Writer's Tears

Так склалось, що я алкоголю ніякого не п'ю взагалі, тому в цьому участі не беру. Але тут у нас в кластері-ковені-оцьому-всьому хтось придумав штуку забавну.

Штука полягає у тому, щоб у різних країнах купувати однаковий алкоголь і час від часу напиватися одночасно. Повз відстань напиватися і повз часові пояси. Ніби сидячи за столом одним й кімнаті одній. Начебто як тісною компанією.

Правда п’янички мої близькі ті іще. З Нового року катували кожен свою з джином пляшечку блакитну. На День народження мого чоловіка майже допили вже той джин. І тут стало питання, що пити далі.



Дискутували. Вирішували. Опитування проводили. Навіть у мене питали, угу. Спочатку хотіли одне щось, потім інше, потім вибрали, але з’ясували, що в Австралії таке не купити ніяк. І я вже думала, що забили і допиватимуть джин. ( . . . )