![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
anna_amargo
Після того, як Гаррі виходить з намету Ханни і Невіла, Рон ще з сорок хвилин намагається підтримувати розмову про квідич, сперечається із сестрою про відсоток етичності в перемозі Уельсу у матчі з Німеччиною, говорить про погану організацію Чемпіонату Миру, про пронирливу Ріту Скітер, та нарешті не витримує й піднімається з-за столу зі словами:
– Я піду прогуляюсь також.
– Пошукаєш Гаррі? – Запитує Герміона.
– Ні. Просто походжу, подивлюсь на людей. – Рон ляскає себе долонями по животу: – Вечерю розтрясу, бо об’ївся…
Однак, як тільки Візлі відходить на безпечні сто кроків від місця, де залишається його дружина, він хапає першого ліпшого чолов’ягу зі значком волонтера і, заглядаючи у англо-аргентинський розмовник, що такі видав усім разом з порт-ключами у Патагонську пустелю Департамент Магічних Ігор і Спорту Британського Міністерства, намагається вимовити:
– Донде есте ля карпа де Мелфой? Карпа Мелфоя де?
– Вам потрібен намет монсеньйора Мелфоя? – З акцентом, проте правильною англійською перепитує волонтер і, розчищаючи ліктями путь, проводить Рона до одного з наметів в зоні, відділеній від галасливого різнобарвного вболівальницького містечка низеньким тином і чарами тиші.
– Чорт! Чорт! Чорт-чорт-чорт та хай йому грець!! – Гаррі, вилетівши з Мелфоєвського намету, мало не збиває Візлі з ніг й навіть не зупиняється.
– Чорт! – Каже Рон, проводжаючи Поттера поглядом, а потім робить крок до завіси, що прикриває вхід у намет, і чує дзеленькіт охоронної магії за важкою тканиною.
– Ти щось забув? – Завіса відхиляться практично одночасно з дзеленькотом.
Мелфой дивиться на Візлі. Візлі дивиться на Мелфоя.
– Чорт. – Рон не зауважив раніше, що Мелфой одного із ним зросту, тож мить Візлі вивчає Мелфоїв кадик, а потім підіймає очі, щоб побачити кислий погляд і перекошене усмішкою лице.
– Якщо ти шукаєш Поттера, то він вже пішов. – Випльовує Драко.
– Я можу зайти?
– Ну, заходь. – Можливо Мелфоя прохання й дивує, проте він не показує виду, відступаючи вбік і притримуючи для Візлі завісу.
– Навіщо Гаррі приходив? – Рон безсоромно роздивляється меблі в палатці й оздоблення: – Що він від тебе хотів?
– Хотів відсмоктати мені. – Мелфой сідає на край столу й складає руки на грудях: – Ти також бажаєш, так, Візел? Пробач, але руді, сутулі й незграбні, на жаль, не мій тип.
Драко усміхається і мовчить, дивлячись на те, як хвилину Рональд бореться із собою, стискаючи-розтискаючи кулаки і стискаючи зуби так, що під вилицями аж випнулись жовна.
– Мелфой. Тобі обов’язково поводитися, як козел? – Нарешті виговорює Рон.
– Іноді я просто не можу відмовити собі в задоволенні. – Мелфой посувається дупою на столі й тепер одна з його ніг зависає над підлогою, він розкачує нею й Візлі спостерігає за цим. За кілька секунд Рон усвідомлює що хазяїн намету босий, а ще за секунду до Рона доходить, що він не може відірвати погляду від худої, блідої стопи, яка качається туди-сюди в квадраті сонячного світла, що падає з віконця вгорі.
– Ти можеш просто відповісти? – Рон качає головою, відганяючи морок.
– Ти хіба досі аврор? – Драко розчіплює руки й відводить їх за спину, щоби спертися ними на стіл: – Мені здавалося, що ти тепер заробляєш продажами блювальних батончиків й пердучих подушок. Хіба ні?
– Так, ти правий. Я тут як Гаррін друг. – У Візлі червоніє шия: – Я просто хвилююсь за нього…
– Хвилюєшся?
– Я не… Я не хочу щоб він знову став, як тоді…
– Як тоді?
