N.F. + Т.T.R. + A.L. + All Others й Усі №6

[anna_amargo]

Імперіус

Тіло Гаррі реагує раніше, ніж він встигає прокинутися. Паличка в його руці опиняється швидше, ніж він розуміє, хто стоїть перед ним, і навіть швидше, ніж він усвідомлює, що це його рука і його паличка.

– Тсс-с. Тс-ссс-с. Тихше. Поттере, тихше. – Промовляє Мелфой, ніжно, але міцно стискаючи у долоні кулак Поттера й відводячи паличку, затиснуту в кулаці, подалі від своїх печінок.

Вільною рукою Гаррі намацує окуляри й чіпляє їх на носа. Дивиться у вікно, за яким сонце перевалило за восьму. Роздивляється Драко, який його розбудив поцілунком у ніс. Нарешті констатує:
– Ти зібраний.
– Так. – Погоджується вдягнений як на вихід блондин: – Мені треба вже йти. Ти залишайся і спи.

– Так. Стоп. – Гаррі відпускає паличку і перехоплює Дракову руку: – Яке сьогодні число?
– Тринадцяте. Понеділок.
– Дідько. Я забув. Суд.

– Залишайся. – Мелфой вивільняє свою руку і тисне Поттеру на груди, намагаючись його вкласти знову.
– Ні. – Гаррі трусить кудлатою головою, витрушуючи залишки сну: – Мені треба. Я маю. Я обіцяв Герміоні. Я вмовив її прийти й посидіти поруч зі мною.
– Навіщо? – Драко піднімає брову.

– Нуу-у. Всі вже звикли, що я на ці вистави ходжу. На процес твоєї мами. На твій. Вдвох з Герміоною ми будемо виглядати там більш вагомо. Солідно. – Гаррі знічується під кінець.
– Мерліне. – Мелфой сміється, прибирає руку з Поттерових грудей і встає, щоб дати змогу Гаррі теж злізти з ліжка. Говорить: – Я навіть не хочу знати, що ти пообіцяв їй за послугу. Прийти і поруч сидіти, щоб додати тобі більше ваги? Ти серйозно?

Драко прикриває очі долонею, щоб не дивитися на голого Гаррі й продовжує хихотіти.
– Подивися на мене. – Шепоче Поттер.
– Якщо я подивлюся, я запізнюся на суд.
– Я надягнув вже штани. – Гаррі посміхаючись спостерігає за тим, як Драко розсуває пальці, що затуляють лице, щоб кинути один швидкий погляд.

– Давай. – Продовжує він. – Поцілуй мене й йди.
– За ворітьми аппаруй. – Говорить Мелфой ледь торкнувшись Гарріних вуст: – Не використовуй камін.
– Так. – Каже той, тягнучись по ще один.
– І спробуй запізнитися хоча б на десять хвилин. – Мелфой відступає: – Так, щоб це не виглядало, наче ми з матір’ю й ти одночасно прийшли. Бо всі знають, що пунктуальним ти буваєш тільки тоді, коли тебе хтось за ручку приводить.
– Не хочеш, щоб хтось подумав, що ви мене привели? – Гаррі робить крок уперед все ще сподіваючись на губи Драко.
– Не хочу, щоб хтось почав вірити в те, що ти можеш змінитись. – Мелфой ірже й одним довгим стрибком опиняється за дверима. Поттер розчаровано зітхає й йде вибирати якийсь одяг із того, який встиг перетягти в дім Мелфоїв з Грімо.

Десятки очей буравлять Гаррі в ту мить, коли він заходить до зали й шукає очима Герміону. Всі дивляться на того, хто спізнився і лише головуючий продовжує безбарвним голосом зачитувати вирок з пергаменту, згорнутого у сувій.

Ґрейнджер забирає сумочку, якою притримувала для Поттера крісло. На його тихе:
– Ну, що?
Відповідає знизуванням плечима й таким самим тихим:
– Здається все йде так, як ти і хотів.

– Суду містером Гаррі Поттером була надана паличка, яку містер Гаррік Олівандер упізнав як таку, яку він продав колись мадам Белатрисі Лестранж. Експертна комісія, представника якої ми заслухали у четвер, дійшла висновку, що на паличці залишились сліди використаного непростимого прокляття Імперіус. Також комісія встановила, що використане воно було на території маєтку Мелфоїв проти когось… – Суддя підіймає очі, щоб глянути на Люціуса Мелфоя: – Хто має біле забарвлення, як сказано в звіті.

Люціус, якому бути зверхнім й поблажливим не заважає ні сіра роба, ні ланцюги, кидає погляд на Драко й за мить переводить його туди, де сидять Гаррі та Герміона.

