![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
anna_amargoВ дзеркалі зелене лице. Зі слідами роботи. Міг би роботу змити, коли з роботи прийшов, але заточився, впав, ліг, довго лежав, думав думав думав й заснув.
Стадії прийняття за 4 хвилини. Шок: «Що значить я став троюрідним дідусем?!!» Заперечення: «Яка дочка Гамільтонів могла народити? Анна? Ні! Вона ще дитина сама. Вона народилась в дві тищі першому, це ось тільки...» Гнів: «Що значить в 20 народжують?! Мені що 20, по-твоєму, не було?!!» Торг: «Чорт, ну, ок, вона хоча б повернеться вчитись, після того, як оце все?..» І нарешті. Депресія: «Якби я народив у 20, то зараз би...»
Їхали приїхали злазьте, ваша високість, угу. Кидайте роботу і спіть зеленим лицем у подушку. Й дивіться плутані душні сни, в яких не буде дітей, а будуть лише порожні кімнати і повітря зеленкувате, густе, як води навколоплідні старі.
Коли дихання стає менш глибоким і виринає зі сну – питаю навіщось: «Не спиш?» «Ні.» Питаю: «На питання відповіси?» «На яке?» - Підіймає голову, виймає її з подушки і на щоку кладе. «Тут дехто цікавиться, чи значили щось у твоєму житті ті роки, на які випадав в Циклі Лучник? Чи були вони більш важливими, ніж інші вісім?..»
«Уу-уу-у...» - Це звучить як небажання відповідати. Але я в голові й знаю, що він просто рахує – які роки були Лучникові... Нарешті: «Дев’яносто шостий?» «Угу.» «Мм-м.» - Посувається, вмощується зручніше. – «Мені було п’ятнадцять, й, значить, що я примирився з розлученням батьків і помирився з батьком. Тобто, це важливо тому, що умовою миру було його невтручання у моє ее-е професійне життя і згода оплачувати будь-яке навчання, навіть, якщо я оберу ту кар'єру, яку він ніколи би не схвалив. Це вплинуло на все подальше життя ну, іі-і. Ти знаєш...» «Ще втратив цноту?» «Угу.» «А дві тисячі п’ятий?» «Перша робота, за яку я отримав гроші, на які вже можна було жити. Ну і... Ти знаєш також...» «Та історія на пляжі, коли Фер тебе мало не вбив...» «Так. Коли він мене мало не вбив.» «А що сталося в дві тисячі чотирнадцятому?» - Запитую і він знову пірнає у подушку зеленим лицем. «Нічого такого...» «Авжеж.»
До ночі ми лежимо – з палаючими головами. Я прокидаюсь лише для того, щоб напшикатися золмігреном й сказати: «Боже, як я ненавиджу саме твою мігрень. Голова не стільки болить, скільки пече. Пече. Пече. І пече...» Й почути у відповідь: «Соррі. Я б не хотів. Щоб ти відчувала все це...»
А вночі. Тобто під ранок уже. Мене раптом осяює. В дві тисячі чотирнадцятому він уперше подумав про те, що, можливо, у нього в житті ніколи не буде власних, крівних дітей... І з цього все почалось.
В зеркале зелёное лицо. Со следами работы. Мог бы работу смыть, когда с работы пришёл, но закружилась голова, упал, лёг, долго лежал, думал, думал, уснул.
Стадии принятия за 4 минуты. Шок: «Что значит я стал троюродным дедушкой?!!» Возражение: «Какая дочь Гамильтононов могла родить? Анна? Нет! Она ещё ребенок совсем. Она родилась в две тысячи первом, это вот только...» Гнев: «Что значит в 20 рожают?! Мне что 20, по-твоему, не было?!!» Торг: «Черт, ну, ок, но она хотя бы вернётся учиться, после того, как всё?..» И наконец. Депрессия: «Если бы я родил в 20, то сейчас бы...»
Ехали приехали слезайте, ваше высочество, си. Бросайте работу и спите зеленым лицом в подушку. И смотрите путаные душные сны, в которых не будет детей, а будут только пустые комнаты и воздух зеленоватый, густой, как воды околоплодные старые.
