Про фізичну силу й Базальт.
Aug. 16th, 2022 05:12 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
anna_amargoБуло б, мабуть, правильним завести якийсь окремий зошит для того, щоб записувати у нього, як у щоденник, якісь нові відкриття при дослідженні Базальтових Зв’язків.
Але, по-перше, в мене і так зошитів розпочатих купа лежить під лівою рукою. А, по-друге, писати можна не тільки у зошит. Так от.
Днями – коли ми зі Змієм мало не побилися жартома через формулу, що звемо між собою «Волею ЗСУ» – ми зробили невеличке відкриття про ті властивості фізичного тіла, на які раніше не звертали уваги.
Ми зрозуміли, що сила фізична грає свою роль навіть тоді, коли тіло зайняте іншою людиною і їй підкоряється, бо сценарій для ролі однаково пишуть мізки. Навіть, якщо мізки ці – у іншому тілі в той час.
Билися ми тому, що я хотіла робити формулу приставною – тобто, знаки Рубару, схожі на кириличні літери «З» та «С» приставити до знаку Рубару, що нагадує «У». А Змій наполягав, щоб я їх зливала, себто, писала формулу таким чином, щоби в ній не було очевидної межі між різними знаками.
Й тут – коли я вчергове сказала, що не буду робити так, як хоче він, а буду так, як сама хочу – він просто увійшов, зайняв ту руку, у якій я тримала маркер золотий і написав так, як хотілось йому.
І це було звично, бо ми не раз і не два показували один одному фокуси з частинами тіла, які слухались не того, кому належать, а того, хто увійшов.
Але далі сталось цікаве. Бо коли я захотіла зробити те ж саме і написати його рукою в його альбомі робочому формулу власну, а не ту, яку він задумав – в мене не вийшло.
Мізки – й мої і його – погоджувались, що рука має робити те, що я їй наказую, але рука його просто лежала на стільниці й тримала пальцями олівець приставлений до паперу.
Я спитала: «Чому так?» Змій сказав: «Бо я встиг напружити м’язи цієї руки, а у тебе банально не вистачає фізичної сили для того, щоб змусити ці м’язи розслабитися, перегрупуватися і робити те, що потрібно тобі...» А я заперечила.
Я сказала: «Але ж це твоє тіло і якщо я можу йому наказувати, значить я володію у цей момент фізичною силою рівною тій, яку маєш ти...»
«Так.» - Відповів він. – «Але твої мізки знають, що насправді фізично ти слабша. Вони знають, що ти не змогла би мене перемогти у справжньому поєдинку, якби ми змагались у реслінгу.» «Вау.» - Промовила я. – «Потрібно записати про це для пам’яті у зошит якийсь. Треба буде завести новий зошит під спостереження ось такі...»
А Змій – гад отруйний – зареготав у обох головах: «Це буде сімнадцятий зошит? Чи, якщо рахувати і зошити з малюнками, двадцять четвертий уже?»
Тож. Зошита не буде. Мабуть.
Та і фото з формулою золотою, яку він написав, я спочатку виклала у Інсті, а потім прибрала. Чомусь.
Але, по-перше, в мене і так зошитів розпочатих купа лежить під лівою рукою. А, по-друге, писати можна не тільки у зошит. Так от.
Днями – коли ми зі Змієм мало не побилися жартома через формулу, що звемо між собою «Волею ЗСУ» – ми зробили невеличке відкриття про ті властивості фізичного тіла, на які раніше не звертали уваги.
Ми зрозуміли, що сила фізична грає свою роль навіть тоді, коли тіло зайняте іншою людиною і їй підкоряється, бо сценарій для ролі однаково пишуть мізки. Навіть, якщо мізки ці – у іншому тілі в той час.
Билися ми тому, що я хотіла робити формулу приставною – тобто, знаки Рубару, схожі на кириличні літери «З» та «С» приставити до знаку Рубару, що нагадує «У». А Змій наполягав, щоб я їх зливала, себто, писала формулу таким чином, щоби в ній не було очевидної межі між різними знаками.
Й тут – коли я вчергове сказала, що не буду робити так, як хоче він, а буду так, як сама хочу – він просто увійшов, зайняв ту руку, у якій я тримала маркер золотий і написав так, як хотілось йому.
І це було звично, бо ми не раз і не два показували один одному фокуси з частинами тіла, які слухались не того, кому належать, а того, хто увійшов.
Але далі сталось цікаве. Бо коли я захотіла зробити те ж саме і написати його рукою в його альбомі робочому формулу власну, а не ту, яку він задумав – в мене не вийшло.
Мізки – й мої і його – погоджувались, що рука має робити те, що я їй наказую, але рука його просто лежала на стільниці й тримала пальцями олівець приставлений до паперу.
Я спитала: «Чому так?» Змій сказав: «Бо я встиг напружити м’язи цієї руки, а у тебе банально не вистачає фізичної сили для того, щоб змусити ці м’язи розслабитися, перегрупуватися і робити те, що потрібно тобі...» А я заперечила.
Я сказала: «Але ж це твоє тіло і якщо я можу йому наказувати, значить я володію у цей момент фізичною силою рівною тій, яку маєш ти...»
«Так.» - Відповів він. – «Але твої мізки знають, що насправді фізично ти слабша. Вони знають, що ти не змогла би мене перемогти у справжньому поєдинку, якби ми змагались у реслінгу.» «Вау.» - Промовила я. – «Потрібно записати про це для пам’яті у зошит якийсь. Треба буде завести новий зошит під спостереження ось такі...»
А Змій – гад отруйний – зареготав у обох головах: «Це буде сімнадцятий зошит? Чи, якщо рахувати і зошити з малюнками, двадцять четвертий уже?»
Тож. Зошита не буде. Мабуть.
Та і фото з формулою золотою, яку він написав, я спочатку виклала у Інсті, а потім прибрала. Чомусь.
