N.F. + T.T.R. + A.L. 38
Dec. 23rd, 2020 03:41 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
anna_amargo2021 рік 11 серпня 11:16
Не витрачаю часу на пошуки, бо знаю, де можу батька знайти. Спускаюся у підвальні приміщення, йду анфіладою темних порожніх кімнат, відкриваю по черзі кілька важчезних дверей й за останніми, як і очікував, таки знаходжу його.
Він сидить за моїм столом і читає щось в моїх зошитах. Підіймає голову, промовляє: «А-аа. Я знав, що ти маєш прийти. Я хотів вибачитися...» «Ні.» - Хитаю головою. – «Думаю, ти не хотів.»
Батько шкіриться, підіймається з-за столу, говорить: «Думаю, ти зрозумів, що я не збирався...» «Принижувати мене? Перед моєю родиною? Дітьми? Ну, звісно, я вірю, що ні.»
Зрозумівши, що віджартуватись не вийде, він намагається перевести розмову на іншу тему.
Роззирається навкруги. Питає, підборіддям вказуючи на засклені полиці: «Ти впевнений, що можеш тримати тут усі оці речі? От так. На виду. Ось це ось. Це хм-м-м взагалі законно?..»
Підходжу і встаю поруч. Дивлюся туди, куди дивиться він. Відповідаю: «Це незаконно. Але ж, мабуть, ти здогадуєшся, що я не просто так сплю з Гаррі Поттером, а завжди маю якийсь з цього зиск.»
Батько миттєво зображує душу, ображену до глибини: «Чому ти пам’ятаєш лише зло, яке я робив, лише злі і образливі речі, які я казав колись?» «Так само, як ти.» - Відповідаю без бажання штрикнути його, а просто тому, що інакше розмовляти ми з ним не уміємо.
Він якийсь час мовчить, роздивляючись мої шафи, потім каже: «Так, ти з ним спиш. Але він таки головний у Аврорії. Він знає про ці речі? От хоча би про це?»
Знизую плечима: «Він знає про це. Але він сюди не заходить ніколи. Тож наче і не знає про це.»
Батько з нехіттю відривається від роздивляння спокус моєї колекції. Розвертається до мене: «А інші? Вони знають? Ти ж наче працюєш на них...»
«А-аа-а.» - Сміюся. – «Ось ти про що. Ну, так починав би з цього. Що, твої старі друзі писали тобі листи і скаржилися на мене?»
«Деякі намагались...» - Промовляє він таким тоном, що я повертаюсь й дивлюся зі здивуванням на посмішку задоволену, на веселе лице.
«Що?» - Перепитує він. – «Думав, що я буду лаятися і просити так не робити? Мордред мій, та ти молодець, а вони всі хай йдуть під три чорти.»
Батько сміється й ляскає мене по плечі. Не придумую нічого кращого, ніж сказати: «Ну, так, твоя мрія здійснилася, я роблю кар’єру у міністерстві...» Він шкірить зуби: «Я ж кажу, ти молодець...»
Потім знову сідає за стіл і бере в руки мій зошит. Промовляє: «Ти ж не проти?» Сміюсь: «Питаєш так, ніби, якщо я скажу, що заперечую, це зупинить тебе...»
Відповідає: «Звісно, що не зупинить. Бо я тут знайшов дещо дуже цікаве... Ось тут. Я правильно розумію, що у роботі над каменем ти майже досяг успіху?»
«Так. Майже досяг.» - Кажу, відступаючи до дверей. – «Але це довга розмова. Давай поговоримо про камінь, коли я повернусь.»
Батько знизує плечима: «Як скажеш.» По всьому видно, що він хоче якнайшвидше залишитися в кабінеті моєму один.
Тож розвертаюсь і йду, та згадавши, за чим, власне, приходив, зупиняюсь. Окликаю його: «Тато.» «Ну, що?» - Він нехотя відривається від паперів моїх.
«Тато, ти ж розумієш, що тобі, тобто, мамі й тобі не обов’язково повертатись у Францію. Це ваш будинок також. Ви можете залишитися тут.» - Промовляю те, що збирався сказати і що репетирував перед дзеркалом в ванній.
Він киває: «Так, Драко, я розумію. Але ж це ти зараз такий гостинний, а потім ти пожалкуєш про це...»
Відмахуюсь: «Ти забув про одну дрібницю. Тепер Поттер має свій дім. Мені є куди тікати від тебе. Так, що, якщо ти набриднеш мені, я просто заберу всіх своїх і у Лондон втечу...»