Когда дыхание становится менее глубоким и выходит из сна – спрашиваю зачем-то: «Не спишь уже?» «Нет.» Спрашиваю: «На вопрос ответишь?» «На какой?» – Поднимает голову, вынимает её из подушки и на щеку кладёт. «Здесь некоторые интересуются, значили ли что-то в твоей жизни те годы, на которые выпадали в Цикле на Лучника? Были ли они более важными, чем остальные восемь?..»
«Уу-уу-у…» – Это звучит как нежелание отвечать. Но я в его голове и знаю, что он просто считает – какие годы были Лучниковы... Наконец-то: «Девяносто шестой?» «Угу.» «Мм-м.» - Подвигается, укладывается удобнее. – «Мне было пятнадцать, и значит, что я примирился с разводом родителей и помирился с отцом. То есть, это важно потому, что условием мира было его невмешательство в мою ээ-э профессиональную жизнь и согласие оплачивать любое обучение, даже если я выберу ту карьеру, которую он никогда бы не одобрил. Это повлияло на всю дальнейшую жизнь ну, ии-и. Ты знаешь...» «Еще потерял девственность?» «Угу.» «А две тысячи пятый?» «Первая работа, за которую я получил деньги, на которые уже можно было жить. Ну и... Ты знаешь также...» «Та история на пляже, когда Фер тебя чуть не убил...» «Да. Когда он меня чуть не убил.» «А что произошло в две тысячи четырнадцатом?» – Спрашиваю и он снова ныряет в подушку зеленым лицом. «Ничего такого...» «Угу.»
До ночи мы лежим – с горящими головами. Я просыпаюсь только для того, чтобы напичкаться золмигреном и сказать: «Боже, как я ненавижу именно твою мигрень. Голова не столько болит, сколько жжет. Жжет. Жжет. И печет...» И услышать в ответ: «Сорри. Я этого не хотел. Чтобы ты чувствовала всё это...»
А ночью. То есть уже под утро. Меня вдруг озаряет. В две тысячи четырнадцатом он впервые подумал о том, что, возможно, у него в жизни никогда не будет собственных, кровных детей... И с этого всё началось.
Стадії прийняття за 4 хвилини. Шок: «Що значить я став троюрідним дідусем?!!» Заперечення: «Яка дочка Гамільтонів могла народити? Анна? Ні! Вона ще дитина сама. Вона народилась в дві тищі першому, це ось тільки...» Гнів: «Що значить в 20 народжують?! Мені що 20, по-твоєму, не було?!!» Торг: «Чорт, ну, ок, вона хоча б повернеться вчитись, після того, як оце все?..» І нарешті. Депресія: «Якби я народив у 20, то зараз би...»
Їхали приїхали злазьте, ваша високість, угу. Кидайте роботу і спіть зеленим лицем у подушку. Й дивіться плутані душні сни, в яких не буде дітей, а будуть лише порожні кімнати і повітря зеленкувате, густе, як води навколоплідні старі.
Коли дихання стає менш глибоким і виринає зі сну – питаю навіщось: «Не спиш?» «Ні.» Питаю: «На питання відповіси?» «На яке?» - Підіймає голову, виймає її з подушки і на щоку кладе. «Тут дехто цікавиться, чи значили щось у твоєму житті ті роки, на які випадав в Циклі Лучник? Чи були вони більш важливими, ніж інші вісім?..»
«Уу-уу-у...» - Це звучить як небажання відповідати. Але я в голові й знаю, що він просто рахує – які роки були Лучникові... Нарешті: «Дев’яносто шостий?» «Угу.» «Мм-м.» - Посувається, вмощується зручніше. – «Мені було п’ятнадцять, й, значить, що я примирився з розлученням батьків і помирився з батьком. Тобто, це важливо тому, що умовою миру було його невтручання у моє ее-е професійне життя і згода оплачувати будь-яке навчання, навіть, якщо я оберу ту кар'єру, яку він ніколи би не схвалив. Це вплинуло на все подальше життя ну, іі-і. Ти знаєш...» «Ще втратив цноту?» «Угу.» «А дві тисячі п’ятий?» «Перша робота, за яку я отримав гроші, на які вже можна було жити. Ну і... Ти знаєш також...» «Та історія на пляжі, коли Фер тебе мало не вбив...» «Так. Коли він мене мало не вбив.» «А що сталося в дві тисячі чотирнадцятому?» - Запитую і він знову пірнає у подушку зеленим лицем. «Нічого такого...» «Авжеж.»
