Deutsch sehr sanft und zart.
Jan. 6th, 2023 05:19 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
anna_amargoЄ речі, для яких у будь-якому клані-ковені-домі має бути свій німець. І не просто німець за фактом, а класичний, з класичними ж лицарськими, тевтонськими уявленнями про делікатність, дружбу й любов.
Бо там де я не буду дивитись, відвернусь, заплющу очі, а потім постидаюсь спитати й боятимуся навіть думати колись про це – Ем спитає. Й навіть не після п’ятої чарки, угу. Бо: «А як не спитати? Ти шо, не питала? Чом ні?!»
Ем мав по роботі їхати в Велику Британію шістнадцятого січня лише. Але – після того, як Змія накрило – відмінив у Берліні роботу, поміняв всі квитки і вже вчора в Лондон прибув. Каже: «Приїхав щоб англійця підтримати.» Англієць на це: «Це він просто ті дві лекції, які мав читати після Різдва та свят новорічних бачив, мабуть, у труні.»
Але, як би там не було, Ем зі вчора у Лондоні, і ввечері він Змія напував німецьким вином і розпитував його про все.
А ні. Спочатку він розповів, що всю весну й початок літа вони з мамою волонтерили в якомусь центрі допомоги біженцям-українцям. Через те, що обидвоє з маман знають російську, а Ем ще й українську – їх посадили перекладачами за стіл, щоби вони допомагали нашим жінкам та дітям заповнювати папірці – тут тридцятихвилинний відступ Ем про кількість і якість німецької бюрократії, на який Змій відповів: «Ох. Іх ферштіє діх.»
І от, поки Ем робив це, поки він сидів за столом, повз проходило багато людей. Хтось був заціпенілий. Хтось пересаджувався від мами Ема до Ем, бо не хотім чути російську навіть ламану і від німки. А хтось говорив й говорив.
І одна із жінок, яка чекала сестри, що давно живе на кордоні Франції та Німеччини й мала приїхати ось, розповіла історію, яку Ем вчора Змію переповів.
Історія була про те, як жінка ця із котом вибиралась звідкись із Луганської області. Вона розповіла, що спочатку взагалі їхати не хотіла. Потім почала чути голос у голові, який їй говорив, що їхати доведеться. І її голос цей підштовхував й вів.
Коли в неї в хаті повилітали вікна, вона вирішила переїхати тимчасово у хату покійних батьків, яка стояла порожня й чекала приїзду з-за кордону все тієї ж сестри. Але голос сказав їй: «Ні.» Вона хотіла не зважати на голос, але коли вже зібралась – виявила, що кота хтось шугонув і він під вечір кудись утік. Закрила вікно в спальні знятим з підлоги килимом, переночувала без світла. А вранці їй повідомили, що те місце, де був батьківський дім й куди не прилітало ніколи – вночі важким чимсь до коріння знесло.
Коли до неї приходили волонтери й пропонували їхати – голос сказав: «Ні. Ти поїдеш з сусідом.» А коли прийшов сусід, з яким до того були не найприязніші стосунки й повідомив: «Їдемо за 30 хвилин, є місце на тебе з котом.» - голос сказав: «Зараз же збирайся ті їдь!»
Й коли по дорозі сусід хотів зупинитись, щоб сім’я розім’ялась й попісяла – голос кричав: «Ні!!» Голос гнав уперед і в дзеркало вони бачили, як прилетіло в те місце, де мало б зупинитись авто.
Історія була довга. А в кінці Ем спитав: «Це ти?!» Змій знизав плечима: «Якщо ту жінку звали от так от, то цілком можливо. А що?»
І от тут наш любий німець зробив те, чого би я не зробила. Поцікавився: «Як саме ти це зробив? Як ти це робиш?»
