![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
anna_amargoГоворили з подругою про те, чим ми є і про те, як це відчувається і я сказала, що іноді, коли мене накриває занадто щільно всім оцим чужим болем, я зриваюся на думку про те, що я радо би з кимось місцем своїм поділилася, обмінялась на якийсь час, або взагалі спихнула би весь цей біль і всю Мережу на когось.
Зазвичай у цей час слабини я дивлюся на своїх людей і бачу, що половина з них довбойоби. Я бачу в них тих, кого мені – як дійсно доволі черствій і цинічній людині – взагалі неможливо жаліти, бо жалості вони – поведінкою своєю і дурнуватими рішеннями – точно не заслуговують.
А потім я згадую, що жалості від мене ніхто і не чекає.
А потім я ще раз дивлюся на всіх цих людей зі свого місця, вже справжніми очима Корве.
І тоді розумію, як виглядає та любов, на яку я погодилась, коли в одинадцять років вибрала – з двох, що їх пропонують всім Корве – опцію «Всіх Любити».
Кожна людина – як скляна пляшка. Прозора й тендітна.
І ні, тендітна не в тому сенсі, що тіло легко убити, не тому, що зруйнувати будь-яку живу плоть може навіть подряпина, невеличкий поріз, через який якась зараза потрапить у кров.
Кожна людина тендітна, бо складена з мільярдів виборів. Іноді дуже дрібних. Іноді таких, які людина навіть не сприймає за вибори.
Й всі ці вибори мені очевидні.
Тобто – через любов я бачу усі і можу чітко сказати, коли людина зробила той – часто такий незначний – вибір, після якого все пішло шкереберть і прекрасна Божа дитина перетворилася на довбойоба.
У цю мить неможливо не усвідомлювати, що такий самий вибір може зробити будь-хто.
Бо це зазвичай не вибір зрадити, вибір вдарити, вибір вбити – подібні вибори відображаються як ті, які зроблені потім, іноді через роки після того, першого, який вивів на хибні шляхи, на зогнилі гілки.
Цей – перший часто якийсь зовсім дурнуватий. Не вдягти тепле пальто. Не помити посуд. Не сказати мамі про тітчин дзвінок. Дати хлопцю не свій телефон. Не зважати на сміх. Перейти на інший бік вулиці. Взяти спідницю сестри. Відмовитися від обіду. Поїхати на метро.
Випадковість.
Купа людей виходить на погані гілки через якусь випадковість.
Купа людей не знають, що саме тому я їх досі люблю й не намагаюсь від цього болю втекти.
Зазвичай у цей час слабини я дивлюся на своїх людей і бачу, що половина з них довбойоби. Я бачу в них тих, кого мені – як дійсно доволі черствій і цинічній людині – взагалі неможливо жаліти, бо жалості вони – поведінкою своєю і дурнуватими рішеннями – точно не заслуговують.
А потім я згадую, що жалості від мене ніхто і не чекає.
А потім я ще раз дивлюся на всіх цих людей зі свого місця, вже справжніми очима Корве.
І тоді розумію, як виглядає та любов, на яку я погодилась, коли в одинадцять років вибрала – з двох, що їх пропонують всім Корве – опцію «Всіх Любити».
Кожна людина – як скляна пляшка. Прозора й тендітна.
І ні, тендітна не в тому сенсі, що тіло легко убити, не тому, що зруйнувати будь-яку живу плоть може навіть подряпина, невеличкий поріз, через який якась зараза потрапить у кров.
Кожна людина тендітна, бо складена з мільярдів виборів. Іноді дуже дрібних. Іноді таких, які людина навіть не сприймає за вибори.
Й всі ці вибори мені очевидні.
Тобто – через любов я бачу усі і можу чітко сказати, коли людина зробила той – часто такий незначний – вибір, після якого все пішло шкереберть і прекрасна Божа дитина перетворилася на довбойоба.
У цю мить неможливо не усвідомлювати, що такий самий вибір може зробити будь-хто.
Бо це зазвичай не вибір зрадити, вибір вдарити, вибір вбити – подібні вибори відображаються як ті, які зроблені потім, іноді через роки після того, першого, який вивів на хибні шляхи, на зогнилі гілки.
Цей – перший часто якийсь зовсім дурнуватий. Не вдягти тепле пальто. Не помити посуд. Не сказати мамі про тітчин дзвінок. Дати хлопцю не свій телефон. Не зважати на сміх. Перейти на інший бік вулиці. Взяти спідницю сестри. Відмовитися від обіду. Поїхати на метро.
Випадковість.
Купа людей виходить на погані гілки через якусь випадковість.
Купа людей не знають, що саме тому я їх досі люблю й не намагаюсь від цього болю втекти.
