Про Подвійні Стандарти.
Oct. 25th, 2022 06:45 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
anna_amargoВони – ці Подвійні Стандарти – одна з моїх улюблених тем. Ні, не етичних. Магічних. Я люблю Подвійні Стандарти хоча би просто тому, що вони дотичні до теми найулюбленішої – до Правила Не Брехати Собі.
Вчора сталось щось дивне. Твітер, що офіційно ведеться від імені Петра Порошенка запостив привітання товаришу Сі. І – окрім того, що сам факт того, що запощено було щось таке – було ще кілька моментів, які ее-е ну скажімо здивували. По-перше, зазвичай такі пости постяться у всіх соцмережах, а тут це зробив твітер, але люди, що займаються соцмережами від імені Порошенка, не продублювали цього в фейсбук (Так, я шукала в фейсбуці, бо в твітер давно не ходжу). По-друге, не зрозуміло було, чи не двозначний сенс мав би нести пост, адресований у Китай, й розміщений в мережі, яка не всім у цій країні доступна, як нагадав мені Змій (Це був натяк на що? На те, що комуністи не рівні у тому, що дозволити можуть собі?).
Але насправді не це мене здивувало. Здивувала реакція українців. Перепопердолило всіх. Здійняли такий крик, ніби це не якийсь твіт з поздоровленням прохідним, а пропозиція до Росії передати їй Крим (Так, мене ще не попустило від хитродупості Ермопардорійця, угу.)
А ще дуже здивував один френд (сподіваюсь, він не відфрендив мене ще і не забанив, та не став френдом колишнім). Він прийшов до мене у месенджер і почав говорити про те, що мені не варто писати про такі речі, як дипломатія та дипломатичний же ж етикет, бо Порошенко на те все учився і краще мене знає, як треба...
Та прикол в тому, що цей самий френд кілька місяців тому у цій самій приватці розказував, що мій чоловік, який захищає посла (на той час) України в Німеччині вапщє-і-взагалі не правий, бо Мельник поганий спец...
І оттут мене понесло. І я написала на сторінці своїй фейсбучній текст приблизно про те, що я всіх френдів дуже люблю, але я також люблю усі оці Подвійні Стандарти. Завжди чіпляюсь за них.
Написала щось типу: «Коли ви пишете про одного дипломата: У нього є дипломатична освіта – він знає, що робить. - Намагайтесь при цьому пам'ятати, що не у одного цього дипломата є профільна освіта. А у інших також. А то незручно виходить, коли чувак, що у 1997-му році закінчив Львівський державний університет імені Івана Франка, отримав кваліфікацію спеціаліста з міжнародних відносин, потім навчався у Швеції на юридичному факультеті Лундського університету, де отримав ступінь магістра міжнародного права, й стажувався у Гарвардському університеті – це гівно спеціаліст, і не знає, що робить, а інші усі, які також можуть робити незрозумілі люду недипломатському речі – норм дипломати і роблять те, що правильно та потрібно. Завжди.»
Я не збиралась нікому зробити боляче, пройшовшись по старих мозолях недосконалої у нашій країні освіти. Я не хотіла нікого ні в що тицькати носом.
Я лиш нагадати хотіла, що Подвійні Стандарти – це те, за що чіпляюсь не тільки я.
Та Змій, який відчув, що я закипала, коли писала цей пост, за три хвилини прибіг і сховав його від людей. Затим, щоб я не заводилась іще більше, сперечаючись із людьми, які у коменти можливо прийдуть.
І я не встигла пояснити – чому мене зачіпає ця тема.
Хоча пояснення дуже просте.
Справа в тому, що Правило Не Брехати Собі – це як правило гігієни. Як правило не їсти брудними руками з землі, щоб не завести паразитів у організмі. Паразити у голові, у розумі та підсвідомості поселяються саме тоді, коли починається все оце: «Я це роблю, але я не такий, а значить, я нічого такого взагалі не роблю.»
Брехня Собі – це те, що може починатися з банального самовиправдовування, зі спроб підібрати причини, які могли би пом’якшити якусь вину. Але деяким дуже швидко стає цього мало й вони починають себе обманювати.
Будують самоусвідомлення просто на тім, що вони не здатні на щось. Просто не здатні і все.
