Mouse knows what unexpected blessings await us in the future?

Весь день дурне відчуття невдоволеності. Злої й сумної. Я така, і, мабуть-таки, я буду завжди на стороні Зеленій, я Мєртаре по суті.

А суть у Мєртаре така, що любов можна ніколи й ніяк не показувати, не проявляти, не дарити щодня, але витягати тоді, коли не витягти неможливо.

Мєртаре рулить. І от вже Локі чомусь повертається додому на спизженому космічному кораблі, хоча знає, що вдома сестра, що набагато сильніша за нього і може його просто убити. І Драко чомусь робить вигляд, що він не впізнав свого ворога, знаючи, що за брехню йому може прилетіти добряче. Чомусь. Так. Бо ні. Це не любов. Це та мить, коли проявляється вся мєртарівська суть. Коли Сила Мєртаре просто вмикається і робить раптом свій вибір. Іноді – неочевидний, іноді – ризикований вибір.



Й саме тому весь день я така зла. Бо я бачу, що у когось цей вибір назрів вже. І я трішки заздрю, мабуть. Тій дистанції, яку вони вже пройшли, й тому останньому кроку, який можуть – і, мабуть, мають – зробити. ( . . . )