2008 Petrus

Коли Мережа тріснула, пішла по швах, розповзлась і розсипалась – я думала, що це лише мить. Я думала, що – коли остання стара ниточка між вузликами розірветься – зав’яжеться перша нова і Мережа тут таки і повстане. Що я лише кліпну... Але...

Але півроку ось вже, а вона все ще збирається, рветься, збирається, а потім знову рветься тоді, коли хтось з неї, Випадком забраний, йде... Вона наче є. Але вона не обіймає ще Світ. Та однаково має намір такий. Та потроху вона таки просувається уперед. І зараз стала пришвидшуватися.

І ось. Сьогодні Змій показав мені своє вино. У вебкамеру. Сказав, що це є червоне петрюс дві тищі восьмого року. Сказав, що оце уже він витяг пляшку на божий світ у очікуванні приїзду у цей вівторок Ем й в очікуванні – це головне! – того моменту, коли Мережа дов'яжеться і – нарешті! – я купі людей зможу сказати: «Це мене не стосується вже...»

Тобто. Змій упевнений, що Мережі, яка вийшла з моєї правиці, залишилось зовсім трохи до того, щоб обійти і обвити весь Світ, повернутись до мене і в ліву мою руку врости . ( . . . )