Й з часом це все більше стає схожим на екран, який людина ставить десь в середині себе, щоб відгородити якусь частину себе, яка буде робити те, про що не знатиме інша частина, те, на що вона не здатна по природі своїй.
Деякі в цьому бувають дуже успішні. Вони дійсно вірять, наприклад, у те, що не зраджували дружині. «Зрада? Яка зрада? Та хіба зрадою можна назвати якийсь там жалюгідний мінет?!» Вони дійсно впевнені, що ніколи не брешуть, не пліткують, нічого не крадуть ніде і нікого не підставляють і не кидають у біді. Вони такі щирі у цьому, що їм не можливо не вірити. І це не тому, що вміють брехати іншим людям так, як не вміє ніхто. А тому, що Брешуть Собі.
Спочатку Брешуть Собі. Потім вірять у це. А потім вже видають іншим людям те, у що самі вірять. Такі можуть навіть поліграф обдурити, просто тому, що не мають наміру брехати машині, а говорять лиш те, що вважають правдою.
Ну і тут, власне, можна повернутися до Подвійних Стандартів, щоб зрозуміти – що починається все саме з них.
Починається все тоді, коли людина розділяє отією загородкою у собі те місце, де є правила для себе й своїх, і те, де – для усіх.
Ні, насправді, це не погано. Всі так роблять. Ну, хіба що святі не спускають своїм дітям того, що не спускають чужим, і пробачають батькам своїм вчинки, яких не пробачили б нікому із сусідів своїх.
Подвійні Стандарти є практично у всіх.
А проблеми починаються в тих, хто цього не визнає.
Хто – навіть сам з собою на самоті – не признається в тому, що має ці самі Стандарти Подвійні.
Дуже часто це – перший крок, крочок маленький такий до того, щоби почати колись по-справжньому Брехати Собі.
Бо насправді дуже складно постійно слідкувати за собою й говорити собі: «Так, це неправильно вважати, що сусідські діти розбили вікно, бо вони невиховані бовдури, а мої не такі й розбили його випадково. Діти всі однакові, вони просто грали і все, а може просто бовдури всі.»
А це дуже важливо. Розуміти, що ви не можете до всіх людей і до вчинків своїх і чужих ставитися однаково. Важливо постійно тримати у голові той факт, що собі та своїм ви пробачаєте більше, що симпатичні вам люди отримують від вас якісніше співчуття, ніж отой неприємний рудий.
Не тому, що симпатичні менше помиляються, а рудий – дурник завжди. А тому, що ви – не Аллах, а жива людина з Подвійними Стандартами. Тому, що у вас вони є.
Тож варто для профілактики час від часу сідати десь в тиші та спокої й самим собі говорити так, як я ось собі: «Так, я розділяю людей на тих, кому готова пробачати більше, і на інших усіх. Так, срібні ближчі і важливіші, іноді з об’єктивних фізіологічних причин. Але я вже достатньо доросла, щоб переступити через наявність срібла у когось в крові й оцінювати людей за іншими параметрами, за тим, що вони роблять, а не тільки за тим, ким вони для мене є. Так, Порошенко мені подобається більше за Зеленського. Просто тому, що для мене – як орієнтир – важлива поведінка на початку Війни, а Порошенко у чотирнадцятому-п’ятнадцятому-та-шістнадцятому тут був й щось робив. На відміну від Зеленського, якого тут взагалі не було. Так, якби цей твіт вийшов з пресслужби Зеленського – я б навіть не думала – навіщо він це зробив і чому. Тим паче не шукала би виправдань. Це я. Це моє. І це Подвійні Стандарти особисті мої.»
Не треба виносити все це на публіку. Головне тут – проговорити собі. Дати собі дозвіл на те, щоб мати ці Подвійні Стандарти. Не почати Собі Брехати про те, що ви людина свята і завжди та зі всіма об’єктивна. Не почати звикати до думки, що якщо ви когось гнобите, то це – справедливо, бо ви не можете бути людиною, яка чинить несправедливо, авжеж.
P.S. Потім ще колись напишу про усіх тих, хто використовує таких людей, які так Брехали Собі, що отримали справжнє розщеплення. Про те, як – на тих, хто занадто часто й активно порушував Правило Не Брехати Собі – відпрацьовуються прийоми на кшталт: «Зроби те, що я тобі накажу і не пам’ятай ніколи про це, бо ти не такий, ти не міг би такого зробить.»
