N.F. + Т.T.R. + A.L. + All Others й Усі №39

[anna_amargo]

Отрути й Протиотрути

– Позавчора він зробив мені пропозицію… – Промовляє Гаррі й спостерігає, як очі Герміони виходять з орбіт, а рот відкривається у беззвучному стогоні. Він розуміє, що сказав щось не те, й поспіхом виправляється: – Ні, це не… Боже, навіть не кажи, про що ти зразу подумала… Він просто… Ну, знаєш, був мій День Народження, ми переїздили з нашого дому до нього, цілий день тягали важезні коробки з барахлом, бо його камін відштовхує все, на що накладено чари полегшення. Ми втомилися і тут раптом він… Ну, мабуть, від втоми і під святковий настрій сказав, що якщо я потребую його допомоги на своїй роботі у Міністерстві, то він завжди радий буде мені допомогти...

– Ви таки переїхали у маєток Мелфоїв? – Це все, чим цікавиться, вислухавши його, Герміона. І Гаррі думає, що навіть не здивується, якщо це все, що вона почула в його монолозі.

Він падає у її величезне крісло, що стоїть перед її величезним столом й починає крутитись, немов планета, навколо своєї осі, відштовхуючись від підлоги підбором і заклавши руки під шию.

– Так. – Каже він: – Ми переїхали. Всі. Переїхав я. Переїхала Джин. З нами переїхали усі наші діти. Ти пам’ятаєш їх? Джеймс, Албус і Лілі. А ну, ще також Джеймсова сова, Албусів тхір і з Лілі переїхали усі її дванадцять мишей, яких вона збирається колись запрягти у карету.

– Не блазнюй. – Пані міністерка ставить філіжанки з власноруч звареною кавою на стіл й обходить величні меблі, щоб схопити Гаррі за плечі, зупинити крутіння й викинути гостя із крісла.

– А ти зосередься. – Гаррі зістрибує на черговому колі, забирає свою каву й всаджується на стіл, дупою на якісь надважливі, мабуть, документи: – Я сказав тобі, що у тебе, тобто, у Міністерства, буде можливість отримати, як консультанта, найкращого в Британії й на континенті експерта з алхімії, який до того ж розбирається в атрефакториці, арифмантиці, рунах і трішечки також у зіллях.

– Трішечки… – Ґрейнджер хмуриться, підносячи каву до рота. – Людина, чия Універсальна Протиотрута, зварена по Першому закону Мелфоя, замінила з цього року Протиотруту, зварену по Третьому закону Голпалотта в усіх підручниках Розширеного Зілляваріння? Трішечки розбирається в зіллях? Ну, ок…

Гаррі кортить запитати, що то за Мелфоївський закон й до чого тут Голпалотт та підручники, але стаж дружби із Герміоною й отриманий за всі ці роки гіркий досвід вимушеного слухача довгих доповідей змушують його прикусити язик.

Він знає, що Герм іноді дуже заводиться через споживацьке ставлення пересічних магів до науки й до роботи тих вчених чарівників, які посувають чарівництво вперед.

Поттер, звісно, здогадується, що причина Герміониного роздратування – це нестача сил і часу на читання наукових книжок. Гаррі навіть підозрює, що іноді його подруга не любить всю цю політику, але ще він сумнівається в тому, що якби Герміона вибрала не політику, а науку, вона б стала кимсь більшим, ніж завсідницею бібліотек.

Він згадує. Він згадує той урок в Слизорога, коли Герм варила у казанкові протиотруту з п’ятдесяти двох складових, серед яких було навіть пасмо її сплутаного волосся, а Гаррі просто запропонував використовувати безоар, чим привів професора в захват і отримав десять очок.

У цю мить у Поттеровій голові на своє місце стає останній шматочок мозаїки, яку він так і не зібрав тоді, у дитинстві.

Він нарешті розуміє чому Драко або сміявся, або навіснів, коли хтось йому говорив, що Герміона розумніша за нього.

