![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
anna_amargoІноді вони нагадують мені старе проперчене, просолене часом подружжя. Підколки. Підйобки. Взаємоповага. Підтримка. Поблажливість до слабкостей одне одного. Ніжність і справжня любов.
Змій та Ем обговорюють майбутнє. За склянкою джину з тоніком, йєс. Вони сидять у різних містах, кожен перед власним ноутбуком і говорять про те, як всім нам, людям, простіше буде прийняти у себе колись увесь Світ.
Ну, тобто, як буде простіше кожному із людей на Землі змиритися з тим, що ми тут за звичкою вже звемо Sense8 і з тим, що все, що можна знати про кожного і про Світ - уже у всіх і в кожного в голові і все вже знають усі?
Почали із того, що ми частиною кола обговорювали результати ЗНО, що нещодавно здавали українські випускники. І Змій сказав дивовижне, те, що було незрозумілим мені, але цілком зрозумілим йому, як пов’язаному з Жертвоприношенням.
Він сказав: «Дітей перед цими іспитами мало натаскувати на науки, треба ще, щоб вони вміли випускати із рук телефон. Бо у багатьох він вже як частина тіла, й коли він не при них - вони ріалі панікують... І саме тому не можуть зібратись до купи і навіть елементарні тести пройти... Розумієте цей прикол? Телефон – для цього покоління – не просто гаджет якийсь. Він – невід’ємний від них. І коли воно його віддають, то це щось схоже на процес жертвоприношення. І вони би могли, віддавши свої телефони, увімкнутися до мережі, спілкуватися зі всім Світом, брати усе, що там є. Але вони панікують. Бо думають, що втративши цей сурогат, цей костиль, що підтримує їх у зв’язку, вони втрачають й зв’язок...»
Коли Змій промовив все це, я згадала, як реагує Антоніна, коли вона засинає під музику і я нишком у неї з руки намагаюсь витягти її гаджет.
Це саме паніка, сі. Можливо, саме від того, що рветься з мережею і зі Світом зв’язок, який, як їй здається підтримується лише через музику у навушниках, через соцмережі й айфон.
І от вони, Змій та Ем, сидять і говорять про те, як людство зробить стрибок. Як воно візьме й відмовиться від сурогатів, від костилів. Від телефонів, які вже майже частина тіла, які вже продовження будь-якої руки.
Один стверджує, що нарід весь так духовно стрибне, що просто це прийме. Що спочатку меншість, а за нею й інші усі усвідомлять, що гаджети лише стримують цей процес об’єднання зі Світом, входження в мережу. Що це буде прорив.
А інший каже: «Дурний! Ти зважаєш лише на тих, для кого знімають Вачовські. Й не береш до уваги всіх тих, хто вірить у всяку дурню про чипування людей. Набагато більше книг, серіалів й кіно знято про тих, кому в голову вживлено чип, який розсуває для них межі їх сприйняття й підключає їх до інтернету. Я впевнений, все буде простіше. Думаю, що якийсь умовний Вільям Тайлер Сміт дуже скоро почне продавати той чип, який нібито буде підключати людей до Світу, до спільноти думок. Бо через чип прийняти простіше. Особливо всім тим, хто звик до телефону, тим, для яких він – уже частина тіла й продовження їх руки...»
І от вони майже б’ються. Кожен своїм про своє. А я милуюсь сиджу. Бо вони мені – як престаріле подружжя, в якому партнер підсуває партнеру цукор, коли той, не глядячи, тягнеться через стіл по перець чи сіль, а потім тихенько рже з підсолодженої партнером яєшні і погляду: «Я помщуся тобі!»
Але.
Що я хотіла сказати? А, ну авжеж...
Якщо колись якась фірма почне продавати той чип, що вмикає Sense8 й підключає до всесвітньої мережі – перевіряйте бенефіціарів проекту. Якщо там будуть Т.Вудлі й М.Айнем, або хоча б В.Тайлер Сміт – не купуйте того. То фігня. Вам не потрібен той чип. У всякому разі для того, щоб відкрити весь Світ у собі.
