![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
anna_amargoЗараз буду – мліючи від сорому за те, що я тупа й імпульсивна – розказувати шикарну історію про те, як Ретроградним Меркурієм накрило вчора мене. Історію практично класичну. Прям хоч в підручник пиши.
Так от. У мене є телефон. Тобто, у нас у трьох однакові телефони – у мене, у Олеся й у Ема. Але в моєму була ее-е проблема. Невеличка, иги.
У нього тріснуло скло, яке прикриває спалах і камери, ті, що виходять у тил. Тріщина була не критична. Практично не помітна. Й вона не впливала на якість знімків. Та мені муляло, сі.
Муляло саме тому, що це однакові телефони й вони мають бути однаковими ззовні завжди.
Тож мене ця тріщинка бісила й я мала намір рано чи пізно поїхати в місто з Шевченківського свого і зайти у ту майстерню, куди ми возили регулярно на реанімацію всі покоління телефонів, загноблених Антоніною. Саме туди, бо там я знаю майстрів і знаю, що вони роблять все швидко і якісно.
Але. Намір наміром. А Ретроградний Меркурій – ось він.
Бо в чому ж головний прикол Меркурія Ретроградного?
Він, по-перше, повертає нас до якихось недороблених справ, незакритих проєктів, до думок про тих людей, з якими ми розійшлись, але яким, на нашу думку, висказали при розставанні не все.
По-друге, він дає нам ілюзію ресурсів, яких в нас немає і, скоріше за все, не було. Нам починає здаватися, що ми зараз – ухх-х! – доробимо за дві доби кинутий той проєкт. І легко дівчину, що пішла зі скандалом колись, собі повернемо, просто поговоривши із нею, пояснивши їй все.
Й по-третє – і це дуже важливо – Ретроградний Меркурій всім імпульсу додає. Бо він завжди в русі, бо він ніколи не гальмує. Ні як метал. Ні як божество. Не гальмує навіть тоді, коли варто було б.
Тому більшість проблем, що їх люди наживають собі за ті тижні, доки планета Меркурія умовно рухається по нашому небосхилу назад, хоча насправді йде уперед – наживаються саме тому, що:
Людина робить буденне щось, з кимсь говорить або кудись йде – раптом бачить якесь явище або помічає предмет, який – як вона думає – нагадує їй про щось важливе, що вона недоробила і має обов’язково зробить. І людину накриває упевненістю, що зараз у неї все вийде. Що ось він шанс, лише дотягнись.
От по цій ось класичній схемі накрило й мене.
Ми з чоловіком позавчора маленьким базарчиком йшли. Тим, що на нашому мікрорайоні. Тим, яким ходимо щодня, а то і двічі тричі на день. І – прямо раптом, угу – я кинула оком на один із кіосків і вирішила зайти.
Це був імпульс. Бо це була крамничка у якій один стіл був відданий під ремонт телефонів. І – хоча я сотні, чи й тисячі разів проходила перед цим повз цю крамничку і жодного разу не мала бажання зайти – імпульс мене підбив.
Я зайшла і спитала: «Ви можете замінити оце ось маленьке скло на такому самсунгові?» «500 гривень.» - Сказали мені.
Мене б мало насторожити, що майстер, який це сказав, був срібний і ледь старший за Антоніну. Але не насторожило. Чомусь. Можливо, тому, що ідея позбавитись від вади свого телефону і знову зробити його таким, як і два інших прямо зараз – застила мені все. Тож я погодилась й віддала у руки майстра самсунг.
Що могло піти не так? Це ж всього лише заміна невеличкого скельця, це не внутрішня начинка, а те, що прикриває камери від пилу й води. Витягти з рамочки тріснуте і вставити в неї нове. Та хто завгодно би зміг.
Мабуть той Віард, який взяв апарат з моїх рук, теж так подумав.
І тут склалось усе. У мене – недороблена справа й імпульс з бажанням якомога швидше зробити її. У майстра – впевненість у майстерстві.
Коли він за годину повертав мені мій самсунг – він сказав, що зараз, якщо я матиму намір зробити фото, воно вийде мутне, бо – щоби припаяти до задньої кришки скло – телефон довелося нагріти і там, під новим склом зібрався конденсат. «Розсмокчиться за ніч.» - Сказав Віард. – «Ну, а якщо ні, то підійдіть завтра і я все дороблю...»
