N.F. + T.T.R. + A.L. 39
Dec. 26th, 2020 11:52 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
anna_amargo2021 рік 11 серпня 11:36
Драко наздоганяє мене в коридорі. Запитує: «Не змогла вмовити Скорпіуса?» «Ні, на жаль.» - Відповідаю. – «Він упертий такий...» «І в кого він такий вдався, аж цікаво...» - Сміється він. Сміємося обоє.
Ми заходимо до нашої спальні і раптом обривається сміх, бо бачимо Гаррі, що розгублений стоїть посеред кімнати і дивиться перед собою, намагаючись вочевидь зібрати до купи думки якісь. Мабуть, що дуже важкі.
Мелфой питає: «Ти що? Що з тобою?» Обіймає. Бере Гаррі під руки і кладе його собі на плече. Потім морщиться. Принюхується до рукавів, до волосся. Говорить: «Ну, і що вона сказала тобі такого, що ти аж заціпенів?»
Мій чоловік оживає, вимучує з себе посмішку: «Та звідки ти знаєш...» «Ну-у...» - Тягне Мелфой. – «Хіба що ти почав користуватись тими самими парфумами, що і моя маман...»
Гаррі вичавлює з себе коротке: «Ги.» А Драко продовжує: «І, судячи з інтенсивності аромату, що залишився на тобі, вона говорила з тобою не менше п’яти хвилин і сказала, скоріше за все, більше слів, ніж за два роки мені...»
Коли Гаррі починає іржати: «Так. Ось цим вона вразила. Не вірю, що почув від неї аж таку кількість слів...» Мелфой повторює: «Ну-у-у?»
І Гаррі здається. Зітхає: «Хотіла, щоб я от це пробачив собі...» Він притискає долоню до Дракових грудей.
«Вау.» - Драко не дуже старанно зображує здивування. – «Тобто, те, що я тобі вже двадцять років кажу, ти пропускаєш повз вуха. Але варто один раз те саме промовити пані Мелфой і ти стоїш, наче стовп і блимаєш очима...» «Не блимаю...» - Бурмоче Гаррі. «Блимаєш.» - Кажу я. «Так. От так от. Блим. Блим.» - Демонструє Мелфой.
Мій чоловік починає біситися. Говорить: «Ну, ок. Ви такі розумні. І Джин. І твоя мама. І ти.» «Угу.» - Киває Драко. – «А ти?»
«А я не такий!» - Гаррі не прибирає руки з Дракових грудей, але тепер тисне на них, немов намагається відштовхнути стіну. – «Я, мабуть, занадто тупий. Я просто не розумію, як я це маю зробити? Облівіейтнуться? Вдаритися головою об стіл? Чи просто сказати: Почуття провини, раз два, стій!?»
Я дивлюся на лице Драко і бачу, що він розгубився враз. Жує губи, бурмоче: «О, чорт. Я, мабуть... Я, мабуть, не знаю...»
Не витримую і підходжу. Встаю поруч з ними, обіймаю обох. Кажу: «Це не так складно, якщо подумати...»
Вони обоє глипають на мене так, наче тільки зараз побачили, що я тут, з ними в кімнаті. Мелфой знову говорить: «Ну-у-у? Іі-і-і?»
«Що ну?» - Промовляю. – «Вся проблема у тому, що він не може не бачити те, що він наробив. Кожного разу, коли він тебе роздягає, він бачить шрами. І згадує, що це він. Він міг би, звісно, на голого тебе не дивитися...»
Тепер з боку Гаррі доноситься нерішуче: «Ну-у-уу-у ні-іі-і...» «Звісно, ні.» - Говорю. – «Ти не зможеш. Та і не треба тобі. Але. Ти ж можеш дивитись на Драко так, як я на нього дивлюсь. Себто. Моїми очима. А-ну, спробуй. Пусти...»
