Про Квадру іще.

[anna_amargo]

Написала тут дещо про Квадри. Про правила і про те, що ми тут перестали соромитися називатись Сегундою. Звісно, збурила срібний нарід.

Порадувалась тому, що – коли прогнозовано почалася істерика на Ліберо і всі побігли в Марнат шукати закони і доводити мені, що Друга Квадра має сидіти тихо і не лізти зі своїми ритуалами й хвилями поперед Першої – прийшов Піп й написав: «Позатикайтесь усі. Немає такого правила, щоби всі інші, окрім Пріми, сиділи й не рипались. Бо люди смертні. І якщо недайбог хтось з Першої Квадри випадково навернеться з дороги в могилу – всі з Другої, яка має прийти на заміну, мають бути не тільки знайомі один з одним, але і вміти працювати вчотирьох як один...»

Бо цей аргумент – як би мені не було неприємно допускати навіть пів думки про те, що з кимсь з першої Квадри може статися щось – був настільки вагомим і правильним, що контраргументів до нього ні у кого з Ліб не знайшлось.



Бо Квадра – це чотири людини. Але вони всі – як один чоловік, або як одна жінка. Вони всі – як одна людина тоді, коли сходяться, щоб запустити Хвилю або ритуал провести.

Бо Квадра – це чотири людини, які діють як одна і – що головне – вважаються за одну доки, доки як Квадра діють.

Бо прикол Квадри в тому, що жодна людина – навіть Дамблдор чи господипрости Волдеморт – не будуть настільки ж сильні, як чотири людини.

Бо коли людина народжується й знаходить свою Стихію – її Стихія – це те, що думає й діє за людину тоді, коли вона ще не вибирає, бо недостатньо доросла, щоби Вибори робити.

Стихія, яка у людини з’являється зразу після народження, людині потрібна для того, щоб людину вважали людиною. Вважали її особистістю і тоді, коли все, що вона робить – це спить, смокче груди й реве.

Стихія – до тих пір, поки життя людини – лише стовбур Життєвої Оливи, на якому ще немає мільйонів гілок, по яких людина буде іти колись, роблячи свої вибори – змушує інших сприймати дитину малу, як щось окреме, солідне. Як щось таке, до чого потрібно ставитися не як до предмету, не як до власності, а як до особистості. Стихія дає вагу.

Але будь-яка людина росте й розвивається. І виходить за межі. Й перший кордон, який вона перетинає – це кордон її власної, її першої Стихії.

Рано чи пізно це роблять усі. Ну, майже усі. Діти ростуть, знайомляться з іншими Стихіями, налагоджують з ними зв’язки. Вогонь, зіткнувшись з Водою, вчиться випускати пару і заспокоюватися. Земля віддається повітрю, щоби розвіяти якось свої лінь та нудьгу.

Мало хто залишається на все життя під опікою лише однієї. Але. Якщо вже залишається, то десь до кінця першої чверті життя – років до двадцяти одного, двадцяти трьох, чи двадцяти п’яти – така людина перетворюється на Уособлення своєї Стихії.

Й саме з таких Уособлень збираються Квадри. Ті, у яких чотири людини – кожна з яких є Уособленням однієї з Стихій – стають – час від часу на час на якийсь поки проводять ритуал, чи запускають Хвилю – однією людиною.

Дихають, як одна людина. Думають, як одна людина. Діють, як одна людина. І роблять усе, щоб бажання цією людини збулось.

Тобто, Квадра, магію якусь роблячи, робить завжди тільки те, що потрібно комусь одному. Навіть, якщо те, що робиться, буде вигідне всім – промовляє бажання один.

А коли чотири людини – й у кожного стосунки із якоюсь Стихією знаходяться на піку – стають як одна – у цієї умовної особистості, гармонійно розвиненої й розкиданої на чотири Сезони й чотири сторони Світу – Сили Впливу завжди буде більше, ніж у особистості неумовної, ніж у будь-якої людини, наскільки б вона сильною не була, наскільки би не була вольовою та впевненою у собі.

І саме тому Піп правий. Квадра рівно людина. Дуже сильна людина. Але все ж таки вона колектив, а, значить, так чи інакше – щоб діяти як один, щоб стати чимсь цілим одним – люди, що в Квадру увійдуть, мають познайомитися, притертися один до одного, стати близькими, полюбити й навчитися розуміти один одного без слів, буквально читати думки.

І ми тут саме такі. Квадра Сегунда. У ролі молодшої сестри Квадри Пріми. Ну, можливо... Мабуть.