![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
anna_amargoВ циклі точно мав бути текст, в якому Драко Мелфой, який - як має бути в каноні - не працює ніде, міг би - для аврорів та Міністерства - виступати у ролі консультанта з якихось чистокровних приколів.
Однак мене понесло. Ритуальні вбивства і кров. І само собою ті чуваки, про яких в Мор Марнат багато чого різного є. Фаворити Вільгельма Завойовника. Арманд Ардіор і Віл Певерел. Про першого я писала колись. Про другого написано в Вікіпедії, без магії, але все ж таки...
Ніж дому Розьє
І
– Дами. – Мелфой, зайшовши в приміщення й скинувши мантію на спинку якогось із крісел, йде до Поттера й Ґрейнджер, а також групи правоохоронців різних підрозділів та цивільних, яких він упізнає як чиновників Міністерства.
Всі ці люди стоять півколом біля однієї зі обідраних стін і дивляться на щось на стіні наразі сховане від Мелфоєвих очей Поттеровим червоним плечем.
– Тут не тільки дами. – Буркає один з купки ударників, виставлених охороняти периметр.
Драко знаходить поглядом незадоволеного і мить роздивляється чоловіка, який запросто міг би бути чемпіоном з боротьби за абсолютну маскулінність.
– О, так. І покоївки. – Говорить Мелфой правоохоронцю в лице, а потім, входячи в натовп, бубнить собі під носа: – Як тільки, здавалось би, звикнеш до тупості аврорів, обов’язково якийсь бовдур нагадає про те, що є ще і патрульні з Загону Магічного Правопорядку, яких навіть в Аврорат не взяли…
– Містер Мелфой. – Поттер ледь стримує посмішку: – Сер. Підійдіть, будь ласка, сюди. Ми хотіли б скористатися вашими послугами консультанта…
Люди розступаються, даючи Драко встати поруч з Гаррі та Герміоною і побачити ніж у стіні.
– Що це? – Питає Мелфой.
– Ее-е. – Промовляє Поттер. – Це ніж. Він наче в стіні.
Драко кидає оком убік. Його голос стає схожим на напівхрип-напівсвист, на скрегіт розлюченої вейли:
– Я бачу, що це ніж, пане Голово Відділу Магічного Правопорядку. Я питаю що це за діра у стіні і якому кретину прийшло в голову зняти з цієї стіни гобелен, обідрати шпалери і проробити у стінці діру таким чином, щоби всі ми зараз побачили ніж, який був замурований в ній?
Поттер робить знак і один з аврорів виступає вперед й витягується перед Поттером. Той киває на Драко й аврор повертається до Мелфоя лицем:
– О дванадцятій тридцять вісім нами був отриманий сигнал про те, що перехожі чули звуки бійки і крик, які доносились з цього будинку. Патруль у супроводі аврорів прибув за вісім хвилин. Ми з’ясували, що дім стоїть порожній, бо хазяїн будинку перебуває в відрядженні у Перу. Криків ми не почули, але однаково вирішили обстежити дім. У цій кімнаті ми виявили магічні сліди, які залишає по собі знаряддя ритуального вбивства. Мною було прийнято рішення розібрати стіну. При виконанні наказу постраждав один з найкращих руйнівників проклять закріплених за загоном. Він, розбираючи кладку, торкнувся предмета, ідентифікованого нами як ніж, замурований у стіні. Тоді ми викликали…
Драко підіймає перед собою вказівний палець, наче з наміром прикласти його аврору до вуст.
– Сподіваюсь, вашого підлеглого розірвало на пару сотень невеличких шматків? – Цікавиться тоном, яким зазвичай питає у офіціантів, чи на кухні їхнього ресторану не прийнято раптом кулінарне блюзнірство змішування м’яса із молоком, або готування супу з заморожених риб.
– Ні. Він… – Аврор грає щелепою, однак, як вишколений пес, не сміє гарчати при Поттері: – Ні, він був у рукавичках і залишився живий.
– Яка жалість… – Мелфой заплющує очі й видихає. Розплющує очі й дивиться на Гаррі. Говорить нарешті: – Беру свої слова назад. До цього я ніколи не звикну. Твої аврори та їх найкращі руйнівники проклять будуть мене дивувати завжди…
– Це щось?.. – Ґрейнджер хмуриться.
– Накажи всім цим людям… – Відмахується від неї Мелфой: – Накажи їм піти. Вийти з кімнати й залишити дім. Вони можуть почекати на дворі, а краще за ворітьми…
Герміона відкриває рота.
– Ні. Одну хвилинку. – Промовляє Драко: – Мені просто цікаво…
Він розвертається до пари десятків обличь. До Поттерових людей, які дивляться похмуро й вороже. До чиновників, яких привела у дім Ґрейнджер.
– Хто з вас закінчував школу в останні двадцять років? – Питає він й перераховує руки, а потім, з кривою усмішкою, говорить до Гаррі та Герміони: – Дивіться, майже усі. Майже усі молодші за нас, викопних.