Я протискуюсь між чоловіками. Стаю спиною до Гаррі і кладу руки поруч з його руками на груди Драко. «Дивись.» - Кажу, озираючись. – «Ні, Гаррі. Ти не так дивишся. Заплющ свої очі і моїми очами дивись. Я розстібаю сорочку. Ось так от знімаю її. Знаєш, що я бачу?»
Чоловік щось бурмоче в потилицю мені. Драко перепитує: «Що?» «Красу.» - Гаррі відповідає йому. – «Вона бачить красу. Для неї ці шрами... Вони для неї ніщо. Просто шрами. Які тебе не псують. Просто якісь шрами. І все.»
«На гарному тілі.» - Сміюся я. Гаррі за мною повторює: «На гарному тілі, угу...»
Озираюся, щоб побачити чоловікові очі. Він питає з надією: «Ти правда віриш, що це допоможе?»
«Це лише перший крок.» - Промовляє Мелфой. – «Почати дивитися на мене очами людини, яка бачить не погану справу своїх рук, а щось, що було до неї, щось, що їй тепер належить і що подобається їй трохи...» «Більше, ніж трохи...» - Кажу. Ірже: «Так. Більше, ніж трохи, угу.»
2021 11 августа 11:36
Драко настигает меня в коридоре. Спрашивает: «Не смогла уговорить Скорпиуса?» «Нет увы.» - Отвечаю. - «Он упрямый такой...» «И в кого он такой удался, очень интересно...» - Смеётся он. Смеёмся оба.
Мы заходим в нашу спальню и вдруг обрывается смех, потому, что видим Гарри, который растерянно стоит посреди комнаты и смотрит перед собой, пытаясь очевидно собрать вместе мысли какие-то. Видимо, очень тяжелые.
Малфой спрашивает: «Ты что? Что с тобой?» Обнимает. Берёт Гарри под руки и кладет его себе на плечо. Затем морщится. Принюхивается к рукавам, к волосам. Говорит: «Ну, и что она сказала тебе такого, что ты прям оцепенел?»
Мой муж оживает, выдавливает из себя улыбку: «Да откуда ты знаешь...» «Ну-у...» - Тянет Малфой. - «Разве что ты начал пользоваться теми же духами, что и моя маман...»
Гарри выжимает из себя короткое: «Гы.» А Драко продолжает: «И, судя по интенсивности аромата, оставшегося на тебе, она говорила с тобой не менее пяти минут и сказала, скорее всего, больше слов, чем мне за два года...»
Когда Гарри начинает ржать: «Да. Вот этим она поразила. Не верю, что услышал от неё прямо такое количество слов...» Малфой повторяет: «Ну-у-у?»
И Гарри сдаётся. Вздыхает: «Хотела, чтобы я вот это простил себе...» Он прижимает ладонь к Драковой груди.
«Вау.» - Драко не слишком старательно изображает удивление. - «То есть, то, что я тебе уже двадцать лет говорю, ты пропускаешь мимо ушей. Но стоит один раз то же самое сказать госпоже Малфой, ты стоишь, как столб и хлопаешь глазами...» «Не хлопаю...» - Бормочет Гарри. «Хлопаешь.» - Говорю я. «Да. Вот так вот. Хлоп. Хлоп.» - Демонстрирует Малфой.
Мой муж начинает беситься. Говорит: «Ну, ок. Вы такие умные. И Джин. И твоя мама. И ты.» «Угу.» - Кивает Драко. - «А ты?»
«А я не такой!» - Гарри не убирает руки с груди Драко, но теперь давит на неё, словно пытается оттолкнуть стену. - «Я, наверное, слишком тупой. Я просто не понимаю, как я это должен сделать? Обливиэйтнуться? Удариться головою об стол? Просто сказать: Чувство вины, раз два, стой!?»
Я смотрю на лицо Драко и вижу, что он растерялся сразу же. Жуёт губы, бормочет: «О, чёрт. Я, наверное... Я, пожалуй, не знаю...»
Не выдерживаю и подхожу. Встаю рядом с ними, обнимаю обоих. Говорю: «Это не так сложно, если подумать...»