Иногда они напоминают мне старых проперченных, просоленных временем супругов. Подколки. Подъёбки. Взаимоуважение. Поддержка. Снисходительность к слабостям друг друга. Нежность и настоящая любовь.
Змей и Эм обсуждают будущее. За стаканом джина с тоником, йес. Они сидят в разных городах, каждый перед собственным ноутбуком и говорят о том, как всем нам, людям, проще будет принять в себя когда-то весь Мир.
Ну, то есть, как будет проще каждому из людей на Земле смириться с тем, что мы здесь по привычке уже называем Sense8 и с тем, что всё, что можно знать о каждом и о Мире - уже у всех и у каждого в голове и все уже знают всё?
Начали с того, что мы частью круга обсуждали результаты ВНО, что недавно сдавали украинские выпускники. И Змей сказал удивительное, то, что было непонятным мне, но вполне понятным ему, как связанному с Жертвоприношениями.
Он сказал: «Детей перед этими экзаменами мало натаскивать на науки, надо ещё, чтобы они умели выпускать из рук телефон. Потому, что у многих он уже как часть тела, и когда он не у них - они риали паникуют... И именно поэтому не могут собраться в кучу и даже элементарные тесты пройти... Понимаете этот прикол? Телефон - для этого поколения - не просто гаджет какой-то. Он - неотъемлемый от них. И когда они его отдают, то это что-то похожее на процесс жертвоприношения. И они бы могли, отдав свои телефоны, включиться в сеть, общаться со всем Миром, брать всё, что там есть. Но они паникуют. Потому, что думают, что потеряв этот суррогат, этот костыль, что поддерживает их в связи, они теряют связь тоже...»
Когда Змей сказал всё это, я вспомнила, как реагирует Антонина, если она засыпает под музыку и я украдкой у неё из руки стараюсь извлечь её гаджет.
Это именно паника, си. Возможно, именно от того, что рвётся с сетью и с Миром связь, которая, как ей кажется поддерживается через музыку в наушниках, через соцсети и айфон.
И вот они, Змей и Эм, сидят и говорят о том, как человечество сделает этот прыжок. Как оно возьмет и откажется от суррогатов, от костылей. От телефонов, которые уже почти часть тела, уже продолжение любой руки.
Один утверждает, что народ весь так духовно прыгнет, что просто это примет и всё. Что сначала меньшинство, а за ним и другие все осознают, что гаджеты только сдерживают этот процесс объединения с Миром, вхождения в сеть. Что это будет прорыв.
А другой говорит: «Дурачок! Ты смотришь только на тех, для кого снимают Вачовски. И не принимаешь во внимание всех тех, кто верит во всякую ерунду о чипировании людей. Гораздо больше книг, сериалов и кино снято о тех, кому в голову вживлен чип, расширяющий для них пределы их восприятия и подключающий их к интернету. Я уверен, всё будет проще. Думаю, что некий условный Уильям Тайлер Смит очень скоро начнет продавать тот чип, который якобы будет подключать людей к Миру, в сообщество мыслей. Потому, что через чип принять проще. Особенно всем тем, кто привык к телефону, тем, для которых он - уже часть тела и продолжение их руки...»
И вот они почти дерутся. Каждый своим о своём. А я любуюсь сижу. Потому что они мне - как престарелая пара, в которой партнер подсовывает партнеру сахар, когда тот, не глядя, тянется через стол, чтоб взять перец или соль, а потом тихонько ржет с подслащенной партнером яичницы и со взгляда: «Я тебе отомщу!»
Но.
Что я хотела сказать? А, ну конечно...
Если когда-то какая-то фирма начнет продавать тот чип, что включает Sense8 и подключает к всемирной сети - проверяйте бенефициаров проекта. Если там будут Т.Вудли и М.Айнем, или хотя бы В.Тайлер Смит - не покупайте того. То фигня. Вам не нужен тот чип. Во всяком случае для того, чтобы в себе открыть Мир.
