Про читання фанфіків теж.

[anna_amargo]

Отак і буває. Я – десь побіжно згадую, що (через те, що українських фанфіків Драррі не знайдеш і днем із вогнем, а російськомовні нам nein-no-no-ні принципово) я підрядила Т.В. знайти з такими фанфіками якийсь англомовний ресурс.

А – коли він (мабуть, перше-ліпше, що трапилось йому під руку) знайшов – я (через те, що моя англійська не настільки перфектна, щоб її хоча би на фанфіки вистачало цілком) попросила його деякі речі з цього сайту уголос читати час від часу мені.

Я про це згадую і за мить в приватці моїй з'являються милі Хлопчики з Ліб зі своїми: «Ти серйозлі оце?» «Тобто, ти змусила чувака, робочий день якого коштує як пів цесни читати тобі якісь тупі фанфіки?» «Тобі не соромно, ні?»

А коли я у відповідь здивовано: «Ее-е-е? А нічо, що ми знаходимося у магічній ее-е площині й тут інша цінність ресурсів й інша цінність часу й зв’язків між людьми? А нічого, що ви всі вважаєте за можливе у будь-яку мить від моїх особистих справ мене відволікти і просити для вас щось робити?!»

На що Хлопчики з Ліб не соромлячись – у обличчя мені: «Ти не порівнюй!» «Від чого це ми тебе відволікаємо?» «А ти робиш щось дійсно важливе?» «Ти в поті лиця заробляєш на гвинтик з дупи п’ятсот десятої цесни?» «Ой, та не сміши!!»

І – поки я офігіваю від такого нахабства і мацаю рукою в темряві нутрощів своєї сумки з камінням, шукаючи важкий якийсь аргумент – Змій говорить: «Обоже, дався їм той літачок.» А потім пише в приватці усім їм, що за гроші, які коштує цесна, можна купити багато різного приладдя спортивного типу биток, ключок та дрючків, й що йому буде не жалко часу свого дорогоцінного, якщо випаде можливість пограти в гольф чиїмись тестіку… ее-е ну ок з’їздити биткою на чийсь засніжений гірський хребет.

А потім – залишивши Хлопчиків з богоспасенного Ліб дискувати про те, чому вони не можуть знайти до Змія підхід, щоби змусити його працювати на них, а для мене він готовий на все – Т.В. повертається зі словами: «Ну, що, ми зупинилися вчора на п’ятдесят четвертій главі? Зараз я зроблю собі чаю і почитаю тобі…»

Й отут починається цирк, порівняно з яким навіть Хлопчики з Ліберо, які досі не розуміють, що змусити Змія робити щось, чого він не хоче робити, не може ніхто – не такі вже й смішні. Бо…

Як Драррі читає нормальна людина?

Правильно. Приблизно так: «Бла бла бла. А де секс? А, от секс... Бла бла бла. Це був секс? Ну, ок. Ну, таке.»

А як те ж саме Драррі мені вголос читає Змій?

Приблизно так: «Бла бла бла. Ти чуєш? Він знову використовує це слово лайливе?! Та що ж це таке?!!»

Тридцятихвилинна лекція про те, що Драко ніколи б не став використовувати у якості лайки слово bloody. Що це слово, притаманне Рональду Візлі, вихованому у традиції неповаги до крові та кровних зв'язків, а у домі Мелфоїв білобрисому засранцю за таке дали би по голові.

«Бла бла бла. Фак. А оттут вже неповага до часу й до читачів!»

Десятихвилинна зупинка. І знов – з демонстрацією плану Гоґвортського замку та вмиканням секундоміра – монолог на тему того, що сцена описана в фанфіку, аж ніяк за часом не вклалась би в означений в тексті відрізок між уроком і обідом.

«Бла бла бла. І тут знову сцена сексу з цілуванням зап’ястків і рук, й знову немає навіть натяку на розмову про це…»

Відступ п’ятнадцятихвилинний для зауважень про те, що ми прочитали вже сто сорок п'ять сторінок, на яких герої багато разів бачили один одного голими, поговорили про шрами, але жодним чином ніхто з них не згадав про Дракове прокляте тату.

«Бла бла бла. Хоча…»

Зупинка на три хвилини і роздум про те, що, можливо, це і можливо, бо у Гаррі природній дар не помічати очевидного, а тим паче не зважати на те, про що йому думати неприємно. А Драко не став би зауважувати все це зайвий раз, бо йому це болить.

«Бла бла бла…»

Знову стоп...

Я – не витримуючи вже занудства цього: «Сонечко, ти розумієш, що це порнофанфік? Якої логіки ти...» А Змій мені – гнівно: «І що тепер?! Це якось виправдовує автора, який пише бладі херню?!!»

І я змиряюся.

«Бла бла бла. Ну, дивись… Так вони не змогли би займатися сексом. В цій позі, щоби у рота поцілувати його, йому треба було би мати шию і голову як у Гарріної сови. Бла бла бла… Що за хрінь? У Ролінґ цей шкільний клас описується у книзі й зовсім він не такий. Бла бла бла. Непоганий тут діалог. Але. Навіщо вкладати ці слова у рот Шимуса, що в його характері наводить на думку про те, що він настільки проникливий й спостережливий? Он поруч з ним стоїть Невіл, чому було цю репліку не приписати йому? Бла бла бла. О, знов тут секс. Такими темпами у Гаррі до сотої глави можливо й дупа зітреться. Ні, я розумію, що вони підлітки вісімнадцятирічні, пережили страшну магічну війну і повернулися в школу доучуватися, а тепер намагаються взяти від життя якомога більше всього. Я розумію, що автор пише на аудиторію, яку цікавлять романтичні стосунки і секс, але невже він підлітком сам ніколи не був і не знає, що у цьому віці людям також потрібно займатися не тільки сексом і говорити про все?!»

Я лише посміхаюсь на це і рахую чайні чашки, які Змій, спорожнілі, відставляє убік.

А потім він зупиняється, щоб подивитись на мене і спитати: «Далі читати? Я тобі ще не набрид?» «Ні.» - Відповідаю. – «Ти що. Так приємно слухати як ти читаєш англійською і при цьому в тексті все-все розуміти. І до того ж у тебе такий гарний голос. Я б тебе слухала навіть тоді, коли би ти зачитував виразно телефонну книгу, цінники із Сільпо, або інструкцію про те, як налаштувати смартфон.»

Посміхається: «Ок. Значить так. Він питає у нього. What do you remember? Draco reached up and grazed a finger over Harry’s scar. Harry fought to hold still and not flinch away from the touch. Only one other person had been bold enough to touch his scar before – Voldemort himself. That had been excruciating. Malfoy's touch was warm and gentle.»