Батько хитає головою, посміхається: «Ти таки абсолютний гівнюк.» Копіюючи вираз його обличчя кажу: «Так, ти правий. Абсолютний Мелфой.»
2021 11 августа 11:16
Не трачу времени на поиски, потому что знаю, где могу отца найти. Спускаюсь в подвальные помещения, иду анфиладой темных пустых комнат, открываю поочередно несколько тяжеленых дверей и за последним, как и ожидал, всё-таки его нахожу.
Он сидит за моим столом и читает что-то в моих тетрадях. Поднимает голову, говорит: «А-аа. Я знал, что ты должен прийти. Я хотел извиниться...» «Нет.» - Качаю головой. - «Думаю, ты не хотел.»
Отец скалится, поднимается из-за стола, говорит: «Думаю, ты понимаешь, что я не собирался...» «Унижать меня? Перед моей семьёй? Детьми? Ну, конечно, я верю, что нет.»
Поняв, что отшутиться не получится, он пытается перевести разговор на другую тему.
Оглядывается вокруг. Спрашивает, подбородком указывая на застеклённые полки: «Ты уверен, что можешь держать здесь все эти вещи? Вот так. На виду. Вот это вот. Это хм-м-м вообще законно?..»
Подхожу и встаю рядом. Смотрю туда, куда смотрит он. Отвечаю: «Это незаконно. Но, наверное, ты догадываешься, что я не просто так сплю с Гарри Поттером, а всегда имею какую-то из этого выгоду.»
Отец мгновенно изображает душу, оскорбленную до глубины: «Почему ты помнишь только зло, которое я делал, только злые и обидные вещи, которые я говорил?» «Так же, как ты.» - Отвечаю без желания уколоть его, а просто потому, что иначе разговаривать мы с ним не умеем.
Он некоторое время молчит, разглядывая мои шкафы, потом выговаривает: «Да, ты с ним спишь. Но он же главный в Аврории. Он знает об этих вещах? Вот хотя бы об этом?»
Пожимаю плечами: «Он знает об этом. Но он сюда не заходит никогда. Поэтому как бы и не знает об этом.»
Отец с неохотой отрывается от разглядывание соблазнов моей коллекции. Разворачивается ко мне: «А остальные? Они знают? Ты ведь вроде как работаешь на них...»
«А-аа-а.» - Смеюсь. - «Вот ты о чем. Ну, так начинал сразу с этого. Что, твои старые друзья писали тебе письма и жаловались на меня?»
«Некоторые пытались...» - Говорит он таким тоном, что я оборачиваюсь и смотрю с удивлением на улыбку довольную, на весёлое лицо.
«Что?» - Переспрашивает он. - «Думал, что я буду ругаться и просить так не делать? Мордред мой, ты молодец, а они все пусть идут к черту.»
Отец хохочет и хлопает меня по плечу. Не придумываю ничего лучше, чем сказать: «Ну, да, твоя мечта осуществилась, я делаю карьеру в министерстве...» Он скалит зубы: «Я же говорю, что ты молодец...»
Затем снова садится за стол и берёт в руки мою тетрадь. Говорит: «Ты же не против?» Смеюсь: «Спрашиваешь так, будто, если я скажу, что я против, это остановит тебя...»
Отвечает: «Конечно, не остановит. Потому, что я здесь нашел нечто очень интересное... Вот здесь. Я правильно понимаю, что в работе над камнем ты почти достиг успеха?»
«Да. Почти что достиг.» - Говорю, отступая к двери. - «Но это долгий разговор. Давай поговорим про камень, когда я вернусь.»
Отец пожимает плечами: «Как скажешь.» По всему видно, что он хочет как можно быстрее остаться в моём кабинете один.
Поэтому разворачиваюсь и иду, но вспомнив, за чем, собственно, приходил, останавливаюсь. Окликаю его: «Папа.» «Ну что?» - Он нехотя отрывается от бумаг моих.
«Папа, ты же понимаешь, что тебе, то есть, маме и тебе не обязательно возвращаться во Францию. Это ваш дом тоже. Вы можете остаться здесь.» - Говорю то, что собирался сказать и репетировал перед зеркалом в ванной.
Он кивает: «Да, Драко, я понимаю. Но это ты сейчас такой гостеприимный, а потом ты пожалеешь об этом...»
Отмахиваюсь: «Ты забыл об одной мелочи. Теперь у Поттера тоже есть дом. Мне есть куда бежать от тебя. Так, что, если ты надоешь мне, я просто заберу всех своих и в Лондон переберусь...»
Отец качает головой, улыбается: «Ты всё же абсолютный говнюк.» Копируя выражение его лица говорю: «Да, ты прав. Абсолютный Малфой.»