– Переслідував тебе. Типу як одержимий… – Візлі жує губу, втупившись очима в Мелфоїв живіт: – Тоді… Це погано тоді закінчилось.
– Ааа-а. – Мелфой раптом сміється дзвінко і щиро: – Ти хочеш сказати, що Поттер зійде з розуму, намагаючись дізнатися мою страшну таємницю, бігатиме за мною усюди, а потім зірветься й знову мене поріже, однак тепер йому це не зійде вже з рук? Не хвилюйся. Жодної таємниці. Я йому розповів все, що він хотів знати і він просто пішов.
– Вибіг. – Рон підіймає очі й зустрічає погляд Мелфоя: – Він звідси вибіг.
– А-аа. – Драко знизує плечима: – Ну, не знаю. Може він поспішав, бо хотів в туалет.
– Добре. – Говорить Рон відступаючи нарешті до виходу: – Я піду.
– Та вже йди. – Мелфой зісковзує зі столу: – На все добре. Передавай дружині привіт.
– Добре. – Візлі нікуди не йде. Він насуплено дивиться на Мелфоя. Потім питає: – От чому ти такий? Чому ти не можеш бути нормальним? Чому ти не міг… Ну, не знаю… Попросити пробачення. Типу після війни. Попросити пробачення, визнати, що ти був не правий. І ми могли би… Ну, я не кажу, що дружити, ні, звісно. Але ну не знаю. Не поводитися, як…
– Я не дуже розумію… – Очі Мелфоя звужуються. Обличчя стає майже хижим. Він робить маленький крок у бік Візлі й той відступає на три, коли чує лагідне: – Попросити пробачення в кого?
– Ладно, не в Гаррі. – Рон зовсім тихо бурмоче: – Але в мене… Ну, не хочеш у мене… У Герм. Ти що перед нею нічим не завинив?
– Єдиний Візлі, перед ким я завинив… – Драко долає відстань, немов ковзнувши по повітрю, й Рональд переляканим поглядом дивиться на кулак біля своїх грудей, потім на пальці, які розчепірюється, щоб загребти і стиснути його одяг. Мелфой міцно тримає сорочку Рона у кулаці, рвучко сіпає його на себе і говорить у вухо: – Єдиний, у кого я колись перепросив, це той твій брат, у якого залишилися шрами на плечі і обличчі. Ні ти, Рональде Візлі, ні твоя дружина Герміона Ґрейнджер-Візлі моїх вибачень не заслужили. Якщо я щось погане казав вам, якщо я вам щось погане робив, то після того, як ви були в мене вдома, а потім втекли, я вважаю, що ми з вами квиті…
– Ох! – Рон відчуває друге дихання своєї сміливості: – Ти просто сказав ну, не знаю, татко, не впевнений, що це Гаррі Поттер. Теж мені, подвиг…
– Ти, тупий, нікчемний виродку… – Драко вмить навісніє: – Ти дійсно думаєш, що це все?! Ви знали, що не можна вимовляти ім’я Волдеморта. Ви втрьох протупили. Вас схопили і, окрім вас, ніхто в цьому не винний. Але. Є одне маленьке але. Я його не впізнав. І це був мій вибір. Це було моє рішення. Але ти, чи твоя Ґрейнджер, хтось з вас хоча б на мить… Ви замислилися тоді, коли ви втекли з мого дому, з чим я там залишився? З ким я там залишився? Я думаю, ні. Я думаю, ти не замислювався. Я думаю, ти не хотів. Бо якби ти хотів, тобі б довелося відповідати собі на багато неприємних питань. Наприклад. Чи повірив хоч хтось в те, що я дійсно не упізнав Гаррі Поттера, всю вашу кляту грифіндорівську трійцю, яку бачив протягом шести років щоденно? Чи повірив хтось в те, що я боровся по-справжньому з Поттером, якого до цього так вдало не опізнав, за свою і тітчину палички? Чи хоч хтось допустив, що домовик з’явився раптом сам собою, що то не я його викликав…
– Це було дзеркало. – Візлі хапається за пальці Мелфоя і намагається висмикнути з них свою картату сорочку: – У Гаррі був шматок наскрізного дзеркала і він зв’язався із Аберфо…
– Я знаю, вилупку. Я. Знаю. Про це. Але тобі не приходило в голову, що вас витяг з мого дому мій особистий ельф, ельф який все моє життя належав особисто мені? Який був моєю власністю до того, як Поттер провернув свій шкарпетковий фокус? Це був клятий Доббі, і всі знали чий він був колись. І всі знали, що я його вже використовував так. Знали, що я вже посилав його попередити Поттера про небезпеку кілька років тому…
– Ее-е-е. Слухай, Мелфой. – Рон сіпається й чує тріскіт тканини.