Звісно, за ніч не розсмокталось нічо. Знімки, які я робила ввечері і вночі, були такі ж каламутні, як і перші після ремонту, на покращення і натяку не було, й вранці довелося знову у той кіоск йти.
Спочатку майстер збирався мій телефон просто сушити, потім щось зрозумів, кудись до колег повіз й – коли я перетелефонувала йому з запитанням: «Коли?» - перелякано відповів, що можливо за тиждень.
Бо – ставлячи скло – він камеру вбив.
А камера до цього телефону коштує приблизно 5 тисяч. І це не найпопулярніша в Україні модель, тому легко її не знайти.
Та – до честі Віарда, сі – він не відмовлявся сам за свої гроші й власними зусиллями виправляти свої помилки. Він сказав: «Я замовлю сам камеру, сам її оплачу. І я заплачу іншому майстру, бо сам ставити не візьмусь...»
Себто, юнак свій урок від Меркурія зразу же зрозумів. І вирішив не братись за те, на що могло не стати сил і умінь.
Але він був такий наляканий. Змій аж спитав: «Може треба, щоб хтось поїсти йому приніс?» А мій чоловік сказав, що це дивно, бо він хоч і срібний, але явно з Покоління Дітей, тож не має реагувати на мене так, як усі мої, з мого Покоління, які часто лякаються просто тому, що я вулицею їм назустріч іду.
Як би там не було, коли я – забравши свій телефон, який без камери майже цеглина, й домовившись з Віардом, що я апарат принесу тоді, коли він камеру підбере – повернулась додому Меркурієм накрило ще й Змія.
В ньому раптом прокинувся його батьківський інстинкт і лицарський бзік захищати всіх вбогих людей. Бо він спитав: «Як вважаєш, для хлопця ця сума велика?» Я відповіла, що в нинішніх обставинах і для мене п’ять тисяч гривень це таки ого-го. І тоді Змій сказав: «Напиши йому і хай чесно тобі відповість – тиждень чекати на камеру, це тому, що камери до моделі цієї у дефіциті, чи тому, що йому треба зібрати грошей?» Віард відповів: «І те, і те...» Й Змій – через мене – домовився, що якщо майстер знайде камеру швидше – він дасть частину суми на покупку її. І чим швидше – тим більше.
Змій стверджує, що таким чином він стимулює Віарда сіпати знайомих майстрів, своє начальство, поставників і потрібну деталь не за тиждень знайти, а хоча б за два дні.
Але я ж в його голові, я навіть у серці. І я знаю, що йому просто стало жалко дитину.
І тепер я кажу: «Треба буде почистити в месенджері цей діалог, щоб твої майбутні біографи не дізнались ніколи, що ти дав слабину. Щоб на твоїй репутації гівнюка суворого і сухого нащадки не побачили плям слабкостей оттаких...»
А він, звісно, ірже. Й стверджує, що цей випадок зі злощасним моїм телефоном мають запам’ятати усі. Щоб більше не вестись ні на імпульс, ні на бажання показати себе у всій своїй майстерності там, де можна втратити більше, ніж отримати від клієнта грошей.
Ну, і ще додає, що також має запам’ятати, що чийсь жалісний вигляд – а Віарди так виглядають усі – та переляк легкий діють на нього практично так само, як тепло на парафін. Плавлять і змушують на поступки непедагогічні піти. І у світлі дуже близького майбутнього – знати про себе таке досить важливо було.
А якщо серйозно, то поки що я без камери у телефоні і це мені не подобається. І ще більше не подобається не знати – чим все це завершиться, чи знайде Віард лінзу і чи замінить її без втрати якості знімків, які я телефоном роблю.
Але можливо таки варто було встрягнути в цю історію й отримати класичний приклад того, чого робити не слід, щоб потім не розповідати, який Меркурій – коли Ретроградний – мурло.