Не витрачаю часу на пошуки, бо знаю, де можу батька знайти. Спускаюся у підвальні приміщення, йду анфіладою темних порожніх кімнат, відкриваю по черзі кілька важчезних дверей й за останніми, як і очікував, таки знаходжу його.
Він сидить за моїм столом і читає щось в моїх зошитах. Підіймає голову, промовляє: «А-аа. Я знав, що ти маєш прийти. Я хотів вибачитися...» «Ні.» - Хитаю головою. – «Думаю, ти не хотів.»
Батько шкіриться, підіймається з-за столу, говорить: «Думаю, ти зрозумів, що я не збирався...» «Принижувати мене? Перед моєю родиною? Дітьми? Ну, звісно, я вірю, що ні.»
Зрозумівши, що віджартуватись не вийде, він намагається перевести розмову на іншу тему.
Роззирається навкруги. Питає, підборіддям вказуючи на засклені полиці: «Ти впевнений, що можеш тримати тут усі оці речі? От так. На виду. Ось це ось. Це хм-м-м взагалі законно?..»
Підходжу і встаю поруч. Дивлюся туди, куди дивиться він. Відповідаю: «Це незаконно. Але ж, мабуть, ти здогадуєшся, що я не просто так сплю з Гаррі Поттером, а завжди маю якийсь з цього зиск.»
Батько миттєво зображує душу, ображену до глибини: «Чому ти пам’ятаєш лише зло, яке я робив, лише злі і образливі речі, які я казав колись?» «Так само, як ти.» - Відповідаю без бажання штрикнути його, а просто тому, що інакше розмовляти ми з ним не уміємо.
Він якийсь час мовчить, роздивляючись мої шафи, потім каже: «Так, ти з ним спиш. Але він таки головний у Аврорії. Він знає про ці речі? От хоча би про це?»
Знизую плечима: «Він знає про це. Але він сюди не заходить ніколи. Тож наче і не знає про це.»
Батько з нехіттю відривається від роздивляння спокус моєї колекції. Розвертається до мене: «А інші? Вони знають? Ти ж наче працюєш на них...»
«А-аа-а.» - Сміюся. – «Ось ти про що. Ну, так починав би з цього. Що, твої старі друзі писали тобі листи і скаржилися на мене?»
«Деякі намагались...» - Промовляє він таким тоном, що я повертаюсь й дивлюся зі здивуванням на посмішку задоволену, на веселе лице.
«Що?» - Перепитує він. – «Думав, що я буду лаятися і просити так не робити? Мордред мій, та ти молодець, а вони всі хай йдуть під три чорти.»
Батько сміється й ляскає мене по плечі. Не придумую нічого кращого, ніж сказати: «Ну, так, твоя мрія здійснилася, я роблю кар’єру у міністерстві...» Він шкірить зуби: «Я ж кажу, ти молодець...»
Потім знову сідає за стіл і бере в руки мій зошит. Промовляє: «Ти ж не проти?» Сміюсь: «Питаєш так, ніби, якщо я скажу, що заперечую, це зупинить тебе...»
Відповідає: «Звісно, що не зупинить. Бо я тут знайшов дещо дуже цікаве... Ось тут. Я правильно розумію, що у роботі над каменем ти майже досяг успіху?»«Так. Майже досяг.» - Кажу, відступаючи до дверей. – «Але це довга розмова. Давай поговоримо про камінь, коли я повернусь.»
Батько знизує плечима: «Як скажеш.» По всьому видно, що він хоче якнайшвидше залишитися в кабінеті моєму один.
Тож розвертаюсь і йду, та згадавши, за чим, власне, приходив, зупиняюсь. Окликаю його: «Тато.» «Ну, що?» - Він нехотя відривається від паперів моїх.
«Тато, ти ж розумієш, що тобі, тобто, мамі й тобі не обов’язково повертатись у Францію. Це ваш будинок також. Ви можете залишитися тут.» - Промовляю те, що збирався сказати і що репетирував перед дзеркалом в ванній.
Він киває: «Так, Драко, я розумію. Але ж це ти зараз такий гостинний, а потім ти пожалкуєш про це...»
Відмахуюсь: «Ти забув про одну дрібницю. Тепер Поттер має свій дім. Мені є куди тікати від тебе. Так, що, якщо ти набриднеш мені, я просто заберу всіх своїх і у Лондон втечу...»
Батько хитає головою, посміхається: «Ти таки абсолютний гівнюк.» Копіюючи вираз його обличчя кажу: «Так, ти правий. Абсолютний Мелфой.»
