![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
anna_amargo
Змій тиждень тому сказав, що в жодному фанфіку з тих, які ми прочитали, і в яких так чи інакше згадувалася Пенс Паркінсон - не було ось цього.Можливо, ми замало читало і зараз виявиться, що купі народу в голову це прийшло, але - хай буде і від нас іще теж.…
І
До Нового року залишається трохи менше години. Ельфи з тацями продовжують сновигати між гостями, але тепер на них мало хто звертає уваги, бо всі вже ситі, деякі п’яні й натовп перестав бути натовпом, розбившись на групи, на купки за інтересами.
Хтось обговорює зелену сукню міністра, хтось сперечається про нові правки до законопроекту про захист приватності користувачів камінної мережі, хтось поруч говорить занадто голосно:
– Подивіться, у Чо Чанґ таке обличчя, наче вона досі жалкує про те, що не дала Гаррі Поттеру. В сенсі жодного шансу тоді.
– Вона вже не Чанґ. – Промовляє хтось інший.
– Яка різниця, якщо вона жалкує? – Групка, яка пліткує про Чо, озирається, щоб подивитись на дружину Поттера і на Драко Мелфоя.
Джин сміється, дивлячись через залу на те, як червоний Гаррі потискає своїй шкільній пасії лікоть. Говорить щось Драко про те, що світ має бути вдячним Мелфою за те, що він не цікавиться світом.
Кутики Дракових губ сіпаються угору, але за мить він знову повертає на лице звичний вираз людини, якій здається, що десь поруч неї смердить.
Дочекавшись коли Гаррі підійде, він мовчки простягає йому своє недопите вино і поки той жадібно п’є, робить пас, кидаючи на Поттера чари прохолоди і чистого повітря.
– А ось… – Гаррі не глядячи опускає келих на тацю ельфа, що виникає поруч в цю мить: – А ось і твої.
Драко і Джинні розвертаються, щоб побачити як в залу заходять дюжиною слизеринці, які дотримуються звички на будь-які заходи з’являтися компанією і останніми, вже тоді, коли всі інші запрошені відьми й чарівники нетверезі й розслаблені.
– Підійдемо? – Запитує Джин.
– Ні. – Відповідає Мелфой, вказуючи очима на кількох чарофотографів й журналістів, які розсікають натовп, взявши курс на Слизерин. Він кидає погляд на Гаррі: – Діставай галеон.
– Що? – Джинні з подивом спостерігає за тим, як її чоловіки шарять по кишенях і показують один одному золото: – Що це означає?
– Ми колись побилися об заклад. – Гаррі знову трішечки червоніє: – З тих пір кожен раз, коли до Паркінсон наближається хтось із газет, ми чекаємо, чи вони її спитають про те… Якщо питають, я віддаю Драко монету, якщо ні, то віддає він. Досі лише він багатіє.
– Спитають про що?! – Джиневра робить крок уперед, майже штовхаючи Поттера животом у живіт.
– Ну, про те. – Гаррі відступає на крок: – Про те, чи жалкує вона через стільки років про те, що тоді, в Гоґвортсі пропонувала видати мене Волдеморту…
– Ти серйозно?! – Жінка переводить погляд з Поттера на Мелфоя і знову на Поттера: – Ви не жартуєте? Вони досі питають про це?
– За ці двадцять років я став багатший на триста сорок шість галеонів. – Знизує плечима Мелфой.
– Більше двадцяти років, а вони ніяк не заспокоються? – Джин відсуває жестом Мелфоя убік, обходить Поттера і прямує до слизеринців, яких з усіх боків обступили журналісти. Останнє, що від неї чують чоловіки: – Це вже занадто. Це вже вульгарність навіть для Ріти Скітер.
Залом хвилею прокочується шепіт, коли Джиневра Поттер, розсунувши животом стінку із журналістів, стає поруч із Пенсі Паркінсон, розвертається до камер і блокнотів із пір’ям, і робить суворе лице.
З місця, де залишились Гаррі і Драко, не чути ні слова з тих слів, які жінка кидає в пресу. Та й не видно майже нічого, окрім спалахів чарівних фотоапаратів.