Ґрейнджер закочує очі. Поттер ледь стримує сміх. Мелфой повертається до людей з другим запитанням:
– Хто з вас вміє користуватися маґлівським кишеньковим апаратом для вербального зв’язку? Так, телефоном? Добре. Чотирнадцять із двадцяти.
Відступає на крок і вказує рукою на діру у стіні:
– А хто з вас знає що це?
За спиною в Драко здавлено схлипує Герміона. Очевидно цей схлип реакція здивування. Всі очі в кімнаті дивляться на юнака з чарокамерою на шиї, який єдиний посмів підняти руку, підтримуючи її під лікоть кулаком, приставленим до грудей.
– Це наш чарограф. – Пояснює Гаррі: – Він робить знімки місць злочину, коли…
– Юліас Берк, сер, тобто, сір. – Промовляє юнак, роблячи крок до Мелфоя, червоніючи, але не відводячи погляду: – Я знаю, що це таке.
– Всі можуть йти і чекати за межами маєтку. – Командує Герміона.
Коли всі, окрім Берка виходять, Мелфой повертається до Ґрейнджер з лицем, яке не обіцяє пані Міністру Магії нічого доброго.
– Всі ці мм-м прекрасні чарівники вчилися в школі. – Шипить він: – Всі вони якось та здали свої НОЧІ. Всі вони пройшли Вищі Магічні Курси, або Академію. Всі вони знають, що таке телефон і майже всі вміють користуватися ним. Але лише один… Чистокровний. Ох, мабуть, випадково, так? Знає, що це таке…
Ґрейнджер стискає вуста, але не говорить ні слова, навіть тоді, коли Мелфой підвищує голос й запитує:
– Ти все ще вважаєш, що я не правий, коли раджу тобі й твоєму Міністерству передивитись навчальну програму й засунути в дупу шкільній раді десять додаткових годин Маґлознавства, залишивши лише ті шість на місяць, що завжди були? Ти все ще не хочеш додати уроків, на яких би кретинам типу того руйнівника проклять, якого тут рознесло, розказували про те, що не все, що фонить, це прокляття, і що не варто розбирати стіни в таких будинках, як будинок Розьє, і мацати те, що у тих стінах лежить?
Герміона відкриває рота, але Мелфой повторює жест, який вже використав на капітані загону аврорів. Та тепер він торкається губ Герміони, приклавши палець до її обуреного, ідеально круглого «О».
– О, ти знаєш, я дуже поважаю керівництво Гоґвортсу й професорку Конкордію Роулі. – Говорить він, повернувшись до спокійного тону: – Але з неї було б більше користі, якби вона замість того, щоб розповідати про телефони людям, яким не потрібен телефон, бо їм нікому зателефонувати у маґлівський світ, розказувала би маґлонародженим про небезпеку лапати те, на чому лежить відбиток магії, зробленої на крові. Вона Роулі. Вона має це розуміти. Чи я не правий?
Останнє запитання Мелфой промовляє, озирнувшись на юного Берка, який переминається з ноги на ногу посередині кімнати і, очевидно, зі всіх своїх сил намагається не дивитися на діру у стіні.
– Так, сір, ви праві. – Лопоче той, хапаючись за свій чарівний апарат, як за спасіння й намагаючись прикрити громіздкою фотомашиною впалі груди й живіт.
– Залиш це. – Каже Мелфой: – Скажи краще, наскільки ти кровно близький до роду Розьє?
– Мати мого діда… – Хлопець вмить блідшає.
– Мерліне! – Роздратовано кидає Драко. – Ти ж, мабуть, й народився вже після війни. Звідки цей дурнуватий переляк коли треба визнати, що у тебе в родині були Смертежери і члени Організації Р?!
Мелфой закочує рукави й кривиться, наче від зубного болю, коли бачить, як здригається молодий Юліас Берк. Хитає головою:
– Ні. Ти нічим мені не допоможеш. Ти своєї крові боїшся. Йди, приєднайся до інших.
– Ми можемо допомогти? – Запитує Ґрейнджер, проводжаючи хлопця поглядом до виходу.
– Ти ні. – Відповідає Мелфой: – Ти теж краще вийди.
– Ні. – Міністерка хитає головою: – Це моя відповідальність… Якщо хазяїна будинку немає в країні, я маю представляти його.
– Тоді відійди туди от у куток й помолись, щоби дім визнав мене.
– Що робити мені. – Питає Поттер, озираючись на Герміону, яка слухняно йде у куток.
– Ти стій де стоїш. Якщо дім прийме мене за свого, то і тебе також.
– А він прийме? – Герміона стоїть у кутку, заламуючи пальці лівої руки пальцями правої. Вона виглядає ще гірше, ніж тоді, коли Мелфой тільки прийшов і усе зрозумів, побачивши її сіре лице і піт на верхній губі: – А якщо ні?
