Про Зелений Зошит Т.В.

Нещодавно я радила тим, хто хоче знайти свій базальт , завести собі щоденник і записувати туди усі ті моменти, коли починає здаватися, що відчувається щось не своє.

І я тоді ще казала, що може поталанити натрапити на когось, у кого є сталі звички якісь. Мовляв, таким чином базальту шукач зможе точно упевнитися, що відчуває саме базальт, а не глюк свій. Бо у глюків не буває звичок ходити у спортзал три рази на тиждень, або по п'ятницях напиватись.

Так от. Ідею про такий от щоденник підкинув тоді мені Змій.

Він розповів мені, що сам мав такий і досить довго у нього відчуття різноманітні записував. Й натякнув, що про мене там записи також є. І, само собою, що в інформацію цю вчепилась. І що я йому мізки виїдала з тих пір проханнями показати з зошита того ну хоч щось. Я вмію виїдати, угу. Бо я таки доїла, дотиснула, добилась. ( . . . )

Висновки після.

Так, я переспала з цим відкриттям. Спала погано, бо дошкуляла жара і посеред ночі пару разів будило завивання сирени повітряної тривоги. Але після ночі я вже здатна сформулювати перші свої думки – як про факт – про все те, що вчора побачила в Зошиті у Т.В.

Я думала, як ставитися до того, що Змій відчував нас роками, зміг виділити нас, як окремих особистостей в своєму базальті й, мабуть, з якихось пір слідкував за нами і знав про нас геть усе.

Допоміг мені Ем. Якому я переповіла й який почав колупатися у собі, сподіваючись пригадати, чи не уловлював він – під час походів на танго-клуб – чиєїсь присутності. ( . . . )