«Прочитала багато книжок, подобається вчителям, бо відповідальна й старанна, наполеглива і гарна в зубрінні – все це не є ознаки розуму, Поттер…» Вони тоді сиділи на сходах, гостре коліно торкалося Гарріної ноги і тепло, яке відчувала та крихітна ділянка тіла, витісняло всі думки у Поттера з мозку. Він хотів сперечатися, але просто не міг через те, що Мелфой не прибирав від його стегна свою ногу й продовжував говорити про те, що з Герміони вийшла б непогана чиновниця. Можливо навіть майбутній Магічний Міністр. Але не хтось, здатний на більше, ніж викликати у зрадника на лобі прищі. «Вона занадто поважає тих, хто її вчить.»

Тоді Гаррі не вірив. Але ось вони тут. В найбільшому й найголовнішому міністерському кабінеті Магічної Британії. П’ють каву. Говорять про те, як нові науковці викидають з підручників старих авторитетів. І на обличчі у Герм складний вираз, який Гаррі Поттер, досвідчений старший аврор, розшифровує як вираз людини, яка знайшла своє місце в житті й знає, що це її місце, одначе трішки жалкує про те, що це місце не передбачає свободи помилятися, експериментувати й сумніватися у своїй правоті. Бо політика – це робота для тих, хто повинен завжди бути впевнений в тому, що абсолютно правий, а Герміона ближче до сорока розгубила частину своєї природньої самовпевненості. Й Гаррі вважає, що краще не загадувати, чи дійде в майбутньому люба Герм до розчарування в тих виборах, які зробила колись. Краще не думати…

– Перший закон Мелфоя? Це про що взагалі? – Поттер струшує головою, наче пес, який виліз з води. Тягнеться до коробки із печивом: – Я навіть не впевнений, що щось пам’ятаю про закони того Голпалотта.

Подруга проводжає його руку зосередженим поглядом. Коли вона заговорює, в її голосі чується роздратування і недовіра.

– Ми вчили це на шостому курсі. – Говорить вона, відставляючи чашечку вбік: – Згідно з Третім Голпалоттовим законом протиотрута від складного зілля, тобто від отруйного зілля, яке складається з кількох отрут, не зводиться до набору протиотрут для окремих його компонентів…

Гаррі відсахується, коли Герм наставляє на нього палець загрозливим відмінницьким жестом. Дивлячись на печиво, він тихенько бурмоче:
– Так-так, я пам’ятаю… Я ж вчив…

– Оо-о. Ти вчии-ив? – В голосі Ґрейнджер ні краплі співчуття: – Ну, якщо вчив, то маєш пам’ятати, що Голпалотт стверджував, що для того, щоб зварити протиотруту для складної отрути, той, хто варить зілля, повинен був знайти той єдиний інгредієнт, який при додаванні до змішаних протиотрут перетворює їх алхімічно в єдине ціле, яке протидіятиме всій змішаній отруті. Простіше кажучи, відповідно до цього закону справжня протиотрута від змішаної отрути — щось більше, ніж сума її частин. Це всі протиотрути плюс щось, що їх об’єднує й робить зілля ефективним одночасно від всіх.

– М-мм-м. – Гаррі змахує крихти з мундиру: – Якщо хтось змішає сімнадцять отрут і отруїть мене, то тобі доведеться зварити сімнадцять протиотрут, змішати їх, а потім знайти ще один інгредієнт, який перетворить цю суміш на зілля, яке мені допоможе? Це якщо я не помру раніше, ніж ти визначиш, чим мене отруїли?

– Ти помреш раніше, ніж я поставлю на вогонь казанок. – Промовляє Ґрейнджер, задумливо жуючи.

– А Мелфой? – Поттер раптом розуміє, що йому дійсно цікаво поговорити з кимось про те, про що з Драко він ніколи не говорив. Про Дракову наукову роботу.

– А Мелфой вийшов з того, що у всякій отруті важливі не інгредієнти, а намір когось отруїти. – Зітхає подруга: – Бо, хоч візьми ти одну отруту, хоч змішай три, чи п’ять чи сімнадцять отрут, намір у тебе один. Нашкодити, вбити. А вбити людину може будь-що, що вона проковтне, що розчиниться в її травній системі і потрапить у кров. Тож Мелфой допустив, що треба не заливати у постраждалого від отрути галонами те, що нейтралізує шкідливі зілля, а дати ковтнути щось, що не дає отруті всотатися у слизові, пробуравити стінки стравоходу і шлунку, і потрапити в кров. Ти маєш намір отруїти і даєш людині те, що розчиняється у крові. Хтось має намір врятувати отруєного і пхає в людину те, що вбирає у себе все, що не може, або не має перетравитися в шлунку й вийти у кровоток.