– Ґрейнджер… – Драко набирає у легені повітря, збираючись сказати щось отруйне і зле про її переоцінені розумові здібності, але раптом дивиться на жінку в кутку Поттеровими очима й бачить найкращу подругу, дванадцятирічну дівчинку, яка боїться, але не відступить уже.
Видихає й, зробивши три великі кроки, підходить, захопивши дорогою свою мантію з крісла, накидує її Герміоні на плечі зі словами:
– Індессолюбілем нектере фаміліє.
– Що? – Питає Поттер.
– Нерозривний сімейний зв’язок? – Питає Ґрейнджер, яка вочевидь колись гралася з перероблянням старих заклинань у нові й мала для цього хоча б трохи знати магічну латину.
Герміона виглядає шокованою.
– Ти мене все ще бісиш, але ти мати племінників жінки, від якої у мене скоро буде дитина. – Драко втомлено знизує плечима: – Сподіваюся, цього досить для будинку. Мм-м. Капюшон.
Він чекає, доки Герміона накриє волосся капюшоном його зимового одягу й повертається до діри і до Поттера. Сідає навпочіпки біля купи сміття, яке було колись частиною стінки. Розчином, камінням, шовковими шпалерами брунатного кольору, золотими цвяшками, що ними кріпились шпалери.
– Нічого складного. – Говорить тихо, стаючи на коліна й дивлячись знизу вгору, на Поттерове зосереджене, також сіре лице: – Але доведеться все це робити вручну…
– У нас є такий досвід. – Гаррі намагається, щоб голос здавався бадьорим: – Ми вже робили з тобою руками на моїй кухні ремонт.
– Так. – Драко посміхається: – Єдина різниця в тому, що той твій дім не було побудовано на крові.
– Я син Нарциси Мелфой, уродженої Нарциси Блек, дочки Друелли Блек, уродженої Друелли Розьє. Я кров від крові того, хто був вбитий тобою. – Мелфой простягає руку й доторкується пучками пальців до леза, напівсхованого у стіні: – Я плоть від плоті того, хто похований в домі цім. Ти знаєш мене. Дозволь тобі допомогти…
Судома пронизує дім від підвалів до горища. Судома пронизує і Мелфоя з ніг до голови.
– Кров. – Гаррі шепоче, показуючи на свого носа, даючи знати блондину, що в нього пішла носом кров.
– Дякую. – Промовляє Мелфой, звертаючись не до Поттера, а до дому Розьє.
Кров Драко крапає на підлогу і змішується з камінням і пилом. Коли пил стає вогким, схожим на чорну глину, Мелфой загрібає його і повертає в діру. Потім кладе камінець. Потім знову жменю липкого розчину і знов камінець. Коли діра в стіні зникає, нарешті, а на підлозі залишаються лише цвяхи й пошматований шовк, він підіймається на ноги, хитаючись, і витирає зап’ястком губи і підборіддя, розмазуючи кров по руці і щоці.
– Драко. – Гаррі змучений й білий, й виглядає так, наче це не Драко, а він тільки що спливав кров’ю.
– Заспокойся. – Мелфой робить жест Герміоні: – Ти не могла б підійти і спробувати повернути стіні її звичний…
За хвилину втрьох вони дивляться не те місце, яке було дірою в стіні.
– Ну, ти спробувала. – Оскалюється нарешті Мелфой: – Якщо повісити назад гобелен, то, можливо, буде і не помітно…
З Герміониних грудей виривається роздратований стогін.
– Але однаково Міністерству доведеться заплатити Феліксу Розьє компенсацію за зламаний дім. – Злорадно муркоче Драко: – А вам обом вибачатися від імені Міністерства й аврорів перед поважним членом магічного суспільства, перед видатним науковцем, драконологом, який так багато зробив для вивчення Перуанського Змієзуба і віспи, яку ця тварюка розносить…
Стогін Герміони стає протяжним й перетворюється на виття якоїсь раненої тварини.
– Ти поясниш? – Говорить Поттер: – Що це було у стіні?
– Ти все ще тримаєш в робочому кабінеті якийсь алкоголь? – Запитанням відповідає Мелфой.
ІІ
Перший келих вогняного віскі всі вливають у себе мовчки. Герміона використовує агуаменті, щоб намочити рушник, а потім кілька хвилин вони з Гаррі спостерігають за тим, як Драко витирає лице.
– Що? – Він зупиняється і дивиться на два зосереджених цікавих обличчя. Сміється: – Ви виглядаєте як двійко дітей, які чекають на дозвіл розпаковувати різдвяні подарунки.
– Навіщо ніж у стіні? – Запитує Поттер.
– Про це не пишуть в книжках, так, розумничка Ґрейнджер? – Мелфой дивиться на плями крові на білому рушнику: – Для початку я маю пояснити, що взагалі відбулось. Бо я знаю цю схему. Є будинки, які стоять порожні з якихось причин…
– Будинки колишніх Пожирачів?