– Він знає, що його виправдають. – Бурмотить Ґрейнджер.
– Тсс-с. – Гаррі хоче покласти їй руку на коліно, але передумує, бо розуміє, що це подругу не заспокоїть, а, скоріш, навпаки.
– Він знає це вже. – Герміона підвищує голос: – Три тижні тому, коли ми були на першому засіданні, він виглядав як побитий собака, а зараз…

– Тссс-сс-с!! – Доноситься з крісел позаду.
Гаррі говорить:
– Облиш.
Й краєм ока бачить, як Герміона складає руки на грудях і стискає ображено губи.
– Герм, ми поговоримо про це. – Примирливо каже він: – Але не зараз. Будь ласка…
– Окей, Гаррі, окей.

– Тож суд не зміг дійти одностайного висновку стосовно того, чи є правдою або брехнею твердження містера Люціуса Мелфоя про накладене на нього його своячкою Белатрисою Лестранж закляття, під дією якого він імовірно знаходився з двадцятого числа січня місяця тисяча дев’ятсот дев’яносто шостого року. – Суддя переводить подих і обводить поглядом гробову тишу в залі. – Тож суд постановив, що за неможливістю довести умисел в злочинах, які були скоєні підсудним протягом цього часу, зняти з нього обвинувачення і засудити його лише за ті злочини, де свідомі дії містера Мелфоя були доведені судом…

Головуючий замовкає і перечікує хвилю незадоволення, що котиться залою. Гаррі дивиться на батька Мелфоя, щоб не дивитись на сина. Ґрейнджер зітхає й шепоче:
– Драко тепер дуже злий.
– Я здогадуюсь. – Каже Поттер.

Суддя повертається до пергаменту, щоб зачитати, нарешті, присуд. Лорд Мелфой отримує умовні п’ять років з випробувальним терміном в десять й рік виправних робіт, який за станом здоров’я він проведе, розбираючи папірці в міністерських архівах.

У зали не вистачає сили навіть на гнів. Повз Гаррі прокочується лише розчарований видих.

– Це все Поттер. – Досить голосно говорить хтось, хто сидить кількома рядами нижче і не бачить за своєю спиною Гаррі та Герміони: – Якби він паличку тієї відьми не показав суду, у цього гада не було б шансів знову провернути цю штуку із видуманим Імперіусом.

– Містере Мелфой, за рік ви можете покинути Британію й переїхати в іншу країну, але матимете зареєструватися в Міністерстві країни, у яку переїдете. – Промовляє суддя.

– Звучить, як перечекайте рік і валіть з-під наших очей. – Прискає в кулак Герміона, яка, якщо і не пробачила Гаррі, то вже майже змирилася з тим, що він порятунок Мелфоїв зробив чимсь на кшталт місії чи Хрестового Походу.
– Думаю, він знає забагато про тих, хто тут сидить, щоб йому дозволили залишитись. – Відповідає Гаррі, дивлячись на те, як з батька Драко знімають кайдани.

– Так як наразі ви не маєте палички, містер Мелфой, вам дозволяється її купити, але ви маєте представити її містеру Честеру Девісу, вашому куратору з Сектору боротьби з неправомірним використанням магії. На вашу паличку будуть накладені чари, що будуть фіксувати будь-які заклинання, які ви будете використовувати у найближчі одинадцять років. – Головуючий нарешті відкладає сувій і робить жест, яким запрошує Люціуса встати й пройти за одним з охоронців: – Ви вільні. Можете пройти у кімнату очікування, щоб перевдягнутись і отримати припис, з яким з’явитесь у наступний понеділок туди, куди будете розподілені для примусових робіт.

– Не хочеш випити чаю? – Герміона перекрикує шум, що зчиняється, коли всі в залі суду одночасно встають й починають з розмовами протискатися між кріслами і до дверей.
– Залюбки. – Гаррі озирається-таки, щоб впевнитися, що Драко і його мати залишаються на своїх місцях чекати на Люціуса. Він встигає спіймати Драків погляд й зрозуміти, що вечір сьогодні у них двох буде доволі складний.

Тому Гаррі йде з Герміоною у кафе й вони сидять за столиком кілька годин, розмовляючи про ремонтні роботи у школі, про чари відновлення, про іспити, які збираються здавати екстерном, навіть про смаки чаїв та погоду.

Й жоден з них не вимовляє жодного слова про Мелфоїв та суд. І лише раз Герміона явно змушує себе в останню мить промовчати і не згадати Мелфоя, коли запитує, чи не хоче Гаррі приєднатися до неї і Рона, щоб вчитись разом, а Гаррі качає головою, і каже:
– Ні. Я вже звик вчитися сам.
– А зілля? Ти маєш їх здати на краще очікуваного…
– З зіллями я теж розберусь. – Відмахується Поттер і розуміє, читаючи легкий порух вуст, що Герміона хоче спитати сам він розбереться, чи попросить допомоги у Драко в обмін на свою допомогу. Але Ґрейнджер мовчить і розмова повертається знову до погоди і смаку китайських та індійських чаїв.