Они оба зыркают на меня так, будто только сейчас увидели, что я здесь, с ними в комнате. Малфой снова говорит: «Ну-у-у? Ии-и-и?»
«Что ну?» - Отвечаю. - «Вся проблема в том, что он не может не видеть, что он наделал. Каждый раз, когда он тебя раздевает, он видит шрамы. И вспоминает, что это он. Он мог бы, конечно, на голого тебя не смотреть...»
Теперь со стороны Гарри доносится нерешительное: «Ну-у-уу-у не-е-е...» «Конечно, нет.» - Говорю. - «Ты не сможешь. Да и не надо тебе. Но. Ты можешь смотреть на Драко так, как я на него смотрю. То есть. Моими глазами. А-ну, попробуй. Пусти...»
Я протискиваюсь между мужчинами. Становлюсь спиной к Гарри и кладу руки рядом с его руками на грудь Драко. «Смотри.» - Говорю, оглядываясь. - «Нет, Гарри. Ты не так смотришь. Закрой глаза и моими глазами смотри. Я расстегиваю рубашку. Вот так вот снимаю её. Знаешь, что я вижу?»
Муж что-то бормочет в затылок мне. Драко переспрашивает: «Что?» «Красоту.» - Гарри отвечает ему. - «Она видит красоту. Для неё эти шрамы... Они для неё ничто. Просто шрамы. Которые тебя не портят. Просто какие-то шрамы. И всё.»
«На хорошем теле.» - Смеюсь я. Гарри за мной повторяет: «На хорошем теле, угу...»
Оглядываюсь, чтобы увидеть глаза мужа. Он спрашивает с надеждой: «Ты правда веришь, что это поможет?»
«Это только первый шаг.» - Отвечает Малфой. - «Начать смотреть на меня глазами человека, который видит не плохое дело своих рук, а то, что было до него, то, что ему теперь принадлежит и нравится ему немного...» «Больше, чем немного...» - Говорю я. Он ржет: «Да. Больше, чем немного, угу.»
Драко наздоганяє мене в коридорі. Запитує: «Не змогла вмовити Скорпіуса?» «Ні, на жаль.» - Відповідаю. – «Він упертий такий...» «І в кого він такий вдався, аж цікаво...» - Сміється він. Сміємося обоє.
Ми заходимо до нашої спальні і раптом обривається сміх, бо бачимо Гаррі, що розгублений стоїть посеред кімнати і дивиться перед собою, намагаючись вочевидь зібрати до купи думки якісь. Мабуть, що дуже важкі.
Мелфой питає: «Ти що? Що з тобою?» Обіймає. Бере Гаррі під руки і кладе його собі на плече. Потім морщиться. Принюхується до рукавів, до волосся. Говорить: «Ну, і що вона сказала тобі такого, що ти аж заціпенів?»Мій чоловік оживає, вимучує з себе посмішку: «Та звідки ти знаєш...» «Ну-у...» - Тягне Мелфой. – «Хіба що ти почав користуватись тими самими парфумами, що і моя маман...»
Гаррі вичавлює з себе коротке: «Ги.» А Драко продовжує: «І, судячи з інтенсивності аромату, що залишився на тобі, вона говорила з тобою не менше п’яти хвилин і сказала, скоріше за все, більше слів, ніж за два роки мені...»
Коли Гаррі починає іржати: «Так. Ось цим вона вразила. Не вірю, що почув від неї аж таку кількість слів...» Мелфой повторює: «Ну-у-у?»
І Гаррі здається. Зітхає: «Хотіла, щоб я от це пробачив собі...» Він притискає долоню до Дракових грудей.
«Вау.» - Драко не дуже старанно зображує здивування. – «Тобто, те, що я тобі вже двадцять років кажу, ти пропускаєш повз вуха. Але варто один раз те саме промовити пані Мелфой і ти стоїш, наче стовп і блимаєш очима...» «Не блимаю...» - Бурмоче Гаррі. «Блимаєш.» - Кажу я. «Так. От так от. Блим. Блим.» - Демонструє Мелфой.