Змій пом’явся, бо алкоголь завжди впливає на його язик і йому треба зайвих кілька секунд зібратись з думками і сформулювати думки. Потім сказав: «Я просто бачу і все. Що треба робити, а що не треба. А залізти у голову й змусити тебе слухати не так вже і складно, особливо до чутливих і тих, хто вже довго стресований.»
«Як ти знаєш, що бомби впадують на якийсь дім саме в цю ніч? Або що колону волонтерську обстріляють, а оті три автівки пропустять і лиш гепнуть їм вслід?» - Не вгамовувався Ем. – «Ти бачиш майбутнє?» Змій аж скривився: «Ні. Це не майбутнє. Минуле. Я бачу це так, наче це вже відбулось.»
І тут він сказав головне. Про те, що це особливість його Ендреорату та Сили його.
Він сказав: «Це не значить, що всі ці будинки і люди у них – чиєсь Жертвоприношення. Вони не Жертви, бо ті хто їх вбив не можуть принести таких Жертв. Бо убивство не Жертвування. Бо той, хто вбиває, не володіє тим, що він руйнує. Він це не віддає. Просто Сила це все фіксує. Щоби потім за це пред’явити колись.»
А коли Ем став розпитувати: «А чому наперед?» - як завжди відповів запитанням на запитання: «А як ти думаєш, чи Ісус знав, що буде, коли він виросте й місію свою розпочне? Він знав це як майбутнє своє? Чи як факт, що звершився тоді, коли Габріель до Марії прийшов і їй звістку та квітку приніс?»
На цьому місці мене аж підкинуло. Бо це те, чого мені не вистачало для розуміння Сили, що за Змієм стоїть й самого Змія. І я сказала собі: «Так, авжеж.»
А потім сказала їм двом: «Якщо у якогось ковена-клана-і-кола немає досі німця, то треба всім завести, бо хто б ще наважився розпитувати про таке.» Змій закотив очі й зареготав, підняв бокал, мовив: «Чін!» і стукнув ним об телефон. А Ем сказав: «Я маю на це право, бо він мій друг і я його, падлюку, люблю!» Й Змій кивнув і підтвердив: «Дойч сіа занфт унд цат. Ну, сьогодні точно. Мабуть.»
Бо там де я не буду дивитись, відвернусь, заплющу очі, а потім постидаюсь спитати й боятимуся навіть думати колись про це – Ем спитає. Й навіть не після п’ятої чарки, угу. Бо: «А як не спитати? Ти шо, не питала? Чом ні?!»
Ем мав по роботі їхати в Велику Британію шістнадцятого січня лише. Але – після того, як Змія накрило – відмінив у Берліні роботу, поміняв всі квитки і вже вчора в Лондон прибув. Каже: «Приїхав щоб англійця підтримати.» Англієць на це: «Це він просто ті дві лекції, які мав читати після Різдва та свят новорічних бачив, мабуть, у труні.»
Але, як би там не було, Ем зі вчора у Лондоні, і ввечері він Змія напував німецьким вином і розпитував його про все.
А ні. Спочатку він розповів, що всю весну й початок літа вони з мамою волонтерили в якомусь центрі допомоги біженцям-українцям. Через те, що обидвоє з маман знають російську, а Ем ще й українську – їх посадили перекладачами за стіл, щоби вони допомагали нашим жінкам та дітям заповнювати папірці – тут тридцятихвилинний відступ Ем про кількість і якість німецької бюрократії, на який Змій відповів: «Ох. Іх ферштіє діх.»
І от, поки Ем робив це, поки він сидів за столом, повз проходило багато людей. Хтось був заціпенілий. Хтось пересаджувався від мами Ема до Ем, бо не хотім чути російську навіть ламану і від німки. А хтось говорив й говорив.
І одна із жінок, яка чекала сестри, що давно живе на кордоні Франції та Німеччини й мала приїхати ось, розповіла історію, яку Ем вчора Змію переповів.
