Червень. Июнь. Чэрвень. Czerwiec. Giugno. June. Juni. Junio. Jeeunoreeon.

Кілька днів тому сиділи з Ем в глупу ніч з хворими головами й обговорювали магічний марафон на Червень місяць.

Ну, як обговорювали... Я жалілась, що в місяці цьому на кожну звичайну дату випадає по купі магічних, і що це важкий вибір – визначатися з тим, який саме ритуал людям дати, коли дати їх можна мульйон...

«І от розумієш...» - Казала. – «Тут така штука, що треба упхати у кілька листів з ритуалами усе це. Бо це місяць Юнони, а Юнона у нас - це абсолютна влада. Вона і Популоніа. Вона і Монета. Вона, мамуїї, Регіна... І як оце...» А Ем ковтнув черговий наратриптан, запив холодним чаєм, занюхав котиком, що спав у той час у нього на клавіатурі, потім підняв у камеру очі сумні та промовив: «Популоніа, Монета, Регіна... От так от завжди. А її руках армії, банки, вона усім править, бо саме вона – уся влада. Верховне божежмій божество. А її чоловік? Грім і блискавки з дупи... Багато шуму і пшик...» Я нагадала: «Зате у нього було багате сексуальне життя...» «Йя йя...» - Сказав Ем. – «Йєс. Канєшна... Бо дружина і Монета, і Популоніа,і уся з себе Регіна. А в нього всіх справ - вбити блискавкою якусь вівцю, що на пасовищі відбилася від отари, і виєпати Ганімеда.» «Або навпаки...» Ем впав головою на стіл зі словами: «Та без різниці. Головне, щоб поки Юнона займається справами і не бачить, ага...»


Так от. Червень – про владу абсолютну. І – найголовніше – про те, щоб контролювати усе і нічого не випускати із рук і з полю зору свого. ( . . . )

A.L. + T.T.R. 91

43.
Не знаю, що спонукає мене, але дійсно починаю ремонт. Роблю те, що давно зробити збирався – руйную батьківську спальню. Руйную в домі усе, що завжди зруйнувати хотів.

«Що ти робиш? Здурів?!» - Чую голос за спиною в мить, коли, виставивши пальці вперед, прицілююсь у темне різьблене узголів'я величезного ліжка. – «Що ти робиш?! Зажди!»

Обертаюся: «Приперся чого?» Опановує себе. Розглядає кімнату з цікавістю. Посміхаючись, промовляє: «Мені здається, дарма ти. Мені ця кімната подобалася...»

Відмахуюсь: «Ти був тут лиш раз. Пів хвилини. Ти її встиг роздивитися?» «Ні.» - Ірже. – «Звісно, ні. Я дивився на голого тебе тоді. Але ж правда... Не жалко все це руйнувати?»

«Ні. Не жалко.» - Кажу. Він робить крок до мене: «Тобі допомогти?» Хитаю головою: «Не треба. Я хочу зробити це сам.»

Відступає на кілька кроків, під стінку встає, робить широкий жест рукою, немов демонструє мені краєвиди і розважатися дозволяє: «Ну, продовжуй. Хлопчисько...» ( . . . )

A.L. + T.T.R. 92

46.
«Не знаю.» - Відповідаю і він зривається з місця, підходить швидко, обхоплює мою шию долонями й говорить: «Мерлінова борода, Мелфою, колись за це твоє вічне не знаю я тебе придушу!»

«Придуши.» - Кажу. – «Але, Поттере, я дійсно не знаю. Тобто... Я знаю, як я хочу. Але не уявляю, як можна це влаштувати... Тож. Я не знаю. Пробач.»

«Ох.» - Він прибирає руки від мого горла, кладе мені їх на плечі. Питає: «Можна я тебе обійму? Я розумію, що ти зараз не в дусі, не в настрої для обіймів, але можна я тебе обійму?» «Обійми.»

Обіймає. Треться щокою о шоку. Гладить сорочку на спині. Намотує на пальця кінчик мого хвоста. Шепоче: «Коли будеш знати – скажи. Я прийму будь яке твоє рішення.»

«Брешеш.» - Кажу. «Так.» - Сміється. – «Брешу. Ніколи не погоджусь на ті варіанти, в яких ти не будеш зі мною, не будеш моїм, або запропонуєш розійтися і залишитися друзями...»

«Друзями?» - Обіймаю його також. Проводжу по волоссю пальцями розчепіреними. – «Та я краще дружитиму з Ґрейнджер...» «Можливо Візлі буде проти...» «Отож...» ( . . . )