сам це прочитав у минулому році.

Бо сам він таки дочитав. Хоча зі мною – тобто, читаючи мені вголос – не осилив і третини роману, бо постійно відволікався на те, щоб покритикувати занадто сопливі соплі у описі почуттів і порозказувати, як його бісить занадто – на його думку – вільне ставлення авторки до твору Гомера і до людей в Історії, от хоча б до Брісеїди.



Ну, і через те, що у Змія пам’ять на тексти практично фотографічна, а сенс довго тримається в мізках – я книжку цю за три дня і осилила, лиш кілька разів заглянувши у Гугол і пару раз спитавши у мізків, з яких діставала сенс, чи правильно я зрозуміла. ( . . . )