Потім, коли на Лондон вже спускаються сутінки, Гаррі на очах у Герміони аппарує на площу Грімо, щоб за хвилину перенестись звідти до темних Мелфоєвих воріт.

Вже стоячи біля них на якусь мить він лякається, лякаючи сам себе думкою, що Драко міг би бути сьогодні після засідання злий настільки, що не полінувався накласти для Поттера заборону на вхід.

Але брама розчиняється, коли він робить крок, обмацує його струменями холодного металевого пилу й пропускає вперед.
– Все ще свій. – Каже Гаррі собі, заходячи в Драків дім.

У великій вітальні, яку Гаррі добре пам’ятає темною і страшною, зараз горить вогонь і всі безсонні портрети осяяні десятками млявих, білих свічок, що висять тут і там у повітрі.

Поки чоловіки, які сиділи в кріслах обабіч вогню, бачать його і встають, щоб наблизитися, Поттер дивиться на Нарцису, яка одними губами вимовляє:
– Мерсі.

Йому знову на мить стає страшно, бо він розуміє, що те, що ця жінка колись відчувала до чоловіка, нікуди не ділось за всі ці рокі й після всього, що він зробив. Вона все ще кохає його. Вона все ще готова пробачати його.

Гаррі киває леді Мелфой і повертається до старшого Мелфоя. Він починає говорити раніше, ніж тому прийде в голову ідея простягнути йому руку й подякувати. Він говорить:
– Я допоміг тільки тому, щоб у Драко був шанс довести вам, що він не такий, як ви, і не такий, яким ви вважали його, і може, залишаючись Мелфоєм, бути людиною, яка ніколи не повторить ваших ее-е-ем помилок.

Драко питає:
– Ти довго це репетирував?
– Дні два. Або три. – Відповідає Гаррі.

Нарциса за спиною чоловіка посміхається не ховаючись. Її чоловік коротко киває й говорить:
– Тоді дякувати вам, містере Поттер, має мій син. Я можу вам запропонувати хіба що хересу.

– Ні. – Драко підступає і бере Поттера за рукав мантії вище ліктя. Він говорить батькові: – Містер Поттер не п’є.
А потім, тягнучи Гаррі з такою силою, що той лише встигає переставляти ноги, додає крізь зуби:
– Пішли. Віддячу тобі.

З перших сходинок, по яких молодший Мелфой майже волочить його, Гаррі чує, як старший запитує:
– Вони сплять в одній кімнаті? Твій син знову боїться залишатись на ніч один?
І у відповідь тверде чітке:
– Люціусе-е-е!
Після якого батькові слова зливаються у ображене буботіння, а на устах сина на мить загоряється посмішка.

– Ну? – Говорить Мелфой, втягши Гаррі в кімнату і ставши на виході.
– Що ну?
– Ну, в сенсі, ну, і як ти це зробив?
– Що я зробив? – Поттер задкує, роблячи вигляд, що він не розуміє про що його питає Мелфой.
Той закочує очі:
– Ми обидва знаємо, що він не був під Імперіусом. Тітчина паличка була у тебе з тих пір, як ти видрав її і мою у мене із рук. Коли і як ти приклав Непростимим когось по голові?

– Ее-ее-емм-м. – Гаррі робить найтупіше лице з усіх, які в нього є.
– Добре, я не вимагаю від тебе сказати, як ти це зробив і коли. – Мелфой втомлено змахує рукою: – Я здогадуюсь, що тоді, коли я ще був у в’язниці, а мати тебе вже пустила сюди, шукати те, що могло би допомогти захисту.

Гаррі не втримує гикавку.
Драко посміхається:
– Ок. Просто скажи мені кого ти закляв. В кого ти кинув Імперіусом? Волю якого блондина, ти, Потте…
– Павича. – Белькоче Гаррі.
– Що-що?!

Гаррі набирає повітря в легені й чеканить:
– Одного з тих павичів, що живуть у вашому парку.

– О, Мерліне. – Каже Мелфой шарячи рукою у просторі, щоб знайти хоча б щось на що можна спертися. Поттер кидається до нього, та він стрімко виставляє руку вперед:
– Ні. Стій там. Не підходь. Мені треба це перетравити. Я маю запам’ятати все це. Бо коли у мого батька рівень пихи знову досягне критичного, я обов’язково захочу йому про це розповісти.