Мій чоловік починає біситися. Говорить: «Ну, ок. Ви такі розумні. І Джин. І твоя мама. І ти.» «Угу.» - Киває Драко. – «А ти?»
«А я не такий!» - Гаррі не прибирає руки з Дракових грудей, але тепер тисне на них, немов намагається відштовхнути стіну. – «Я, мабуть, занадто тупий. Я просто не розумію, як я це маю зробити? Облівіейтнуться? Вдаритися головою об стіл? Чи просто сказати: Почуття провини, раз два, стій!?»
Я дивлюся на лице Драко і бачу, що він розгубився враз. Жує губи, бурмоче: «О, чорт. Я, мабуть... Я, мабуть, не знаю...»
Не витримую і підходжу. Встаю поруч з ними, обіймаю обох. Кажу: «Це не так складно, якщо подумати...»
Вони обоє глипають на мене так, наче тільки зараз побачили, що я тут, з ними в кімнаті. Мелфой знову говорить: «Ну-у-у? Іі-і-і?»
«Що ну?» - Промовляю. – «Вся проблема у тому, що він не може не бачити те, що він наробив. Кожного разу, коли він тебе роздягає, він бачить шрами. І згадує, що це він. Він міг би, звісно, на голого тебе не дивитися...»
Тепер з боку Гаррі доноситься нерішуче: «Ну-у-уу-у ні-іі-і...» «Звісно, ні.» - Говорю. – «Ти не зможеш. Та і не треба тобі. Але. Ти ж можеш дивитись на Драко так, як я на нього дивлюсь. Себто. Моїми очима. А-ну, спробуй. Пусти...»
Я протискуюсь між чоловіками. Стаю спиною до Гаррі і кладу руки поруч з його руками на груди Драко. «Дивись.» - Кажу, озираючись. – «Ні, Гаррі. Ти не так дивишся. Заплющ свої очі і моїми очами дивись. Я розстібаю сорочку. Ось так от знімаю її. Знаєш, що я бачу?»
Чоловік щось бурмоче в потилицю мені. Драко перепитує: «Що?» «Красу.» - Гаррі відповідає йому. – «Вона бачить красу. Для неї ці шрами... Вони для неї ніщо. Просто шрами. Які тебе не псують. Просто якісь шрами. І все.»
«На гарному тілі.» - Сміюся я. Гаррі за мною повторює: «На гарному тілі, угу...»
Озираюся, щоб побачити чоловікові очі. Він питає з надією: «Ти правда віриш, що це допоможе?»
«Це лише перший крок.» - Промовляє Мелфой. – «Почати дивитися на мене очами людини, яка бачить не погану справу своїх рук, а щось, що було до неї, щось, що їй тепер належить і що подобається їй трохи...» «Більше, ніж трохи...» - Кажу. Ірже: «Так. Більше, ніж трохи, угу.»
2021 11 августа 11:36
Драко настигает меня в коридоре. Спрашивает: «Не смогла уговорить Скорпиуса?» «Нет увы.» - Отвечаю. - «Он упрямый такой...» «И в кого он такой удался, очень интересно...» - Смеётся он. Смеёмся оба.
Мы заходим в нашу спальню и вдруг обрывается смех, потому, что видим Гарри, который растерянно стоит посреди комнаты и смотрит перед собой, пытаясь очевидно собрать вместе мысли какие-то. Видимо, очень тяжелые.
Малфой спрашивает: «Ты что? Что с тобой?» Обнимает. Берёт Гарри под руки и кладет его себе на плечо. Затем морщится. Принюхивается к рукавам, к волосам. Говорит: «Ну, и что она сказала тебе такого, что ты прям оцепенел?»
Мой муж оживает, выдавливает из себя улыбку: «Да откуда ты знаешь...» «Ну-у...» - Тянет Малфой. - «Разве что ты начал пользоваться теми же духами, что и моя маман...»