Але це потім. Мабуть.
Вчора сталось щось дивне. Твітер, що офіційно ведеться від імені Петра Порошенка запостив привітання товаришу Сі. І – окрім того, що сам факт того, що запощено було щось таке – було ще кілька моментів, які ее-е ну скажімо здивували. По-перше, зазвичай такі пости постяться у всіх соцмережах, а тут це зробив твітер, але люди, що займаються соцмережами від імені Порошенка, не продублювали цього в фейсбук (Так, я шукала в фейсбуці, бо в твітер давно не ходжу). По-друге, не зрозуміло було, чи не двозначний сенс мав би нести пост, адресований у Китай, й розміщений в мережі, яка не всім у цій країні доступна, як нагадав мені Змій (Це був натяк на що? На те, що комуністи не рівні у тому, що дозволити можуть собі?).
Але насправді не це мене здивувало. Здивувала реакція українців. Перепопердолило всіх. Здійняли такий крик, ніби це не якийсь твіт з поздоровленням прохідним, а пропозиція до Росії передати їй Крим (Так, мене ще не попустило від хитродупості Ермопардорійця, угу.)
А ще дуже здивував один френд (сподіваюсь, він не відфрендив мене ще і не забанив, та не став френдом колишнім). Він прийшов до мене у месенджер і почав говорити про те, що мені не варто писати про такі речі, як дипломатія та дипломатичний же ж етикет, бо Порошенко на те все учився і краще мене знає, як треба...
Та прикол в тому, що цей самий френд кілька місяців тому у цій самій приватці розказував, що мій чоловік, який захищає посла (на той час) України в Німеччині вапщє-і-взагалі не правий, бо Мельник поганий спец...
І оттут мене понесло. І я написала на сторінці своїй фейсбучній текст приблизно про те, що я всіх френдів дуже люблю, але я також люблю усі оці Подвійні Стандарти. Завжди чіпляюсь за них.
Написала щось типу: «Коли ви пишете про одного дипломата: У нього є дипломатична освіта – він знає, що робить. - Намагайтесь при цьому пам'ятати, що не у одного цього дипломата є профільна освіта. А у інших також. А то незручно виходить, коли чувак, що у 1997-му році закінчив Львівський державний університет імені Івана Франка, отримав кваліфікацію спеціаліста з міжнародних відносин, потім навчався у Швеції на юридичному факультеті Лундського університету, де отримав ступінь магістра міжнародного права, й стажувався у Гарвардському університеті – це гівно спеціаліст, і не знає, що робить, а інші усі, які також можуть робити незрозумілі люду недипломатському речі – норм дипломати і роблять те, що правильно та потрібно. Завжди.»
Я не збиралась нікому зробити боляче, пройшовшись по старих мозолях недосконалої у нашій країні освіти. Я не хотіла нікого ні в що тицькати носом.
Я лиш нагадати хотіла, що Подвійні Стандарти – це те, за що чіпляюсь не тільки я.
Та Змій, який відчув, що я закипала, коли писала цей пост, за три хвилини прибіг і сховав його від людей. Затим, щоб я не заводилась іще більше, сперечаючись із людьми, які у коменти можливо прийдуть.
І я не встигла пояснити – чому мене зачіпає ця тема.
Хоча пояснення дуже просте.
Справа в тому, що Правило Не Брехати Собі – це як правило гігієни. Як правило не їсти брудними руками з землі, щоб не завести паразитів у організмі. Паразити у голові, у розумі та підсвідомості поселяються саме тоді, коли починається все оце: «Я це роблю, але я не такий, а значить, я нічого такого взагалі не роблю.»
Брехня Собі – це те, що може починатися з банального самовиправдовування, зі спроб підібрати причини, які могли би пом’якшити якусь вину. Але деяким дуже швидко стає цього мало й вони починають себе обманювати.
Будують самоусвідомлення просто на тім, що вони не здатні на щось. Просто не здатні і все.
Й з часом це все більше стає схожим на екран, який людина ставить десь в середині себе, щоб відгородити якусь частину себе, яка буде робити те, про що не знатиме інша частина, те, на що вона не здатна по природі своїй.