– Так. Я Мелфой. – Обличчя Драко так близько, що Візлі відчуває його дихання на щоці: – Ти думаєш, Темний Лорд мене просто погладив по голові після того, як ви втекли буквально у нього з-під носа і сховалися десь у домі, обкладеному зі всіх сторін світу Фіделіусом і купою захисних заклять? Втекли з паличкою Белатриси і її волосиною. З моєю клятою паличкою!!
– Ее-е-е. Мелфой. Ти хочеш сказати, що він щось… Волдеморт тобі… Щось зробив?..
– Візел, ти дійсно дурний, так? – Мелфой розтискає кулак й відштовхує від себе Візлі: – Що він міг мені зробити? Він був гостем у нашому домі. Всі ці недолюди були гостями у нашому домі. Закон Материнської Крові. Закон Гостинності. Тобі про щось це говорить? Ти ж чистокровний, у тебе має іноді дзенькати в голові, коли туди заходять думки…
– Ну, якщо Волдеморт нічого тобі… – Рональд видихає з полегшенням.
– Сам ні. Сам він не міг. Але він міг попросити мого батька покарати мене. Парочка круціатусів, щоби вправити мені мізки. Однак батько не міг… Ти знаєш, Візлі, що треба справді хотіти катувати когось, щоб це прокляття працювало як слід? Я був упевнений, що батько зможе, бо він мав бути на мене дуже-дуже злий. Але він не зміг. І тоді тітка Белла приставила паличку до горла моєї матері… І… Так. Закон Материнської Крові. Ніколи не розповідай своїй старшій дочці, що тому, що вона старша, в неї є майже батьківська влада над іншими твоїми дітьми. Моя тітка знала. Ця навіжена просто приставила паличку до шиї своєї сестри і сказала Люціус, або я використаю свою владу, або це зробиш ти. І тоді батько зміг. Це були гарні круціо, він вкладався в них від душі, десь після п’ятнадцятого я міг думати лише про те, що Лонґботомам поталанило, бо їм болем випалило все в голові й вони не пам’ятають про те, як це сталося, який це пекельний біль. Після тридцятого я вже буквально молився про палату Януса Тікі. Це було б добре…
– Криваве пекло! – На обличчі Рона переляк навпіл з відразою: – І після цього ти… Ти продовжуєш робити вигляд, що твій батько і ти… Що у вас типу все добре… Що ви типу родина…
– Ти не можеш судити про мене і мого батька, бо твого батька ніколи не ставили перед вибором між сином й дружиною. – Мелфой робить втомлений жест, відпускаючи Візлі, пропонуючи йому розвернутись й піти.
– Бо мій батько ніколи не зв’язувався із тим, хто міг би таке зробити. – Рон затримується на мить вже тримаючись за завісу: – Може, якби твій батько не вибрав йти за Волдемортом, то і…
– Забирайся. – Драко розвертається спиною, перетинає намет і сідає за стіл, що стоїть напроти виходу.
– Я… Ні, я не хотів сказати так… – На обличчі Візлі сумний, майже вибачливий вираз.
– Візлі, просто йди геть.
– Так… – Рон відхиляє завісу.
– Візлі. – Мелфой не озирається, але знає, що Візлі чує його, бо не переступив ще поріг: – Ти ж розумієш, що якщо ти про це розповіси колись Поттеру, я з тебе здеру шкіру живцем?
– Так. Я знаю, що ти так і зробиш. – Каже Рональд: – На все добре, Мелфой. Передавай дружині привіт.