– Не обов’язково, але частіше за все. – Драко складає рушник і ховає в кишеню: – Іноді просто будинки, володарі яких поїхали надовго далеко. Але часто, так, саме Пожирачів. Вони не будуть жалітись у разі, якщо в будинку було щось незаконне і воно раптом зникло. Бо є люди, які хочуть зайти в ці будинки і взяти там щось. Ми всі розуміємо хто.
Мелфой показує пальцем на підлогу, на поверхи глибоко вниз.
– Відділ Таємниць. – Вимовляє Герміона те, що подумали всі.
– Так. – Киває Мелфой: – Вони не хочуть світити свої інтереси. Тому вони просто викликають аврорів в потрібний їм дім під приводом криків чи вибухів. І заходять із ними. Або дають аврорам завдання взяти щось й принести. Проте сьогодні вони відшукали не те, що потрібно. Можу припустити, що вони хотіли отримати ритуальний ніж, який належав колись мадам Вінді Розьє. А знайшли те, що знайшли.
– Так все ж. – Не вгамовується Поттер: – Навіщо ніж у стіні?
– Це не обов’язково мав бути ніж, Гаррі. – Хитає головою Мелфой: - Наприклад, будинок, у якому ми з тобою тепер живимо, має засипаний колодязь.
– У твоєму будинку є колодязь? – Поттер згадує про кілька джерел, які наповнюють озерце біля Мелфоєвського дому крижаною водою.
– Під нашим будинком було джерело. – Ощиряється Мелфой: – Коли Арманд Мелфой від короля отримав землю у вічне своє володіння, воно там вже було. І Арманд в ньому втопив когось зі своїх дітей. А потім засипав. А потім на цьому місці побудував собі дім.
– А дім Розьє? – Герміона тягнеться по пляшку і наливає собі ще на пару ковтків: – Вони замурували ніж у стіні, то це означає…
– Що десь там має бути замуровано й тіло. – Киває Мелфой: – І щастя твоїх, Поттер, аврорів, що вони доколупались в стіні лиш до місця, де був схований ніж.
– Навіщо вони це робили? – Гаррі простягає руку до Герміони і очікує, щоб вона повернула йому вогневіскі: – Я маю на увазі навіщо комусь вбивати власну дитину і замуровувати її у стіні…
– Бо тоді, коли ці люди будували ці будинки, вони були тут чужі. – Драко подає Поттеру свою склянку й чекає, доки той полум’я у неї також плесне: – Мелфої. Певерели. Лестранжі. Розьє. Тобі не здається, що в цих прізвищах є щось французьке? Так само і Блеки. Які змінили прізвище, але залишили на щиті французький девіз. Ми сюди припливли. Ми завоювали цю землю. Але, щоб на ній закріпитися, нам на цій землі не вистачало наших могил. Нашої крові, поєднаної з землею, яку ми загребли. Розумієш?
– В будинку на Ґрімо теж є ее-е щось таке? – Гаррі висолоплює язик, зробивши останній ковток: – Буе-е-ее-є-є…
– Є. – Відповідає Мелфой й переводить погляд на Ґрейнджер. – Як думаєш, ти правильно усе розумієш?
– Магія у тому вигляді, як ми знаємо її тепер… – Невпевнено промовляє Герміона: – Це продукт злиття того чарівництва, яке завжди тут було, й принесеного з-за проливу у часи Вільгельма Завойовника?
– Так. Десять балів Грифіндору. – Драко підносить свій келих до келиху Герм і вдаряє склом обі скло: – Книга Страшного Суду, написана при Вільгельмі. Перепис усіх володінь. Вільям Певерел і Арманд Мелфой. Першому дістались землі в Ноттінгемширі та Дербіширі. Другий взяв Гемпшир, Дорсет і Вітлшир. Перед тобою сидять нащадки обох фаворитів Вільгельма, які принесли сюди свою магію й вбили власних дітей, щоб вкоренитися у цій землі. Це зробили нормандці. Це зробили італійці, німці, євреї і греки. Як ти думаєш, що буде з магією, яку ти знаєш і вмієш, якщо в Британії не залишиться прямих нащадків Певерелів, Мелфоїв, Олівандерів, Шафіків, Ноттів чи тих же Розьє?
– Вона працює, доки… – Герміона морщить лоба.
– Вона працює доти, доки є хтось живий з кров’ю тих, хто її на цю землю приніс. І поки в тобі є хоча б краплина крові від когось із них.
– І що би було, якби вони таки дістали той ніж? – Раптом згадує про сьогоднішню надзвичайну подію Поттер.
– Їх би розірвало усіх. – Мелфой підіймається з крісла, даючи зрозуміти, що хоче повернутись додому, й струшує пил будинку Розьє, що в’ївся в штани на колінах: – Тільки володар може витягти знаряддя чи ритуальні кістки зі стін свого дому і залишитись живий. Хоча і з клеймом зрадника роду і зі зруйнованим будинком, який, скільки не намагайся, не перебудуєш на щось, що не буде схоже на знайомий тобі, побудований з уламків, Барліг.
