Lazvareeondor Olar Seedm Netvaroēhdoret

А ну і так. Трішечки самоосуду, мабуть. Мене тут вчора накрило було. Бо я в руках потримала предмет, що тримала в руках три тижні тому інша людина, і мене через це винесло у людину ту.

Винесло вмить. Так, що я прилетіла й побачила, що людина живе щасливо майже так і майже з тими, як хотілось би мені самій.

Побачила і… Ну, і, цілком зрозуміло, бомбонуло мене. Заздрощі. Заздрощі, заздрощі. Психи та психи. І навіть трішки ненависті. Бо, чого це вони, га!? Чого це вони, а не я?!! А не ми?! Взагалі чого?!!



На одну, мабуть, мить, накрило мене всіма цими емоціями, наче хвилею цунамі. На мить. Але мені було соромно. Соромно зразу було. І трішки соромно досі ще. ( . . . )