A.L. + T.T.R. 84
May. 20th, 2020 12:57 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
anna_amargo22.
Не знаю, чому перше, що згадую у цю дивну мить – це слова Волдеморта. Ті, які звучали у моїй голові і в усіх головах під час перерви у битві.
Розвертаюся знов до Гаррі. Кажу: «Ти пам’ятаєш? Пам’ятаєш, коли він викликав тебе у ліс на двобій, він почав говорити зі слів: Ви билися відважно. Але марно. Я цього не бажав. Кожна пролита краплина чаклунської крові – це жахлива втрата...»
«Так.» - Киває. – «Я пам’ятаю. Але до чого тут це?» «До того, що це й є закон. І він знав, що закон цей порушує. Але боявся його. Ти це розумієш?»
23.
Питаю у Поттера, але замість нього Ґрейнджер відповідає. «Ні.» - Говорить. – «Не розуміємо. Поясни нам, будь ласка...»
Розвертаюся і найбільш саркастичним тоном з усіх, що маю в запасі, промовляю до неї: «Ні. Почекай. Я маю усвідомити це. Знаєш, не так вже і легко звикнути до думки, що я живу в світі, де міністерка магії і головний аврор, голова відділу з дотримання магічних, магічних, Гаррі, законів, взагалі не розуміються на природі магії і на тому, до чого тут якась кров. Я маю це усвідомити. Я маю це пережити.»
Джинні підіймається зі стільця, йде кудись і повертається з пляшкою вогневіскі та склянкою. Ставить їх переді мною: «Думаю, це допоможе.» «Джиневра, ти свята.» - Плескаю собі на кілька ковтків рідини.
Повертаюсь до Герміони і Гаррі. – «А ви... Ну, не знаю. Я в захваті. Чесно. Бо я уявляю, як важко, не знаючи законів світу, підтримувати цей чортів світ у стабільному стані. Мабуть, ви молодці. Та все ж таки... Ні. Хай буде так. Вважайте, що я в захваті, так. І що ви молодці.»
24.
Поттер супиться. Ґрейнджер, навпаки, посміхається. Теж руки складає на грудях, копіюючи мою позу. Зі сміхом говорить мені: «Боже, Драко, а ти зовсім же не змінився.»
Знизую плечами: «Люди не міняються, Герм. Бо це магія. І це у нас у крові. Магія у крові. Вона не талант, вона не дається окремо. Не дарується випадково. Вона запечатана там десь, на самому початку. Коли людина зароджується. Коли формується з того, що дісталося їй від батьків...»
Вона підіймає руку: «Так. Я читала про це.» Гаррі на слові «читала» робить очима блим-блим, мабуть, ледь стримавши сміх. Але Ґрейнджер цього не бачить, тож продовжує: «Це маґлівська наука. Про гени.» «Можливо.» - Відповідаю. – «Я нічого не знаю про це. Я знаю лише закон.»
«І про що цей закон?» - Вона дивиться на мене із викликом. Здогадуюсь, про що вона думає, тому посміхаюся, коли говорю: «Він про те, що немає різниці між тобою і мною. Про те, що кров будь якого мага священна. І того, хто, як я, народився у магічній родині. І того, хто народився... Як ти.»
22.
Не знаю, почему первое, что вспоминаю в этот дивный момент — это слова Волдеморта. Те, которые звучали в моей голове и во всех головах во время перерыва в той битве.
Разворачиваюсь вновь к Гарри. Говорю: «Ты помнишь? Помнишь, когда он вызвал тебя в лес на поединок, он начал говорить со слов: Вы сражались храбро. Но напрасно. Я не желаю вам гибели. Каждая пролитая капля волшебной крови — это ужасная утрата...»
«Да.» - Кивает. - «Я помню. Но при чем здесь это?» «При том, что это и есть закон. И он знал, что этот закон нарушает. Но боялся его. Ты это понимаешь?»
23.
Спрашиваю у Поттера, но вместо него Грейнджер отвечает. «Нет.» - Говорит. - «Не понимаем. Объясни нам, пожалуйста...»