Змій та Ем обговорюють майбутнє. За склянкою джину з тоніком, йєс. Вони сидять у різних містах, кожен перед власним ноутбуком і говорять про те, як всім нам, людям, простіше буде прийняти у себе колись увесь Світ.
Ну, тобто, як буде простіше кожному із людей на Землі змиритися з тим, що ми тут за звичкою вже звемо Sense8 і з тим, що все, що можна знати про кожного і про Світ - уже у всіх і в кожного в голові і все вже знають усі?
Почали із того, що ми частиною кола обговорювали результати ЗНО, що нещодавно здавали українські випускники. І Змій сказав дивовижне, те, що було незрозумілим мені, але цілком зрозумілим йому, як пов’язаному з Жертвоприношенням.
Він сказав: «Дітей перед цими іспитами мало натаскувати на науки, треба ще, щоб вони вміли випускати із рук телефон. Бо у багатьох він вже як частина тіла, й коли він не при них - вони ріалі панікують... І саме тому не можуть зібратись до купи і навіть елементарні тести пройти... Розумієте цей прикол? Телефон – для цього покоління – не просто гаджет якийсь. Він – невід’ємний від них. І коли воно його віддають, то це щось схоже на процес жертвоприношення. І вони би могли, віддавши свої телефони, увімкнутися до мережі, спілкуватися зі всім Світом, брати усе, що там є. Але вони панікують. Бо думають, що втративши цей сурогат, цей костиль, що підтримує їх у зв’язку, вони втрачають й зв’язок...»
Коли Змій промовив все це, я згадала, як реагує Антоніна, коли вона засинає під музику і я нишком у неї з руки намагаюсь витягти її гаджет.
Це саме паніка, сі. Можливо, саме від того, що рветься з мережею і зі Світом зв’язок, який, як їй здається підтримується лише через музику у навушниках, через соцмережі й айфон.
І от вони, Змій та Ем, сидять і говорять про те, як людство зробить стрибок. Як воно візьме й відмовиться від сурогатів, від костилів. Від телефонів, які вже майже частина тіла, які вже продовження будь-якої руки.
Один стверджує, що нарід весь так духовно стрибне, що просто це прийме. Що спочатку меншість, а за нею й інші усі усвідомлять, що гаджети лише стримують цей процес об’єднання зі Світом, входження в мережу. Що це буде прорив.
А інший каже: «Дурний! Ти зважаєш лише на тих, для кого знімають Вачовські. Й не береш до уваги всіх тих, хто вірить у всяку дурню про чипування людей. Набагато більше книг, серіалів й кіно знято про тих, кому в голову вживлено чип, який розсуває для них межі їх сприйняття й підключає їх до інтернету. Я впевнений, все буде простіше. Думаю, що якийсь умовний Вільям Тайлер Сміт дуже скоро почне продавати той чип, який нібито буде підключати людей до Світу, до спільноти думок. Бо через чип прийняти простіше. Особливо всім тим, хто звик до телефону, тим, для яких він – уже частина тіла й продовження їх руки...»
І от вони майже б’ються. Кожен своїм про своє. А я милуюсь сиджу. Бо вони мені – як престаріле подружжя, в якому партнер підсуває партнеру цукор, коли той, не глядячи, тягнеться через стіл по перець чи сіль, а потім тихенько рже з підсолодженої партнером яєшні і погляду: «Я помщуся тобі!»
Але.
Що я хотіла сказати? А, ну авжеж...
Якщо колись якась фірма почне продавати той чип, що вмикає Sense8 й підключає до всесвітньої мережі – перевіряйте бенефіціарів проекту. Якщо там будуть Т.Вудлі й М.Айнем, або хоча б В.Тайлер Сміт – не купуйте того. То фігня. Вам не потрібен той чип. У всякому разі для того, щоб відкрити весь Світ у собі.
