A.L. + T.T.R. 93

48.
Зошити дуже схожі, виглядають і пахнуть майже однаково. Хіба що мій більш пошарпаний і брудний. Не знаю навіщо, але розгортаю зошит зелений свій. Розгортаю, хоч впевнений, що не побачу в ньому нічого.

Не побачу тому, що Гаррі не міг написати нічого в той, що належить йому. А все, що було коли-небудь написане мною на цих, на моїх, сторінках, побачити також не зможу, бо воно не для моїх вже очей.

Але. Розгортаю свій зошит і бачу. Коротке послання, нашкрябане червоним затупленим олівцем. Написане почерком Джинні. Швидким і знервованим почерком. Нерівними рядками написане. Рядками, що сповзають униз, зливаються один з одним. Рядками, деякі слова у яких можна лише вгадати, а не впізнати по літерах.

49.
«Не знаю, Драко...» - Читаю. – «Чи ти колись прочитаєш це. Бо не знаю, чи виживимо ми тепер і чи будемо жити колись так, як раніше. Але зараз ми в школі і тільки що в туалеті у Міртл ти сказав мені, що я особлива. І що я з тих жінок, що мають усе, що забажають. І ще сказав, що я маю бажати більше, ніж зараз. Що я маю бажати усе. Так от. По-перше, я хочу, щоб Скорпіус не був один сам, а знайшов допомогу у тому світі, куди він потрапив, і щоб він знайшов спосіб повернути наш світ, зробити все, як було. А по-друге, я хочу, щоб ти прийшов до мене зразу, як це прочитаєш. Коли б і в якому б з світів ти це не прочитав...» ( . . . )

A.L. + T.T.R. 94

51.
Не знаю, чому, коли чую: «І довго ти збираєшся лежати колодою і дивитися в стелю?!» - зразу знаю – який із портретів, що ще залишились висіти на стінах кімнати, заговорити насмілився.

Повертаю голову вбік, дивлюся на зображення, яке моя мати колись забрала зі смітника, стверджуючи, що робить це не тому, що їй подобається кузен, а тому, що їй до души палітра і талановито написане тло.

«Знов захотів на смітник? Чи на горище до інших, таких самих балакучих нахаб?» - Без роздратування питаю, вдивляюся у намальоване, ледь означене тьмяним світлом обличчя.

«Мені без різниці.» - Вуста портрета розліплюються. – «Я вмер давно. Нічого нового зі мною статись не може ні тут, ні на смітнику. Я взагалі – лиш думки твої. Фарба і трішечки магії... І...»

«Що і?» - Мені дійсно цікаво стає. Піднімаюсь, спершись на лікоть і невідривно дивлюся на широкі, густі мазки фарби, якими написані колись були лоб і брови людини, з образом якої розмовляю тепер. – «Ну, що і?!»

«І тому окклюменція не працює, коли ти говориш з портретами.» - Промовляє картина демонструючи мені в усмішці зуби. – «Те, що ти можеш сховати від всіх і навіть від нього, ти не сховаєш від будь якого портрета, з яким вирішиш підтримати діалог. Я у голові...» ( . . . )

День Шавлії.

Вчора тільки подумала про те, що мені трішки жаль, що зазвичай початки місяців не потрапляють у Марафони, бо на них припадають ті дні, коли ми набираємо людей і готуємо матеріал. Втішилась тим, що Марафони – це така собі підготовка до Книжки. Тож, думаю, у неї ми напхаємо ритуалів і на ці дати також. Бо, правда, іноді дуже жаль пропускати якісь.

Але от, наприклад, сьогодні День Дверей Сприйняття, і День Шавлії, і День Першого Дощу, Що Дає. І ще купа всього. І я збиралася знайти хоч якийсь простий ритуал на якусь з тем підходящих, але з купи усілякого різного вибрати не могла.



Аж раптом чоловік, написавши про початок Червня в фейсбуці , зачепив той ритуал, про який я згадувала нещодавно – коли в стопітсоттисячний раз передивлялася – тлом переслуховувала, тобто, працюючи – фільми про Гаррі Поттера і почула одне із магічних заклять, використаних Герміоною в лісі. ( . . . )