Разворачиваюсь и наиболее саркастическим тоном из всех, что у меня в запасе имеются, говорю ей: «Нет-нет. Подожди. Я осознать должен это. Знаешь, не так уж и легко привыкнуть к мысли, что я живу в мире, где министр магии и главный аврор, глава отдела по соблюдению магических, магических, Гарри, законов, вообще не разбираются в природе магии и в том, при чём здесь какая-то кровь. Я должен это осознать. Я должен это как-нибудь пережить.»
Джинни поднимается со стула, идёт куда-то и возвращается с бутылкой огневиски и стаканом. Ставит их передо мной: «Думаю, это поможет.» «Джиневра, ты святая.» - Плескаю себе жидкости на несколько глотков.
Возвращаюсь к Гермионе и Гарри. - «А вы... Ну, не знаю. Я в восторге. Честно. Я представляю, как трудно, не зная законов мира, поддерживать в стабильном состоянии этот проклятый мир. Наверное, вы молодцы. И всё же... Нет. Пусть будет так. Считайте, что я в восторге, да. И что вы молодцы.»
24.
Поттер хмурится. Грейнджер, наоборот, улыбается. Тоже руки складывает на груди, копируя мою позу. Со смехом говорит мне: «Боже, Драко, а ты же совсем не изменился.»
Пожимаю плечами: «Люди не меняются, Герм. Потому, что это магия. И это у нас в крови. Магия в крови. Она не талант, она не даётся отдельно. Не даруется случайно. Она запечатана где-то там, в самом начале. Когда человек зарождается. Когда формируется из того, что досталось ему от родителей...»
Она поднимает руку: «Да. Я читала об этом.» Гарри слово «читала» делает глазами хлоп-хлоп, пожалуй, едва сдержав смех. Но Грейнджер этого не видит, поэтому продолжает: «Это маггловская наука. О генах.» «Возможно.» - Отвечаю. - «Я ничего не знаю об этом. Я знаю только закон.»
«И о чём этот закон?» - Она смотрит на меня с вызовом. Догадываюсь, о чём она думает, потому улыбаюсь, когда говорю: «Он о том, что нет разницы никакой между тобою и мной. О том, что кровь любого мага священна. И того, кто, как я, родился в магической семье. И того, кто родился... Как ты.»
Не знаю, чому перше, що згадую у цю дивну мить – це слова Волдеморта. Ті, які звучали у моїй голові і в усіх головах під час перерви у битві.
Розвертаюся знов до Гаррі. Кажу: «Ти пам’ятаєш? Пам’ятаєш, коли він викликав тебе у ліс на двобій, він почав говорити зі слів: Ви билися відважно. Але марно. Я цього не бажав. Кожна пролита краплина чаклунської крові – це жахлива втрата...»
«Так.» - Киває. – «Я пам’ятаю. Але до чого тут це?» «До того, що це й є закон. І він знав, що закон цей порушує. Але боявся його. Ти це розумієш?»
23.
Питаю у Поттера, але замість нього Ґрейнджер відповідає. «Ні.» - Говорить. – «Не розуміємо. Поясни нам, будь ласка...»
Розвертаюся і найбільш саркастичним тоном з усіх, що маю в запасі, промовляю до неї: «Ні. Почекай. Я маю усвідомити це. Знаєш, не так вже і легко звикнути до думки, що я живу в світі, де міністерка магії і головний аврор, голова відділу з дотримання магічних, магічних, Гаррі, законів, взагалі не розуміються на природі магії і на тому, до чого тут якась кров. Я маю це усвідомити. Я маю це пережити.»
Джинні підіймається зі стільця, йде кудись і повертається з пляшкою вогневіскі та склянкою. Ставить їх переді мною: «Думаю, це допоможе.» «Джиневра, ти свята.» - Плескаю собі на кілька ковтків рідини.
Повертаюсь до Герміони і Гаррі. – «А ви... Ну, не знаю. Я в захваті. Чесно. Бо я уявляю, як важко, не знаючи законів світу, підтримувати цей чортів світ у стабільному стані. Мабуть, ви молодці. Та все ж таки... Ні. Хай буде так. Вважайте, що я в захваті, так. І що ви молодці.»
24.
Поттер супиться. Ґрейнджер, навпаки, посміхається. Теж руки складає на грудях, копіюючи мою позу. Зі сміхом говорить мені: «Боже, Драко, а ти зовсім же не змінився.»