До ночі ми лежимо – з палаючими головами. Я прокидаюсь лише для того, щоб напшикатися золмігреном й сказати: «Боже, як я ненавиджу саме твою мігрень. Голова не стільки болить, скільки пече. Пече. Пече. І пече...» Й почути у відповідь: «Соррі. Я б не хотів. Щоб ти відчувала все це...»
А вночі. Тобто під ранок уже. Мене раптом осяює. В дві тисячі чотирнадцятому він уперше подумав про те, що, можливо, у нього в житті ніколи не буде власних, крівних дітей... І з цього все почалось.
В зеркале зелёное лицо. Со следами работы. Мог бы работу смыть, когда с работы пришёл, но закружилась голова, упал, лёг, долго лежал, думал, думал, уснул.
Стадии принятия за 4 минуты. Шок: «Что значит я стал троюродным дедушкой?!!» Возражение: «Какая дочь Гамильтононов могла родить? Анна? Нет! Она ещё ребенок совсем. Она родилась в две тысячи первом, это вот только...» Гнев: «Что значит в 20 рожают?! Мне что 20, по-твоему, не было?!!» Торг: «Черт, ну, ок, но она хотя бы вернётся учиться, после того, как всё?..» И наконец. Депрессия: «Если бы я родил в 20, то сейчас бы...»
Ехали приехали слезайте, ваше высочество, си. Бросайте работу и спите зеленым лицом в подушку. И смотрите путаные душные сны, в которых не будет детей, а будут только пустые комнаты и воздух зеленоватый, густой, как воды околоплодные старые.
Когда дыхание становится менее глубоким и выходит из сна – спрашиваю зачем-то: «Не спишь уже?» «Нет.» Спрашиваю: «На вопрос ответишь?» «На какой?» – Поднимает голову, вынимает её из подушки и на щеку кладёт. «Здесь некоторые интересуются, значили ли что-то в твоей жизни те годы, на которые выпадали в Цикле на Лучника? Были ли они более важными, чем остальные восемь?..»
«Уу-уу-у…» – Это звучит как нежелание отвечать. Но я в его голове и знаю, что он просто считает – какие годы были Лучниковы... Наконец-то: «Девяносто шестой?» «Угу.» «Мм-м.» - Подвигается, укладывается удобнее. – «Мне было пятнадцать, и значит, что я примирился с разводом родителей и помирился с отцом. То есть, это важно потому, что условием мира было его невмешательство в мою ээ-э профессиональную жизнь и согласие оплачивать любое обучение, даже если я выберу ту карьеру, которую он никогда бы не одобрил. Это повлияло на всю дальнейшую жизнь ну, ии-и. Ты знаешь...» «Еще потерял девственность?» «Угу.» «А две тысячи пятый?» «Первая работа, за которую я получил деньги, на которые уже можно было жить. Ну и... Ты знаешь также...» «Та история на пляже, когда Фер тебя чуть не убил...» «Да. Когда он меня чуть не убил.» «А что произошло в две тысячи четырнадцатом?» – Спрашиваю и он снова ныряет в подушку зеленым лицом. «Ничего такого...» «Угу.»
До ночи мы лежим – с горящими головами. Я просыпаюсь только для того, чтобы напичкаться золмигреном и сказать: «Боже, как я ненавижу именно твою мигрень. Голова не столько болит, сколько жжет. Жжет. Жжет. И печет...» И услышать в ответ: «Сорри. Я этого не хотел. Чтобы ты чувствовала всё это...»
А ночью. То есть уже под утро. Меня вдруг озаряет. В две тысячи четырнадцатом он впервые подумал о том, что, возможно, у него в жизни никогда не будет собственных, кровных детей... И с этого всё началось.
