A.L. + T.T.R. 83

20.
Не знаю, чому це для мене сюрприз. Вирячившись на Ґрейнджер, питаю: «Тобто? Що саме спитати?!» І вона відповідає: «Що це? Про що це? Що це все означає?!»

Не вірю. Дійсно не вірю їй. І всім своїм тілом демонструю цю свою недовіру.

Відсуваюсь на стільці від столу, простягаю ноги під стіл, складаю руки на грудях: «Ти знущаєшся, так? Це мені така помста за те, що я тебе дражнив й бруднокровкою обзивав? Змусити мене зараз говорити про це...»

Вона також вирячується: «Ні. Ну, тобто, ти, звісно... Але це не помста. Я просто хочу це знати. Коли ти там говорив, мені здалося, що ти говорив про щось таке... Загальновідоме. Звичайне і звичне.»

«Ну, так.» - Погоджуюсь, все ще не розуміючи, до чого Герміона веде. – «Загальновідоме. І що?» Вона розводить руками: «Але, якщо це таке звичайне і звичне, тоді чому я нічого не знаю про це?» ( . . . )

A.L. + T.T.R. 84

22.
Не знаю, чому перше, що згадую у цю дивну мить – це слова Волдеморта. Ті, які звучали у моїй голові і в усіх головах під час перерви у битві.

Розвертаюся знов до Гаррі. Кажу: «Ти пам’ятаєш? Пам’ятаєш, коли він викликав тебе у ліс на двобій, він почав говорити зі слів: Ви билися відважно. Але марно. Я цього не бажав. Кожна пролита краплина чаклунської крові – це жахлива втрата...»

«Так.» - Киває. – «Я пам’ятаю. Але до чого тут це?» «До того, що це й є закон. І він знав, що закон цей порушує. Але боявся його. Ти це розумієш?»

23.
Питаю у Поттера, але замість нього Ґрейнджер відповідає. «Ні.» - Говорить. – «Не розуміємо. Поясни нам, будь ласка...»

Розвертаюся і найбільш саркастичним тоном з усіх, що маю в запасі, промовляю до неї: «Ні. Почекай. Я маю усвідомити це. Знаєш, не так вже і легко звикнути до думки, що я живу в світі, де міністерка магії і головний аврор, голова відділу з дотримання магічних, магічних, Гаррі, законів, взагалі не розуміються на природі магії і на тому, до чого тут якась кров. Я маю це усвідомити. Я маю це пережити.» ( . . . )

A.L. + T.T.R. 85 86

25.
Не знаю, чи не варто було затіяти цю розмову лише заради того, щоби побачити це обличчя у Герміони. Очі, що лізуть з орбіт. Напіввідкритий рот...

«Що значить?» - Вона хапає ротом повітря. – «Що значить, ніякої різниці немає?!» Посміхаюся: «А ти думаєш – є?»

Вираз її обличчя не обіцяє нічого приємного. Шипить: «А от ти зараз знущаєшся, так?» Хитаю головою: «Та ні ж. Дійсно немає. Незалежно від того, скільки в кому справжньої магічної крові, і як кров та отримана була, чи напряму від батьків, чи через п’ять поколінь, коли спрацював той як його... Похований десь глибоко, отриманий від якоїсь прапрабабусі признак...» «Рецесивний ген. Це називається ген рецесивний.» - Перебиває вона. Відмахуюсь: «Та як би не називалось, чорт з ним. Що б в людині не спрацювало, і хто б не були в неї батьки. Якщо магія проявилась, то ми однакові всі...»

Вибухає: «Але чому ж ти тоді?!. Але чому ж ви тоді?!! Волдеморт. Смертежери. Війна. Коли хапали і знищували. Чому?!» «Як думаєш, може тому, що могли?»

26.
Промовляю: «Ее-е-е. Ну, може, тому, що могли?» І Ґрейнджер умить поникає. Під ніс собі бурмотить: «Ну. Мабуть так. Можливо, для цього... Для такого не потрібно справжніх причин... Але ж...» ( . . . )