– Безоар?! – Гаррі хотів би виглядати менш приголомшеним і захопленим, але не може втримати в собі цих почуттів

– Так. – Герміона дивиться на надкушене печивко, яке все ще тримає в руці: – Але безоари рідкісні й коштують купу грошей. Й їх товчуть, щоб добавити у різноманітні протиотрути. А Мелфой зварив протиотруту без безоара, яка працює так само, як безоар і коштує за п’ять унцій три сікля.
– І як це працює?
– Отруєний випиває це зілля й воно збирає всі отруйні речовини, які він проковтнув, коли протиотрута й отрутою з’єднуються, вони загусають, твердішають, потім перетворюються на камінець й виходять зі шлунку мм-м природнім шляхом – Герм відкладає недоїдене печиво й відсуває подалі від себе.
– Так просто?
– Так. Простим це здається, коли хтось це вже зробив. І це зробив він. А потім ще й написав монографію, у якій ділився з науковим товариством роздумами про те, чому така примітивна ідея – повторити природу, яка в шлунках копитних тварин перетворює непотрібне і неїстівне на чарівне каміння, не прийшла в голову чарівникам до сих пір.
– Його били на конференціях?
– Ні. – Ґрейнджер підносить кулак до вуст й хихотить: – Але, як мені розповідали, деякі зіллєвари, що заробляли виготовленням складних протиотрут, були дуже незадоволені тим, що протиотрута Мелфоя позбавляє їх можливості загрібати купу грошей.

– Я теж незадоволений. – Буркає Гаррі, шкребучи підборіддя: – Я мав би отримати роялті, або хоча б подяку за прекрасну ідею. За той випадок в класі у Слизорога, який тоді тебе так збісив…

– О! – Герміона сміється. – Тоді вже і Снейп за напис у книжці, який тебе на це навів. І, звісно, на частину Мелфоєвих прибутків може претендувати і Рон. Бо я ж правильно розумію, що ти розказав Драко ту історію з отруєнням його медовухою, а він зміг вивести з неї ідею, що найкраща протиотрута, це каменюка, яка абсорбує отрути й не дає отруйним речовинам потрапити в кров?
– От нахабна сволота! – Поттер затуляє рукою лице і гигикає у долоню: – Так, а що там за Мелфоєвий Перший закон?

– Найкраща протиотрута – це ваші розум й розсудливість, які вам не дозволяють ковтати отрут…

– Ти жартуєш! – Вигукує Гаррі, але серйозне лице Герміони змушує його сумніватися в пропозиції Герм посміятись над цим: – Ні? Ти не жартуєш?

– Ні. – Ґрейнджер хитає головою: – Тепер це написано у підручниках для шостого курсу. Там далі про те, що ваш організм сам буде боротися з отрутою і зв’язувати отруту, якщо дати йому щось, у що її можна зібрати й у чому її можна замкнути. Тож. Так, я зацікавлена, щоб Мелфой працював на міністерство. Скільки я маю платити за щастя бачити його тут й вислуховувати час від часу, які ми всі тупаки?

– Ніскільки. – Поттер вдивляється в кавову гущу, яка залишилась на дні чашки після того, як він зробив останній ковток: – Він працюватиме за можливість розповідати нам, що ми тут всі бездарні й тупі.

– То коли ти його приведеш? – Міністерка висмикує з-під дупи Гаррі червоний робочий планер і відкриває його на потрібній сторінці.
– Думаю, у цю п’ятницю…
– Але ж це батьківський день? – Перо Герміони зависає над клітинкою шостого серпня: – Всі співробітники приведуть на роботу дітей…
– О. – Каже Поттер: – Невже? То я візьму з собою ще й Скорпіуса, якщо він захоче подивитися на Міністерство. Він тут ще ніколи не був.

Герміона схиляється над столом, ховаючи посмішку й роблячи запис в щоденнику:
– Колись він тебе приб’є…