Однак мене понесло. Ритуальні вбивства і кров. І само собою ті чуваки, про яких в Мор Марнат багато чого різного є. Фаворити Вільгельма Завойовника. Арманд Ардіор і Віл Певерел. Про першого я писала колись. Про другого написано в Вікіпедії, без магії, але все ж таки...
І
– Дами. – Мелфой, зайшовши в приміщення й скинувши мантію на спинку якогось із крісел, йде до Поттера й Ґрейнджер, а також групи правоохоронців різних підрозділів та цивільних, яких він упізнає як чиновників Міністерства.
Всі ці люди стоять півколом біля однієї зі обідраних стін і дивляться на щось на стіні наразі сховане від Мелфоєвих очей Поттеровим червоним плечем.
– Тут не тільки дами. – Буркає один з купки ударників, виставлених охороняти периметр.
Драко знаходить поглядом незадоволеного і мить роздивляється чоловіка, який запросто міг би бути чемпіоном з боротьби за абсолютну маскулінність.
– О, так. І покоївки. – Говорить Мелфой правоохоронцю в лице, а потім, входячи в натовп, бубнить собі під носа: – Як тільки, здавалось би, звикнеш до тупості аврорів, обов’язково якийсь бовдур нагадає про те, що є ще і патрульні з Загону Магічного Правопорядку, яких навіть в Аврорат не взяли…
– Містер Мелфой. – Поттер ледь стримує посмішку: – Сер. Підійдіть, будь ласка, сюди. Ми хотіли б скористатися вашими послугами консультанта…
Люди розступаються, даючи Драко встати поруч з Гаррі та Герміоною і побачити ніж у стіні.
– Що це? – Питає Мелфой.
– Ее-е. – Промовляє Поттер. – Це ніж. Він наче в стіні.
Драко кидає оком убік. Його голос стає схожим на напівхрип-напівсвист, на скрегіт розлюченої вейли:
– Я бачу, що це ніж, пане Голово Відділу Магічного Правопорядку. Я питаю що це за діра у стіні і якому кретину прийшло в голову зняти з цієї стіни гобелен, обідрати шпалери і проробити у стінці діру таким чином, щоби всі ми зараз побачили ніж, який був замурований в ній?
Поттер робить знак і один з аврорів виступає вперед й витягується перед Поттером. Той киває на Драко й аврор повертається до Мелфоя лицем:
– О дванадцятій тридцять вісім нами був отриманий сигнал про те, що перехожі чули звуки бійки і крик, які доносились з цього будинку. Патруль у супроводі аврорів прибув за вісім хвилин. Ми з’ясували, що дім стоїть порожній, бо хазяїн будинку перебуває в відрядженні у Перу. Криків ми не почули, але однаково вирішили обстежити дім. У цій кімнаті ми виявили магічні сліди, які залишає по собі знаряддя ритуального вбивства. Мною було прийнято рішення розібрати стіну. При виконанні наказу постраждав один з найкращих руйнівників проклять закріплених за загоном. Він, розбираючи кладку, торкнувся предмета, ідентифікованого нами як ніж, замурований у стіні. Тоді ми викликали…
Драко підіймає перед собою вказівний палець, наче з наміром прикласти його аврору до вуст.
– Сподіваюсь, вашого підлеглого розірвало на пару сотень невеличких шматків? – Цікавиться тоном, яким зазвичай питає у офіціантів, чи на кухні їхнього ресторану не прийнято раптом кулінарне блюзнірство змішування м’яса із молоком, або готування супу з заморожених риб.
– Ні. Він… – Аврор грає щелепою, однак, як вишколений пес, не сміє гарчати при Поттері: – Ні, він був у рукавичках і залишився живий.
– Яка жалість… – Мелфой заплющує очі й видихає. Розплющує очі й дивиться на Гаррі. Говорить нарешті: – Беру свої слова назад. До цього я ніколи не звикну. Твої аврори та їх найкращі руйнівники проклять будуть мене дивувати завжди…
– Це щось?.. – Ґрейнджер хмуриться.
– Накажи всім цим людям… – Відмахується від неї Мелфой: – Накажи їм піти. Вийти з кімнати й залишити дім. Вони можуть почекати на дворі, а краще за ворітьми…
Герміона відкриває рота.
– Ні. Одну хвилинку. – Промовляє Драко: – Мені просто цікаво…
Він розвертається до пари десятків обличь. До Поттерових людей, які дивляться похмуро й вороже. До чиновників, яких привела у дім Ґрейнджер.
– Хто з вас закінчував школу в останні двадцять років? – Питає він й перераховує руки, а потім, з кривою усмішкою, говорить до Гаррі та Герміони: – Дивіться, майже усі. Майже усі молодші за нас, викопних.
