T.T.R. + A.L. 2

4.
«Маю себе зрозуміти…» - Я повторюю це вголос. Потім ще раз і ще раз. Мені стає смішно. Думаю, що, можливо, коханий мій був не такий вже й неправий, коли називав мене дурнем, що намагається осягнути премудрості зілляваріння, а сам не здатний розібратися навіть в пальцях на своїй лівій нозі.

А я дурнем і був, бо сором та жаль через те нездійснене рукостискання досить довго змушували мене просто уникати того, хто мене так цікавив.



Так, спочатку він мені не дуже подобався, але дуже цікавив. Цікавив, бо був несхожий ні на кого з тих, кого я тоді знав. Ні, не так. Цікавив, бо був, з усіх людей, яких я знав на той час, найменше схожий на мене. ( . . . )

T.T.R. + A.L. 3

6.
«Можливо, що і ти колись пробачиш мені, але для цього ти маєш зрозуміти мене. Та для початку я сам себе маю зрозуміти, мабуть…» - Я повертаюся до листа, перечитую написане і викреслюю, витираю, витягую назад на кінчик пера останнє написане речення.

Натомість пишу: «Ти маєш зрозуміти мене. Я й батько Скорпіуса були колись друзями.» Кілька секунд туплю у слова, які тьмянішають зі швидкістю всотування чорнила в папір, а потім дописую: «І досі залишаємось ще.»



Залишаємось. Я підіймаю голову, дивлюся на своє відображення у склі книжкової шафи і усвідомлюю, що на моєму обличчі з’являється крива глузлива посмішка, перейнята мною від Драко. ( . . . )