У підручники, сір, запишіть:
1. Якщо у вас є незавершені справи – не намагайтесь їх завершити найпростішим й найшвидшим способом, підкорившись моменту, пориву. А коли вже вам припекло – пригадайте, чи був у вас – ще до входження Мерка у Ретр – план того, як треба діяти, щоби справи ці завершити, і дотримуйтесь тільки його.
2. Якщо ви з кимось колись розсварились і розійшлись, а зараз вас криє і вам здається, що – якщо повернутися і поговорити – ви можете знову зійтись, то скоріше за все – шансів немає, ні. Меркурій не пропонує вам взятися за старе. Бо не прибирає причини, які вас з людиною важливою розвели. Меркурій хоче щоб ви – згадавши про цю людину – пригадали ті причини й виправили помилки. Й виправити помилки – це не напитись, зателефонувати із бару й запропонувати підвалити на секс. Це не робити з іншими – сьогодні й у майбутньому – те, що вас колись з коханими розвело.
3. Якщо вам здається, що у вас з першого разу вийде те, чого раніше ви ще не робили – то варто розуміти, що досвід наш формують ті помилки, які ми спочатку допустили, а потім виправили із якимись зусиллями. Ретро Мерк – це саме про досвід. Він змушує спішити, робити щось й помилятися. Щоби потім – коли він мине – у нас був досвід якийсь. І саме тому в цей період маги, містики та астрологи не радять відкривати нових фірм, купувати нерухомість, чи укладати шлюб. Якщо вам, звісно, важливі саме бізнес й родина, а не досвід, який ви винесете зі спішки й невиправданої віри в себе.
Ну, і 4. Й це, мабуть, головне. Ретроградний Меркурій дає нам можливість побачити свої слабкі місця. Ті, де характер може дати якусь слабину, що в майбутньому здатне стати джерелом досить великих проблем.
І ця слабина може бути – як в мене – бажання Води отримати все у ту ж мить, коли мені припекло. Це може бути – як в Віарда у телефонній майстерні – бажання заробити грошей на тому, що здається легким. Це може бути – як в Змія – бажання спасати тих, хто по дурості сам взяв і заплив за буйки.
Важливо тут усвідомити, що саме це – слабке місце. І в майбутньому – під час різноманітних спокус вчинити ще раз щось подібне, але можливо вже в більших масштабах і з гіршими наслідками – контролювати себе.
Так от. У мене є телефон. Тобто, у нас у трьох однакові телефони – у мене, у Олеся й у Ема. Але в моєму була ее-е проблема. Невеличка, иги.
У нього тріснуло скло, яке прикриває спалах і камери, ті, що виходять у тил. Тріщина була не критична. Практично не помітна. Й вона не впливала на якість знімків. Та мені муляло, сі.
Муляло саме тому, що це однакові телефони й вони мають бути однаковими ззовні завжди.
Тож мене ця тріщинка бісила й я мала намір рано чи пізно поїхати в місто з Шевченківського свого і зайти у ту майстерню, куди ми возили регулярно на реанімацію всі покоління телефонів, загноблених Антоніною. Саме туди, бо там я знаю майстрів і знаю, що вони роблять все швидко і якісно.
Але. Намір наміром. А Ретроградний Меркурій – ось він.
Бо в чому ж головний прикол Меркурія Ретроградного?
Він, по-перше, повертає нас до якихось недороблених справ, незакритих проєктів, до думок про тих людей, з якими ми розійшлись, але яким, на нашу думку, висказали при розставанні не все.
По-друге, він дає нам ілюзію ресурсів, яких в нас немає і, скоріше за все, не було. Нам починає здаватися, що ми зараз – ухх-х! – доробимо за дві доби кинутий той проєкт. І легко дівчину, що пішла зі скандалом колись, собі повернемо, просто поговоривши із нею, пояснивши їй все.
Й по-третє – і це дуже важливо – Ретроградний Меркурій всім імпульсу додає. Бо він завжди в русі, бо він ніколи не гальмує. Ні як метал. Ні як божество. Не гальмує навіть тоді, коли варто було б.
Тому більшість проблем, що їх люди наживають собі за ті тижні, доки планета Меркурія умовно рухається по нашому небосхилу назад, хоча насправді йде уперед – наживаються саме тому, що:
Людина робить буденне щось, з кимсь говорить або кудись йде – раптом бачить якесь явище або помічає предмет, який – як вона думає – нагадує їй про щось важливе, що вона недоробила і має обов’язково зробить. І людину накриває упевненістю, що зараз у неї все вийде. Що ось він шанс, лише дотягнись.