Ґрейнджер закочує очі. Поттер ледь стримує сміх. Мелфой повертається до людей з другим запитанням:
– Хто з вас вміє користуватися маґлівським кишеньковим апаратом для вербального зв’язку? Так, телефоном? Добре. Чотирнадцять із двадцяти.
Відступає на крок і вказує рукою на діру у стіні:
– А хто з вас знає що це?
За спиною в Драко здавлено схлипує Герміона. Очевидно цей схлип реакція здивування. Всі очі в кімнаті дивляться на юнака з чарокамерою на шиї, який єдиний посмів підняти руку, підтримуючи її під лікоть кулаком, приставленим до грудей.
– Це наш чарограф. – Пояснює Гаррі: – Він робить знімки місць злочину, коли…
– Юліас Берк, сер, тобто, сір. – Промовляє юнак, роблячи крок до Мелфоя, червоніючи, але не відводячи погляду: – Я знаю, що це таке.
– Всі можуть йти і чекати за межами маєтку. – Командує Герміона.
Коли всі, окрім Берка виходять, Мелфой повертається до Ґрейнджер з лицем, яке не обіцяє пані Міністру Магії нічого доброго.
– Всі ці мм-м прекрасні чарівники вчилися в школі. – Шипить він: – Всі вони якось та здали свої НОЧІ. Всі вони пройшли Вищі Магічні Курси, або Академію. Всі вони знають, що таке телефон і майже всі вміють користуватися ним. Але лише один… Чистокровний. Ох, мабуть, випадково, так? Знає, що це таке…
Ґрейнджер стискає вуста, але не говорить ні слова, навіть тоді, коли Мелфой підвищує голос й запитує:
– Ти все ще вважаєш, що я не правий, коли раджу тобі й твоєму Міністерству передивитись навчальну програму й засунути в дупу шкільній раді десять додаткових годин Маґлознавства, залишивши лише ті шість на місяць, що завжди були? Ти все ще не хочеш додати уроків, на яких би кретинам типу того руйнівника проклять, якого тут рознесло, розказували про те, що не все, що фонить, це прокляття, і що не варто розбирати стіни в таких будинках, як будинок Розьє, і мацати те, що у тих стінах лежить?
Герміона відкриває рота, але Мелфой повторює жест, який вже використав на капітані загону аврорів. Та тепер він торкається губ Герміони, приклавши палець до її обуреного, ідеально круглого «О».
– О, ти знаєш, я дуже поважаю керівництво Гоґвортсу й професорку Конкордію Роулі. – Говорить він, повернувшись до спокійного тону: – Але з неї було б більше користі, якби вона замість того, щоб розповідати про телефони людям, яким не потрібен телефон, бо їм нікому зателефонувати у маґлівський світ, розказувала би маґлонародженим про небезпеку лапати те, на чому лежить відбиток магії, зробленої на крові. Вона Роулі. Вона має це розуміти. Чи я не правий?
Останнє запитання Мелфой промовляє, озирнувшись на юного Берка, який переминається з ноги на ногу посередині кімнати і, очевидно, зі всіх своїх сил намагається не дивитися на діру у стіні.
– Так, сір, ви праві. – Лопоче той, хапаючись за свій чарівний апарат, як за спасіння й намагаючись прикрити громіздкою фотомашиною впалі груди й живіт.
– Залиш це. – Каже Мелфой: – Скажи краще, наскільки ти кровно близький до роду Розьє?
– Мати мого діда… – Хлопець вмить блідшає.
– Мерліне! – Роздратовано кидає Драко. – Ти ж, мабуть, й народився вже після війни. Звідки цей дурнуватий переляк коли треба визнати, що у тебе в родині були Смертежери і члени Організації Р?!
Мелфой закочує рукави й кривиться, наче від зубного болю, коли бачить, як здригається молодий Юліас Берк. Хитає головою:
– Ні. Ти нічим мені не допоможеш. Ти своєї крові боїшся. Йди, приєднайся до інших.
– Ми можемо допомогти? – Запитує Ґрейнджер, проводжаючи хлопця поглядом до виходу.
– Ти ні. – Відповідає Мелфой: – Ти теж краще вийди.
– Ні. – Міністерка хитає головою: – Це моя відповідальність… Якщо хазяїна будинку немає в країні, я маю представляти його.
– Тоді відійди туди от у куток й помолись, щоби дім визнав мене.
– Що робити мені. – Питає Поттер, озираючись на Герміону, яка слухняно йде у куток.
– Ти стій де стоїш. Якщо дім прийме мене за свого, то і тебе також.
– А він прийме? – Герміона стоїть у кутку, заламуючи пальці лівої руки пальцями правої. Вона виглядає ще гірше, ніж тоді, коли Мелфой тільки прийшов і усе зрозумів, побачивши її сіре лице і піт на верхній губі: – А якщо ні?