Деякі в цьому бувають дуже успішні. Вони дійсно вірять, наприклад, у те, що не зраджували дружині. «Зрада? Яка зрада? Та хіба зрадою можна назвати якийсь там жалюгідний мінет?!» Вони дійсно впевнені, що ніколи не брешуть, не пліткують, нічого не крадуть ніде і нікого не підставляють і не кидають у біді. Вони такі щирі у цьому, що їм не можливо не вірити. І це не тому, що вміють брехати іншим людям так, як не вміє ніхто. А тому, що Брешуть Собі.
Спочатку Брешуть Собі. Потім вірять у це. А потім вже видають іншим людям те, у що самі вірять. Такі можуть навіть поліграф обдурити, просто тому, що не мають наміру брехати машині, а говорять лиш те, що вважають правдою.
Ну і тут, власне, можна повернутися до Подвійних Стандартів, щоб зрозуміти – що починається все саме з них.
Починається все тоді, коли людина розділяє отією загородкою у собі те місце, де є правила для себе й своїх, і те, де – для усіх.
Ні, насправді, це не погано. Всі так роблять. Ну, хіба що святі не спускають своїм дітям того, що не спускають чужим, і пробачають батькам своїм вчинки, яких не пробачили б нікому із сусідів своїх.
Подвійні Стандарти є практично у всіх.
А проблеми починаються в тих, хто цього не визнає.
Хто – навіть сам з собою на самоті – не признається в тому, що має ці самі Стандарти Подвійні.
Дуже часто це – перший крок, крочок маленький такий до того, щоби почати колись по-справжньому Брехати Собі.
Бо насправді дуже складно постійно слідкувати за собою й говорити собі: «Так, це неправильно вважати, що сусідські діти розбили вікно, бо вони невиховані бовдури, а мої не такі й розбили його випадково. Діти всі однакові, вони просто грали і все, а може просто бовдури всі.»
А це дуже важливо. Розуміти, що ви не можете до всіх людей і до вчинків своїх і чужих ставитися однаково. Важливо постійно тримати у голові той факт, що собі та своїм ви пробачаєте більше, що симпатичні вам люди отримують від вас якісніше співчуття, ніж отой неприємний рудий.
Не тому, що симпатичні менше помиляються, а рудий – дурник завжди. А тому, що ви – не Аллах, а жива людина з Подвійними Стандартами. Тому, що у вас вони є.
Тож варто для профілактики час від часу сідати десь в тиші та спокої й самим собі говорити так, як я ось собі: «Так, я розділяю людей на тих, кому готова пробачати більше, і на інших усіх. Так, срібні ближчі і важливіші, іноді з об’єктивних фізіологічних причин. Але я вже достатньо доросла, щоб переступити через наявність срібла у когось в крові й оцінювати людей за іншими параметрами, за тим, що вони роблять, а не тільки за тим, ким вони для мене є. Так, Порошенко мені подобається більше за Зеленського. Просто тому, що для мене – як орієнтир – важлива поведінка на початку Війни, а Порошенко у чотирнадцятому-п’ятнадцятому-та-шістнадцятому тут був й щось робив. На відміну від Зеленського, якого тут взагалі не було. Так, якби цей твіт вийшов з пресслужби Зеленського – я б навіть не думала – навіщо він це зробив і чому. Тим паче не шукала би виправдань. Це я. Це моє. І це Подвійні Стандарти особисті мої.»
Не треба виносити все це на публіку. Головне тут – проговорити собі. Дати собі дозвіл на те, щоб мати ці Подвійні Стандарти. Не почати Собі Брехати про те, що ви людина свята і завжди та зі всіма об’єктивна. Не почати звикати до думки, що якщо ви когось гнобите, то це – справедливо, бо ви не можете бути людиною, яка чинить несправедливо, авжеж.
P.S. Потім ще колись напишу про усіх тих, хто використовує таких людей, які так Брехали Собі, що отримали справжнє розщеплення. Про те, як – на тих, хто занадто часто й активно порушував Правило Не Брехати Собі – відпрацьовуються прийоми на кшталт: «Зроби те, що я тобі накажу і не пам’ятай ніколи про це, бо ти не такий, ти не міг би такого зробить.»
Але це потім. Мабуть.
