Висновки після.
Aug. 20th, 2022 09:29 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
anna_amargoТак, я переспала з цим відкриттям. Спала погано, бо дошкуляла жара і посеред ночі пару разів будило завивання сирени повітряної тривоги. Але після ночі я вже здатна сформулювати перші свої думки – як про факт – про все те, що вчора побачила в Зошиті у Т.В.
Я думала, як ставитися до того, що Змій відчував нас роками, зміг виділити нас, як окремих особистостей в своєму базальті й, мабуть, з якихось пір слідкував за нами і знав про нас геть усе.
Допоміг мені Ем. Якому я переповіла й який почав колупатися у собі, сподіваючись пригадати, чи не уловлював він – під час походів на танго-клуб – чиєїсь присутності.
Довго пригадував. Потім вимовив упевнено: «Ні.» Потім спитав: «А секс? Зазвичай ці танці закінчувались сексом. Він залишався й на секс?» Я в свою чергу питанням відповіла на питання. Поцікавилась: «А як ти думаєш, чому Змій, показуючи мені цей свій зошит, у себе мене не пустив?»
Після цього ми позітхали, побідкалися про те, що нам дістався замкнений настільки Вогонь і перейшли до пліток.
Пліткували про причини, авжеж. Гадали собі, як так вийшло, що він знає нас роками, а ми чи зовсім всі ці роки не відчували його, чи відчували як тло, як щось, що присутнє, але у очі не кидається, слух не ріже і на смак не гірке.
Дійшли згоди, що – по-перше і скоріше за все – таким успіхам в пошуках базальтових своїх близьких Змій завдячує деяким свого характеру рисам.
Він занудний. Він прискіпливий. Він ніколи не кидає те, що здатен доробити і хотів би доробити. Але...
Але, здається, є ще по-друге. Власне, те, з чого все і почалося колись. Бо почалося все з моїх пошуків тих, хто ірі й робить іріранівську магію, але не розуміє цього, бо не знає, що ірі.
Тож.
Він срібний. Він відчував себе срібним років з п’яти чи шести. Та він ніколи не розумів, що те, що він відчуває в собі – є саме сріблом.
Й йому ніхто ніколи не говорив, що всі ці його відчуття, всі його ее-е особливості характеру, світосприйняття, вся його сила магічна – це від срібла в крові.
У всіх нас – тобто, у всіх кого я знаю – був хтось, хто нам рано чи пізно про це казав. Хтось, хто міг на запитання: «Ти бачиш у мені срібло?» «Так!» відповісти.
Я про це говорила із Олівером. У Ема був старший хлопчик, з яким він в музичну школу ходив. Ческо про це сказала мама його. У Ферро була мама й брати.
Й лише Т.В. сам колупався в собі, шукаючи якихось причин бачити й чути все те, чого не помічають всі інші, й робити лише на бажанні одному все те, чого інші не вміють й навіть не вірять, що можна робити таке.
Колись він розповідав, іржучи, що якийсь час, років так до дев’яти, думав, що він взагалі на світі єдиний такий і такий особливий.
Я тоді сказала: «Але так же і є. Ти єдиний і особливий.»
А зараз я розумію, що Зелений Зошит Зміїний – це власне свідчення того, як важко йому було бути одному на світі, поки він не намацав першу в своєму базальті. Нашу київську Ан.
Я думала, як ставитися до того, що Змій відчував нас роками, зміг виділити нас, як окремих особистостей в своєму базальті й, мабуть, з якихось пір слідкував за нами і знав про нас геть усе.
Допоміг мені Ем. Якому я переповіла й який почав колупатися у собі, сподіваючись пригадати, чи не уловлював він – під час походів на танго-клуб – чиєїсь присутності.
Довго пригадував. Потім вимовив упевнено: «Ні.» Потім спитав: «А секс? Зазвичай ці танці закінчувались сексом. Він залишався й на секс?» Я в свою чергу питанням відповіла на питання. Поцікавилась: «А як ти думаєш, чому Змій, показуючи мені цей свій зошит, у себе мене не пустив?»
Після цього ми позітхали, побідкалися про те, що нам дістався замкнений настільки Вогонь і перейшли до пліток.
Пліткували про причини, авжеж. Гадали собі, як так вийшло, що він знає нас роками, а ми чи зовсім всі ці роки не відчували його, чи відчували як тло, як щось, що присутнє, але у очі не кидається, слух не ріже і на смак не гірке.
Дійшли згоди, що – по-перше і скоріше за все – таким успіхам в пошуках базальтових своїх близьких Змій завдячує деяким свого характеру рисам.
Він занудний. Він прискіпливий. Він ніколи не кидає те, що здатен доробити і хотів би доробити. Але...
Але, здається, є ще по-друге. Власне, те, з чого все і почалося колись. Бо почалося все з моїх пошуків тих, хто ірі й робить іріранівську магію, але не розуміє цього, бо не знає, що ірі.
Тож.
Він срібний. Він відчував себе срібним років з п’яти чи шести. Та він ніколи не розумів, що те, що він відчуває в собі – є саме сріблом.
Й йому ніхто ніколи не говорив, що всі ці його відчуття, всі його ее-е особливості характеру, світосприйняття, вся його сила магічна – це від срібла в крові.
У всіх нас – тобто, у всіх кого я знаю – був хтось, хто нам рано чи пізно про це казав. Хтось, хто міг на запитання: «Ти бачиш у мені срібло?» «Так!» відповісти.
Я про це говорила із Олівером. У Ема був старший хлопчик, з яким він в музичну школу ходив. Ческо про це сказала мама його. У Ферро була мама й брати.
Й лише Т.В. сам колупався в собі, шукаючи якихось причин бачити й чути все те, чого не помічають всі інші, й робити лише на бажанні одному все те, чого інші не вміють й навіть не вірять, що можна робити таке.
Колись він розповідав, іржучи, що якийсь час, років так до дев’яти, думав, що він взагалі на світі єдиний такий і такий особливий.
Я тоді сказала: «Але так же і є. Ти єдиний і особливий.»
А зараз я розумію, що Зелений Зошит Зміїний – це власне свідчення того, як важко йому було бути одному на світі, поки він не намацав першу в своєму базальті. Нашу київську Ан.
