anna_amargo | Про Стихії знову ж таки...

Завжди, коли десь зачіпаюся і починаю писати про Стихії в людях і для людей – забуваю сказати – навіщо вони одне одному взагалі. Тобто, це якось так здається мені банальним і всім зрозумілим, що я й не акцентую на тому – навіщо людям потрібні Стихії і навіщо Стихіям ще новонародженими розбирати людей.

Ну. Зі Стихіями – все дійсно просто. Людство – зроблене за образом Боженьки та за Його подобою. Наділене Волею. Заточене під Ідеї і Творчість.

Тож – бути ближчими до людей, бути разом із ними – це бути частиною Сили, яка виходить за межі Природи. Сили, яка може придумати щось нове, чого у Світі ще не було і одарити цим Світ, будь-яку Силу і навіть Стихію, яка має це, але лише у одному якомусь, природньому, вигляді.

Скажімо – в Природі є Електрика і вона є у кожній з Стихій, але люди – знайшовши спосіб її виробляти, передавати й використовувати – розсунули межі для кожної Стихії, дали доступ Повітрю, Вогню, Воді та Землі туди, куди раніше вони не мали такого доступу. І якщо колись лише Зевс або Тор могли навернути спересердя когось електричною блискавкою, то зараз навіть вчителька початкової школи Анджеліна Петрівна може купити собі китайський рожевенький електрошокер і шандарахнути ним фізрука, який розпускає нахабно довгі руки свої.

Тому – мати людей як Провідників Стихій в Світ – для Стихій дуже ок. Тому вони мають таких провідників мільйони мільйонів. Тому кожного разу, коли нова людина народжується – Стихії приходять і пропонують Себе в якості Захисників.

Ну, а людині потрібні саме Захисники. Тому, що – коли людина народжується – вона ще ніхто і ні з ким. Вона ще не має ідей і нічого свідомо не творить. Вона ще не знає здібностей та сил своїх. Вона не знає – яку вона вибере Силу собі у Патрони і які Сили зробить своїми колись.

А Стихії – це не Сили і не Ервери, не Тор і не Зевс. Це те, що буквально Природне. Те, що перше прийшло. Те, що пов’язане не з ідеями, а більше з інстинктами. І тому вони найкращі у ролі Захисників для немовлят, для дітей.

Вони діятимуть тоді, коли не працюватимуть мізки. Вони вмикатимуться тоді, коли людина раціональне все ставитиме в позицію «вимк» й відчуватиме страх або голод, потяг, гнів чи любов.

Стихії допомагатимуть переживати своїй людині те, що вона могла б не пережити, коли б втрачала контроль. Коли людина тоне у ополонці чи коли намагається у паніці сховатись під дощем троянських стріл, коли людина дізнається, що її зрадила кохана дружина, коли людина виграла в лотерею мільйон – Стихії допомагають втриматися у межах доцільного і у рамках пристойного, Стихії ведуть тих, хто у гонці цивілізаційній загубив тваринний інстинкт.

Тому всі ми по різному переживаємо якісь піки емоцій. Наприклад, по різному демонструємо Гнів.

Скажемо, що якщо ви розізлили Повітря, то воно – перш ніж відірвати вам щось – спочатку довго і нудно буцкатиме себе на тему «що я недодав, де я недовиховував, не прослідкував й упустив, інакше яка може бути причина, що оце ось зробило воно». Потім Повітря аргументовано вам викладе все це на голову бетонними плитами. І пробачить. З любові.

А коли ви роз’ярили Вогонь – він вас розмаже. Швидко, й ще більш аргументовано, ніж це зробить Повітря. І набагато експресивніше, бо тут ніхто не аналізуватиме якихось своїх помилок. Ви будете винні у всьому, ви почуватиметесь винними навіть за те, що зробили ваші батьки, ваші дідусі й колонізатори Індії. Й пробачить Вогонь лише після того, як ви визнаєте, що козел і виправите всі свої помилки й усе поламане переробите.

Зла Вода не вміє стримуватись і не вміє направляти потік лише на того, хто її розізлив. Постраждаєте ви, ваш стілець, ваш ноут й ваш одяг, і все живе й напівживе у радіусі чотирьох з чвертю миль. Вам пригадають усе, навіть те, чого ви не робили, навіть те, за що ви вже вибачились і те, за що вас Вода вибачила давно. І не допоможе нічого, окрім ваганів, під які вам треба залізти на початку сольного гала-концерту Води і перечекати, поки все заспокоїться. Пробачить Вода швидко. З любові. Але згадуватиме все одно.

Земля не буде, як Вода, гніватися тільки тому, що їй цього хочеться і не заведеться на дрібницю, як це зробить Вогонь. Вона виступить лише якщо ви дійсно у чомусь винні. Але це буде скоріше не гнів, це буде ее-е ну хай буде contempt, відторгнення, зневага, презирство. І чомусь завжди здається, що ігнор від Землі набагато приємніший ніж гнів Вогню або істерика від Води. Але це тільки здається, бо другого шансу Земля не дає навіть якщо все виправити і пробачення попросити. Тобто, вона вас пробачить, але вже ніколи ви не отримаєте шанс на те, що проєпали один раз (себто, вас не візьмуть більше в похід, якщо один раз ви забули принести у ліс з дому розраховані на всю туристичну групу сірники й казанок).

Ну, і так, зазвичай людей з однією Стихією, отриманою при народженні і нічим більше не доповненою – можна порахувати по пальцях.

Саме тому зібрати Квадру буває так довго і складно, а дочекатися її працездатності – ще довше й складніше (у нас Повітря з Квадри Пріми спочатку втратило батька, потім важко перехворіло на ковід, потім встрягло в процес розірвання шлюбу і через це Пріма й досі не працює на запуски так, як всім нам того би хотілося).

Тобто, Перша Стихія – це те, що людина обирає зразу ж, як тільки вона народилась. А потім – десь в підлітковому віці – вона підхоплює Другу. А деякі буває навіть чіпляють Третю під кризу середнього віку.

Бо коли у вас одна Стихія – це важко. І для вас, і для людей. До цього можна лише з віком призвичаїтись. Звикнути. Зрозуміти шаблон, наприклад, Води і відпустити свою неспроможність бути суворими, як Земля, самокритичними як Повітря, або аргументованими як Вогонь. Й видати всім друзям і родичам найміцніші, найнадійніші вагани.