От по цій ось класичній схемі накрило й мене.
Ми з чоловіком позавчора маленьким базарчиком йшли. Тим, що на нашому мікрорайоні. Тим, яким ходимо щодня, а то і двічі тричі на день. І – прямо раптом, угу – я кинула оком на один із кіосків і вирішила зайти.
Це був імпульс. Бо це була крамничка у якій один стіл був відданий під ремонт телефонів. І – хоча я сотні, чи й тисячі разів проходила перед цим повз цю крамничку і жодного разу не мала бажання зайти – імпульс мене підбив.
Я зайшла і спитала: «Ви можете замінити оце ось маленьке скло на такому самсунгові?» «500 гривень.» - Сказали мені.
Мене б мало насторожити, що майстер, який це сказав, був срібний і ледь старший за Антоніну. Але не насторожило. Чомусь. Можливо, тому, що ідея позбавитись від вади свого телефону і знову зробити його таким, як і два інших прямо зараз – застила мені все. Тож я погодилась й віддала у руки майстра самсунг.
Що могло піти не так? Це ж всього лише заміна невеличкого скельця, це не внутрішня начинка, а те, що прикриває камери від пилу й води. Витягти з рамочки тріснуте і вставити в неї нове. Та хто завгодно би зміг.
Мабуть той Віард, який взяв апарат з моїх рук, теж так подумав.
І тут склалось усе. У мене – недороблена справа й імпульс з бажанням якомога швидше зробити її. У майстра – впевненість у майстерстві.
Коли він за годину повертав мені мій самсунг – він сказав, що зараз, якщо я матиму намір зробити фото, воно вийде мутне, бо – щоби припаяти до задньої кришки скло – телефон довелося нагріти і там, під новим склом зібрався конденсат. «Розсмокчиться за ніч.» - Сказав Віард. – «Ну, а якщо ні, то підійдіть завтра і я все дороблю...»
Звісно, за ніч не розсмокталось нічо. Знімки, які я робила ввечері і вночі, були такі ж каламутні, як і перші після ремонту, на покращення і натяку не було, й вранці довелося знову у той кіоск йти.
Спочатку майстер збирався мій телефон просто сушити, потім щось зрозумів, кудись до колег повіз й – коли я перетелефонувала йому з запитанням: «Коли?» - перелякано відповів, що можливо за тиждень.
Бо – ставлячи скло – він камеру вбив.
А камера до цього телефону коштує приблизно 5 тисяч. І це не найпопулярніша в Україні модель, тому легко її не знайти.
Та – до честі Віарда, сі – він не відмовлявся сам за свої гроші й власними зусиллями виправляти свої помилки. Він сказав: «Я замовлю сам камеру, сам її оплачу. І я заплачу іншому майстру, бо сам ставити не візьмусь...»
Себто, юнак свій урок від Меркурія зразу же зрозумів. І вирішив не братись за те, на що могло не стати сил і умінь.
Але він був такий наляканий. Змій аж спитав: «Може треба, щоб хтось поїсти йому приніс?» А мій чоловік сказав, що це дивно, бо він хоч і срібний, але явно з Покоління Дітей, тож не має реагувати на мене так, як усі мої, з мого Покоління, які часто лякаються просто тому, що я вулицею їм назустріч іду.
Як би там не було, коли я – забравши свій телефон, який без камери майже цеглина, й домовившись з Віардом, що я апарат принесу тоді, коли він камеру підбере – повернулась додому Меркурієм накрило ще й Змія.
В ньому раптом прокинувся його батьківський інстинкт і лицарський бзік захищати всіх вбогих людей. Бо він спитав: «Як вважаєш, для хлопця ця сума велика?» Я відповіла, що в нинішніх обставинах і для мене п’ять тисяч гривень це таки ого-го. І тоді Змій сказав: «Напиши йому і хай чесно тобі відповість – тиждень чекати на камеру, це тому, що камери до моделі цієї у дефіциті, чи тому, що йому треба зібрати грошей?» Віард відповів: «І те, і те...» Й Змій – через мене – домовився, що якщо майстер знайде камеру швидше – він дасть частину суми на покупку її. І чим швидше – тим більше.