– Ґрейнджер… – Драко набирає у легені повітря, збираючись сказати щось отруйне і зле про її переоцінені розумові здібності, але раптом дивиться на жінку в кутку Поттеровими очима й бачить найкращу подругу, дванадцятирічну дівчинку, яка боїться, але не відступить уже.
Видихає й, зробивши три великі кроки, підходить, захопивши дорогою свою мантію з крісла, накидує її Герміоні на плечі зі словами:
– Індессолюбілем нектере фаміліє.
– Що? – Питає Поттер.
– Нерозривний сімейний зв’язок? – Питає Ґрейнджер, яка вочевидь колись гралася з перероблянням старих заклинань у нові й мала для цього хоча б трохи знати магічну латину.
Герміона виглядає шокованою.
– Ти мене все ще бісиш, але ти мати племінників жінки, від якої у мене скоро буде дитина. – Драко втомлено знизує плечима: – Сподіваюся, цього досить для будинку. Мм-м. Капюшон.
Він чекає, доки Герміона накриє волосся капюшоном його зимового одягу й повертається до діри і до Поттера. Сідає навпочіпки біля купи сміття, яке було колись частиною стінки. Розчином, камінням, шовковими шпалерами брунатного кольору, золотими цвяшками, що ними кріпились шпалери.
– Нічого складного. – Говорить тихо, стаючи на коліна й дивлячись знизу вгору, на Поттерове зосереджене, також сіре лице: – Але доведеться все це робити вручну…
– У нас є такий досвід. – Гаррі намагається, щоб голос здавався бадьорим: – Ми вже робили з тобою руками на моїй кухні ремонт.
– Так. – Драко посміхається: – Єдина різниця в тому, що той твій дім не було побудовано на крові.
– Я син Нарциси Мелфой, уродженої Нарциси Блек, дочки Друелли Блек, уродженої Друелли Розьє. Я кров від крові того, хто був вбитий тобою. – Мелфой простягає руку й доторкується пучками пальців до леза, напівсхованого у стіні: – Я плоть від плоті того, хто похований в домі цім. Ти знаєш мене. Дозволь тобі допомогти…
Судома пронизує дім від підвалів до горища. Судома пронизує і Мелфоя з ніг до голови.
– Кров. – Гаррі шепоче, показуючи на свого носа, даючи знати блондину, що в нього пішла носом кров.
– Дякую. – Промовляє Мелфой, звертаючись не до Поттера, а до дому Розьє.
Кров Драко крапає на підлогу і змішується з камінням і пилом. Коли пил стає вогким, схожим на чорну глину, Мелфой загрібає його і повертає в діру. Потім кладе камінець. Потім знову жменю липкого розчину і знов камінець. Коли діра в стіні зникає, нарешті, а на підлозі залишаються лише цвяхи й пошматований шовк, він підіймається на ноги, хитаючись, і витирає зап’ястком губи і підборіддя, розмазуючи кров по руці і щоці.
– Драко. – Гаррі змучений й білий, й виглядає так, наче це не Драко, а він тільки що спливав кров’ю.
– Заспокойся. – Мелфой робить жест Герміоні: – Ти не могла б підійти і спробувати повернути стіні її звичний…
За хвилину втрьох вони дивляться не те місце, яке було дірою в стіні.
– Ну, ти спробувала. – Оскалюється нарешті Мелфой: – Якщо повісити назад гобелен, то, можливо, буде і не помітно…
З Герміониних грудей виривається роздратований стогін.
– Але однаково Міністерству доведеться заплатити Феліксу Розьє компенсацію за зламаний дім. – Злорадно муркоче Драко: – А вам обом вибачатися від імені Міністерства й аврорів перед поважним членом магічного суспільства, перед видатним науковцем, драконологом, який так багато зробив для вивчення Перуанського Змієзуба і віспи, яку ця тварюка розносить…
Стогін Герміони стає протяжним й перетворюється на виття якоїсь раненої тварини.
– Ти поясниш? – Говорить Поттер: – Що це було у стіні?
– Ти все ще тримаєш в робочому кабінеті якийсь алкоголь? – Запитанням відповідає Мелфой.
Перший келих вогняного віскі всі вливають у себе мовчки. Герміона використовує агуаменті, щоб намочити рушник, а потім кілька хвилин вони з Гаррі спостерігають за тим, як Драко витирає лице.
– Що? – Він зупиняється і дивиться на два зосереджених цікавих обличчя. Сміється: – Ви виглядаєте як двійко дітей, які чекають на дозвіл розпаковувати різдвяні подарунки.
– Навіщо ніж у стіні? – Запитує Поттер.
– Про це не пишуть в книжках, так, розумничка Ґрейнджер? – Мелфой дивиться на плями крові на білому рушнику: – Для початку я маю пояснити, що взагалі відбулось. Бо я знаю цю схему. Є будинки, які стоять порожні з якихось причин…
– Будинки колишніх Пожирачів?