Історія була про те, як жінка ця із котом вибиралась звідкись із Луганської області. Вона розповіла, що спочатку взагалі їхати не хотіла. Потім почала чути голос у голові, який їй говорив, що їхати доведеться. І її голос цей підштовхував й вів.
Коли в неї в хаті повилітали вікна, вона вирішила переїхати тимчасово у хату покійних батьків, яка стояла порожня й чекала приїзду з-за кордону все тієї ж сестри. Але голос сказав їй: «Ні.» Вона хотіла не зважати на голос, але коли вже зібралась – виявила, що кота хтось шугонув і він під вечір кудись утік. Закрила вікно в спальні знятим з підлоги килимом, переночувала без світла. А вранці їй повідомили, що те місце, де був батьківський дім й куди не прилітало ніколи – вночі важким чимсь до коріння знесло.
Коли до неї приходили волонтери й пропонували їхати – голос сказав: «Ні. Ти поїдеш з сусідом.» А коли прийшов сусід, з яким до того були не найприязніші стосунки й повідомив: «Їдемо за 30 хвилин, є місце на тебе з котом.» - голос сказав: «Зараз же збирайся ті їдь!»
Й коли по дорозі сусід хотів зупинитись, щоб сім’я розім’ялась й попісяла – голос кричав: «Ні!!» Голос гнав уперед і в дзеркало вони бачили, як прилетіло в те місце, де мало б зупинитись авто.
Історія була довга. А в кінці Ем спитав: «Це ти?!» Змій знизав плечима: «Якщо ту жінку звали от так от, то цілком можливо. А що?»
І от тут наш любий німець зробив те, чого би я не зробила. Поцікавився: «Як саме ти це зробив? Як ти це робиш?»
Змій пом’явся, бо алкоголь завжди впливає на його язик і йому треба зайвих кілька секунд зібратись з думками і сформулювати думки. Потім сказав: «Я просто бачу і все. Що треба робити, а що не треба. А залізти у голову й змусити тебе слухати не так вже і складно, особливо до чутливих і тих, хто вже довго стресований.»
«Як ти знаєш, що бомби впадують на якийсь дім саме в цю ніч? Або що колону волонтерську обстріляють, а оті три автівки пропустять і лиш гепнуть їм вслід?» - Не вгамовувався Ем. – «Ти бачиш майбутнє?» Змій аж скривився: «Ні. Це не майбутнє. Минуле. Я бачу це так, наче це вже відбулось.»
І тут він сказав головне. Про те, що це особливість його Ендреорату та Сили його.
Він сказав: «Це не значить, що всі ці будинки і люди у них – чиєсь Жертвоприношення. Вони не Жертви, бо ті хто їх вбив не можуть принести таких Жертв. Бо убивство не Жертвування. Бо той, хто вбиває, не володіє тим, що він руйнує. Він це не віддає. Просто Сила це все фіксує. Щоби потім за це пред’явити колись.»
А коли Ем став розпитувати: «А чому наперед?» - як завжди відповів запитанням на запитання: «А як ти думаєш, чи Ісус знав, що буде, коли він виросте й місію свою розпочне? Він знав це як майбутнє своє? Чи як факт, що звершився тоді, коли Габріель до Марії прийшов і їй звістку та квітку приніс?»
На цьому місці мене аж підкинуло. Бо це те, чого мені не вистачало для розуміння Сили, що за Змієм стоїть й самого Змія. І я сказала собі: «Так, авжеж.»
А потім сказала їм двом: «Якщо у якогось ковена-клана-і-кола немає досі німця, то треба всім завести, бо хто б ще наважився розпитувати про таке.» Змій закотив очі й зареготав, підняв бокал, мовив: «Чін!» і стукнув ним об телефон. А Ем сказав: «Я маю на це право, бо він мій друг і я його, падлюку, люблю!» Й Змій кивнув і підтвердив: «Дойч сіа занфт унд цат. Ну, сьогодні точно. Мабуть.»
