![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
anna_amargoДочитала вночі «Пісню Ахіллеса». Читала англійською, бо українського перекладу, здається, так і немає досі, хоча «Цирцею», написану набагато пізніше, вже переклали, видали, розпродали весь наклад і додрукували іще раз мабуть.
Себто… Як читала... Перегортала сторінки, водила очима і дивилася в літери, але бачила текст, який Змій тримав у своїй голові. Який він ще пам’ятав після того, як сам це прочитав у минулому році.
Бо сам він таки дочитав. Хоча зі мною – тобто, читаючи мені вголос – не осилив і третини роману, бо постійно відволікався на те, щоб покритикувати занадто сопливі соплі у описі почуттів і порозказувати, як його бісить занадто – на його думку – вільне ставлення авторки до твору Гомера і до людей в Історії, от хоча б до Брісеїди.
Ну, і через те, що у Змія пам’ять на тексти практично фотографічна, а сенс довго тримається в мізках – я книжку цю за три дня і осилила, лиш кілька разів заглянувши у Гугол і пару раз спитавши у мізків, з яких діставала сенс, чи правильно я зрозуміла.
І маю сказати, що таке моє читання – дуже цікавий досвід. Тому, що в якийсь момент – читаючи – я усвідомила, що відчуття від поглинання тексту в мене точно такі, як і при читанні мовами, які я – на відміну від мови англійської – думаю, що – знаю добре.
Тобто, якщо користуватися головою Змієвою і тим, що лежить, запам’ятоване, у його голові – то текст – як і має бути у Магії Лінгво – перетворюється з «формулювання» на «форму». І я приймаю його так само, як будь-який текст приймає в себе цей Світ.
Й виходить – що Базальт – це той зв’язок, який нам демонструє – яким саме чином Світ, який не знає наших мов і їх не розуміє – розуміє нас, коли ми до нього говоримо.
P.S. Ну, і ще я маю сказати, що роман мені таки сподобався. Не дивлячись навіть на соплі і те, що простою селянкою не була Брісеїда.
Ну, й до того ж, у Медлін Міллер було те, що я завжди вишукую у всіх книгах, які читаю. Була магія. Тобто, був опис пари ритуалів, замаскованих під звичну взаємодію. Один – Пропозиція Дружби і про нього я писала учора. А інший Любовний. Він – це той шматок, де Ахіллес – торкаючись різних місць на тілі Патрокла – питає у того, чи говорив він колись, як йому це місце у Патроклі подобається.
А ще в книзі є момент, який я зрозуміла як милий спосіб, яким авторка сказала нам, читачам, хто – на її думку – у парі ераст, а хто ероменос. Дуже делікатно, дуже ніжно і тонко:
«Inside the tent there was quietness between us. I had wondered when this would come. As Odysseus said, many boys took each other for lovers. But such things were given up a they grew older, unless it was with slaves or hired boys. Ou men liked conquest; they did not trust a man who was conquered himself.
Do not disgrace him, the goddess had said, And this is some of what she had meant...»
Бо ясно, що зганьбити Патрокл Ахіллеса може у єдиному випадку – якщо люди дізнаються, що він – це той, хто напівбога собі підкорив і постійно це робить. І це навіть при рівних відносинах, коли дають і віддаються у парі чоловіки почергово.
Себто… Як читала... Перегортала сторінки, водила очима і дивилася в літери, але бачила текст, який Змій тримав у своїй голові. Який він ще пам’ятав після того, як сам це прочитав у минулому році.
Бо сам він таки дочитав. Хоча зі мною – тобто, читаючи мені вголос – не осилив і третини роману, бо постійно відволікався на те, щоб покритикувати занадто сопливі соплі у описі почуттів і порозказувати, як його бісить занадто – на його думку – вільне ставлення авторки до твору Гомера і до людей в Історії, от хоча б до Брісеїди.
Ну, і через те, що у Змія пам’ять на тексти практично фотографічна, а сенс довго тримається в мізках – я книжку цю за три дня і осилила, лиш кілька разів заглянувши у Гугол і пару раз спитавши у мізків, з яких діставала сенс, чи правильно я зрозуміла.
І маю сказати, що таке моє читання – дуже цікавий досвід. Тому, що в якийсь момент – читаючи – я усвідомила, що відчуття від поглинання тексту в мене точно такі, як і при читанні мовами, які я – на відміну від мови англійської – думаю, що – знаю добре.
Тобто, якщо користуватися головою Змієвою і тим, що лежить, запам’ятоване, у його голові – то текст – як і має бути у Магії Лінгво – перетворюється з «формулювання» на «форму». І я приймаю його так само, як будь-який текст приймає в себе цей Світ.
Й виходить – що Базальт – це той зв’язок, який нам демонструє – яким саме чином Світ, який не знає наших мов і їх не розуміє – розуміє нас, коли ми до нього говоримо.
P.S. Ну, і ще я маю сказати, що роман мені таки сподобався. Не дивлячись навіть на соплі і те, що простою селянкою не була Брісеїда.
Ну, й до того ж, у Медлін Міллер було те, що я завжди вишукую у всіх книгах, які читаю. Була магія. Тобто, був опис пари ритуалів, замаскованих під звичну взаємодію. Один – Пропозиція Дружби і про нього я писала учора. А інший Любовний. Він – це той шматок, де Ахіллес – торкаючись різних місць на тілі Патрокла – питає у того, чи говорив він колись, як йому це місце у Патроклі подобається.
А ще в книзі є момент, який я зрозуміла як милий спосіб, яким авторка сказала нам, читачам, хто – на її думку – у парі ераст, а хто ероменос. Дуже делікатно, дуже ніжно і тонко:
«Inside the tent there was quietness between us. I had wondered when this would come. As Odysseus said, many boys took each other for lovers. But such things were given up a they grew older, unless it was with slaves or hired boys. Ou men liked conquest; they did not trust a man who was conquered himself.
Do not disgrace him, the goddess had said, And this is some of what she had meant...»
Бо ясно, що зганьбити Патрокл Ахіллеса може у єдиному випадку – якщо люди дізнаються, що він – це той, хто напівбога собі підкорив і постійно це робить. І це навіть при рівних відносинах, коли дають і віддаються у парі чоловіки почергово.