– Не обов’язково, але частіше за все. – Драко складає рушник і ховає в кишеню: – Іноді просто будинки, володарі яких поїхали надовго далеко. Але часто, так, саме Пожирачів. Вони не будуть жалітись у разі, якщо в будинку було щось незаконне і воно раптом зникло. Бо є люди, які хочуть зайти в ці будинки і взяти там щось. Ми всі розуміємо хто.
Мелфой показує пальцем на підлогу, на поверхи глибоко вниз.
– Відділ Таємниць. – Вимовляє Герміона те, що подумали всі.
– Так. – Киває Мелфой: – Вони не хочуть світити свої інтереси. Тому вони просто викликають аврорів в потрібний їм дім під приводом криків чи вибухів. І заходять із ними. Або дають аврорам завдання взяти щось й принести. Проте сьогодні вони відшукали не те, що потрібно. Можу припустити, що вони хотіли отримати ритуальний ніж, який належав колись мадам Вінді Розьє. А знайшли те, що знайшли.
– Так все ж. – Не вгамовується Поттер: – Навіщо ніж у стіні?
– Це не обов’язково мав бути ніж, Гаррі. – Хитає головою Мелфой: - Наприклад, будинок, у якому ми з тобою тепер живимо, має засипаний колодязь.
– У твоєму будинку є колодязь? – Поттер згадує про кілька джерел, які наповнюють озерце біля Мелфоєвського дому крижаною водою.
– Під нашим будинком було джерело. – Ощиряється Мелфой: – Коли Арманд Мелфой від короля отримав землю у вічне своє володіння, воно там вже було. І Арманд в ньому втопив когось зі своїх дітей. А потім засипав. А потім на цьому місці побудував собі дім.
– А дім Розьє? – Герміона тягнеться по пляшку і наливає собі ще на пару ковтків: – Вони замурували ніж у стіні, то це означає…
– Що десь там має бути замуровано й тіло. – Киває Мелфой: – І щастя твоїх, Поттер, аврорів, що вони доколупались в стіні лиш до місця, де був схований ніж.
– Навіщо вони це робили? – Гаррі простягає руку до Герміони і очікує, щоб вона повернула йому вогневіскі: – Я маю на увазі навіщо комусь вбивати власну дитину і замуровувати її у стіні…
– Бо тоді, коли ці люди будували ці будинки, вони були тут чужі. – Драко подає Поттеру свою склянку й чекає, доки той полум’я у неї також плесне: – Мелфої. Певерели. Лестранжі. Розьє. Тобі не здається, що в цих прізвищах є щось французьке? Так само і Блеки. Які змінили прізвище, але залишили на щиті французький девіз. Ми сюди припливли. Ми завоювали цю землю. Але, щоб на ній закріпитися, нам на цій землі не вистачало наших могил. Нашої крові, поєднаної з землею, яку ми загребли. Розумієш?
– В будинку на Ґрімо теж є ее-е щось таке? – Гаррі висолоплює язик, зробивши останній ковток: – Буе-е-ее-є-є…
– Є. – Відповідає Мелфой й переводить погляд на Ґрейнджер. – Як думаєш, ти правильно усе розумієш?
– Магія у тому вигляді, як ми знаємо її тепер… – Невпевнено промовляє Герміона: – Це продукт злиття того чарівництва, яке завжди тут було, й принесеного з-за проливу у часи Вільгельма Завойовника?
– Так. Десять балів Грифіндору. – Драко підносить свій келих до келиху Герм і вдаряє склом обі скло: – Книга Страшного Суду, написана при Вільгельмі. Перепис усіх володінь. Вільям Певерел і Арманд Мелфой. Першому дістались землі в Ноттінгемширі та Дербіширі. Другий взяв Гемпшир, Дорсет і Вітлшир. Перед тобою сидять нащадки обох фаворитів Вільгельма, які принесли сюди свою магію й вбили власних дітей, щоб вкоренитися у цій землі. Це зробили нормандці. Це зробили італійці, німці, євреї і греки. Як ти думаєш, що буде з магією, яку ти знаєш і вмієш, якщо в Британії не залишиться прямих нащадків Певерелів, Мелфоїв, Олівандерів, Шафіків, Ноттів чи тих же Розьє?
– Вона працює, доки… – Герміона морщить лоба.
– Вона працює доти, доки є хтось живий з кров’ю тих, хто її на цю землю приніс. І поки в тобі є хоча б краплина крові від когось із них.
– І що би було, якби вони таки дістали той ніж? – Раптом згадує про сьогоднішню надзвичайну подію Поттер.
– Їх би розірвало усіх. – Мелфой підіймається з крісла, даючи зрозуміти, що хоче повернутись додому, й струшує пил будинку Розьє, що в’ївся в штани на колінах: – Тільки володар може витягти знаряддя чи ритуальні кістки зі стін свого дому і залишитись живий. Хоча і з клеймом зрадника роду і зі зруйнованим будинком, який, скільки не намагайся, не перебудуєш на щось, що не буде схоже на знайомий тобі, побудований з уламків, Барліг.
