Lazvareeondor Olar Seedm Netvaroēhdoret
Feb. 7th, 2019 08:29 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
anna_amargoА ну і так. Трішечки самоосуду, мабуть. Мене тут вчора накрило було. Бо я в руках потримала предмет, що тримала в руках три тижні тому інша людина, і мене через це винесло у людину ту.
Винесло вмить. Так, що я прилетіла й побачила, що людина живе щасливо майже так і майже з тими, як хотілось би мені самій.
Побачила і… Ну, і, цілком зрозуміло, бомбонуло мене. Заздрощі. Заздрощі, заздрощі. Психи та психи. І навіть трішки ненависті. Бо, чого це вони, га!? Чого це вони, а не я?!! А не ми?! Взагалі чого?!!
На одну, мабуть, мить, накрило мене всіма цими емоціями, наче хвилею цунамі. На мить. Але мені було соромно. Соромно зразу було. І трішки соромно досі ще.
Тому, що я спочатку розізлилася, а потім зрозуміла – попри все, я рада за ту людину, і за тих людей, і взагалі їх люблю і благословляю мабуть.
І я хочу, щоби усі були такі ж щасливі, як вони там. Усі разом. Усі – з тими, з ким можуть щасливими бути. Кожен – так, як він хоче, і так, як потрібно йому.
Бо це, можливо, як дощ. Якщо щастя, як злива, якщо воно періщить навколо, якщо на всіх лиє любов’ю немов із відра, якщо всі навкруги ходять мокрі й закохані, то у тебе теж мало шансів залишитися сухим. Абсолютно сухим і нещасним.
Тож. Треба просто вийти.
Стояти й чекати.
І рано чи пізно воно зробить мокрими всіх.
Ну, а для тих, хто любить страждати і постійно повертатися у Минуле, щоб побуцкати його, потеребомкати і спробувати оживити померле все – у нас тут є новина.
В неділю помер ендреор Лазваріондору, король Доріг Всіх Назад. У понеділок царство безхазяйне було поглинуто Нетвароехдором, королівством Жертвоприношень.
Я знаю, що багато хто бачив ту мить, коли дороги звернулися трубочкою і - наче в піхву розпалену, жадну - увійшли в жертовний вогонь. Я здогадуюсь, що не тільки сестра моя Ольга налякана було видовищем тим. Я розумію, що не всі поки що розуміють нюанси, пов'язані з Силами і людьми, до Сил тих приставленими.
Але одне очевидно – віднині, будь кому, хто захоче повернутися, доведеться чимсь жертвувати.
А тим, хто спочатку підписується, а потім впадає в спокусу відмовитися від підпису свого під якимись словами – жертвувати доведеться багато. Бо – Дороги Назад вже немає. Назад – через Жертвоприношення лише.
Винесло вмить. Так, що я прилетіла й побачила, що людина живе щасливо майже так і майже з тими, як хотілось би мені самій.
Побачила і… Ну, і, цілком зрозуміло, бомбонуло мене. Заздрощі. Заздрощі, заздрощі. Психи та психи. І навіть трішки ненависті. Бо, чого це вони, га!? Чого це вони, а не я?!! А не ми?! Взагалі чого?!!
На одну, мабуть, мить, накрило мене всіма цими емоціями, наче хвилею цунамі. На мить. Але мені було соромно. Соромно зразу було. І трішки соромно досі ще.
Тому, що я спочатку розізлилася, а потім зрозуміла – попри все, я рада за ту людину, і за тих людей, і взагалі їх люблю і благословляю мабуть.
І я хочу, щоби усі були такі ж щасливі, як вони там. Усі разом. Усі – з тими, з ким можуть щасливими бути. Кожен – так, як він хоче, і так, як потрібно йому.
Бо це, можливо, як дощ. Якщо щастя, як злива, якщо воно періщить навколо, якщо на всіх лиє любов’ю немов із відра, якщо всі навкруги ходять мокрі й закохані, то у тебе теж мало шансів залишитися сухим. Абсолютно сухим і нещасним.
Тож. Треба просто вийти.
Стояти й чекати.
І рано чи пізно воно зробить мокрими всіх.
Ну, а для тих, хто любить страждати і постійно повертатися у Минуле, щоб побуцкати його, потеребомкати і спробувати оживити померле все – у нас тут є новина.
В неділю помер ендреор Лазваріондору, король Доріг Всіх Назад. У понеділок царство безхазяйне було поглинуто Нетвароехдором, королівством Жертвоприношень.
Я знаю, що багато хто бачив ту мить, коли дороги звернулися трубочкою і - наче в піхву розпалену, жадну - увійшли в жертовний вогонь. Я здогадуюсь, що не тільки сестра моя Ольга налякана було видовищем тим. Я розумію, що не всі поки що розуміють нюанси, пов'язані з Силами і людьми, до Сил тих приставленими.
Але одне очевидно – віднині, будь кому, хто захоче повернутися, доведеться чимсь жертвувати.
А тим, хто спочатку підписується, а потім впадає в спокусу відмовитися від підпису свого під якимись словами – жертвувати доведеться багато. Бо – Дороги Назад вже немає. Назад – через Жертвоприношення лише.