Але, коли Джин закінчує говорити і прямує знов до своїх, стає очевидно, що сказала вона щось сенсаційне, бо газетярі прожогом кидаються на вихід, щоб до своїх редакцій якомога швидше добігти й випередити конкурентів з тим, що почули від Джин.
В той же час на всі боки від компанії слизеринців розходиться легкий гул. Який відчувається як схвальний і дружелюбний.
Секретарка пані міністра шепоче на вухо щось Ґрейнджер, яка, здавалось, пропустила усе за розмовою зі своїм попередником, і та, посміхнувшись Шеклболту, йде до слизеринців й тисне руки Нотту, Паркінсон, Забіні та іншим своїм виборцям потенційним.
Джинні штовхає Гаррі у бік:
– Ти йди також.
Але коли він робить крок, вона його затримує, ухопивши за лікоть:
– Ні. Поки стій.
Джин простягає руку. Поттер, не розуміючи натяку, дивиться на її долоню розкриту.
– Віддай їй галеон. – Промовляє Мелфой: – Галеон, який ти мав віддати мені.
Гаррі кладе золоту монету на долоню дружини і нарешті відходить. Джиневра повертається до Мелфоя:
– І ти теж.
Отримавши другий галеон, Джин додає:
– Тепер можете вважати що ваш спір я закрила. І якщо хтось із журналістів колись ще нагадає про той випадок Паркінсон, тобі доведеться купити і інші газети. Будеш першим медіамагнатом Магічної Британії.
– Дякую. – Говорить ледь чутно Мелфой, проводжаючи поглядом Поттера, який наближається до Герміони, що трусить руку дружини Грегорі Гойла: – Дякую за те, що захистила Пенс від голодних гієн. Хоча і не розумію, нащо ти це зробила.
– Бо Слизерин такий Слизерин…
Драко підіймає брову:
– Все ще не розумію.
– Знаєш, що я добре засвоїла про слизеринців за час, поки живу із тобою? – Джинні бере Драко під руку і притискає його лікоть до себе: – Ви з біса прагматичні. Ви на відміну від нас, грифіндорців, завжди думаєте на крок уперед. Тож, скажи мені, слизеринець Мелфой, що сталося б, якби тоді у Гоґвортсі більшість на чолі зі мною не стала би перед Поттером? Що, якби ми послухали Паркінсон і віддали б його Волдеморту тоді, коли він попросив?
– Гаррі б загинув. – Відповідає ще тихше Мелфой.
– Гаррі і так загинув, якщо ти пам’ятаєш. А потім повернувся, воскрес. Тож давай, краще думай.
– Не хочу я про це думати.
– А я про це думала. – Пальці Джиневри стискаються на Драковому передпліччі: – Багато разів. І я знаю, що був шанс, що битви би не було. Розумієш? Гаррі б зразу пішов би у ліс. Отримав би Аваду. Переговорив би у голові своїй з Дамблдором і повернувся би заради нас всіх. А коли і не заради нас всіх, то точно заради тебе, бо як там сказав йому Дамблдор, жаліти треба тих, хто живе без любові. Він би повернувся і бився б, і обов’язково би переміг, поки ми би в замку розбиралися з іншими горокраксами, про які б Гаррі нам розповів як вони виглядають і де їх шукати. І…
– Ніхто б не загинув?
– Ніхто б. Всі б залишились живі. І Лаванда, і Колін, і Ремус і Тонкс. І…
– І Фред.
– І Фред. І Вінсент також.
– Але ж ти розумієш. – Мелфой дивиться у спину Поттеру застиглим поглядом потемнілих очей: – Ти ж розумієш…
– Що історія не знає сполучення слів якщо й би? Я розумію. Але я не можу не думати зовсім про це. Як би все відбувалось, якщо би… Бо… Пророцтво було про нього. Він був у пророцтві один. Що там робили всі ми?
– Намагалися захистити його?
– Намагалися захистити його…
– А тепер ми тут для того, щоб захищати усіх. – Говорить Джиневра і посміхається через залу до Паркінсон, яка у цей момент відволікається від спічу, який штовхає натхненна Герміона, й знаходить очима парочку Драко і Джин.