2021 11 августа 11:16
Не трачу времени на поиски, потому что знаю, где могу отца найти. Спускаюсь в подвальные помещения, иду анфиладой темных пустых комнат, открываю поочередно несколько тяжеленых дверей и за последним, как и ожидал, всё-таки его нахожу.
Он сидит за моим столом и читает что-то в моих тетрадях. Поднимает голову, говорит: «А-аа. Я знал, что ты должен прийти. Я хотел извиниться...» «Нет.» - Качаю головой. - «Думаю, ты не хотел.»
Отец скалится, поднимается из-за стола, говорит: «Думаю, ты понимаешь, что я не собирался...» «Унижать меня? Перед моей семьёй? Детьми? Ну, конечно, я верю, что нет.»
Поняв, что отшутиться не получится, он пытается перевести разговор на другую тему.
Оглядывается вокруг. Спрашивает, подбородком указывая на застеклённые полки: «Ты уверен, что можешь держать здесь все эти вещи? Вот так. На виду. Вот это вот. Это хм-м-м вообще законно?..»
Подхожу и встаю рядом. Смотрю туда, куда смотрит он. Отвечаю: «Это незаконно. Но, наверное, ты догадываешься, что я не просто так сплю с Гарри Поттером, а всегда имею какую-то из этого выгоду.»
Отец мгновенно изображает душу, оскорбленную до глубины: «Почему ты помнишь только зло, которое я делал, только злые и обидные вещи, которые я говорил?» «Так же, как ты.» - Отвечаю без желания уколоть его, а просто потому, что иначе разговаривать мы с ним не умеем.
Он некоторое время молчит, разглядывая мои шкафы, потом выговаривает: «Да, ты с ним спишь. Но он же главный в Аврории. Он знает об этих вещах? Вот хотя бы об этом?»
Пожимаю плечами: «Он знает об этом. Но он сюда не заходит никогда. Поэтому как бы и не знает об этом.»
Отец с неохотой отрывается от разглядывание соблазнов моей коллекции. Разворачивается ко мне: «А остальные? Они знают? Ты ведь вроде как работаешь на них...»
«А-аа-а.» - Смеюсь. - «Вот ты о чем. Ну, так начинал сразу с этого. Что, твои старые друзья писали тебе письма и жаловались на меня?»
«Некоторые пытались...» - Говорит он таким тоном, что я оборачиваюсь и смотрю с удивлением на улыбку довольную, на весёлое лицо.
«Что?» - Переспрашивает он. - «Думал, что я буду ругаться и просить так не делать? Мордред мой, ты молодец, а они все пусть идут к черту.»
Отец хохочет и хлопает меня по плечу. Не придумываю ничего лучше, чем сказать: «Ну, да, твоя мечта осуществилась, я делаю карьеру в министерстве...» Он скалит зубы: «Я же говорю, что ты молодец...»
Затем снова садится за стол и берёт в руки мою тетрадь. Говорит: «Ты же не против?» Смеюсь: «Спрашиваешь так, будто, если я скажу, что я против, это остановит тебя...»
Отвечает: «Конечно, не остановит. Потому, что я здесь нашел нечто очень интересное... Вот здесь. Я правильно понимаю, что в работе над камнем ты почти достиг успеха?»
«Да. Почти что достиг.» - Говорю, отступая к двери. - «Но это долгий разговор. Давай поговорим про камень, когда я вернусь.»
Отец пожимает плечами: «Как скажешь.» По всему видно, что он хочет как можно быстрее остаться в моём кабинете один.
Поэтому разворачиваюсь и иду, но вспомнив, за чем, собственно, приходил, останавливаюсь. Окликаю его: «Папа.» «Ну что?» - Он нехотя отрывается от бумаг моих.
«Папа, ты же понимаешь, что тебе, то есть, маме и тебе не обязательно возвращаться во Францию. Это ваш дом тоже. Вы можете остаться здесь.» - Говорю то, что собирался сказать и репетировал перед зеркалом в ванной.
Он кивает: «Да, Драко, я понимаю. Но это ты сейчас такой гостеприимный, а потом ты пожалеешь об этом...»
Отмахиваюсь: «Ты забыл об одной мелочи. Теперь у Поттера тоже есть дом. Мне есть куда бежать от тебя. Так, что, если ты надоешь мне, я просто заберу всех своих и в Лондон переберусь...»
Отец качает головой, улыбается: «Ты всё же абсолютный говнюк.» Копируя выражение его лица говорю: «Да, ты прав. Абсолютный Малфой.»
