A.L. + T.T.R. 83

[anna_amargo]

20.
Не знаю, чому це для мене сюрприз. Вирячившись на Ґрейнджер, питаю: «Тобто? Що саме спитати?!» І вона відповідає: «Що це? Про що це? Що це все означає?!»

Не вірю. Дійсно не вірю їй. І всім своїм тілом демонструю цю свою недовіру.

Відсуваюсь на стільці від столу, простягаю ноги під стіл, складаю руки на грудях: «Ти знущаєшся, так? Це мені така помста за те, що я тебе дражнив й бруднокровкою обзивав? Змусити мене зараз говорити про це...»

Вона також вирячується: «Ні. Ну, тобто, ти, звісно... Але це не помста. Я просто хочу це знати. Коли ти там говорив, мені здалося, що ти говорив про щось таке... Загальновідоме. Звичайне і звичне.»

«Ну, так.» - Погоджуюсь, все ще не розуміючи, до чого Герміона веде. – «Загальновідоме. І що?» Вона розводить руками: «Але, якщо це таке звичайне і звичне, тоді чому я нічого не знаю про це?»

21.
У будь якої емоції є своя міра і своя стеля. Але меж свого здивування так зараз і не знайшов. «Тобто?! Ґрейнджер, скажи, що це жарт...»

Переводжу погляд на Поттера: «Гаррі?!» Він головою хитає: «Нуу-у. Я таким не цікавився...»

«Джинні?! Ради бога, хоч ти...» - Звертаюся до неї з надією, бо вже готовий повірити, що мене доля викинула у якийсь з паралельних світів.

Вона знизує плечами: «Я колись про це чула. Ну, в контексті розмов про той довідник. Ти розумієш. Священні двадцять вісім родин. Але це була в нашому домі не найпопулярніша тема.»

«Й тобі не вистачило допитливості, щоб дізнатись про це більше?» - Мені дійсно від здивування просто забракло слів.

Вона хитає головою: «Ні. Скоріше сміливості. Бо з того, що я зрозуміла... Як би це сказати... З того, що я склала у голові з випадково почутих розмов...» «Ну?» - Підганяю її.

Вона червоніє й випалює: «З того, що я зрозуміла, виходило, що іноді ти буваєш правий...»

«Іноді.» - Промовляю, лягаючи на спинку стільця. – «Іноді. Я. Навіть. Я. Іноді. Буваю. Правий.»

Джинні червоніє так, що колір шкіри на лобі стає майже таким, як колір її волосся. Мимрить: «Ну, я не про те, що ти був правий, коли Герміону дражнив. Чи коли насміхався із Рона. Я про те, що... Про кров. Я про те, що кров має якусь цінність. І смисл.»


20.
Не знаю, почему это для меня сюрприз. Пялюсь на Грейнджер, спрашиваю: «То есть? Что именно спросить?!» И она отвечает: «Что это? О чём это? Что это значит?!»

Не верю. Действительно не верю ей. И всем своим телом демонстрирую недоверие это.

Отодвигаюсь на стуле от стола, протягиваю ноги под стол, складываю руки на груди: «Ты издеваешься, да? Это мне такая месть за то, что я тебя дразнил и грязнокровкою обзывал? Заставить меня сейчас поговорить об этом...»

Она также на меня уставляется: «Нет. Ну, то есть, ты, конечно... Но это не месть. Я просто хочу это знать. Когда ты там говорил, мне показалось, что ты говорил о чём-то... Общеизвестном. Обычном и обыкновенном.»

«Ну да.» - Соглашаюсь, всё ещё не понимая, к чему Гермиона ведёт. - «Общеизвестном. И что?» Она разводит руками: «Но, если это такое обыкновенное и обычное, тогда почему я ничего не знаю об этом?»

21.
У любой эмоции есть своя мера и свой потолок. Но пределов своего удивления так сейчас и не нашёл. «То есть?! Грейнджер, скажи, что это шутка...»

Перевожу взгляд на Поттера: «Гарри?!» Он головою качает: «Нуу-у. Я таким не интересовался...»

«Джинни?! Ради бога, хоть ты...» - Обращаюсь к ней с надеждой, потому что готов поверить, что меня судьба выбросила в какой-то из параллельных миров.

Она пожимает плечами: «Я когда-то об этом слышала. Ну, в контексте разговоров о том справочнике. Ты понимаешь. Священные двадцать восемь семей. Но это была в нашем доме не самая популярная тема.»

«И тебе не хватило любознательности, чтобы узнать об этом больше?» - Мне действительно от удивления просто слов не хватило.

Она качает головой: «Нет. Скорее смелости. Потому, что из того, что я поняла... Как бы это сказать... Из того, что я составила в голове из случайно услышанных разговоров...» «Ну?» - Подгоняю её.

Она краснеет и выпаливает: «Из того, что я поняла, получалось, что иногда ты бываешь прав...»

«Иногда.» - Говорю, ложась на спинку стула. - «Иногда. Я. Даже. Я. Иногда. Бываю. Прав.»

Джинни краснеет так, что цвет кожи на лбу становится почти таким же, как цвет её волос. Мямлит: «Ну, я не о том, что ты был прав, когда Гермиону дразнил. Или, когда насмехался над Роном. Я о том, что... О крови. Я о том, что кровь имеет какую-то ценность. И смысл.»