Гарри выжимает из себя короткое: «Гы.» А Драко продолжает: «И, судя по интенсивности аромата, оставшегося на тебе, она говорила с тобой не менее пяти минут и сказала, скорее всего, больше слов, чем мне за два года...»
Когда Гарри начинает ржать: «Да. Вот этим она поразила. Не верю, что услышал от неё прямо такое количество слов...» Малфой повторяет: «Ну-у-у?»
И Гарри сдаётся. Вздыхает: «Хотела, чтобы я вот это простил себе...» Он прижимает ладонь к Драковой груди.
«Вау.» - Драко не слишком старательно изображает удивление. - «То есть, то, что я тебе уже двадцать лет говорю, ты пропускаешь мимо ушей. Но стоит один раз то же самое сказать госпоже Малфой, ты стоишь, как столб и хлопаешь глазами...» «Не хлопаю...» - Бормочет Гарри. «Хлопаешь.» - Говорю я. «Да. Вот так вот. Хлоп. Хлоп.» - Демонстрирует Малфой.
Мой муж начинает беситься. Говорит: «Ну, ок. Вы такие умные. И Джин. И твоя мама. И ты.» «Угу.» - Кивает Драко. - «А ты?»
«А я не такой!» - Гарри не убирает руки с груди Драко, но теперь давит на неё, словно пытается оттолкнуть стену. - «Я, наверное, слишком тупой. Я просто не понимаю, как я это должен сделать? Обливиэйтнуться? Удариться головою об стол? Просто сказать: Чувство вины, раз два, стой!?»
Я смотрю на лицо Драко и вижу, что он растерялся сразу же. Жуёт губы, бормочет: «О, чёрт. Я, наверное... Я, пожалуй, не знаю...»
Не выдерживаю и подхожу. Встаю рядом с ними, обнимаю обоих. Говорю: «Это не так сложно, если подумать...»
Они оба зыркают на меня так, будто только сейчас увидели, что я здесь, с ними в комнате. Малфой снова говорит: «Ну-у-у? Ии-и-и?»
«Что ну?» - Отвечаю. - «Вся проблема в том, что он не может не видеть, что он наделал. Каждый раз, когда он тебя раздевает, он видит шрамы. И вспоминает, что это он. Он мог бы, конечно, на голого тебя не смотреть...»
Теперь со стороны Гарри доносится нерешительное: «Ну-у-уу-у не-е-е...» «Конечно, нет.» - Говорю. - «Ты не сможешь. Да и не надо тебе. Но. Ты можешь смотреть на Драко так, как я на него смотрю. То есть. Моими глазами. А-ну, попробуй. Пусти...»
Я протискиваюсь между мужчинами. Становлюсь спиной к Гарри и кладу руки рядом с его руками на грудь Драко. «Смотри.» - Говорю, оглядываясь. - «Нет, Гарри. Ты не так смотришь. Закрой глаза и моими глазами смотри. Я расстегиваю рубашку. Вот так вот снимаю её. Знаешь, что я вижу?»
Муж что-то бормочет в затылок мне. Драко переспрашивает: «Что?» «Красоту.» - Гарри отвечает ему. - «Она видит красоту. Для неё эти шрамы... Они для неё ничто. Просто шрамы. Которые тебя не портят. Просто какие-то шрамы. И всё.»
«На хорошем теле.» - Смеюсь я. Гарри за мной повторяет: «На хорошем теле, угу...»
Оглядываюсь, чтобы увидеть глаза мужа. Он спрашивает с надеждой: «Ты правда веришь, что это поможет?»
«Это только первый шаг.» - Отвечает Малфой. - «Начать смотреть на меня глазами человека, который видит не плохое дело своих рук, а то, что было до него, то, что ему теперь принадлежит и нравится ему немного...» «Больше, чем немного...» - Говорю я. Он ржет: «Да. Больше, чем немного, угу.»