Знизую плечами: «Люди не міняються, Герм. Бо це магія. І це у нас у крові. Магія у крові. Вона не талант, вона не дається окремо. Не дарується випадково. Вона запечатана там десь, на самому початку. Коли людина зароджується. Коли формується з того, що дісталося їй від батьків...»
Вона підіймає руку: «Так. Я читала про це.» Гаррі на слові «читала» робить очима блим-блим, мабуть, ледь стримавши сміх. Але Ґрейнджер цього не бачить, тож продовжує: «Це маґлівська наука. Про гени.» «Можливо.» - Відповідаю. – «Я нічого не знаю про це. Я знаю лише закон.»
«І про що цей закон?» - Вона дивиться на мене із викликом. Здогадуюсь, про що вона думає, тому посміхаюся, коли говорю: «Він про те, що немає різниці між тобою і мною. Про те, що кров будь якого мага священна. І того, хто, як я, народився у магічній родині. І того, хто народився... Як ти.»
22.
Не знаю, почему первое, что вспоминаю в этот дивный момент — это слова Волдеморта. Те, которые звучали в моей голове и во всех головах во время перерыва в той битве.
Разворачиваюсь вновь к Гарри. Говорю: «Ты помнишь? Помнишь, когда он вызвал тебя в лес на поединок, он начал говорить со слов: Вы сражались храбро. Но напрасно. Я не желаю вам гибели. Каждая пролитая капля волшебной крови — это ужасная утрата...»
«Да.» - Кивает. - «Я помню. Но при чем здесь это?» «При том, что это и есть закон. И он знал, что этот закон нарушает. Но боялся его. Ты это понимаешь?»
23.
Спрашиваю у Поттера, но вместо него Грейнджер отвечает. «Нет.» - Говорит. - «Не понимаем. Объясни нам, пожалуйста...»
Разворачиваюсь и наиболее саркастическим тоном из всех, что у меня в запасе имеются, говорю ей: «Нет-нет. Подожди. Я осознать должен это. Знаешь, не так уж и легко привыкнуть к мысли, что я живу в мире, где министр магии и главный аврор, глава отдела по соблюдению магических, магических, Гарри, законов, вообще не разбираются в природе магии и в том, при чём здесь какая-то кровь. Я должен это осознать. Я должен это как-нибудь пережить.»
Джинни поднимается со стула, идёт куда-то и возвращается с бутылкой огневиски и стаканом. Ставит их передо мной: «Думаю, это поможет.» «Джиневра, ты святая.» - Плескаю себе жидкости на несколько глотков.
Возвращаюсь к Гермионе и Гарри. - «А вы... Ну, не знаю. Я в восторге. Честно. Я представляю, как трудно, не зная законов мира, поддерживать в стабильном состоянии этот проклятый мир. Наверное, вы молодцы. И всё же... Нет. Пусть будет так. Считайте, что я в восторге, да. И что вы молодцы.»
24.
Поттер хмурится. Грейнджер, наоборот, улыбается. Тоже руки складывает на груди, копируя мою позу. Со смехом говорит мне: «Боже, Драко, а ты же совсем не изменился.»
Пожимаю плечами: «Люди не меняются, Герм. Потому, что это магия. И это у нас в крови. Магия в крови. Она не талант, она не даётся отдельно. Не даруется случайно. Она запечатана где-то там, в самом начале. Когда человек зарождается. Когда формируется из того, что досталось ему от родителей...»
Она поднимает руку: «Да. Я читала об этом.» Гарри слово «читала» делает глазами хлоп-хлоп, пожалуй, едва сдержав смех. Но Грейнджер этого не видит, поэтому продолжает: «Это маггловская наука. О генах.» «Возможно.» - Отвечаю. - «Я ничего не знаю об этом. Я знаю только закон.»
«И о чём этот закон?» - Она смотрит на меня с вызовом. Догадываюсь, о чём она думает, потому улыбаюсь, когда говорю: «Он о том, что нет разницы никакой между тобою и мной. О том, что кровь любого мага священна. И того, кто, как я, родился в магической семье. И того, кто родился... Как ты.»
