T.T.R. + A.L. 16

35.
Аркуші знову лягають лицем на сукно мого столу. Перо повертається у підставку. Я знову встаю і проходжуюсь кабінетом від дверей до вікна і потім від вікна до дверей. Мені жарко, я знімаю жилет, розстібаю ще пару ґудзиків на сорочці і підкочую рукави.

Я не знаю, що далі писати. Я не знаю, чи зможу я розповісти у листі сину про те літо, коли я був сам один, сидів в Лондоні, роблячи вигляд, що десь подорожую.

Я не знаю, як пояснити дитині, чому я не хотів нікого бачити і чому не пропускав жодного випуску Щоденного Віщуна.



Я й собі, мабуть, не скажу відповіді на останнє питання. Чи тому, що я слідкував за процесом Мелфоя-старшого? Чи тому, що репортерам подобалося фотографувати пригнічених аристократів і принижених багатіїв, і тому майже у кожному випуску я міг бачити світлини з Драко. ( . . . )

T.T.R. + A.L. 17 18

37.
Я сідаю, беру ручку в пальці, перевертаю лист і пишу: «Можливо, він один буде робити тобі, синку, боляче. І, можливо, кожного разу ти віритимеш, що заслужив це. Ти знатимеш, що заслужив, навіть тоді, коли він пообіцяє убити тебе.»

Я витираю це зразу ж, як тільки ставлю крапку. Бо ці слова зайві у листі до дитини. Бо Драко мене не вбив.

Він мав такий шанс у потязі, коли я у мантії-невидимці під покровом перуанської розчинної темряви пробрався в вагон, який зазвичай займали слізерінці і влігся на полиці над ним.



І, як тільки я зайняв це не найзручніше у тому потязі місце, я розумів, що причина, з якої я там опинився, була зовсім не та, яку я придумав собі. Я не хотів розвідати мелфоєвих таємниць і знати, навіщо він ходив в ту крамницю Борджина й Беркеса. Я просто хотів його бачити. ( . . . )

T.T.R. + A.L. 19 20

41.
І він так у той рік й не вийшов з того задумливого стану. Він був такий під час занять. Він ходив такий коридорами. Він навіть наодинці зі мною залишався таким. Я намагався витягти його на розмову, але все ставало лиш гірше.

Чим більше у мене ставало підозр і, відповідно, питань, тим сильніше він запирався, намагався втекти, віддалитися.

Я відчував його так, немов він був під водою. І все, що робилося навколо нього, лише додавало у цю воду води.



Його батько був у ув’язненні і через це навіть на власному факультеті більшість намагалася сторонитися Драко, хтось – для того, щоб підозра в підтримці волдемортових планів не впала на їхніх батьків, хтось – через презирство до слабкості Люціуса, що не зміг виконати навіть простого доручення свого Лорда.( . . . )