Иногда они напоминают мне старых проперченных, просоленных временем супругов. Подколки. Подъёбки. Взаимоуважение. Поддержка. Снисходительность к слабостям друг друга. Нежность и настоящая любовь.
Змей и Эм обсуждают будущее. За стаканом джина с тоником, йес. Они сидят в разных городах, каждый перед собственным ноутбуком и говорят о том, как всем нам, людям, проще будет принять в себя когда-то весь Мир.
Ну, то есть, как будет проще каждому из людей на Земле смириться с тем, что мы здесь по привычке уже называем Sense8 и с тем, что всё, что можно знать о каждом и о Мире - уже у всех и у каждого в голове и все уже знают всё?
Начали с того, что мы частью круга обсуждали результаты ВНО, что недавно сдавали украинские выпускники. И Змей сказал удивительное, то, что было непонятным мне, но вполне понятным ему, как связанному с Жертвоприношениями.
Он сказал: «Детей перед этими экзаменами мало натаскивать на науки, надо ещё, чтобы они умели выпускать из рук телефон. Потому, что у многих он уже как часть тела, и когда он не у них - они риали паникуют... И именно поэтому не могут собраться в кучу и даже элементарные тесты пройти... Понимаете этот прикол? Телефон - для этого поколения - не просто гаджет какой-то. Он - неотъемлемый от них. И когда они его отдают, то это что-то похожее на процесс жертвоприношения. И они бы могли, отдав свои телефоны, включиться в сеть, общаться со всем Миром, брать всё, что там есть. Но они паникуют. Потому, что думают, что потеряв этот суррогат, этот костыль, что поддерживает их в связи, они теряют связь тоже...»
Когда Змей сказал всё это, я вспомнила, как реагирует Антонина, если она засыпает под музыку и я украдкой у неё из руки стараюсь извлечь её гаджет.
Это именно паника, си. Возможно, именно от того, что рвётся с сетью и с Миром связь, которая, как ей кажется поддерживается через музыку в наушниках, через соцсети и айфон.
И вот они, Змей и Эм, сидят и говорят о том, как человечество сделает этот прыжок. Как оно возьмет и откажется от суррогатов, от костылей. От телефонов, которые уже почти часть тела, уже продолжение любой руки.
Один утверждает, что народ весь так духовно прыгнет, что просто это примет и всё. Что сначала меньшинство, а за ним и другие все осознают, что гаджеты только сдерживают этот процесс объединения с Миром, вхождения в сеть. Что это будет прорыв.
А другой говорит: «Дурачок! Ты смотришь только на тех, для кого снимают Вачовски. И не принимаешь во внимание всех тех, кто верит во всякую ерунду о чипировании людей. Гораздо больше книг, сериалов и кино снято о тех, кому в голову вживлен чип, расширяющий для них пределы их восприятия и подключающий их к интернету. Я уверен, всё будет проще. Думаю, что некий условный Уильям Тайлер Смит очень скоро начнет продавать тот чип, который якобы будет подключать людей к Миру, в сообщество мыслей. Потому, что через чип принять проще. Особенно всем тем, кто привык к телефону, тем, для которых он - уже часть тела и продолжение их руки...»
И вот они почти дерутся. Каждый своим о своём. А я любуюсь сижу. Потому что они мне - как престарелая пара, в которой партнер подсовывает партнеру сахар, когда тот, не глядя, тянется через стол, чтоб взять перец или соль, а потом тихонько ржет с подслащенной партнером яичницы и со взгляда: «Я тебе отомщу!»
Но.
Что я хотела сказать? А, ну конечно...
Если когда-то какая-то фирма начнет продавать тот чип, что включает Sense8 и подключает к всемирной сети - проверяйте бенефициаров проекта. Если там будут Т.Вудли и М.Айнем, или хотя бы В.Тайлер Смит - не покупайте того. То фигня. Вам не нужен тот чип. Во всяком случае для того, чтобы в себе открыть Мир.