Змій стверджує, що таким чином він стимулює Віарда сіпати знайомих майстрів, своє начальство, поставників і потрібну деталь не за тиждень знайти, а хоча б за два дні.
Але я ж в його голові, я навіть у серці. І я знаю, що йому просто стало жалко дитину.
І тепер я кажу: «Треба буде почистити в месенджері цей діалог, щоб твої майбутні біографи не дізнались ніколи, що ти дав слабину. Щоб на твоїй репутації гівнюка суворого і сухого нащадки не побачили плям слабкостей оттаких...»
А він, звісно, ірже. Й стверджує, що цей випадок зі злощасним моїм телефоном мають запам’ятати усі. Щоб більше не вестись ні на імпульс, ні на бажання показати себе у всій своїй майстерності там, де можна втратити більше, ніж отримати від клієнта грошей.
Ну, і ще додає, що також має запам’ятати, що чийсь жалісний вигляд – а Віарди так виглядають усі – та переляк легкий діють на нього практично так само, як тепло на парафін. Плавлять і змушують на поступки непедагогічні піти. І у світлі дуже близького майбутнього – знати про себе таке досить важливо було.
А якщо серйозно, то поки що я без камери у телефоні і це мені не подобається. І ще більше не подобається не знати – чим все це завершиться, чи знайде Віард лінзу і чи замінить її без втрати якості знімків, які я телефоном роблю.
Але можливо таки варто було встрягнути в цю історію й отримати класичний приклад того, чого робити не слід, щоб потім не розповідати, який Меркурій – коли Ретроградний – мурло.
У підручники, сір, запишіть:
1. Якщо у вас є незавершені справи – не намагайтесь їх завершити найпростішим й найшвидшим способом, підкорившись моменту, пориву. А коли вже вам припекло – пригадайте, чи був у вас – ще до входження Мерка у Ретр – план того, як треба діяти, щоби справи ці завершити, і дотримуйтесь тільки його.
2. Якщо ви з кимось колись розсварились і розійшлись, а зараз вас криє і вам здається, що – якщо повернутися і поговорити – ви можете знову зійтись, то скоріше за все – шансів немає, ні. Меркурій не пропонує вам взятися за старе. Бо не прибирає причини, які вас з людиною важливою розвели. Меркурій хоче щоб ви – згадавши про цю людину – пригадали ті причини й виправили помилки. Й виправити помилки – це не напитись, зателефонувати із бару й запропонувати підвалити на секс. Це не робити з іншими – сьогодні й у майбутньому – те, що вас колись з коханими розвело.
3. Якщо вам здається, що у вас з першого разу вийде те, чого раніше ви ще не робили – то варто розуміти, що досвід наш формують ті помилки, які ми спочатку допустили, а потім виправили із якимись зусиллями. Ретро Мерк – це саме про досвід. Він змушує спішити, робити щось й помилятися. Щоби потім – коли він мине – у нас був досвід якийсь. І саме тому в цей період маги, містики та астрологи не радять відкривати нових фірм, купувати нерухомість, чи укладати шлюб. Якщо вам, звісно, важливі саме бізнес й родина, а не досвід, який ви винесете зі спішки й невиправданої віри в себе.
Ну, і 4. Й це, мабуть, головне. Ретроградний Меркурій дає нам можливість побачити свої слабкі місця. Ті, де характер може дати якусь слабину, що в майбутньому здатне стати джерелом досить великих проблем.
І ця слабина може бути – як в мене – бажання Води отримати все у ту ж мить, коли мені припекло. Це може бути – як в Віарда у телефонній майстерні – бажання заробити грошей на тому, що здається легким. Це може бути – як в Змія – бажання спасати тих, хто по дурості сам взяв і заплив за буйки.
Важливо тут усвідомити, що саме це – слабке місце. І в майбутньому – під час різноманітних спокус вчинити ще раз щось подібне, але можливо вже в більших масштабах і з гіршими наслідками – контролювати себе.
