Про Перше Слово.

[anna_amargo]

В Марафон почали потроху писати про окремі Ендреорати, про Сили, ну, і, звісно, про правила за якими ці Сили вибудовують Світ і тримають Гармонію.

І от. Писала я про царство Записаних Обіцянок. І – поки писала про це – згадала про Текст взагалі. Про Перший Текст. І про Слово.

Бо, так. Час від часу колеги мої пишуть у свої фейсбуки обурені дописи. Пишуть різними словами про те, що якась чергова інстаграмна ее-е відьма потягла в них якийсь текст із ЖЖ (мабуть, думаючи, що як ЖЖ якогось мага вже мертвий років п’ять, так і сам маг також сконав).



І читаючи таке, я, по-перше, радію, що наша з чоловіком магія україномовна (й не кожна інста-магиня візьметься перекладати), а ще що магія ця – іріранівська, тобто, занадто впізнавана штука і в побудові речень, і в назвах сил і речей, і в практиках, мабуть, також.

Але. Є ще по-друге.

По-друге, наштовхнувшись на черговий такий допис про покрадений текст, я завжди дивуюсь одній-єдиній речі.

Я дивуюсь тому, що можна бути у Магії, жити із нею, працювати у ній і не знати при цьому про існування Правила Першого Слова.

Я замислююсь завжди над тим, як можна (хай навіть сподіваючись, що автор тексту помер разом з Живим Журналом своїм і від автора не прилетить) сподіватись на те, що і Світ це попустить?

Як можна не здогадуватися навіть, що фраза: «Спочатку було Слово!» - не просто так сказана фраза й що вона означає: «За будь-яким автором, який склав якісь слова в текст вже стоїть Сила, яка охороняє права його.»

Ніколи не зрозумію цього. Ніколи не перестану дивуватися сміливості цих ее-е неординарних людей.

Первинна з Первинних. Примітивна. Проста. Прекрасна Сила Першого Слова.

Сторож авторського права і борець з плагіатом, угу.

І правила у цієї Сили прості. І їх не так вже й багато.

Й перше там, здається про те, що можна всяку ідею народжувати знову і знову, можна бути неоригінальним у сенсах, можна будь-яку думку повторити будь-якими словами хоч мільйон раз й при цьому кожна нова людина, яка говорить, або пише хоч і банальність повторену мільйон разів, буде Автором. Буде Творцем. Якого захищатиме Сила Першого Слова.

Але якщо інша людина візьме чийсь вже промовлений, або записаний текст і повторить його слово в слово, видавши при цьому за свій – то це вже буде Замах на Творця.

А чому? А тому, що тут, у цьому Світі, дуже важливий творець. Бо почалось все з того, що Аллах за образом своїм і подобою наробив тут людей і сказав їм: «Творіть!» Ну, тобто: «Плодіться й розмножуйтесь, розширюйте Всесвіт. Творіть!»

А потім Адам поназивав тут усе. А потім була розмова із Євою. Й виник нарешті він. Текст. Як творчості апогей.

Бо мало змайструвати колесо, побудувати дім й намалювати картину. Творцю треба ще пояснити – тим людям, для яких він творив – що це є і нащо це може згодитися їм.

Тож будь-який Текст – це святе. Це те, чим людина завершує. Це вершина суті людської.

Хоча декому здається, що навпаки. Що ті, хто вміє лише бла-бла-бла – не творці, а балаболи, й лиш ті, що щось роблять – творці. Але ні. Бо спочатку таки було слово, а потім Бог тиждень творив. А потім він видав текст. Сказав: «Ось це все, що я наробив, на мій смак дуже ок!» І затим пояснив – що воно, як ним користуватись і усіляке таке.

Тож текст – це щось, що належить первинному. А вкрасти написане кимсь Силою Першого Слова прирівнюється до хули на саму Суть нашої з Аллахом спорідненості. Тобто, на здатність говорити, на здатність промовляти слова і складати їх в текст.

І саме тому автор може забути. Автор може не знати про те, що у нього вкрали якийсь допис з ЖЖ, віднесли його в Інстаграм і підписали своїм. Автор може навіть знати, але забити на те.

Але царство Першого Слова на сторожі стоїть.

Тож Галя, яка вкрала у Валєчкі вірш і видала його в газеті як свій, може отримати гонорар, а може навіть славу всесвітню, як великий поет, тобто поетка, угу.

Але те, що за словом стоїть, те, що вірш – як акт творчості – ніс – буде належати назавжди Валентині. Як автору. Як творцю. І Сила Першого Слова буде саме Валі платить гонорар більш важливий.

Більш важливий тому, що Автор від Сили цієї завжди отримує те, чого хоче.

Завжди.

І проблема всіх авторів в тім лише, що вони дуже часто або не знають чого вони хочуть, або не вміють хотіти, або хочуть чогось не того...

P.S. Ну, і – повертаючись до теми усіляких народних казок, пісеньок і дитячих дражнилок, в яких чомусь зберіглось так багато того, що магія справжня, правдива.

Перше слово - дорожче другого.
Друге слово – з’їла корова.
Третє слово з вітром пішло,
Четверте слово могилу знайшло!